Виховання гармонійно-розвиненої особистості засобами позакласної роботи Специфіка позакласної роботи

Виховання гармонійно-розвиненої особистості засобами позакласної роботи

Специфіка позакласної роботи

Актуальність проблеми  визначається  умовами оновлення  змісту освіти, спрямованого  на  демократизацію,  гуманізацію,  гуманітаризацію  та відродження  традицій  національного  виховання.  значно  В  таких  умовах  зростає  роль  учителя  у  вихованні  гармонійно  розвиненого  підростаючого покоління  та  ускладнюються  функції  позакласної  виховної  роботи, збагачується  її  зміст. 

Позакласна  робота  є  єдиною  нерегламентованою  часом  сферою виховання, через яку проходять практично всі діти: місце  її функціонування –  державна  освітня установа,  де  держава  так  чи  інакше  регламентує  мету, завдання,  зміст,  методику  і  діяльність    педагогів,  які  мають  певні правові адміністративні зобов’язання (Поднєбєсова Г.Б).

І.Г. Колесник  позакласною  роботою  вважає «таку  діяльність,  яка  за своїм  змістом  виходить  за  межі  обов’язкових  навчальних  програм, здійснюється  у  вільний  від  навчання  час,  організується  на  началах добровільності, самодіяльності і самоврядування учнів» [3, 11].

У  фундаментальних  ідеях  впродовж  всієї  історії  педагогіки  як зарубіжної,  так  і  вітчизняної,  має  місце  висновок  про  те,  що  виховання  в чистому  вигляді не  існує, що  виховання – це  організація  спільної діяльності, взаємодії  педагогів  і  учнів.  Саме  різноманітні  види  діяльності,  які  людина добровільно  і  з  цікавістю  обирає  впливають  на  розвиток  різних  сфер особистості (когнітивну,  емоційно-вольову,  мотиваційну,  поведінково-діяльнісну  та  ін.)  дозволяють  розвивати  її  якості  і  властивості.  Саме  у діяльності,  вступаючи  в  спілкування  з  іншими  людьми,  з  предметами, явищами  навколишнього  світу,  дитина  збагачує  знання  про  світ,  розвиває  і удосконалює свої навички  і уміння, формує звички, виробляє критерії оцінки життєвих явищ,  які допомагають йому  оцінювати що  все оточує  і вступати  з ним  в  певні  взаємини.  Сприятливими  умовами  для  такого  виховання  і розвитку – є позакласна діяльність учнів .

Вагомий  вплив  на  розвиток  позакласної  роботи  в  школі  мали  ідеї А.С. Макаренка,  зокрема  педагогіка  паралельної  дії  та «метод  вибуху»,  він наголошував на  тому, що «школа повинна бути  єдиним колективом,  в якому організовані  всі  виховні  процеси» [5, 132].  Поряд  з  предметними  гуртками створювались  художні,  драматичні,  технічні,  а  також  клуби.  Позакласна діяльність  сприяла  розвитку  творчих  здібностей,  інтересів  і  захоплень школярів.  Найсуттєвішими  особливостями  такої  виховної  роботи  були: добровільність участі дітей і підлітків; диференціація діяльності вихованців за інтересами; розширення сфери спілкування в позакласному колективі.

В.О. Сухомлинський  був  глибоко  переконаний,  що  можливості  для всебічного  розвитку  молодших  школярів  у  позакласні  години  дуже  широкі; він  вважав,  що  необхідними  умовами  правильної  організації  вільного  часу школярів  є:  чітка  організація  всієї  системи  позакласної  виховної  діяльності, педагогічне забезпечення системи та структури виховної діяльності з учнями в позашкільному середовищі. Вчений підкреслював, що виховна робота вимагає від педагога багато зусиль, «це робота серця  і нервів, це буквально щоденна  і щогодинна витрата величезних душевних сил» [6, 149].

З  подальшим  розвитком  країни,  слід  відмітити,  що  виховна  робота велася  у  двох  напрямках:  масова  позакласна  діяльність,  в  організації  якої традиційно  брали  участь  усі  вчителі  і  вихователі;  спеціальні  форми позакласної діяльності – гуртки, клуби, секції, студії, в яких учні працювали за власним бажанням і за рекомендацією вчителів, вихователів.

В умовах становлення незалежної Української держави, демократизації і гуманізації  суспільних  відносин,  відродження  національної  культури, національної  самосвідомості,  виховання  громадської  активності, мистецтвотворчої і духовної функції школи сучасні вихователі ставлять перед собою  першочерговим  завданням –  духовний,  моральний  розвиток  і формування  всебічно  й  гармонічно  розвиненої,  творчої  особистості.   Тому актуальною стала розробка  Концепції  позакласної  виховної  роботи  загальноосвітньої  школи (Гончаренко  С.У.,  Новосельський  В.Ф.,  Оржеховська  В.М.,  Постовий  В.Г., Хлєбнікова Л.О.,  Чорна  К.І.),  яка  ставить  вимогу  перед  педагогами  країни нагальної  і серйозної перебудови позакласної  виховної роботи. Акцентується   увага  на  завданнях  позакласної  роботи:  закріплення  і  поглиблення  знань,набутих у процесі навчання; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування  у  них  наукового  світогляду;  формування  інтересів  до  різних галузей  науки,  техніки,  мистецтва,  спорту,  виявлення  і  розвиток індивідуальних  творчих  здібностей  і  нахилів;  організація  дозвілля дітей, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виховання.

Концепція  має  відкритий  характер  і  визначає  основні  стратегічні напрями  і  специфіку  вдосконалення  позакласної  виховної  роботи  з підростаючим  поколінням.  Моделі  і  шляхи  реалізації  можуть  бути  різними залежно  від  регіональних  та  національних  умов,  собливостей  педагогічного процесу [4, 48–55].

Визначимо  специфіку  позакласної  виховної  роботи  на  сучасному  етапі розвитку.

1.  Це  певна  цілісна,  динамічна  система  напрямків,  змісту, організаційних форм, методів та засобів, яка спрямована на досягнення єдиної мети виховання.

2.  Це  система  взаємодії  вчителів  і  учнів,  яка  передбачає  формування духовного  світу  і життєтворчості школярів,  розвиток  їх  внутрішніх  якостей, інтересів,  потреб  до  творчості  у  процесі  багатогранної  діяльності,  яку  вони вільно обирають.

3.  Це  різноманітна  освітня  виховна  робота,  яка  спрямована  на задоволення інтересів дітей, поглиблення їх знань і на ставлення до учня як до Людини,  якій  притаманне  пізнання  цілісного  світу,  своєрідне  його усвідомлення  і  особливе  ставлення  до  життя  та  визначення  свого  місця  у оточуючому бутті.

4.  Це,  на  відміну  від  навчальної,  нерегламентована  часом  робота,  яка характеризується  відсутністю  оцінювання  учнів,  вільним  спілкуванням суб’єктів  навчально-виховного  процесу між  собою,  свободою  вибору  змісту, форм,  засобів,  методів  позакласної  роботи,  а  різноманітні  види  позакласної виховної  роботи  сприяють  більш  різнобічному  розкриттю  індивідуальних здібностей дитини, які далеко не завжди проявляються на уроках.

5.  Це  цілеспрямовано  організоване  педагогами  дозвілля  учнів,  у  їх вільний від навчання час, спрямований на самореалізацію особистості у різних видах  діяльності  протягом  усього  житя  та  досягнення  загальної  мети виховання,  яка  визначається  об’єктивними  факторами  розвитку  суспільства, держави  і  конкретизується  виховними  установами,  вихователями  з урахуванням  національно-регіональних,  статево-вікових,  індивідуально-особистісних особливостей.

Отже,  під  позакласною роботою  ми  розуміємо цілеспрямовану виховну  роботу  зі  школярами,  що  її  організовують  і  здійснюють  учителі, вихователі,  органи  дитячого  самоврядування  в  школі  після  уроків,  і  яка спрямована  на  на  досягнення  єдиної  мети –  гармонійного  розвитку  дітей  тамолоді,  задоволення  їх  інтересів  і  запитів,  виявлення  талановитих  і обдарованих  вихованців;  створення  умов  для  самовиховання  і  самореалізації кожного учня.

Специфіка позакласної  вихованої  роботи  полягає  в  тому, що це процес багатогранного  впливу  на  особистість (сім’ї,  засобів  масової  інформації, оточуючого середовища та  ін.), передбачає вмілої організації виховної роботи (дитина  розвивається  на  всіх  вікових  етапах  як  цілісна  особистість),  а  це вимагає необхідність одночасного формування різних якостей особистості.