Виховна година "Людина...Слово...Час..."

Людина... Слово... Час...

 

( на допомогу класному керівникові )

 

 

Матеріали зібрано й укладено на допомогу класному керівникові. У збірнику є притчі, дещо з української афористики, а також правила на щодень.

 

Передмова

 

          Ми охоче говоримо про вдосконалення методичної майстерності, про нові здобутки.  Оформлення уроку, змагання між учителями, конкурси.  Це, безперечно, важливо. Але чи завжди вони мають сенс для учнів? Інколи педагогічна майстерність, якого б високого рівня не досягла, може так і не зруйнувати стіни непорозуміння. Часто учень лише повторює за вчителем завчені тези, а в душі відчуває спротив.

          На мою думку, є дещо важливіше за це. Я маю на увазі духовний світ учня, особливо старшокласника. Ось в такій ситуації і потрібна майстерність учителя-словесника.

         Від століття до століття кожен цивілізований народ створює афоризми, які стають набутком його національної культури й духовності. У них можна знайти відповіді на найбільш значущі й животрепетні питання. Інколи потрібне шукаєш у тривозі, муках, напомацки... У Словах буруниться животворяща сила, таїна і безсмертя народу. „Кожне Слово, пропахчуючись іншим, затужавлюється в снопи добірних істин та думок”^[1].

         Спеціально їх шукати й вибирати не доводиться: вони скрізь, де ти небайдужий і самозаглиблений. Взірцем  для мене послужили як нові, так і дуже давні зразки: колись укладалися такі собі своєрідні „читанки”, у яких були і розповіді про подорожі, і перекази, і переклади тогочасних художніх творів, і навіть рецепти. Кожна така книжка була своєрідною „мікробібліотекою”. Хотілося б, щоб такою стала для вас і ця розробка.

       

 

 

 

Д У Х О В Н І С Т Ь

 

Заповіді свідомого українця

 

1. Будь моральний, бо моральність і чесність – це підстава твоєї гідності.

 

2. Шануй свою материнську мову, бо це прекрасний скарб, що відрізняє наш народ від інших народів.

 

3. Шануй звичаї і традиції твоїх батьків, бо це твоя окраса.

 

4. Будь правдомовний, бо за це будуть шанувати тебе свої і чужі.

 

5. Шануй своє здоров’я і життя, а тому позбудься шкідливих звичок, які руйнують тебе і рідних.

 

6. Не роби ніколи чогось такого, за що мусиш потім соромитися, бо знай, що зло завжди вийде наверх.

 

7. Будь справедливий і всюди виступай в обороні правди, осуджуй кривду і неправду, бо справедливість є підставою любові, любов – підставою єдності, а єдність є підстава добра твого і народного.

 

8. Люби свій народ і ніколи його не зраджуй, працюй для нього і заступайся за нього, у потребі жертвуй за його добро все, бо добро народу – то твоє добро і твоїх дітей.

 

9. Старайся сам стати свідомим й інших освідомляй, багато читай і черпай освіту з книжок, бо свідомість та освіта доведе тебе і твій народ до добра.

 

10.  Не бійся потерпіти за правду і вір, що правда переможе.

 

11.  Всюди поводься гідно й не принижуй себе ні перед ким, бо раба ніхто не шанує, а достойного і ворог похвалить і з ним рахується.

 

12.  Завжди і всюди говори своєю рідною мовою. За це тобі буде визнання і честь, а народові користь.

 

 

 

 

 

Десять маленьких істин, про які варто пам’ятати

 

1. Молитва – це не „запасне колесо”, яке ти виймаєш, коли в тебе неприємності, це „штурвал”, що скеровує тебе на правильний шлях.

 

2. Дивися вперед і не зупиняйся.

 

 

3. Дружба схожа на книгу. Спалити можна за секунди, а щоб написати, потрібні роки праці.

 

4. У цьому світі все непостійне. Якщо все погано, радій, бо це не триватиме вічно. Якщо все добре, сумуй: це теж колись мине.

 

 

5. Давні друзі – золото! Нові друзі – діамант! Якщо знайшов діамант, не забувай про золото! Бо, щоб утримати діамант, тобі потрібна основа із золота.

