Виховна година
Хата без рушників, що родина без дітей
Мета: формувати в учнів інтерес до історичного минулого; розвивати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; викликати почуття прекрасного у вишивках; розширювати мовленнєвий запас здобувачів освіти; виховувати національно-культурну самосвідомість, інтерес до народних традицій та спадщини українського народу, його ідентичності.
Обладнання: різні стародавні і сучасні рушники; на стіні плакат: «Хата без рушників – родина без дітей»; аудіозапис «Пісні про рушник» А. Малишка; хліб на вишитому рушнику;
Відео «Рушник –це символ України»
Учитель. Діти, сьогодні ми заглянемо в минуле українського народу, який має свій чарівний звичай, символ щасливого життя – рушник.
У народі говорили «Хата без рушників – як родина без дітей». Вишиті рушники створюють затишок, зміцнюють родину. Подивіться як палахкотять багатством кольорів рушники в нашій світлиці.
Рушник – це народний символ України. Жодного свята не проходить без рушника. А ще існує традиція зустрічати рідних, близьких або поважних гостей хлібом-сіллю на вишитому рушникові.
У різних куточках України рушники мали своє особливе значення.
Ще для наших прабабусь і бабусь хрест, молитва, великодня крашанка, рушник, паляниця, вогонь у печі, обручка, пучечок певного зілля, пов΄язаного навхрест, а також слова «Доброго дня», «З Богом», «Бувайте здорові» - були не просто предметами і словами, а знаками добра і сили, заступниками від нещасть, були – оберегами.
Дівчинка в українському вбранні
Добрий день вам, наші гості ! Хай вам щастя – доля буде,
Не на день і не на рік,а на довгий – довгий вік.
Хлопчик в українському вбранні
Ми гостей своїх стрічаєм круглим, пишним короваєм.
З рушником берем таріль, коровай кладем і сіль.
Шанобливо сіль підносим і, вклонившись, щиро просим
« Любий гостю наш, приймай і рушник, і коровай».
Ведучий: У нас сьогодні, в школі свято
Милують око диво – рушники
Дівочий сміх лунає у світлиці
Як добре, що є звичаї такі.
Ведуча: Збиратися разом, співати, погуляти,
Про Україну – неньку розмовляти.
Дізнатись більше про традиції, обряди,
Культуру та історію ми завжди раді.
Ведучий: Не вистачить нам ночі, мабуть,
Щоб розказати про всі оті скарби
Адже сьогодні ми прийшли сюди,
Щоб розповісти вам про рушники.
Пісня « Рушник вишиваний»
Учень1. Історія рушника дуже цікава. Традиційно він слугував оберегом.
Ще за поганських часів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля,щоб біда й усяка напасть обминали родину.
Із приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі – божники, настінні або охоронні.
Із часом з'явилося багато обрядових рушників. Для немовляти на білому тлі вишивали колосочки, дороги, а ближче до кутків – замкнуту лінію, щоб «не торкалося ніщо лихе». Самі кінці були не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося.
Як же правильно вишити рушник? Є певні правила щодо вишиття рушників. Коротко розповімо про них:
Учениця2.
Інсценізація
(Сидять три бабусі і розмовляють):
Бабуся 1: Еге, рушничок… Колись без рушника й заміж не виходили. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50 – 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.
Бабуся 2: Ось я памʼятаю, як закохалася у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники. Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів повʼязати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми женихами на вечорницях, на ігрищах.
Бабуся 3: А я згадала легенду про рушник:
Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів. І були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама вишила кожному по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоровʼя береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає».
Ведучий: Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну,
На рушнику зелений гай,
І вишиту калину.
Учень2.
Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Без рушника не обходяться ні в одній сім ї. Він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Ним витирають руки і посуд, ним накривали діжу з тістом, спечені паляниці, пироги.
З рушником зустрічали шанованих гостей, замотували новонароджених, стелили під ноги нареченим. На щастя – долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу, або на війну.
З рушниками проводжали в останню путь. Рушники вишивають і хрестиком, і гладдю. Рушники різних регіонів України різняться кольорами і візерунками. Але, особливо, гарні рушники вишиті червоними і чорними нитками. Бо червоний колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються.
ЛЕГЕНДА ПРО ВИШИТИЙ РУШНИК
Жили собі брат і сестра - Василько й Марічка. Вони дуже любили одне одного, ніколи не сварилися, ділилися всім, що мали. Час минав, і Василько перетворився з хлопчика на змужнілого юнака, а Марічка стала справжньою красунею. Саме тоді на їхній край напало військо страшного і могутнього царя Бурдая.
Всі чоловіки пішли захищати рідну землю від чужинців. Почав збиратися до війська й Василь. Марічка плакала, проводжаючи брата.
Візьми ось це, - сказала, схлипуючи, й простягнула Василькові нсве личкий вузлик. — Це вишитий рушник. Він допоможе тобі повернутися додому.
Обійняв Василько сестру, низько вклонився батькам та й пішов захищати рідну землю від ворожої навали.
Якось Василя важко поранили в бою. Товариші подумали, що хлопець мертвий, і залишили його на полі бою. А ворожі солдати схопили юнака і притягнули до Бурдая. А той наказав укинути полоненого до в'язниці: може, там згине, а як виживе, то стратити.
Та в Бурдая була улюблена племінниця Мелхола, котра зналася на чаклуванні. Вона й попросила дядька не страчувати хлопця. Я зроблю так, що він забуде все, навіть своє ім'я, і стане твоїм вірним воїном, дядечку.
Бурдай погодився. Через деякий час Василько одужав, та під дією чарівних ліків і магії Мелхоли зовсім забув, хто він, звідки, і що є в нього сестра та батьки. Почав хлопець вірою і правдою служити цареві Бурдаю, воювати проти своїх побратимів. І був уже тепер не Васильком, а хоробрим воїном Ярміном, котрий ось-ось мав поріднитися із царем, одружившись із його вродливою племінницею.
Минав час. Наближався день весілля. Але якось неспокійно було на серці молодого Василька-Ярміна. Щось тривожило його, мучило. Відчуваючи втому, хлопець вирішив піти до палацу, щоби трохи розважитися. На сходах він зустрів служницю, котра несла дуже знайомий згорточок.
Що це? запитав Ярмін.
- О, мій пане, принцеса Мелхола наказала забрати і знищити це. Ось я і йду виконувати її наказ. Василь попросив розгорнути вузлик. Щойно служниця це зробила, як додолу впав ...вишитий рушник. Ярмін підняв його, пильно вдивляючись у кожен хрестик. І раптом він усе згадав: і рідний край, і лагідний погляд матері, і мелодійний голос сестри..
Осідлавши коня, Василько чимдуж помчав із палацу. Відшукав своїх товаришів і разом із ними мужньо воював проти царя Бурдая, аж поки вони не розбили вороже військо вщент. Рідний край знову став вільним.
Повернувшись додому, Василько розповів рідним про все, що з ним трапилося. Люди раділи і дивувалися, як міг вишитий рушник подолати могутні чари та заклинання і допомогти хлопцеві повернутися на Батьківщину дорогу і милу кожному серцю землю.
Ведуча: Рушники – це одвічні обереги неба, ними треба дорожити
І все про них знати треба! Рушник і хату прикрашає,
Рушник в дорогу споряджає, рушник з народом був віки,
Тож тчімо й вишиваймо для роду рушники!
Ведучий: Розвісила бабуся рушники, хоч каже дехто:
«Вже виходять з моди»,
Та чую я , як б’ється із віків
Минуле мого рідного народу.
В гарячих візерунках пломенить
Пролита кров за правду і за волю,
І кожна нитка райдужно горить –
Розказує про України долю.
Розвісила бабуся рушники –
І ожили на рушниках віки,
Запахли в хаті трави, квіти.
Вони зі мною стали говорити.
Пісня «Вишивала мама рушника»
Презентація Принесені дітьми вишиті рушники
Учениця 1. На моєму рушникові калина – це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину вона пов'язувалась із народженням Всесвіту, тому й назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. Оскільки ягідки калини червоні, той і стали вони символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.
Учениця 2. На моєму рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання – символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої. Дуб - священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні оберігати свій рід.
Учениця 3.
Троянду завжди любили в Україні, вважали її квіткою Сонця, а її червоний колір нагадував колір крові - символу життя. Орнаменти, що включають квіти і листя троянди, являють собою, в основному, замкнуту смугу у вигляді вінка, що не має початку і кінця, що позначає нескінченність життя з постійним відродженням. Якщо вінок з троянд зображувався символічно, у вигляді геометричного візерунка, то троянди могли зображати зірки, зібрані в нескінченному небесному просторі.
Учениця 4. На моєму весільному рушнику пишаються поважні пави. Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево Життя з філософським змістом минулого, сучасного й майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою символ Божого благословення – вінець.
Учениця 5
Основним символом будь-якої вишивки рушника можна назвати Материнським символом. Він виглядає як восьмикутна квітка чи зірка, навколо якої символічно зображена квіткова гірлянда. Гірлянда прославляє Мати, її основну роль у продовженні та збереженні сім’ї та роду.
Ведуча: В народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей»
А які ще приказки, прислів’я про рушник ви знаєте?
- Рушник на кілочку, хата у віночку.
- У коморі сволок – на ньому рушників сорок.
- Не лінуйся, дівчинонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.
Бо й справді, за давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчала і свою доньку. Кожній матері хотілось, щоб про її доньку пішла добра слава.
Ведуча: А ви знаєте, що рушники називали по – різному, залежно від їх призначення?
Стирок – для посуду, лав, столу, діжі з тістом. Утирач – для рук і обличчя.
Повивач – замотувати дітей. Покутник – для оздоблення стін і покуті,
Божник – для ікон. Плечові – для сватів. Весільні – для обряду весілля.
Та багато інших.
Ведучий: І на лузі, і в садочку ,і полі, і в лісочку –
Скрізь у закутках природи, водять квіти хороводи.
Ніби танець квіт очковий, рушничок наш веселковий.
Біле поле полотняне, рівно ткане, чисто пране.
Ведуча: А по ньому голка ходить за собою нитку водить.
Покрутиться так і сяк – зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут – волошечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки –зажовтіють колоски.
А пройдеться поволі – зарясніють листки в колі.
Біле поле полотняне, рушничком барвистим стане.
Ведучий: Де веселкою день виграє, куди сонячний промінь сягає,
Український барвистий рушник свої крила у даль простягає.
В ньому барви веселі й сумні,це життя, його дві половини,
Де і радість, і смуток сплелись, мов у кожної долі дитини.
Українські мої рушники – це натруджені в праці роки,
Де надія й любов мов дива. український рушник,
В тобі сила жива!
Ведуча: А як у цей день не згадати про вишиту сорочку – одяг – оберіг, який споконвіку вишивали дівчата своїм нареченим, жінки – чоловікам, матері – синам. Вишита жіноча або чоловіча сорочка додає тому, хто її носить сили, здоров я, краси. Це оберіг від недобрих очей, від поганих доріг.
Учениця2: Вишиванка – дитинча кирпате, що квітки зриває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата, прадідів пророчий заповіт.
Учениця 3: Вишиванка – писанка чудова, звізда ясна, співи та вертеп,
Вишита сльозою рідна мова і дорога через степ.
Учениця 4: Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини, світло і тривоги у вірші.
Учень4: Узор вручну, широка планка, легенький запах ковили,
Моя сорочка вишиванка, вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ, простори, по лівій й правій стороні.
Червоно – чорні всі узори, мережок ряд на полотні.
Ведучий: Українські вишивки – сорочки і рушники. Вони пройшли крізь віки, вони і нині символізують глибину безмежної любові до людей, до всіх, хто не черствіє душею. Згадаймо наших мам і бабусь – невтомних трудівниць і майстринь, які за своє життя так багато вишили рушників і серветок, сорочок і доріжок, скатертин і наволочок, подушечок і портьєр. Немає, мабуть, жодної родини, де б не милували око ці вишивки, а, особливо, рушники.
Учениця5: Поки живе чоловік й вишиває жіноча рука,
Буде жити довіку рушник і чарівна його красота.
Учень6: Є відкриття, яких не вкрила мгла
Нехай минуть віки, тисячоліття.
Та шана хлібу, різнобарвність рушника
Залишаться безсмертними навіки.
Учитель: А на прощання хочеться сказати,
Шануйте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату,
То обереги від біди.
Шануйте ті, що дала мати,
Готуйте дітям з чистої роси,
Щоб легко їм в житті здолати
Похмурі та скрутні часи.
Шануйте, друзі, рушники!
Пісня « Побажання» .
Н.Май Рушничок
Учасники заходу пригощають глядачів хлібом-сіллю