Виховна година “А на цих рушниках - Україна моя.”

Про матеріал

Мета: ознайомитись із рушником як оберегом українського народу, із звичаями і обрядами повязаними з рушником, значенням символів на рушниках, розвивати інтерес до історії вишивки, виховувати повагу до праці майстринь

Перегляд файлу

Кирилівський НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година

А на цих рушниках -                                 Україна моя.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Підготувала і провела

                                     Педагог-організатор

                          Демченко О.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 рік

 

Мета: ознайомитись із рушником як оберегом українського народу, із звичаями і обрядами повязаними з рушником, значенням символів на рушниках, розвивати інтерес до історії вишивки, виховувати повагу до праці майстринь

 

Обладнання: елементи української хати, вишиті рушники, виставка робіт майстринь, коровай на рушникові, вислови про рушники, записи пісень

 

Література: Збірник українських пісень, народні перекази, «Уроки народознавства» - Київ: Редакція часопису «Народознавство»

 

Шановні гості!

 

Відлітають роки, минають віки , змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наш музей . Щойно ви побували у нашому фольклорно-етнографічному музеї, ознайомилися із зразками художніх промислів українського народу. Наш музей сприяє збереженню духовної культури у дітей, виробленню душевної потреби творити, продовжувати і берегти звичаї, традиції і обряди свого народу. Вчить шанувати українських народних майстринь, не забувати своєї національної культури.

 

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом вшанувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні й піде мова.

 

(Діти вручають коровай гостям)

 

Хліб-сіль на вишитому рушникові - одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб - символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час.

З сльозами на очах цілують рушник іноземні туристи, для яких Україна - рідна земля. Земля їхніх батьків і дідів. І як найдорожчий подарунок з України везуть рушник. Бо на ньому вишивають до болю знайомі і рідні спомини - шум дібров, кетяги калини, довгі коси українських верб - все те, чого немає на чужині.

Сивіють і народжуються роки - минають століття, однак у побуті значну, а часом і вирішальну роль продовжують грати прості речі, якими ще користувалися наші далекі предки.

Полотнище - обрус було для них і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, і при необхідності елементом одягу, і оздобою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником («ручником»).

 

У нас сьогодні наче вечорниці.

Милують око диво-рушники

Дівочий сміх лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

Збиратися гуртом, співать, гуляти,

Про Україну - неньку розмовляти.

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію - ми завжди раді.

Скільки багатства в нашого народу!

В криниці мудрості не висиха вода.

Свято шануються закони роду

Душі народної скарбниця не згаса.

Не вистачить нам ночі, мабуть,

Щоб розказати про всі оці скарби.

Адже сьогодні ми прийшли сюди

Щоб розповісти вам про рушники.

 

Історія рушника дуже цікава. Традиційно він служив оберегом.

 

Ще за поганських часів його чіпляли на дерево, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля, щоб біда і всяка напасть обминали родину.

З приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі - божники, на стіні або охороні.

Висить рушник у хаті на кілочку, калина червоніє на столі, а біля неї житні колосочки, мов пустотливі братики малі. Це все - моя земля, моя Вкраїна. Це рук мої матері тепло. І цей рушник, яким і дочку й сина Благословляє мати на добро. Український рушник ... Оздоблений квітами, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного із нас.

 

Рушники України, скільки вас і які ?

Рушники для дитини,

Рушник на всі дні,

Рушнички ті весільні,

Рушнички лиш для свят,

Рушнички для недолі,

Рушнички для малят.

І над образом в хаті

Рушничок той висить

І в палатах багатих

Хто всіх налічить?

Рушнички всі в узорах:

І рушник на щодень,

 

Різнобарвні в кольорах,

Ще й рядочки з пісень .

Рушники України -

Для обличчя і рук,

З ними діти зростали,

Брали в світ в дні розлук

Скільки ви, українки,

Із квіток і рослин

Змайстрували в зазимки

Рушників для родин.

На весь світ розіслали

Рідні взори землі

Рушники - не для слави

Рушники - вчителі.

 

Українська вишивка відрізняється чіткою композицією і різноманітною технікою виконання: мереження (гладь стеблова), вирізування (аплікація) -  такі рушники ви бачили у нашому музеї, хрестик косий і болгарський.

 

У різних регіонах України рушники називають по - різному, залежно від їх призначення: утирачі, стирачі, божники (або покутники), кілкові, плечові, весільні, подарункові, обрядові.

Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник на похваті. Не випадково в народній пісні мати повчає дочку:                                                                                  

Тримай хату , як у віночку                                                                                

І рушник на кілочку,

Тримай відерця чистенькі

І водиці повненькі.

 

Є рушники не вишиті, навіть не вибілені, з цупких ниток. Такі рушники робили для рук, обличчя, тіла, вони називаються утирачі. Гостеві завжди окремий утирач подавали , воду на руки зливали , показуючи свою повагу до нього.

Про рушник утирач мовиться в народній пісні :

 

Вода в відеречку,

Братику, вмийся .

Рушник на кілочку,

Братику, втрися .

 

Не вибілювали і стирачі-рушники для витирання столу, лавок, посуду. Зі стирачем ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжку з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими в кольоровими смужками - мережками.

А гордістю кожної родини були божники (або покутники) - рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, сорно вибілене.

Гарними були й кілкові рушники для прикраси картин, дзеркал, рамок з фотокартками. Кожен сусіда чи гість, зайшовши до хати, відразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.

На обрядовому рушникові для немовлят на білому тлі вишивали колодочки, дороги, а ближче до кутків була замкнута лінія - «щоб не торкалося ніщо лихе». Самі кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося .

 

Висить цей рушник на стіні

В нашій тихій привітній оселі.

Тільки квіти на ньому чомусь,

Вже поблідли й не дуже веселі.

А квіти поблідли ,бо роки пройшли,

Вишивала його ще моя прабабуся,

І висить рушничок цей , як згадка жива,

Про маму моєї бабусі.

А що є ріднішого в світі від мами?

Дозвольте усіх запитати,

Тому, що онуки, і діти , і правнуки.

Повинні про рід свій завжди пам'ятати.

 

Коли коноплі висушували, то складали корінцем в горщик, щоб достаток був у господарстві. Коли вони висихали , то замочували їх у річці на великій глибині, прив'язуючи мотузкою до дерева. Через три, чотири дні виймали, несли додому, клали під пліт. Щоб майбутній рушник слугував охороною людям . Потім коноплі били , терли на терлиці. Розчісували гребінками. І все це робили з піснею.

 

Рушничок, як цвіточок,

Як папірчик білий.

 

Краще йшла робота. Таких пісень було багато. Вироблялось прядиво, а потім на ткацькому верстаті ткалося полотно, яке прикрашали візерунками .

Такий рушник - оберег у сім'ї передається з покоління в покоління, як пам'ять роду.

Від сивої давнини і до наших днів в радощах і горі рушник - невід'ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею витканою і вишитою на полотні.

 

Ми сприймаємо цю пісню, як символ материнської любові. Світлому, радісному, звучанню відповідає сонячний пейзаж і рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя доля і зелені луги.

Все це взято із щедрого арсеналу народної творчості. Андрій Малишко любив показувати друзям намальований на фронтоні свого будиночка в Кончі-Заспі рушник. Бо ж, обкладаючи хату, майстри дізналися, що тут живе автор любимої «Пісні про рушник», і самі оте диво зробили. А поетеса Людмила Макаренко присвятила Малишкові вірш «Рушник».

 

І хмаринка в ніжному світанні,

І ласкаве сонце навесні,

І останнє болісне прощання

З нову пригадалося мені.

Теплий вечір. Мамину усмішку

Та солоні сльози на устах

І дитинства раннього доріжку

Ти приніс , немов на крилах птах .

Добрий, щедрий, лагідний, поете ,

До таких питань ти ще не звик ...

Передай мені свої секрети

Як зумів ти вишити рушник?

Той рушник - то пісня України.

Нашої священної землі

В ній співають ранки солов'їні,

Квітом розливаються гаї.

Той рушник - то доля українська,

То дещиця вічної зорі,

Невмируща слава материнська,

Найсолодші спогади мої...

Знов беру до рук жадану книжку

Розгортаю «Пісню про рушник»

Шлю привіт тобі Андрій Малишко

України зоряний скарбник!

 

З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника - у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати так, як читають книги . Треба лише розумітися на орнаментах .

Сила рушника у маминій любові з якою вона вишиває, стиха промовляючи : «Люба, донечко, хай для тебе запалає щастям сонечко; хай зозуля накує світлу доленьку». Висока майстерність мами - вишивальниці виявляється у любові до життя , вірі в радісне майбутнє.

Ота мелодія фарб і орнаментів перекладена на музику, виливається в українську пісню («Мамині рушники»).

Давайте згадаємо, що вам відомо історію вишиванки? Мистецтво вишивати дуже давнє. З покоління в покоління передавалося воно від однієї майстрині до іншої,  від матері до дочки.  Про історію вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать археологічні розкопки.

Найстарша датована пам'ятка української народної вишивки - 1073рік. Вишивані сорочки, рушники, хустини існували і в період Київської Русі.

Найдавніший рушник зі слідами вишивки знайдено в Києві на Вознесенському узвозі. В нього було завернуто монети Володимира Великого.

Вишивальному мистецтву вчили в монастирських школах, в період Київської Русі запровадила княгиня Анна Мономахівна.

 

(Звучить пісня «Вишиванка України»)

 

Кожен район в Україні мав свої кольори. Для Буковини і Закарпаття властиві різнобарвні кольори. На Київщині, Черкащині - червоний, чорний та синій .

А чому червоний і чорний колір у нас в Україні найбільш популярні? Червоний колір - то колір калини, щастя, любові і щасливої долі. Чорний колір - це колір землі нашої родючої , інколи і смутку. Він символізував тугу за своїм коханим , за вірним охоронцем.

Дійсно, червоний і чорний - національний звичай. Та й гарно поєднуються старі люди кажуть, що то віддавна, мало не від древлянських племен - горе з радістю переплітається .

Рушничок

Я вишиваю рушничок

Своїми болями й любов'ю .

Кладу рівненько ниточки

До чорної - стелю червону.

У чорній ниточці мій біль

І сльози і моя тривога,

Опалий папороті цвіт,

Дитинства ясная дорога.

Червона нитка - то любов,

Кохання вірнеє до тебе .

Я кличу щастя знов і знов

Прийди ти ж, доленько, до мене.

Тобі я руки пов'яжу ,

Під ноги рушничок постелю ,

Всю правду лиш тобі скажу

І згасну в небі я зорею .

 

Як тут не згадати !

Два кольори мої, два кольори

Червоний то любов, а

Чорний - то журба.

 

(Звучить пісня «Два кольори»).

 

З давніх-давен кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала , починала готувати собі сорочки, плахти, запаски, а найперше - рушники. 3 чистою думкою, гарним бажанням дівчата вишивали на рушниках кожна свій візерунок ,адже він несе в собі свою символіку. Починали вишивати тільки в жіночі дні: середу, п'ятницю і суботу.

Тож нехай дівчата розкриють свої секрети.

 

Гра «Мікрофон»

 

На моєму рушникові калина -  це дерево нашого українського роду.  Колись, у сиву давнину вона пов'язувалась з народженням Всесвіту. Тому і назву свою має від давньої назви Сонце-Коло. Ягідки калини червоні, то вони і стали символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.

SAM_0153.JPG13642_html_m5b23b068.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На моєму рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання - символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої.  Дуб - священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні були оберігати свій рід.

288_original.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На моєму рушникові-маки. З давніх-давен в Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу,  яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду.

А на цьому рушникові - виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї .

SAM_0155.JPG 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в'ється на родинних рушниках.

З квітами на вишиванках переплітається пташиний світ.

А тут розсідають поважні пави-птахи.  Птахи - то символ людських душ. На родинних рушниках, де вишите Дерево Життя, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою Боже благословення - вінець чи вінок.

 

Сива пташка літала,

Крилами двір підмітала,

Сподівалася вінця

До свого гуменця.

 

З великою любов'ю наш народ ставиться до ластівки-вірної супутниці людської оселі. Ця пташа несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб

людина не пропустила благословенної пари для створення сім'ї та зміцнення господарства.

А в мене на рушникові два лебеді - символ вірності, адже відомо , пару створюють вони собі пару назавжди.

Солов'я і зозулю вишивають попарно на весільних рушниках. Бо соловей щебече, собі пару кличе. Цих пташок вишивають на гіллі калини, що символізує продовження роду.

Довгими зимовими вечорами вишивали такі рушники дівчата.  Під вправними руками майстринь простий шматок домотканого полотна ставав витвором мистецтва.

   Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті рушники приймала повитуха немовля.  Для хлопчиків вишивали свої візерунки,  для дівчаток свої.

 

Перше дихання немовляти                                                                                                       На сніжно білім полотні,                                                                                       Блакитним шовком вишивала мати,                                                                                             Мов першу стежку в житті.

Проводжає мати сина у солдати і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником .

Вишивала мати рушники,                                                                                                  Квіточку за квіткою стелила,                                                                                                     Підростали діти, йшли роки,                                                                                                 Непомітно мати постаріла.                                                                                                                    В кожній квітці - лагідне тепло,                                                                               Материнських рук невтомна ласка                                                                                          Нагадають діти, щоб було в них                                                                                      Дитинство, наче казка.

Людське життя швидкоплинне, нічого вічного нема в цьому світі. Бабусі готували рушники про смерть. Похоронні рушники були з чорною мережкою, вузькі і довгі. Це і різнило їх від звичайних.

 

Ой наткала рушників чорних по мережку,

Хай мені тоді здадуться, як одружу внуків.

А як прийде смерть за мною, їй не дам їх в руки,

А як прийде смерть за мною і розкриє двері;

Рушничок цей мої діти повісять на двері.

 

Ця стара українська пісня розкриває нам звичай предків.  При поминках помережаний чорним рушник клали на відкриті двері, а також ним застеляють труну, кладуть зверху хліб і проводжають в останню дорогу.

Використовували рушники і в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були уже зведені, вгорі в кутку, вішали образ, а на нього - рушник.

Практична робота

 

(Діти діляться на групи. Одна група малює рушничок, друга група робить аплікацію).

Вірш «Рушники»

Яблунька у росах переливних                 

Стукає гілками у шибки                               

А на стінах вишиті предивно     

Птицями щебечуть рушники.                 

То дівоче серце, що кохає,                

Б'ється в цих узорах, голубах              

В тої, що їх вишила, я знаю,                      

Доля, як волошка голуба .               

Дівчина, як яблунька розквітла.

Стала, усміхнулась при вікні:

Скільки сонця в посміху в тім світлі,

Скільки ласки в зору глибині.              

А на рушниках пташки туркочуть

Так, здається, й пурхнуть у вікно,

Стелиться до щастя шлях дівочий

Рушниковим білим полотном

 

Ми вже чули, що довгими зимовими вечорами дівчата вишивали. Та, мабуть, особливо любовно вишивала дівчина сватальні ( або плечові ) рушники.

Найбільше обрядових сюжетів пов'язаних з рушником зберігалося в весільному церемоніалі. Весільний рушник, як весь посаг, кожна дівчина готувала сама. І у виготовлення кожного рушника і вишиваної сорочки вкладалося багато мрій і сподівань.

 

 

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала наповнюватися рушниками. їх дбайливо оберігали, гостям, сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні.

 

Дати рушники означало традиційно готуватися до весілля .  А в коморі сволок,

На ньому рушників сорок,

Біжіте, внесіте

Та боярів прикрасіте.

 

На заручинах , коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев'язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали, наречені на вишитий рушник.

То ж давайте завітаємо з вами на сватання.

 

(Стиха звучить музика «В саду гуляла...»)

 

Вчитель:

Українська хата. Біля столу сидить батько(палить люльку) та дочка, яка вишиває

рушник. Мати прибирає.

 

Мати:

А ти , старий , чого розсівся ? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай, як господар поважний.

Батько:

Та я зараз , а що там горить , чи що?

Мати:

Та бодай тобі ! Свати йдуть ,свати!

Галя:

Ой лишенько! (Чується стукіт у двері)

Батько:

Можна, можна. Заходьте, коли люди добрі. (Заходять 2 свати і молодий з хлібом)

1 -й сват:

Добрий вечір , люди добрі ! Батько й мати. Добрий вечір.

2-й сват:

Кланяємось вам хлібом-сіллю. (Кладуть на стіл хліб)

Мати:

Проходьте , сідайте до столу . Цікаво знати , що привело тебе до хати? Батько:

Яку таку справу маєте до нас?

1сват: (прокашлюється у кулак)

Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю, красну дівицю. А вона, кажуть до вашого двору забігла.

Батько:

Он воно що?

1-й сват :

Ну , а наш князь шукає її, бо хотів би мати собі.

Мати:

Галю, ти чуєш ?

Галя:

Та чую, мамо, чую! Постривайте я зараз !

Батько:

Завжди, доню.  Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов'яжеш, чи може гарбуза даси молодому ?  Гарні ж бо вродили цього року?

Галя:

А от зараз побачите. (Виходить)

Батько:

А що, сватоньки, куницю - нашу красну - дівицю ви бачили, а що про свого мисливця розкажете?

1-й сват:

Наш козак - мисливець , парубок гарний .

1-й сват:

До роботи і до танцю справний . В нього добра і щира вдача .

1-й сват:

Та тут уже нічого довго говорити-балакати: віддайте за нашого Івана Галину 2-й сват :

(Звертається до нареченого)

Ходино, Іване, по хаті - чи не кривий, бува, чи не горбатий, не сліпий, не безбокий .

(Молодий проходить повільно , гордовито , піднявши голову )

1 -й сват :

(До нареченої) Ну, Галино, сподобався наш парубок ? А нашому Іванові ти люба .

2-й сват:

(До батьків) Тож кажіть уже своє, та сватам подавайте, а для молодого хустку шукайте.

 

Галя :

Ой ти, мамо, порадниця в хаті,     Порадь мені, що людям казати,

А чи мені рушники подавати,

А чи мені іншого шукати.

Мати :

Ну що ж, донечко, коли ти не спала та рушники вишивала , то і подавай сватам. (Наречена виносить рушники і хустку).

 Галя:

(До Івана) Вишитою хусткою я тебе дарую І при чесних людях кажу, Що тебе люблю я .

(Дає хустку нареченому)

Вас , сватоньки , рушниками пов'яжу ,

 За такого нареченого

 Вам спасибі скажу .

Галя:

Дозвольте, батьку, дозвольте , мати ,

На рушник вишиваний перед вами стати

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати .

Благословіть, мамо, благословіть, тату ,

На щасливу долю, на життя багате .

 (Мати з батьком з іконою благословляють молодих).

Мати :

Бог благословляє і я благословляю ,

Жити аж до віку в парі вам бажаю .

Хай діти - як квіти, життя барвінкове ,    Веселе, як ружі на цім рушникові.

Батько :

Щастя вам, діти, поваги , любові,

Хлібного столу, доброї долі.

Зерном золотим хай колоситься нива ,

Хай буде родина здорова й щаслива. Мати :

Любуйтесь, шануйтесь , діток плекайте,

Людей не цурайтесь, привітно стрічайте

Та батька з матір'ю не забувайте

(Молоді встають і кланяються батькам).

 

Галя :

Та спасибі тобі, моя ненько ,

Що будила мене раненько ,

 А я слухала, вставала ,

Та рушники вишивала,

По тихому Тікичу білила,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила .

  1. сват :

Спасибі люди добрі, за хліб - сіль та за вишиті рушники .

2-сват:

Бачимо, що дівчина добра господиня , коли пошила таку красу.

До побачення !

 

Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходились дивитись, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх і на двері, і на образи, і на вікна, дзеркало. Хата виглядала, як писанка. «Нехай ваші, мамо, спочивають, а мої до роботи стають», - казали при тім. Це означало, що молоді руки дають старим спочивати. Стара господиня відповідала: «Нехай буде так, як Бог велів». Складала свої рушники в скриню і лежали вони там до останньої днини.

Немає в нашому селі жодного дому, де б не красувалися диво - рушники.

 

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую, гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута - м'ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась любо мати

І біль із серця раптом зник,

Так тепло - тепло стало

Цілую мовчки той рушник,

Що мама вишивала.

 

  У народній притчі говориться, що гарні рушники виходили у тої жінки, котра, як плаче - перли сиплються, а як сміється, так всі квіти цвітуть.  І сьогодні у нас на святі такі жінки, народні майстрині, умілі руки яких творять ці диво - вишиванки, які ви бачите перед собою, творчість яких відзначається смаком і оригінальністю. При створені своїх композицій вони спираються на багаті традиції української вишивки, збагачують їх новими надбаннями.

Народна майстриня Г.П.Діденко вже багато років вишиває ці диво - вишиванки: рушники - ікони, весільні рушники, картини, і що вже стало

традицією для нашої школи,  вишиває рушники для випускників,  як пам'ять про школу.

 

( Виступ Галини Петрівни)

 

Ми вам дякуємо за ваш талант, за те, що не тільки самі створюєте ні дивовижні вишивки,  а й передали своє мистецтво своїй донечці і внучці. Ми довгий час не здогадувалися, що серед наших колег є людина, яка знається на мистецтві вишивки і створила стільки прекрасних вишивок для своєї родини, близьких та рідних - це рушники, килими, серветки.

 

Своє мистецтво вона передає своїм внучкам.

 

(Слово дітей)

 

 

 

 

 

 

 

 

Дуже гарно шиє наша бабуся!

Я від неї шити навчуся.

Помережу ляльці кофтинку

І собі пошию хустинку.

Коли бабуся пісню заведе

Сідаємо гурточком

Сестричка,  я, котеня руде,

Курчата й мудра квочка.

І розквітають враз слова   

Зелені й василькові.

Співа бабуся й вишива

Всіх нас на рушникові.

Виводить голочка швиденько

Стібочок по стібочку .

На полотні мене й сестричку,

Курчат і мудру квочку.

 

Ми дякуємо вам щиро за те, що прийшли до нас на свято і розповіли багато цікавого.

 

(Звучить пісня «Рушничок»)

 

Рушник! Він пройшов крізь віки! Він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх хто не черствіє душею.

 

Хай здоров'я ніколи не зраджує вам,

Будьте завжди такі ж ніжні і милі,

Щоб вам радість, щастя і любов

Вишиваним цвіли рушником.

 

Багато ми розповіли вам про рушники, але не все. В рушникові,  як в пісні, закладена душа,  яку неможливо збагнути до кінця, й багатство безмежне .

 

Шануйте, друзі, рушники ,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди

Шануйте те, що дала мати .

Готуйте дітей з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

 

 

 

 

 

doc
Додано
11 січня 2018
Переглядів
1330
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку