Виховна година до Дня української хустки та Святого Андрія

Сценарій виховної години до Дня української хустки та святого Андрія Первозванного

Ведучий 1: 3 давніх давен славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння. Ворожіння зазвичай є таємним ритуалом у містичний час доби, який припадає на період найдовших ночей та найкоротких днів, на початок Різдвяно-Новорічних свят на початок грудня. Ворожать за допомогою хустки 7 грудня та у ніч на Андрія. Ця давня традиція – прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одне із сторінок молодості наших матерів і бабусь.

Ведучий 2: За християнськими переказами Андрій Первозванний був одним із 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував християнство серед слов'ян. Кажуть, що Андрій передбачав, що з волі божої на Дніпровських горах буде збудоване місто.

Ведучий 1: Серед осінньо-зимових свят найбільшою поетичністю і неповторністю виділяється свято Андрія. Воно вважається парубоцьким святом, позаяк дівчата відзначають свою покровительку Катерину. Це є продовженням молодіжних вечорниць, де хлопці і дівчата обирали своїх суджених. До прийняття християнства свято називали Калитою. Пізніше  замінило назву на ім'я святого апостола Андрія Первозванного, який проповідував Боже вчення в Царгороді. Один з літописів розповідає, що апостол прийшов до Корсуня, потім спустився до Дніпрового гирла й поплив угору. Вдосвіта його човен, начебто, прибило до підніжжя гір. Андрій Первозванний вийшов на берег і мовив до своїх учнів: “Чи бачите ці гори? На них засяє ласка Божа, і буде великий город, і Бог збудує багато церков!”

Ведучий 2: Сьогодні, 13 грудня, в Україні відзначають чудове свято – день Андрія Первозванного. За старовинними літописами він був одним з дванадцяти апостолів Христа і приніс слов»янським народам християнство.
Але на 13 грудня припадає й інше свято – молодіжне свято Калити, тобто зимового сонця. Свій початок воно бере ще з дохристиянських часів і славиться надзвичайно веселими вечорницями, красивими і цікавими обрядами.
Готувалися до святкових вечорниць гуртом. Ще заздалегідь молодь зносила до однієї господині борошно. Крупи, сушені яблука та груші. Господиня ж готувала своїм гостям вечерю.

Ведучий 1:   За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ще ввечері 12 грудня. Як тільки вечоріло, дівчата приносили до господині, у якої мали відбутися вечорниці, хто що мав із необхідних продуктів, і допомагали господині приготувати святкову вечерю. А після заходу сонця приходили хлопці, які приносили наливку і цукерки, розсідалися у світлиці і тоді розпочиналося дійство. Спочатку переповідали цікаві історії, жартували, розважалися, щоб дочекатися півночі, а вже в ніч з 12 на 13 грудня починали ворожити на майбутню долю.  

Основною на Андріївський вечір була гра «Калита». Калита — це великий корж із білого борошна, який пекли усі дівчата разом, адже кожна мала взяти участь у готуванні калити. Тому тісто місили по черзі від найстаршої до наймолодшої дівчини. Тісто солодке, з медом, а зверху коржа оздоблювали сухими вишнями чи родзинками і запікали так, щоб важко було вкусити. Посередині коржа обов’язково мала бути дірка, через яку протягували червону нитку або стрічку, за яку високо підвішували калиту до сволока посередині хати, щоб хлопці могли у стрибку дістати його зубами.

Ведучий 2:  Біля калити стояв вартовий «Пан Калетинський» — веселий, жартівливий парубок, який запрошував хлопців кусати калиту. Кожен учасник брав між ноги коцюбу, що імітувало сидіння верхи на коні, і «їхав» кусати калиту. В той час вартовий всіляко мав розсмішити хлопців, смикати за один кінець нитки, прив’язаної до калити, щоб всяко не дати відкусити від калити шматок.

 А ще парубки могли робити всілякі збитки, і все, що б вони не зробили, їм все прощалося. І чого тільки хлопці не вигадували! І снували нитками вулицю, якою дівчата поверталися додому, і знімали ворота, залишаючи неподалік, шибки у вікнах розмальовували чи затуляли. І ніхто їм за це нічого не казав.

Дівчина 1:   Дівчата в ніч на Андрія ворожили найрізноманітнішими способами. Вибігали, наприклад, на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи «Молодець, старець…», а останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонкий і рівний, то тій дівчині і хлопець випаде молодий і стрункий. А якщо кілок з товстою корою – суджений буде багатим тощо.

Дівчина 2: А ще брали чобіт у дівчини і від стіни до порога переставляли і промовляли «молодець, удовець, буду дівувати…» і на якому слові чобіт «вийде» з хати, таку долю ця дівчина і буде мати. Схожим ворожінням було коли дівчата від протилежної до вхідних дверей стіни одна перед одною ставали, і яка з них перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею – другою і т. д.

Дівчина 3:  Ще одна ворожба полягала в тому, що дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима і не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком впаде, звідти її наречений і шукатиме. Схожою була ворожба на гавкіт собак. Дівчата одна за одною виходили на подвір'я і тричі примовляли певні слова, і з якої сторони після цих слів собака залає, то з цієї сторони й буде її наречений.  Або брали, наприклад, перстень, гілочку мірту, ляльку і паперову квітку і клали під окремі тарілки. Найпершою вгадувала свою долю найстарша дівчина, яка не бачила який предмет під яку тарілку клали. Вона заходила і обирала лише одну тарілку. Якщо під тарілкою перстень — скоро заміж, якщо – квітка — ще дівуватиме, якщо мірт — на неї чекає розлука з милим, а коли лялька — то її зрадить коханий.

Дівчина 4:  Вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо для такої ворожби треба було бути відважною, не боятися. У ворожбі на дзеркалі дівчина мала бути обов’язково наодинці, сісти перед дзеркалом, обабіч дзеркала свічки засвітити й тричі примовляти:

     Я тебе, дзеркало, питаю, 

     З ким я свою долю злучити маю?

     З'єднати з Іванком прошу, 

     Бо його в серденьку ношу.

 Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

     Святий Андрію, допоможи,

    Судженого мого покажи!

    Ворожу на свій вінок,

    Прошу захисту від зірок!

    Дай, Боже, шлюбу дочекати,

    Мене з Іванком звінчати.

 І зразу різко повернутися і подивитися у дзеркало, але не налякатися, бо в дзеркалі може бути не її обличчя, і навіть не обличчя бажаного їй Івана, а якогось незнайомця!

 А перед тим як вкластися спати, під ліжко своє дівчата ставили миску з водою, а на неї дощечку, як кладку через річку і просили спеціальними примовками, щоб суджений приснився.

 І це далеко не всі види ворожіння на Андрія, і ми знаємо лише маленьку часточку обрядів Андріївських вечорниць, які проводили наші предки. Але і сьогодні це свято веселе і колоритне, і яке святкують незалежно від віку.

Ведучий 1. Хустка має особливе значення. Її почали використовувати в стародавні часи. Однак і зараз вона не втратила своєї популярності. Хусткою закликали урожай, лікувалися, ворожили, а також використовували її на війні

Ведучий 2: У давнину хустку використовували для всіляких цілей. Зокрема, після того, як закінчувалися жнива, люди майстрували опудало. Обов'язковим атрибутом одягу, так званої ляльки була хустка. Її завжди в'язали на голову. Вважалося, якщо опудало згорить повністю, включаючи одяг, то і наступний рік буде врожайним.

Ведучий 1: За допомогою хустки дівчата ворожили. Її використовували для того, щоб накривати прикраси, а також хліб. Ці атрибути були головними при ворожінні. Після чого, дівчина закривала очі і вказувала на один з предметів. Якщо вона витягувала кільце, то вийде незабаром заміж, проте чоловік не буде надто багатим. Інше призначення мав хліб. Він передбачав багатого нареченого.

Можна також із зав'язаними очима прив'язати хустку до паркану: на якого кілочка причепиш, таким і буде молодий.

Ведучий 2:

От поволі затихають наші вечорниці,

Не забудьте ви дорогу у наші світлиці.

Хай любов і щире слово душу вам зігріє,

Пам’ятайте вечорниці в ніч на Андрія.