Виховна година " День Соборності".

Шадура Юрій  Анатолійович,

вчитель історії  Петрівської гімназій Глобинської міської ради Кременчуцького району.

Виховна година

Тема: День соборності України

Мета: ознайомити учнів із історичними подіями, пов’язаними із встановлення дня соборності України,; формувати ціннісне ставлення учнів до держави та суспільства,  любов до рідної землі; виховувати риси сучасного патріота української держави, повагу до культури та історії рідного краю.

Очікуванні результати: сформуваність більш високого рівня громадянського самовизначення й відповідальності; розвиток почуття гордості за приналежність до української нації; підвищення інтересу до вивчення історії своєї держави; розвиток правосвідомості учнів

Методи та прийоми: пояснювально-репродуктивний, проблемно-ситуативний, формування суспільної свідомості та поведінки (педагогічна вимога, доручення), стимулювання, самовиховання

Обладнання: мультимедійний проектор, карта України, виставка дитячих робіт «Моя Україна», «Із бабусиної скрині», родинні дерева, сімейні реліквії; мультимедійна презентація з краєвидами, історичними місцями України.

 (Проектується мультимедійна презентація, звучить пісня  про Україну)

Україно! Мій коханий краю,

Мати наша рідна і свята!

Небо чисте над тобою має,

Небом диха нива золота.

Ми з тобою завжди, Україно!

Ми з тобою разом повсякчас,

Поки б'ється в грудях серце вірне

І допоки в душах жар не згас

Ведучі: Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть  мама, тато, бабуся, дідусь, сестри і брати. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас – вийде велика держава Україна.  Україна – це наша земля, рідний край, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, і зрозуміло, талановитими людьми.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі – у нашій славній Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, тут коріння українського народу, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово, рідну пісню.

       Якою ж була доля України? Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по тобі орди чужинців, ворожі пазурі роздирали твоє тіло. Дітей воїх вели загарбники у неволю. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали ненависні залізні круки.  Кістьми синів і дочок твоїх укрита наша свята земля, щедро кров'ю і сльозами полита.

Завжди, в горі і в радощах, в поразках і в нестримному торжестві перемоги з тобою були люди, які оспівували і звеличували твою красу, твій тріумф, ділили болі і печалі.

(Історична довідка)

Указом Президента України Леоніда Кучми у 1999 р. встановлено державне свято - День соборності України, що відзначається щорічно 22 січня - у день проголошення 1919 року Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

Цей Акт належить до тих небагатьох найвизначніших в історії нашого народу звершень, повністю перекреслити значення яких виявився безсилим будь-який подальший негативний розвиток подій. Він не лише значно сприяв розвитку національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації, а й перетворився на реальний фактор політичної боротьби всіх поколінь українських патріотів за суверенну соборну Українську державу - до її відродження й сучасної розбудови включно. І хоча соборність виявилась тоді незавершеною, день 22 січня 1919 р. назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності.

Ідея соборності стала загальнонаціональною мрією, невід'ємною частиною всіх українських визвольних програм наступного періоду. Величезні жертви, віддані на олтар волі і незалежності, навчили українських патріотів всюди, куди б не закинула їх доля, бачити в своїх мріях і боротися за єдину соборну, вільну і незалежну Україну.

Слово соборність включає у себе єдність, і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». Ще великий український класик Олесь Гончар закликав: «Бережіть собори душ наших!».

Поняття «соборність» з'явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Вона не є явищем лише суто українським. Це загальна, органічна ознака будь-якої нації - неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше, об'єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

День Соборності об'єднує всю Україну - Київ і Львів, Севастополь і Ужгород, Донецьк і Полтаву, Харків і Луцьк, сотні міст, мільйони людей - усі українські землі і береги. Якщо ми хочемо, якщо ми віримо у сильну Україну, почуття соборності повинне стати часткою нашого життя і нашого серця. Це - основа національного життя України і опора української політичної нації.

Соборність України - одна з важливих тем історії України. Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Тривале територіальне, політичне, ідейне й культурне роз'єднання українців не вдалося подолати навіть за нинішніх умов власного державотворення. Це насущне завдання ще належить розв'язати.

Українська соборницька ідея базується на міцних історичних, правових і теоретичних засадах. Незважаючи на численні лиха й труднощі, що випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала його, її витоки беруть початок з періоду Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Згадаймо хоча б, як наполегливо добивався Б.Хмельницький розширення території української козацької держави “по Львів, Холм і Галич”.

Ідея єдності нашої держави була однією з найзаповітніших мрій українців протягом багатьох сторіч. Її обґрунтували у своїх працях визначні мислителі та діячі: члени Кирило-Мефодіївського братства (до його належав і Тарас Шевченка), „Руської трійці” на чолі з Маркіяном Шашкевичем у Галичині, видатні українські вчені Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський. Саме вони висунули завдання - об'єднати всі етнічні українські землі в єдину державу.

Ця ідея здійснилася лише на початку двадцятого століття. 22 січня 1918 року Центральна Рада, Уряд якої очолював Володимир Винниченко, проголосила четвертий Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Восени 1918 року, після розпаду Австро-Угорської імперії, утворилась Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові.. Від самого початку виникнення ЗУНР прагнула з'єднатися з УНР. 1 грудня 1918 р. у Фастові між ЗУНР і УНР було підписано Передвступний договір про злуку обох держав.

Згідно з планом Директорії, Конгрес (найвищий орган законодавчої влади УНР до скликання Установчих зборів) мав зійтися в Києві на Йорданське свято, 19 січня, яке у 1919 році припадало на неділю. Проте значна частина делегатів, обраних у містах та повітах, з огляду на транспортні труднощі, війну з совєцькою Росією та інтервенцію військ Антанти у чорноморських портах не встигала до цього терміну, щоб ратифікувати «Передвступний договір».

22 січня 1919 року на площі перед Святою Софією, до формальної ратифікації цього договору Конгресом Трудового народу України, який розпочав свою роботу ввечері в будинку міської опери в Києві, було проголошено: «Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Закарпаття й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Від нині є єдина, незалежна Українська Народня Республіка...».

Остаточна ратифікація Акту Злуки планувалася на засіданні Установчих зборів (українського парламенту), які, на жаль, так і не були скликані. На той час УНР припинила своє існування. Вже через два тижні після проголошення Акту Злуки Уряд України змушений був залишити Київ, а трохи пізніше і територію України.

Українська Національна Рада (тимчасовий найвищий законодавчий орган ЗУНР) ратифікувала цей договір у Станіславові 3 січня 1919 року - тобто ще перед Різдвяними святами. Проте, галичани так і не побачили тоді реальних результатів об'єднання з УНР. Директорія так і не оголосила війну Польщі, хоч тримала над Бугом значні військові сили. А зі Сходу в Західну Область УНР напливали, втікаючи від більшовиків, політики-іммігранти лівого спрямування, переважно есери та соціал-демократи, що агітували проти «галицьких реакціонерів» та закликали до «поглиблення революції». Щоправда, переважно галичани на таку агітацію не реагували, однак знаходилися окремі сили, які воліли б усунути від влади уряд націонал-демократів та радикалів.

У результаті тодішня злука закінчилася відмовою Директорії УНР від Галичини та Західної Волині на користь Польщі, яка встановила на Збручі «санітарний кордон» проти більшовицької Росії.

Реально більшість українських земель було об'єднано в межах однієї держави у 1939-1945 роках сталінським режимом. За це довелося заплатити життями мільйонів українців, що загинули у Другій світовій війні та від репресій.

Таким чином можна констатувати, що потенціал, закладений в Акті Злуки, так і не був до кінця реалізований. Цьому перешкодив ряд обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх. ЗУНР впала під натиском польських військ, а територію УНР захопили війська Росії. Тоді позначилися істотні розходження історичного, правового, соціально-політичного, культурно-побутового, релігійного характеру, що виникли внаслідок роз'єднання Сходу та Заходу України. Об'єднання України не змогло примирити між собою різні політичні партії, стосунки між якими нерідко здобували характер відкритої ворожнечі. Крім того, незалежна Українська держава зазнавала утиску не тільки з боку агресивних сусідів (Росії, Польщі, Румунії), а й країн Антанти, що на свій лад перекроювали карту Європи, незважаючи на Україну.

Проте об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Так, знаменним етапом піднесення духу свободи став «живий ланцюг» між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки. Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності, бо переконливо засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України. Ще раз наповнилося конкретним змістом поняття зв'язку поколінь. Менш як за два роки потому Україна справді стала незалежною.

Учні: Ми не обираємо Батьківщину, але можемо обрати, як прожити своє життя.

За даними інституту статистики нас лишилось лише 46 мільйонів.

Україна. Ми вбираємо її з першим своїм подихом, дотиком, молоком матері.

Ми, діти, майбутнє нашої країни, її надія і радість.

Непохитна наша історія.

Де була створена перша демократична конституція? В Україні!

Де було відкрито першу Академію у Східній Європі? Так. В Україні!

Наша співуча українська мова… Вона м’яка, вона модна, вона унікальна!

Чого тобі не вистачає, щоб бути українцем? У тебе є розум, серце. Україна – це твоя земля, це твоя Батьківщина, не дай себе вирвати з її життя.

Потрібно бути українцем не в документі, а тілом і душею!

Ти з легкістю обереш відповіді на запитання: Який твій символ? Який твій будинок? Який твій герб? Який твій прапор? Українська нація унікальна і неповторна!

Чи залежить рівень Вашого добробуту від мови, якою Ви говорите? Радійте, що Ви – українці! Моя хата з найкращого краю в світі! Які у Вас виникають емоції щодо синього і жовтого кольорів?

Осінь така золота – тільки в Україні! Небо таке блакитне – тільки в Україні!

Успішна кар’єра кожного українця – шлях до процвітання усієї країни. Чи козацького ти роду? Звільни себе – відкрий серце Україні.

Як часто ти згадуєш, що ти – українець?

Україна без українців – неможлива!

Ми живемо серед золотої блакиті. Більшість людей нашої держави відчувають себе українцями. Саме тут ми люди.

Я – українка. А ти?

Чи є у тебе інша Батьківщина?

Я – українець, і у мене є мета!

Ми були. Є. І будемо!

ВІРШІ

Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша –

Наша отча сторона.

До тебе, Україно,

Наша бездомна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде вона урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

Україно моя, Україно,

Присягаюсь тобі знов і знов,

Україно моя, Україно,

Моя віра, надія, й любов.

Люблю тебе, мій рідний краю,

Люблю, як матінку свою.

І вірним серцем я вбираю

Красу невимовну твою.

Люблю поля, ліси і гори,

Твої озера голубі,

А синє небо наче море,

Так до лиця іде тобі.

Ти у піснях, у вишиванках,

В барвистих квітах навесні,

Вмиваєш росами щоранку

Твої простори осяйні,

Люблю тебе за щиру мову,

Що наче пісня солов’я

Люблю тебе за тишу світанкову,

Тебе, Українонько моя.

Пісне! Велична, рідна пісне!

В тобі є все: і древня наша слава,

І гомін гір, і блискіт зір,

І шум лісів, і розмова степу.

І материна любов, і жар палкий кохання,

За свободою жаль і мрії про свободу,

І весь наш біль, всі наші сподівання.

Ти – дзеркало душі. Країни та народу!

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічну живу і нову,

І мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

Сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем  своїм

І всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

В просторів солодкому чарів…

Вона у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серці ударі.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею.