5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Виховна година "Афганістан - ти біль моєї душі..."

Про матеріал
Сценарій заходу створено з метою розширити знання учнів про історичні події афганської війни; розповісти про односельчан, які служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям; розвивати почуття патріотизму, відданості Батьківщині; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії.
Перегляд файлу

1

 

Виховна година

Тема:  Афганістан- ти біль моєї душі…

Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; розповісти            про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям; розвивати почуття патріотизму, відданості Батьківщині; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії.

 

30 - ій річниці виведення військ з Афганістану присвячується…
(Опускається екран. На екрані карта Афганістану)

 

1 –й учень

Найбільш масштабною і трагічною з локальних воєн була війна в Афганістані. Війна в Афганістані тривала 3340 пекучих днів і холодних ночей. У цей період кожної доби гинув один і отримували поранення два вихідці з України. Близько 160 тисяч призваних з України, а всього більш, ніж 600 тисяч радянських воїнів пройшло через афганське пекло.

2 –й учень

30 років відділяє нас від сумних подій в Афганістані. Там була війна. Війна зі всією її суворістю і жорстокістю. І як на всякій війні, і на цій по-різному виявляли себе люди… Життя підтвердило, що обмежений контингент радянських військ в Афганістані був у моральному відношенні високим. Вони показали масовий героїзм, мужність, вірність бойовій дружбі, вірність військовому обов’язку та Батьківщині. 
Документальний фільм

3 –й учень

Десь вивчають в школі діти

Всі країни світу, економіки їх стан,

І не знають, що на білім світі

Є така країна, як Афганістан.

4 –й учень

Воювали й наші там солдати,

Забуваючи про ніжності і дім

Довелось їм зброю в руки брати,

Обірвать  життя  ще молодим.

5 –й учень

Але вдячні пам’ятають люди

Подвиг воїнів тих молодих.

От і ми сьогодні тут зібрались,

 Щоб згадати нам саме про них.
6 –й учень

15 лютого минає  30 років  із дня закінчення війни в Афганістані. Але ця війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу.

7-й учень

25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Для тисячів  солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.

8 –й учень

Афганістан - ти край війни і крові, 
тих молодих завзятих юнаків, 
в котрих у грудях полум’я любові, 
горить допоки дух їх не дотлів. 

9 –й учень

Афганістан – проклятий ти батьками, 
всіх тих синів, котрих ти вербував. 
Бо їх серця скривавлені ножами, 
у кожну мить, як воїн помирав. 

10-й учень

У афганській війні загинуло майже 15 тис.осіб. 290 воїнів пропали без вісті. 72 наших земляків пройшли крізь  пекло і жахи Афганістану.Сержанти Радянської Армії наші земляки Романенко Сергій та Дмитренко Володимир за проявлену мужність і героїзм були нагороджені орденом «Червоної зірки». Троє борівчан були удостоєні нагороди -  медалі «За відвагу», а 6 – медалі « За бойові заслуги». Четверо своїх синів втратила Борівщина в Афганській війні.


                                                                                                                                                          11-й учень
Ветерани-афганці!
Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі. Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз перед очима постають жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться кошмарні сни.
12-й учень
Повідайте, повідайте синам,
Повідайте всім дітям, ветерани,
Які шляхи пройти судилось вам
Крізь полум 'я Гардеса й Кандагара.
Сьогодні гостем нашої зустрічі є Шерстюк Володимир Михайлович. Надаємо йому слово.

Орієнтовні запитання:

1.       Коли призвалися до армії?

2.       Як сприйняли новину, що в Афганістані війна, а вам треба туди їхати?

3.       Як відреагували батьки?

4.       Як підтримували зв’язок із домом?

5.       Що було найстрашніше для вас?

6.       Що ви можете сказати про вірного товариша?

7.       Як склалася доля ваших однополчан?

8.       Із ким нині підтримуєте зв’язок?

Учитель: Що ви можете сказати, порадити нашим учням?

13-й учень

 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки  Афганістан. Цей день і є закінченням афганської  війни для українських людей. Закрилася остання  сторінка героїчного і драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардесі , Джелалабада і Кабула.
14 –й учень

Для більшості наших співвітчизників Афганська війна – справа далекого минулого. Але для тих, хто воював на перевалах, хто тримав на руках помираючого товариша, по кому Афган пройшов вогнем, скалічив душу й тіло це – кровоточива мітка пам’яті.

15 –й учень

Немає чим виправдати наші втрати в Афганістані. Нам ніколи не повернути дев'ятнадцяти-двадцятилітніх, які назавжди залишаться молодшими за своїх однолітків. Але пам'ять людська не повинна бути втрачена.

16-й учень

 Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто уцілів — є життя, а для загиблих - пам'ять.

