Виховна година "Хліб як святиня"

Про матеріал
Можливість ознайомити дітей з народними поглядами на хліб, виховувати повагу і пошану до хліба, до праці хлібороба; розвивати мовлення, збагачувати словниковий запас учнів, логічне мислення.
Перегляд файлу

 

http://ic.pics.livejournal.com/oleg_leusenko/26655385/3157588/3157588_original.gif

Виховний  захід «Хліб як святиня»

Мета: ознайомити дітей з народними поглядами на хліб, виховувати повагу і пошану до хліба, до праці хлібороба; розвивати мовлення, збагачувати словниковий запас учнів, логічне мислення.
 

 

Хід заходу

Учень:               

                         Хліб

Отче, хлібе  насущний, в щоденній потребі

Хай же святиться ім’я твоє стоязико.

І на полі, й на морі, і на шахті, і в небі

Буде воля твоя, наш безмовний владико.

Батько твій – чорнозем українського степу,

А за матір – Марія селянського роду.

Притули свою щоку румяну і теплу

До людини – малої частинки народу.

Корінь глибоко твій – глянеш – темно у вічі,

Коло нього там тіні і скіфа й дуліба,

Перемочений кровю не раз і не двічі,

Бо історія людства – історія хліба.

О щаслива година! Зливаються шуми

І зсипаються в бункери степу огроми,

Сходить вчинений хліб – сходять радісні думи.

І зітхає діжа, як душа після втоми.

Встань, товаришу людство! В хвилині урочій

Поклонися зернині – цій дивній данині.

Біле борошно днів, чорне борошно ночей

Перемішано працею в кожній хлібині.

                                                       Петро Засенко

          http://t-v.te.ua/media/cache/50/78/507814eabdbe03338f0cfaf2c1f9ed85.jpg

 

Вчитель: Хліб святий і ставитись до нього треба зі святістю. Недаремно в щоденній молитві люди щиро повторюють і повторюють: «Хліб наш насущний дай нам днесь…» З хлібом, кажуть, і пісня миліша і хата тепліша.

  Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столі, і ніхто, навіть діти, не насмілювались покласти догори. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Не випадково увійшла в побут, стала означальною поговірка: навіть сало дурне без хліба.

  • А які ви знаєте прислівя та приказки про ціну хліба?
  • Якщо є сіль і вода,  то нема голода;
  • Хліб усьому голова;
  • Сила від хліба, хліб – від землі;
  • Хліб батько, вода – мати ;
  • Зима – без снігу, літо – без хліба;
  • Хліб житній – батько рідний, гречана каша – мати наша.
  • А які звичаї підкреслюють святість хліба?

Учень: Коли впала скибочка хліба – неодмінно підійми її і, поцілувавши, поклади на стіл.

Учень: Хліб ріжуть тільки в руках. Лівою тримаєш хлібину, притискуючи до грудей, а правою ножа і краєш тільки до себе.

Учень: Доїж кусочок хліба, бо в ньому вся твоя сила.

Вчитель: Яке коротке це слово. Всього 4 літери, а скільки в ньому тепла. З хлібом пов’язано так багато в нашому житті, цей продукт харчування став символом праці й миру. З давніх-давен наш народ над усе цінує хліб. 
Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина – йшли з хлібом, виряджали сина в дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць хліба, справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з хлібом, йдучи на поминки – несли з собою паляницю, дорогих гостей також зустрічали з хлібом – сіллю. Хліб – це достаток. У всі часи слово «хліб» люди вимовляли з пошаною, він – основа нашого життя. Як правило, до всіх страв подають хліб, бо «без хліба нема обіду».
  А ще варто було б згадати давню сільську картинку: коли батьки поверталися з поля, діти неодмінно бігли назустріч і просили: «Що ви нам принесли?». Тато чи мама діставали окраєць хліба і казали: «А це гостинець від зайця». Чи вірили чи не вірили ми в ті слова, але з яким смаком ївся «хліб від зайця». Це прекрасно вибрана форма частування дітей сніданком, не використаним у полі. Батьки ніколи не викидали хліб, а несли його додому як святиню.

Звучить «Пісня про хліб»

 

Пісня про хліб

Окраєць хліба на столі.

Йому вклоняюсь, мов святині.

В нім запах теплої ріллі,

Поміж колось волошки сині.

Гостей шановних, дорогих

Ми хлібом-сіллю зустрічаєм.
благословляєм молодих

Весільним пишним короваєм.
П-в: 
запам’ятай людської мудрості слова:

В житті  у нас усьому хліб є голова.

І обійди всю рідну землю в шир і глиб.

І не знайдеш нічого кращого як хліб.

 

Окраєць хліба на столі,

Що є дорожчого сьогодні?

В нім голос матері-землі,

Живий у памяті народній.

Збере всі крихти на полу

Бабуся у вечірню пору.
бо знає хлібові ціну

Ще із часів  голодомору.

П-в:

Не розтовчи, не обмини,

як бачиш скибку під ногами.

Немає хлібові ціни,

не забувай про це з роками.

 

Вчитель: Хліб народжений нашою прекрасною землею, широкими річками й тихими озерами, чистим повітрям небес і вогнем людської праці. Народження хліба завжди диво: і багато віків назад, коли наші предки вперше скуштували шматочки обвугленої зернової каші, і тепер, коли ми їмо батони, булки, калачі.

Важко давався хліб колись,коли більшість земель належала поміщикам. Доводилося працювати на панській ниві. Біднякам не вистачало хліба до новоговрожаю, доводилося і голодувати. Селяни часто мріяли про те, що у них буде своє поле, вдосталь хліба.
                             (Учень розказує вірш Т.Г.Шевченка «На панщині пшеницю жала»)

 

                               http://uchni.com.ua/pars_docs/refs/52/51974/51974_html_72601acd.png

Учитель. Хліб створюється не за один день. Його вирощують протягом цілого року. Ви тільки вдумайтесь: із одного зернятка можна отримати приблизно 20 міліграм борошна. А для того, щоб приготувати тісто на один батон, треба обмолотити близько десяти тисяч зернинок. 
Учень: Якщо після обіду кожний залишить на столі шматок хліба, то ми втратимо: 
2 кг хліба за день, 
За місяць – 60 кг, 
За чверть року – 180 кг, 
А за рік – 720 кг хліба. 
І, як прикро, що в нашій школі іноді недоїдений хлібний окраєць можна побачити на підвіконні, підлозі чи за батареєю. 
Вчитель: Подивіться сценку «Трудівник і ледар». 
                                                          

                                                         Сценка 
                                                 «Трудівник і ледар» 
Ледар. Нащо тримаєш хліб в руках? Дай його мені. 
Трудівник: Я б тобі його дав, але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати, треба раніше впорати землю. 
Ледар. Тоді вже можна їсти? 
Трудівник: Ні, треба ниву як слід заволочити. 
Ледар. Після цього можна їсти? 
Трудівник: Ні, треба дочекатися доки виросте злак! 
Ледар. І їсти? 
Трудівник: Ні треба його скосити. 
Ледар. А тоді вже їсти? 
Трудівник: Ні необхідно його просушити і змолотити. 
Ледар. Тоді вже їсти? 
Трудівник: Ні, треба зерно ще змолоти на борошно, а потім випекти хліб. 
Ледар. І вже їсти? 
Трудівник: Так, але такому ледачому не дадуть!!!

Учитель. От бачите, діти, який довгий час від зернини до спеченого хліба. Український народ любить і шанує працю хлібороба.

Учениця. Пахне хлібом трава, що купала мене з дитяти.

                  Пахнуть хлібом слова, що мене їх навчила мати.
                  Пахне хлібом терпка пісня батькової стодоли.
                  Пахне хлібом рука, що водила мене до школи.
                  Пахнуть хлібом гаї, пахне хлібом земля,
                  Що дала мені сонце й крила.

 

                   http://skachat-kartinki.ru/img/picture/Dec/04/82bed5501c5f20c1ef8721bb947454dc/mini_5.jpg


Учитель. Ви познайомилися із працею хлібороба. Дізналися як вирощують хліб. А чи знаєте як його випікали?

Учениця: Важливим родинним оберегом була діжа. «Без столу, печі і діжі, - наголошувало прислів’я ,- немає тепла і їжі.» 
Позичати чи взяти на тимчасове користування можна було усе, а от пічну діжу ніколи не виносили з хати. Вона вважалася святою, бо в ній народжувався хліб, її не годилося використовувати для якихось інших цілей, окрім свого призначення. Тільки коли розплітали молоду на весілля, її садовили на діжу. У цьому обряді був глибокий зміст – відтепер молода господиня мала забезпечувати майбутню родину печеним хлібом. 
Учень: Нині мало хто з молодих вміє випікати хліб. Призабувається це давнє ремесло. Колись зачинок робили раз на тиждень у четвер, а пекли у п’ятницю – в жіночий день. За звичаєм, у цей час всі родинні стосунки мали налагоджуватися – ні прокльонів тобі, ні сварок. Інакше хліб не вдасться. 

Доки я ходив по дрова, мати уже підвели долівку і черінь й заповзялися підмазувати піч. Скільки пам’ятаю, робили вони це з особливою ретельністю, заповзяттям: перед тим, як замішувати тісто, неодмінно чепурили і світлицю, від  цього оселя наряжалася в святкове видиво.

 Справившись, мати витягувала з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивала руки і, висушивши свіжим, щойно вийнятим зі скрині рушником, казали звичну приповідку: «Бог на поміч».

… У неньчиних руках сито ходором ходить, і біла порошна настелює пухку ковдру…Борошно висипають у пікну діжу. Затим додають кислого молока, а дерев’яною лопаткою розмішують його.

 Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалок тіста, що лишився од минулої випічки. Коли ж кваснець заправлено, удвох висажуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чимтим рябчунцем, щоб хліб не захолов і вчасно зійшов.

 Ледь-ледь збиралося на досвіт і мати, вмившись,  зодягали чисту сорочку і підв’язувалися фартухом… Мати місили тісто. Було то вельми цікаве видовище. Неньчині обіруччя раз по раз занурювалися в діжу, від чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало, коли ж нарешті воно ставало в’язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати бралася викачувати хліб.

  …Мати була вся в роботі: легкими помахами рук вони виробляли опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.

… Розславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном і усаджували хлібину.
Учениця: Дуже цікавим дійством було витягання хліба з печі. Витягнуть його, зважать у руці: якщо важкуватий – ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться дужим передзвоном, - починають виймати рум’яні хлібини. 

                                      http://uchni.com.ua/pars_docs/refs/52/51974/51974_html_m1d05d00a.jpg

Вчитель: А зараз послухайте легенду про хліб. 
Учень: 
«Хліб і золото» 

Українська легенда

Колись у Галичі жив король Данило. Він мав такого майстра, який робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав…Король Данило сам відкривав ту кімнату, де працював майстер, замикав її, і випускав майстра власноруч, коли треба було кудись вийти. Та таке траплялося рідко.

Майстер добре знав про все багатство короля, та нічого не знав про вільне життя. Тому й гадки не мав, як так голодним бути. Та одного разу майстер каже королеві:

Золото — цар, бо воно панує на землі. А Данило виправляє його:

— Ні, чоловіче, хліб усьому голова.

— Ні, золото і срібло, -— переконано наполягав майстер.

Так вони сперечалися, поки король не пішов геть з майстерні.

А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото». Данило нічого не сказав. Але наступного ранку король був змушений виступити у похід. Король зібрав дружину і вирушив. Поїхав, а про майстра, який був замкнутий, забув. А в цьому королівстві існував закон: що за відсутності короля ніхто не сміє навіть підходити до кімнати з грошима, інакше — смерть.

Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунку за перемогу, а того нема. І тут згадав...Зіскочив з коня, біжить до кімнати, відмикає, а на купі золота — лише кістяк майстра, на стіні ж золотом написано: «Срібло, злото — то болото, а хліб — цар».

Отак життя навчило.

Вчитель: Що означає слово „хліб”?

                                   побудова асоціативного куща

Хліб – це золото;

Хліб – це зерно, яке перемелюють на борошно;

Хліб – це випечений виріб із борошна, продукт харчування;
Хліб – це рослини в полі (ярові, озимі);
Хліб – це поле;
Хліб – це заробіток, як засіб існування (відібрали останній хліб, або жити на чужих хлібах, тобто на утриманні в когось);
Хліб насущний – щоденні, звичайні харчі.

 

Учні: (по черзі). 
Якщо друг із будь – якого краю 
           В мій будинок завіта з путі, 
                  За народним звичаєм стрічаю, 
                         Як з давен ведеться у житті. 
                                У селі чи у самій столиці – 
                                        На квітчастім рушнику ллянім 
                                            Свіжий хліб із рідної пшениці, 
                                               Дрібок солі нашої на нім. 
                                                   Хай рясніють квіти малиново, 
                                                        Пахне свіжоспечений пиріг, 
                                                            Щоб і дар земний, і свіже слово 
                                                               Гість відчув, ступивши на поріг. 

Дівчатка виконують пісню «Хліб мій»

Вчитель: Гадаю, що після нашого виховного заходу кожен з вас ще раз задумається, чим для нас є хліб, пройметься глибокою повагою до нелегкої людської праці, усвідомить мудрість звичаїв предків і з вдумливим розумінням вимовить: «Хліб – святий».