Ірина Жиленко. «Підкова», «Гном у буфеті». Світ дитинства – вічне джерело сили, натхнення, мрій, фантазій у поезіях. Виразне читання і коментування змісту, вміння виокремлювати й пояснювати художні засоби. Ігор Калинець. Збірка «Дивосвіт». «Стежечка», «Блискавка», «Веселка», «Криничка», «Дим». Талановитий український поет, автор віршів для дітей. Своєрідність форми його поезій. Персоніфіковані образи природних явищ.

Гном у буфеті Ти знаєш, у нашому домі, в старому буфеті, давно живе мій добрий знайомий – старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп’ям, а маму — малим дівчатком, гукав пустунам: «Ай-яй!», Слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок, золотить на свята сервізи. Багріє його ковпачок за склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить, смоктати м’ятні гостинці. Так довго і солодко спить в старій музикальній скриньці.

Навчився він чемних манер в одної маркізи з фарфору. Сказала маркіза: — Тепер дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча втягніть у петлицю троянду. І прошу до мене на чай

Разом з цвіркуном-музикантом;

Століття, і друге, і третє, — прислухайся! — чуєш? – завжди клопочеться гном у буфеті, бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку, і дзвонить в буфетні шибки. І в довгі засніжені ночі нашіптує дітям казки.

Жанр – вірш

Тема: шанобливе ставлення до буфетного гнома який у всі століття живе в реальній дитячій уяві.

Ідея: возвеличення почуття пошани, любові до гнома як сімейної реліквії. Основна думка: дитинство — це чарівний, дивовижний час кожної людини, коли вона сприймає все казкове, цікаве, навіть гнома, що «нашіптує … казки». Художні засоби “Гном у буфеті”

епітет: буфетний гном; м’ятні гостинці, добрий знайомий, чемні манери, засніжені ночі метафора: золотить сервізи, багріє його ковпачок; старий буфет, старенький буфетний гном, стара скринька,  солодко спить, цвіркуном-музикантом риторичні оклики: «Ая-як!», «.. прислухайся!»

персоніфікація: гном живе, любить какао пить та смоктати цукерки, він знав дідуся, давав шоколадки, довго і солодко спить, клопочеться, бормоче, зітха, шарудить, тупа, плямка, нашіптує

перелічення: «бормоче, зітха, шарудить»

Анафора:   І тупа, і плямка в куточку,  і дзвонить в буфетні шибки, І в довгі засніжені ночі...

Характеристика образу гнома “Гном у буфеті” Гном – давній мешканець людського будинку.

Обов’язки гнома:

гукав пустунам: «Ая-яй»; слухняним давав шоколадки; золотить на свята сервізи; нашіптує дітям казки. Риси характеру гнома а) чемний;

б) працьовитий;

в) відповідальний;

г) вихований;

д) вміє підтримувати дружні стосунки;

е) полюбляє смачно поїсти і солодко поспати.

Жанр – вірш

Тема “Підкова”: зображення ліричної героїні твору, яка знайшла золоту підкову, загублену конем Дідуся Мороза, і прагнула, щоб за її допомогою здійснилися всі бажання і мрії. Ідея “Підкова” : кожна дитина відчуває себе щасливою, коли у новорічні свята всі її сподівання і мрії стають реальністю. Основна думка: кожна дитина мріє про здійснення власних бажань, вірить у Діда

Мороза, щасливу підкову.

        Підкова

Провідний мотив – не можна бути щасливим Була зима. Ішов зелений сніг.

за рахунок інших. За ним — рожевий. Потім — фіалковий.

Художні засоби “Підкова”

І раптом протрюхикав на коні метафори: «ішов сніг», «Дід Мороз Дідусь Мороз. І загубив підкову. протрюхикав», «розгубились в небі літаки»,

«літали, кричали, крильцями дрижали»,

Та не просту. А золоту. Таким,

 сніг світився, кінь протрюхикав , «зійшлися і на місяць схожим, серпиком лежала, — роззявили роти сімсот роззяв», аж розгубились в небі літаки, підкова лежала серпиком, літаки крильцями кричали: «Мама!» —

дрижали; Й крильцями дрижали.

 епітети: «сніг зелений, фіалковий, рожевий»,

«золота підкова».

А я знайшла. Сказала їй: — Світи

 риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —

збулося!».

Зійшлися і роззявили роти персоніфікація – розгубились в небі літаки, сімсот роззяв. Стоять вони і досі… кричали: «Мама!»; порівняння – на місяць схожим

Круг них світився то зелений сніг,

серпиком підкова лежала. то голубий, то ніжно-фіалковий.

Сюжет поезії “Підкова”

Вони стояли вперто, день при дні, —

Ліричною героїнею твору є дівчина (можливо, зачарувала їх моя підкова. сама поетеса в дитинстві). Дівчина знайшла дивовижну (золоту) підкову, яку загубив кінь

Що ж, покладу підкову в чемодан,

Діда Мороза. Ця чарівна річ всіх здивувала, куплю я шубу. А тоді поїду навіть «розгубились в небі літаки», «зійшлися в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

… сімсот роззяв». Героїня звертається до вже так і буть — віддам підкову Діду.

підкови, щоб та допомогла їй у здійсненні мрій і бажань. Але враховуючи те, що підкова Оце і все. А сніг звичайним став. не її, а коня Діда Мороза, дівчина вирішує

Легкий і рівний, пада, пада, пада… купити шубу і поїхати до нього в Лапландію, Роти закрили всі сімсот роззяв. щоб повернути загублену річ. І розійшлись… І полягали спати.

Хатеристика героїні твору.

Лірична героїня вірить у силу чарівних речей, фантазерка, мрійниця, порядна, відповідальна.

Сплю глибоко-глибоко. А ще глибше — мати моя підземна.

Я їй про зорі розповідаю, а вона — про коріння дуба.

Я їй про хмаринку, а вона студеним молоком мене поїть.

Я їй про метелика, а вона з водяного царства русалку приводить.

А оце весняна калина не хоче забрати з мене свою подобу.

Тільки сонце п'є та п'є

калинову воду через золоті соломинки.

Ходім зі мною, стежечко. Обережно, не зачепися за камінець, переступи соломку і під спориш не ховайся,— все одно бачу.

А там, за городом, ого як ти виросла! Сама біжиш, через струмок перескакуєш, батіжком по пилюці цвьохаєш, за суницею збочуєш, топчеш горох при дорозі.

Коли б глянути, стежко, он з тої гори на всенький світ!

Тільки не поспішай: така верчена ти, як дзига. Але ж світ красний — голова крутиться... надягла веселка стрічок-стрічок, як у свято.

Взяла коромисло і пішла до річки.

Дорогою перестрів її князенко соняшник із золотим черевичком у руці.

Поміряла веселка — якраз на ніжку!

От вони й побралися.