17 –й учень

Ти - вічний біль, Афганістан,
Ти - наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів,
Дружин, дітей -
Не всі вернулися сини
Із тих ночей.
(У цей час через зал проходять діти, руках у них запалені свічки, вони стають перед сценою)

18 –й учень

Давайте  без  слів,  і  довгих  промов,
без  цих  монологів  що  в  серце  ножами…
Болить,  ще  і  досі  проллята  кров…
Хвилина  мовчання…  померлим  в  Афгані!!!
19 –й учень

Давайте  без  слів,  і  довгих  промов,
без  солі,  що  досі  лежить  ще  на  рані!!!
Давайте  ми  встанем…  і  без  розмов…
Хвилина  мовчання  бійцям,  що  померли  в  Афганістані

Згадаємо і хвилиною мовчання пам'янемо наших земляків, які відійшли у вічність:
Руслан Валентинович Косарєв ( задувається свічка )

Олександр Григорович Приходченко ( задувається свічка )

Микола Олександрович Скляров  ( задувається свічка )

Віктор Григорович Титаренко ( задувається свічка )

Хвилина мовчання.

Руслан Валентинович Косарєв родом з Луганська. Згодом батьки переїхали на Харківщину, то до школи хлопець пішов у Загризовому. Вісім класів закінчив у Борівській середній школі. Потім вступив до Ізюмського СПТУ – 24, в якому отримав спеціальність помічника машиніста. Під час навчання в училищі Руслан заслужив добрі слова від учителів та майстрів. Він не боявся труднощів. На практиці в Харкові виявив себе належним чином, удостоївся там скромної відзнаки – лист – подяка до батьків та книга.

А до призову в армію юнак працював у Куп`янському депо: хоч і недовго, а поїздив   по сталевих магістралях, побачив трохи світу.

5 жовтня 1981 – го Борівським військкоматом Руслан Косарєв був призваний до війська і направлений до Туркестанського військового округу. Кілька місяців підготовки в спеціальному навчальному центрі – і в Афганістан.

    Стрілець – автоматник Руслан Косарєв труднощів бойової служби не злякався. Це відразу відзначили його командири і товариші по службі в частині під Кабулом і згодом – в Гардезі, де діяли її підрозділи. В листах до матері  солдат писав: « У мене все добре».

Чи було добре насправді – про те свідчать ті бойові виходи і рейди, в яких брав участь рядовий Косарєв. На одному з них в кінці 1982 – го він дістав поранення і лікувався в Ашхабаді, куди прилітала його мати. Він заспокоїв її : мовляв, усе вже позаду, а дослужувати буду там, в Афганістані, там залишилися бойові друзі.

Вересень 1983 – го : бойова операція в горах. Вперше на неї виходили молоді солдати весняного призиву. І досвід обстріляних бійців , таких як Руслан, був для них дуже необхідний. Командир сказав бувалим солдатам: « Треба, хлопці». А Руслан Косарєв посміхнувся: « Ну, що , мужики, останній раз сходимо на операцію – і по домівках»

Вертольоти висадили десант у горах і полетіли назад. Десантники опинилися в складній ситуації: довкіл бандитські укріплення, групи заколотників скупчилися в районі висадки нашого підрозділу.

Бойові дії тривали три дні. Разом з бойовими товаришами Руслан Косарєв стримував натиск бандитів. Затихали на гірських схилах скошені бійці, бинтували рани поранені. Руслан Косарєв виніс з поля бою пораненого товариша, сам на зворотньому шляху дістав смертельне поранення.

Могила відважного солдата в с. Загризове. За нею доглядають школярі.

Служба  Олександра  Григоровича  Приходченка в Афганістані носила мирний характер – він був фельдшером підрозділу. Але хіба в країні, де палахкотіла кривавицями  неоголошена війна, були оті мирні сподівання? Ні, звичайно, бо небезпека, як міна уповільненої дії, підстерігала будь – де: чи то на маршруті, чи то в розташуванні частин – скрізь можна було чекати її зловтіхи. А стосовно Кабула, то тут небезпека, так би мовити, мала подвійну «ціну». Осколки ракет, якими бандити обстрілювали місто, долітали й до розташування частини, де служив Олександр…

Прапорщик Приходченко родом з села Калинове Борівського району. По закінченні сільської 8 – річки вступив до Сумського медичного училища. З дипломом фельдшера прибув Олександр в Охтирський район і став працювати в лікарні. Хворі з вдячністю говорили про молодого медпрацівника, його чуйність і турботливість привернули увагу людей. Попри свою зайнятість на роботі в лікарні Олександр встигав і на громадській ділянці, за дорученням комсомольської організації проводив бесіди і політінформації в колективі.

 4 травня 1979 – го року Охтирський військкомат призвав Олександра Приходченка до війська. Строкову службу він проходив у Підмосков`Ї. Звичайно, за своїм медичним фахом. Добросовісного фельдшера в медпункті частини запримітили і невдовзі запропонували йому стати прапорщиком, тобто залишитись на надстрокову. Оскільки у Олександра була спеціальна середня освіта, допоміжної підготовки він не проходив: у визначений строк йому вручили погони з двома зірочками «вздовж просвіту».

Вся подальша служба прапорщика Олександра Приходченка пов’язана з  Київським військовим округом. Звідси його , як кращого медпрацівника , в жовтні 1985 – го направляють по заміні в Афганістан.

Загинув Олександр в автомобільній катастрофі на вулиці Кабула.

Похований у Калиновій. На могилі прапорщика Приходченка – обеліск.

Микола Олександрович Скляров  родом із села Підвисоке. Після сільської 8 – річки працював у колгоспі « Дружба». Змалку привчений до роботи, хлопець брався за будь – яку колгоспну справу, не ждав , коли покличуть, а сам знаходив для себе діло.

Поле вабило юнака своїм безмежжям. Особливо йому подобалося виходити на золотий лан пшениці, коли по ньому , немов степові кораблі, пливли «Ниви» і «Колоси».

Повага селян – висока оцінка, і Микола це добре усвідомлював, дорожив довірою земляків.

Добрими словами проводжали рідні, сусіди і друзі новобранця Миколу Склярова: 29 жовтня 1985 року з приміщення Борівського військкомату вирушив хлопець у солдатську путь – дорогу. А через кілька днів у навчальному підрозділі вже шліфував на стройовому майдані крок , співав пісень про оту « путь – доріжку», і «не плач , дівчино…»

Випустився Микола з «навчалки» навідником – оператором БМП і , ясна річ, - у піхоту.Дислакація полку під Гкнзі – це щось середнє між Кандагаром і Джелалабадом:і географічно, і за складністю обстановки.

Високі гори, круті перевали, глибокі ущелини – надивився на всю «екзотику» рядовий Скляров: 11 бойових операцій, 9 супроводів колон.

20 липня 1987 – го БМП, в екіпажі якої був Микола Скляров, проїжджаючи по місту Газні, підірвалась на бандитській міні – навідник – оператор Микола Скляров загинув.

Могила воїна – в селі Підвисоке.

У  сім`ї  Титаренків визначною подією було народження сина, ще б пак: продовжувач роду!

Хлопчик ріс непосидющим та добрим, прилучався до роботи, якої в сільському обійсті завжди вистачає. Але в селі Вітя не втримався і, як той журавлик, на осінь подався в південні краї: після закінчення сільської восьмирічки вирішив поступити в Краматорське профтехучилище.

Вивчився на слюсаря  і став працювати  на Краматорському заводі імені С. Ордженікідзе. Характеризувався позитивно, значить – працював добросовісно.

З донецького краю відбув Віктор Григорович Титаренко до війська – сталося це 31 березня 1982 року. Команда його визначилась ще у військкоматі: Афгфністан, а гірську підготовку протягом двох місяців солдат пройшов у прикордонному гарнізоні.

В Афганістані – мотострілецька рота ,кулеметник.

Баграм, Джабаль – Уссарадж, Сурубі, Баглан – у цих та багатьох інших населених пунктах побував воїн за два роки бойової служби.

Дванадцять бойових операцій і рейдів , виходи на реалізацію розвідданих. Побував Віктор і в тактичних десантах.

От і того березневого дня було десантування, точніше – висадка з вертольотів. Наказ – осідлати гору біля населеного пункту Сурубі, прикрити підходи до греблі і ГЕС. Але на горі, після висадки, бійців зустрів бандитський вогонь. Кулеметник Віктор Титаренко під ворожими кулями вибрав зручну позицію і відкрив прицільний вогонь по групі бандитів: скосив п’ятьох , сам у перестрілці  дістав поранення . Воно було смертельним.

Могила відважного воїна в його рідному селі Нижче Солоне. Ім`я Віктора Титаренка носить сільська вулиця.

20 –й учень

Посивіли завчасно хлопці –афганці. Спілкуючись , дізнаємося, що ще й досі йдуть вони в тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Відчуваємо, як важко їм ідосі повертатися до тих чорних сторінок у їхньому житті, а ще важче вирвати їх, знищити і забути.

Війна – це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна – це горене однієї людини, а ціілого народу.

21 –й учень

З кожним роком воїнів – афганців стає все  менше, а проблем у живих  - більше. Єдине, що постійно об’єднує їх  - це пам'ять. І дуже хотілося, щоб вона була не тільки окликом з вічності, але й голосом життя.

22 –й учень

Минуле назавжди лишається з нами. Тому жодна війна не може бути забутою, навіть та, яку було засуджено суспільством. Рядові солдати воєн не починають – вони гинуть на цих війнах, виконуючи свій обов’язок до кінця.

23 –й учень

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати

Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

Калини цвіт і вишень біле диво,

І мирних ранків сонячність щаслива,

І наша вдячність нескінченна,

І України бойові знамена.

Учитель

 Наше свято закінчилося. Молодимире Михайловичу, дякуємо, що завітали до нас. Бажаємо здоров`я , щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, що зветься – Україна. Діти, нехай же наша виховна година не закінчується і після дзвінка. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам, бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі.

 

 

 

docx
Додано
28 лютого 2019
Переглядів
344
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку