Виховна година "ІСТОРИЧНА ПІСНЯ"

 З незапам’ятної давнини до наших днів супроводжує пісня життя народу. Їй, як найкращому другові, довіряє трудівник свої найпотаємніші почуття, горе і радощі, мрії і сподівання. Не кажучи вже про виняткову емоційну виснаженість пісні, жоден вид народної творчості не може порівнятися з нею широтою охоплення життєвих явищ. У ній знайшли правдиве відображення важливі історичні події і родинний побут, будні і свята, праця і розваги.

 У історичних піснях оживає вся багатовікова історія українського народу, сповнена героїчної боротьби проти іноземних загарбників, національного гноблення. Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців.

Зажурилась Україна

Зажурилась Україна, бо нічим прожити,

Витоптала орда кіньми маленькії діти,

Котрі молодії, - у полон забрато;

Як заняли, то й погнали до пана до хана,

Годі тобі пане-брате ґринджоли малювати,

Бери шаблю гостру, довгу, та йди воювати;

Ой ти станеш на воротях, а я в закоулку,

Дамо тому стиха лиха та вражому турку.

Ой ти станеш з шабелькою,  а я з кулаками,

Ой щоб слава не пропала проміж козаками,

Ой козак до ружини, бурлака до дрюка:

Оце ж тобі, вражий турчин з душею розлука!

 

 Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство—такі типові для ХV-XVII ст. події відтворюють пісні “Коли турки воювали”, “Ой в недільку рано - пораненько”(пісня про Коваленко), “В Царееграді на риночку”.

 У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-Вітчизни, їх повне переваг іц небезпек життя, мужність і стійкість у боротьби з ворогом.

Максим козак Залізняк

Максиме козак Залізняк -

Козак з Запоріжжя.

Як поїхав на Вкраїну –

Як пишная рожа!

Зібрав війська сорок тисяч

В місті Жаботині,

Обступили город Умань

В обідній годині.

Обступили город Умань

Покопали шанці

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці.

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці,

Накидали за годину

Панів повні шанці…

Отак Максим Залізняк

Із панами бився.

І за те він слави

Гарної залучився.

Лине гомін, лине гомін

По степу німому -

Вертаються козаченьки

Із бою додому.

 

 Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ. (“Ой був в Січі старий козак”, “Козака несуть”, “Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві”, “Ой полети галко”, “Стоїть явір над водою”).

 Про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, тяжку турецьку неволю та втечу з неї, смерть козака на полі бою розповідається в багатьох думах—епічно-ліричних пісенних творах, що мають своєрідну будову і виконуються народними співцями—кобзарями у супроводі бандури або ліри. Реалістичне відтворення подій, правдивість характерів персонажів, простота вислову поєднується у них з незвичною поетичністю і піднесеністю. Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що “не боїться ні меча, ні третього болота”, хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір Безродний.

 

Ой на горі та жнеці жнуть.

Ой на горі та жнеці жнуть

А попід горою

Яром-долиною

Козаки йдуть.

Гей, долиною,

Гей широкою,

Козаки йдуть.

Попереду Дорошенько

Веде своє військо

Військо Запорізьке

Дорошенько.

Гей, долиною,

Гей, широкою,

Дорошенько.

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн та люльку,

Необачний,

Гей, долиною,

Гей, широкою,

Необачний.

Гей, вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку,

Віддай тютюн-люльку,

Необачний!

Гей, долиною,

Гей, широкою,

Необачний.

Мені з жінкою не возиться,

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!

Гей, долиню,

Гей, широкою,

Знадобиться!

Гей, хто в лісі озовися!

Та викрислем вогню,

Та закурим люльку,

Не журися!

Гей, долиною,

Гей, широкою,

Не журися!

 До найулюбленіших народних дум належить “Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі”. Це емоційно наснажений твір, що хвилює своєю щирістю і людяністю. Розповідаючи про страждання найменшого брата, безжалісно покинутого старшими на вірну загибель, дума засуджує жорстокість, егоїзм, жадобу до наживи. Смерть старших братів від руки турків-яничар сприймається як заслужена розплата за безсердечність і зраду.

 Узагальнений образ козака-захисника Вітчизни і борця проти соціальної несправедливості—створюють і ліричні пісні.

 Найрізноманітніших почуттів і настроїв сповнені пісні про від’їзд козака у похід і прощання з рідними. Тут і молодецьке завзяття, і тривожні передчуття смерті в бою, і сум розлуки з матір’ю, батьком, коханою, товариством. Та любов до Вітчизни, усвідомлення свого обов’язку перед народом перемагає всі інші почуття.

Ой, пущу я кониченька в саду.

Ой, пущу я кониченька в саду,

А сам піду к отцю на пораду,

Отець мій по садочку ходить,

За поводи кониченька водить,.

“Ой, на, сину, коника, не гайся,

Щоб ти д того війська не зостався!”

Військо йде, короговки мають,

Попереду музиченьки грають.

Ой, пущу я кониченька в саду,

А сам піду к неньці на пораду

Ненька моя по садочку ходить

У рученьках сорочечку носить.

“Ой, на, сину, сорочку, не гайся,

Щоб ти д того війська не зостався!”

Військо йде, короговки мають,

Попереду музиченьки грають.

Ой, пущу я кониченька в саду,

А сам піду к милій на пораду.

Мила моя по садочку ходить,

На рученьках мале дитя носить.

“Ой, на, милий, дитину, загайся,

Щоб до того війська та зостався!”

Військо йде, короговки мають,

Попереду музиченьки грають.

 

 Про класове розшарування козацтва говорять ті пісні, що виникли у зв’язку із зруйнуванням Запорізької Січі (1775 р.). За розпорядженням царського уряду, землі Січі були роздані українським, російським, польським поміщикам, а козацька біднота повернута у кріпацтво, народ висловлює ненависть до самодержавства,  до            Катерини ІІ.

Зібралися всі бурлаки.

Зібралися всі бурлаки

До рідної хати:

Тут нам мило, тут нам любо

З журби заспівати!

Ти, царице Катерино,

Що ти наробила?

Край веселий, край зелений

Панам роздарила!

Багатому розпродала

Від краю до краю,

А бідному зоставила

Те, де поховають,

Бо цариця Катерина

Добре в карти грала,

Вона наше усе добро

Та й попрогравала,

А ти, графе, ти Потоцький,

Розпроклятий сину,

Занапастив свою Польщу,

Та взяв Україну.

Думав було, на Вкраїні

Щоб королем стати,

Пропадеш ти тепер сам,

Та й ще твоя мати.

Грай же котрий на сопілку, -

Сумно так сидіти.

Що діється тепер в світі,

Та чиї ми діти.

 

 В історичних піснях найшли відображення масові народні рухи, зокрема гайдамацький рух, що розгорнувся в 30-40 р.р. на Правобережжі проти гніту українських і польських поміщиків (пісня про Саву Чалого), боротьба народних месників-опришків і їх легендарного ва ватажка Довбуша (“Ой, попід гай зелененький”). Мужніми захисниками трудящих, поборниками правди змальовують пісні Устима Кармелюка та Лук’яна Кобилицю—відомих керівників селянського руху першої половини ХІХ ст. Кармалюк уболіває за народні муки, він бореться, щоб установити рівність і справедливість.

За Сибіром сонце сходить

За Сибіром сонце сходить…

Хлопці, не зівайте,

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте.

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі;

Хоч, здається, не в кайданах.

А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу!

Як згадаю про їх долю -

Сам гірко заплачу!

Куди піду подивлюся, -

Крізь багач панує,

У розкошах превеликих

І днює, й ночує.

Убогому, нещасному -

Тяжкая робота,

А ще гіршая неправда,

Вічная скорбота.

Зібрав собі славних хлопців…

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Чи хто іде, чи хто їде,

Так час нудно ждати

Що не маю пристанища

А ні свої хати.

Асесори, ісправники

За мною ганяють, -

Більше ж вони людей вбили,

Як я гріхів маю!

Зовуть мене розбійником,

Що людей вбиваю, -

Я багатих убиваю

Бідних награждаю!

З багатого хоч я візьму,

Убогому даю;

А так гроші розділивши

Гріха я не маю.

 

 І хай наївні ці сподівання на можливість усунути соціальну несправедливість шляхом такого перерозподілу багатства, нас не може не захоплювати благородство і великодушність героя.

 З великою правдивістю відтворили пісні тяжку панщину, неймовірний все зиск, безправність кріпаків, над якими збиткується пан чи його посіпака. Образ пана, економа, наглядача з нагайкою чи канчуком в руках виступає в них як живе втілення жорстокості і нелюдської всієї кріпосницької системи.

 

Із-за гори вітер віє.

Із-за гори вітер віє,

А в долині тихо

Добре було на Вкраїні

А тепера лихо.

За молодих панів стало

Трудно на роботу:

Увесь тиждень на панщині,

А собі в суботу.

А в неділю до схід сонця

В усі дзвони дзвонять,

Десятники підвіконню

На панщину гонять.

Чоловікам за неводом

Раненько вставати,

Старим бабам крупи дерти

Та ще й плаття прати.

Молодицям по світлицях

Мости шарувати,

Малим дітям пір’я драти

І тютюн в’язати.

Хвалилася наша пані

Добре в неї жити

Ой, та брешеш, наша пані,

Плачуть наші діти.

 

 Але народ не тільки терпів і плакав. Кріпаки втікали на далекі південні степи, в Бессарабію, за Дунай, брали в руки зброю. У переповнених горем і стражданням піснях клекотів гнів, готовий вибухнути повстанням.

 

Ой не було так нікому

Ой не було так нікому,

Як тим бідним мужикам:

Тож-то годять, тож-то роблять

Тим превражим панам.

“Лягай, пане, лягай спати

Та нічого не думай!

Збираймося, славні хлопці,

Та махнемо за Дунай!”

“Сідай, соцький з отаманом,

А все коні вороні,

Та й біжіте, доганяйте

Славних хлопців молодих!”

“Вернітеся славні хлопці,

Будем же вас шанувать,

Будем же вас рано й вечір

Медо – вином напувать!»

«Ой, уже  ж нам отамане,

Меду й вина не пивать,

Коли хотів пан проклятий

Ще й в солдати нас віддать!»

 

 Глибоко трагічні за змістом пісні і коломійки про рекрутчину та солдатчину відобразили гострі класові суперечності свого часу, цілковите безправ’я трудящих, свавілля поміщиків, багачів і царської влади. Хабарництво і несправедливість панували під час набору. З гірким сумом розповідається в піснях про те, як пани, багачі «радять раду», кому іти в рекрути.

 

Годі, березо, зеленій стояти

Годі, березо, зеленій стояти,

Пора тобі лист опускати;

Беруть, беруть молодця в солдати,

За ним плаче та старая мати.

«Не плач, мати, бо ти вже старая,

Нехай плаче жінка молодая!»

Ой у жінки та дрібнії дітки

Остаються навіки сирітки.

Остаються панам на потому,

А я піду служить государю;

Остаються панам на поругу,

А я піду у вічную службу.

Брати будуть на худобі жити

А я буду цареві служити;

Брати будуть дітками втішаться,

А я буду сльозами вмиваться.

 Бездушна муштра, палочна дисципліна, приниження людської гідності – такі картини солдатського життя змальовуються у піснях. Народні пісні звучали прокляттям солдатчини і самодержавству.

 Своєрідну сторінку в житті українського народу розкривають і чумацькі пісні, образність яких тісно пов’язана з тією обстановкою, в якій вони виникали. Їм властива особлива мальовничість зображення. Ми ніби бачимо, як повільно ідуть степом сірі воли, чуємо, як риплять важкі чумацькі вози, бряжчать мережані ярма і ллється розлога пісня, що розповідає і про труднощі й злигодні далекої дороги, і про смерть на чужині, і про чумака наймита.

 

Ой, у полі криниченька

Ой, у полі криниченька,

З неї вода протікає,

Ой, там чумак молоденький

Воли напуває.

Ой, ви, воли соловії,

Чом води не п’єте?

Ой, ви, літа молодії

Чого з світу марно йдете?

Воли ревуть води не п’ють –

Доріженьку чують,

Ой, бог знає, бог відає

Де чумаченьки ночують.

А ночують чумаченьки

В степу, край долини,

Прив’язали сірі воли

До червоної калини.

Умер чумак, умер чумак

В Криму на риночку,

Везуть його, славного чумака,

Як в’яленую рибочку.

Ой, ви, воли половії

Чом води не п’єте?

Ой, ви, літа молодії

Чого з світу марно йдете?

 

 Українська народна пісня пережила всі лихоліття і з глибини сивих віків донесла в наше сьогодення думи і почуття, болі і сподівання народу.