 

6. Часто, коли ми втрачаємо надію і думаємо, що це кінець, Бог усміхається згори і каже: „Це не кінець, а просто різкий поворот!”

 

 

7. Коли Господь розв’язує твої проблеми, ти віриш у його здібності. Коли Бог їх не розв’язує, то це означає, що Він вірить у те, що ти впораєшся сам.

 

8. Якось сліпий із розпачем запитав святого Антонія: „Хіба може бути щось гірше, ніж втрата зору?” Той відповів: „Так! Втрата духовного зору”.

 

 

9. Коли ти молишся за інших, Отець Небесний слухає тебе і благословляє їх, отож, якщо ти здоровий і щасливий, пам’ятай, що це хтось помолився за тебе.

 

10. Хвилювання не усувають завтрашніх проблем, вони лише позбавляють сьогоднішнього спокою.

 

 

 

 

 

 

 

10 заповідей спокою Івана Павла ІІ

 

Ці заповіді склав Папа Іван Павло ІІ і сам їх дотримувався. Спробуйте прожити за ними хоча б кілька днів, і ваше життя зміниться.

 

1. Саме цей день я хочу прожити , не намагаючись вирішити для себе всі життєві проблеми.

    

2. Саме сьогодні зважатиму на свою поведінку: буду привітним до людей, не буду критикувати, виправляти чи вдосконалювати нікого, окрім себе.

 

3. Саме сьогодні буду щасливим, усвідомлюючи, що я створений для щастя не тільки у вічності, але й тепер. Є лише один світ.

 

4. Саме сьогодні підлаштуюся під обставини, не прагнучи, щоби вони підлаштовувалися під мої бажання.

 

5. Саме сьогодні присвячу кілька хвилин свого часу читанню. Як їжа потрібна тілові, так добра книжка потрібна для духовного життя.

 

6. Саме сьогодні зроблю якийсь добрий вчинок і нікому про це не скажу.

 

7. Саме сьогодні зроблю щось, до чого не маю жодного бажання. А коли почуватимусь ображеним, не покажу цього.

 

8. Саме в цей день складу собі детальний план. Можливо, не буду його ретельно дотримуватися, але спробую виконати два правила: не поспішатиму і буду рішучим.

 

9. Саме сьогодні буду сильно вірити – навіть коли б обставини схиляли мене до чогось протилежного. Бог піклується про мене так, ніби на світі більше нікого нема.

 

10. Саме сьогодні не буду нічого боятися. Особливо не лякатимусь радості та всього того, що є красивим. Не боятимусь вірити в Добро і за все дякувати, адже все є Божим даром.

 

 

 

 

 

 

П Р И Т Ч І

 

     Два монахи вирощували троянди. Один любив проводити вільний час, милуючись квітами і вдихаючи їхній аромат. Другий зрізав найгарніші квіти і дарував випадковим перехожим.

− Що ти робиш? – запитав його перший монах. – Навіщо позбавляєш себе радості? Це ж така насолода – вдихати пахощі троянд!

− Троянди  найкраще пахнуть у руках того, хто дарує їх іншим, - відповів усміхаючись той.

За Бруно Ферраро

 

 

      Одного вечора 35-річний чоловік повертався додому після роботи. Він ішов задоволений днем, який минав, і з нетерпінням чекав на зустріч із сім’єю. Раптом на перехресті чоловік побачив молоду жебрачку. Виснажена, бліда дівчинка стояла на розі вулиці, кутаючись у старе благе пальтечко і просячи милостиню. Вона була брудна, від неї тхнуло, її волосся збилось на голові в якусь суцільну купу. Дівчинка часто кашляла, і було видно, що їй дуже соромно. Молодик проминув жебрачку і за декілька хвилин уже був у колі сім’ї.

     Вони повечеряли разом, потім чоловік побавився з дітьми і почитав їм на ніч. Уже вклавшись у ліжко, він згадав зовсім юну жебрачку, її бліде, виснажене личко. Несподівано в чоловіковій душі здійнялась буря протесту й обурення.

     „Боже, − думав чоловік, − усі кажуть, і я в це вірю, що Ти добрий і милосердний, то як Ти можеш допускати існування такої біди та злиднів? Чому Ти, всесильний і могутній, нічого не робиш, аби допомогти цій дівчині?”

     А коли він урешті трохи заспокоївся, то десь углибині свого серця почув відповідь Творця: „Я над цим думав. Тому створив тебе!”

За Й.Морсом

 

 

А л м а з

 

     Учитель розповідав, як він, коли був іще дитиною, побачивши алмаз, подумав: „Який гарний камінчик!” Підлітком учитель дізнався, що алмаз – це коштовність. А коли став юнаком, то довідався, що за складом цей камінь схожий на графіт, який використовують в олівцях як грифель. Йому стало також відомо, що алмаз має кристалічну решітку. А коли учитель нарешті досягнув мудрості, то алмаз знову став для нього просто каменем.

     Щоразу, коли розширювався світогляд учителя, алмаз відкривався йому з нового боку, повертаючись до нього досі невідомою гранню.

     − Невже дитина і мудрець сприймають світ однаково? І якщо так, тоді навіщо навчатися, працювати, шукати мудрість і засвоювати її? − запитав учень, вислухавши історію життя учителя.

     − Дитина і мудрець не сприймають світ однаково. Дитина не цінує алмазу, бо ще не знає його справжньої вартості, а мудрець не цінує саме тому, що добре знає його ціну. Він розуміє, що щастя, любові, мудрості й радості за нього не купиш, та й на той світ із собою не візьмеш.

 

 

С п р а в ж н є  щ а с т я  і  с е н с  ж и т т я

 

     Одного погідного дня мисливський собака на кличку Плямистий побачив ведмедя і почав його переслідувати. Пес уже наздоганяв звіра і готувався кинутись на нього, коли дорогу йому перебіг лис. Плямистий одразу ж помчав за новою здобиччю, і коли вже порівнявся з її пухнастим хвостом, із-за кущів вибіг заєць. Собака забув про лиса і кинувся за зайцем.

     Плямистий уже дуже втомився й важко дихав, але не здавався і швидко наздоганяв куцохвостого. Та коли вже готувався до останнього стрибка, на його шляху з׳явилася миша. Пес одразу ж утратив інтерес до зайця і почав переслідувати мишу. Він кидався за нею врізнобіч цілим полем майже кілометр, аж поки миша сховалася у своїй норі.

     Плямистий, зовсім знесилений, стояв біля нори і гавкав, доки не впав від виснаження.

     Щось схоже часто трапляється з людьми. Вони вирушають у життя, мріючи, що здобудуть увесь світ, а закінчують так, як Плямистий, - знесилені стоять, важко дихаючи, над мишачою норою.

     Багато людей кидаються врізнобіч у пошуках щастя. Шукають задоволення в роботі, спорті, наркотиках. Вони весь час бігають від однієї мети до іншої, ніколи не одержуючи щастя, яке шукають. Наприкінці падають знеможені, виснажені, згірчені життям, важко дихаючи перед порожнечею.

М.Йонатан,  Г.Пашкевич

 

 

П р о    д у б – в е л е т

 

     Неподалік університету стояв собі могутній дуб, відомий на всю околицю. Під  його крислатим віттям роками збиралися студенти – погомоніти, поспівати… Ніхто вже й уявити не міг університетської території без цього велетенського дерева, розлоге гілля якого дивувало й захоплювало всіх, хто зупиняв на ньому погляд, здавалося обов'язковим елементом довколишнього краєвиду, але…

     Одного дня той велет із жахливим тріском повалився на землю. І тепер на  розламаному стовбурі можна було помітити те, чого роками ніхто не зауважував і зауважувати не міг: процес внутрішнього нищення тривав дуже помалу, це аж ніяк не означало, що дерево не вмирає. Могутній дуб, який, здавалося, житиме вічно, трухлявів зсередини. А люди незмінно бачили тільки зовнішню його оболонку.

 

     Те, що сталося з дубом, може трапитися і з людиною. Нехай у переносному значенні… Непомітний моральний занепад може тривати дуже поволі, даючи початок, одначе, смертельній внутрішній хворобі.         Браян Кавано

 

С к р и п к а   П а г а н і н і

 

     Геніальний скрипаль Ніколо Паганіні заповів свій чудовий інструмент рідному місту – Генуї. Проте з умовою, що після смерті музиканта ніхто на цьому інструменті не гратиме. І то була вкрай нещаслива умова. Бо деревина, яку безперервно використовують, псується повільніше; якщо ж навпаки, то нищиться вона значно швидше.

     Прекрасну, з чарівним звучанням скрипку, що мовчазно лежала в оздобленому футлярі, поточив жук-короїд, і тепер вона має цінність лише як пам'ятка минулого.

    

     Ця оповідь про знищений інструмент нагадує нам, що всі дари, всі таланти людські – знаряддя, які треба використовувати, а не скарби, які лежать купою без мети і вжитку.

     Так і з життям людським: якщо не жити задля любові, задля служіння іншим, то життя втрачає будь-який сенс.

                                                                                                           Браян Кавано

 

 

П и т а н н я    ч а с у

    

     До мудрого старця прийшли по пораду:

     Найчастіше ми цілими днями або навіть тижнями не отримуємо від ближнього ніякого вияву приязні чи навіть просто ласкавого слова. Що робити? Коли вичерпується людське тепло, настає важкий період, а    життя зводиться до виснажливих зусиль за виживання.

Старець тільки ледь помітно усміхнувся:

     Ми маємо розпалити власне вогнище. Повинні підкласти побільше дров і спробувати освітити темну кімнату – тоді наше життя зміниться невпізнанно. Коли ми чуємо, як потріскують поліна у вогні, розповідаючи про щось, до нас повертається надія. Якщо ми здатні любити, то це означає, що будемо здатні й бути коханими. Це лише питання часу.

Пауло Коельо

 

 

 

П о к л и к а н н я   д л я   б а б у с і

 

     В одному селі жили собі бабуся та дідусь. Усе подружнє життя провели у злагоді, підтримуючи, шануючи одне одного та допомагаючи одне одному. Дітей старенькі не мали. Тож, коли дідусь відійшов у вічність, бабуся залишилася зовсім сама, але, незважаючи на все, й далі тримала на господарстві дві корівки.

     Одного разу через село йшов юнак, який попросився до бабусі на нічліг. Старенька радо зустріла гостя. За вечерею вони розговорилися. Бабусю цікавило, яку професію обрав її нічний гість, куди мандрує, вони навіть розмовляли про покликання кожної людини. З’ясувалось, що юнак хоче стати монахом, але, перш аніж це зробити, вирішив поїхати на прощу до святих місць. Старенька також розповіла про своє нелегке життя, про роки війни та непосильну працю. Хлопець, слухаючи бабусю, запитав:

     ─ Ваше життя було важким. Мабуть, тепер настав час трохи відпочити, та я, коли заходив до вас, помітив, що сусіди пригнали вам дві корови з пасовища. Навіщо вони вам? Ви ж сама живете…

     Бабуся усміхнулась у відповідь і промовила:

    ─ Так, сама, але он за горбком мешкає багатодітна сім’я, діточок багато, тому й допомагаю їм молочком і сметанкою. А там далі вулицею,─ продовжувала бабуся, ─ живе вдова з двома малими діточками, а ще далі – інвалід. Я щоранку відношу молочко тим, кому найбільше потрібно… Тож і триматиму корівки, доки зможу, тому що поки я комусь потрібна, доти я не буду ніколи сама.

     Минув час, юнак став монахом, а згодом і священиком. Він часто згадує про добру бабусю, яка дала йому прилисток уночі, й у проповідях про покликання завжди наводить її приклад.

     Щоб знайти власне покликання, інколи варто тільки озирнутися довкола і задуматись над тим, що ми могли б  зробити ближнім, використовуючи те, чим обдарував нас Господь…

 

     З дрібниць народжуються великі речі.

 

 

П р о  п е р с п е к т и в и   р и н к у

 

     Великий промисловець, який виготовляв взуття, вирішив розширити ринок збуту своєї продукції. Для цього він послав в африканські країни двох експертів, щоб ті вивчили ринок, сформулювали висновки і надіслали йому.

    За певний час до головного офісу фірми надійшов факс від першого експерта: ,,Погані новини! Ринок безнадійний! Жодної перспективи! Тут усі ходять босі!’’

     Майже відразу після цього надійшов факс від другого експерта: ,,Прекрасні новини! Ринок просто безмежний! Перспективи чудові! Тут усі ходять босі!”

 

     Усі проблеми, як і їхнє розв’язання, перебувають не десь зовні, а в середині нас самих. Немає змісту шукати добре там, де нас немає, є сенс навчитися знаходити гарне там, де ми є.

 

 

 

 

 

П р о   г о л о д н о г о   ч о л о в і к а    і   б а г а ч а

 

  Одного разу багатий купець повертався додому зі свого промислу. Край дороги він побачив бідняка. Той теж помітив багача і підбіг до нього, благаючи хліба:

     ─ Чоловіче добрий, урятуй, бо помираю з голоду, дай мені шматок хліба.

     Купець подумав: «Цього місяця мені вдалося багато продати, то чом би не поділитися з бідолахою?»

      Відкрив перший мішок із самого верху – дивиться , а там – хліб. Але бачить , що за той час, поки він їхав, цей хліб уже дещо зачерствів. Думає: « Ну що ж я людині голодній даватиму черствий хліб? Подивлюся, що в мене є».

     Почав шукати у своїх речах. Згадав, що в нього вареники є. Відкрив миску з варениками. І вже думав давати, але потім згадав: « Ага, в мене ще ж пиріг є! О, пиріг такий смачний, однак він на самому дні. Я його зараз знайду і дам цьому біднякові».

     Почав шукати пиріг – знайшов, відламав великий масний шматок, подає злидареві, але той уже до того часу помер з голоду.

     Цю притчу я розповідаю, коли люди забувають, що існує питання вчасності.

     Інколи треба швидко вирішити, сказати якусь фразу, слово, відповісти, навіть хай це буде гірше або не таке приємне, або не зовсім правильне, ніж чекати слушної нагоди і говорити запізно. Усе має мати свій час.

 

     Кожна справа, яку зроблено добре, але запізно, не має ніякої користі. Сюди ж можна віднести те, що краще – це ворог доброго. Дехто настільки доводить усе до ідеального, що воно стає нікому не потрібним. Добра внутрішня організація часу – це не тільки виконати те, що потрібно, а й зробити це не пізніше, ніж потрібно.

Роман Кушнір

 

П Р О   З Н А Н Н Я

 

 

 

 «…ЧИТАЙ, ВИПИСУЮЧИ  ВДАЛІ, «ГУСТІ» ВИРАЗИ…»

                                                                      Василь Стус

 

1. Ненавиджу перевертнів. Це кодло,

мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило.

Колись ішли під інші корогви,

то ще душа хоч ятрилася болем...

А ці уже і вухом не ведуть.

Мед-пиво п’ють і по-чужинськи чешуть.

А ці уже і матір продадуть,

і Україну по світах оббрешуть.

Такі свої чужіші чужини.

 

2. Розп’ято нас між Заходом і Сходом.

Що не орел – печінку нам довбе...

 

3. Бува народ маленький, а – великий.

А ми давно розбовтані багном.

 

4. Вони  вважають мову нашу бідною

і нас вважають темними людьми.

Але ж, диви, найпершу в світі Біблію –

слов’янську – миру появили ми!

 

5. Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить.

 

6. Не допускай такої мислі,

Що бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.

 

7. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги,

а й діти власні тешуть.

 

8. Нації вмирають не від інфаркту,

спочатку в них відбирають мову.

                                                         Ліна Костенко.  «Берестечко»

 

 

 

 

1. Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

2. Мабуть чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»

 

„Матюки – це мовне тавро колоніальної, отже, й духовної залежності українців, від якої дуже багато з них ще й сьогодні не звільнилося... Отож брудне мовлення є виявом запаскудженості душ, симптомом нездоров’я народу.”

                                                      Я.Радевич-Винницький.

 

 „Не відкладай важливих – хай навіть і рутинних – справ на потім. Будь дужчим за свої лінощі й за втому. Якщо ти вмієш перемагати себе, ти перемагатимеш будь-які труднощі.”

М. Слабошпицький

 

 „У житті все визначено наперед. Ми народжуємося й опиняємося в човні життя, який бурхлива течія ріки несе до нашого кінця, до смерті. Цього не уникнути нікому. Але Бог дає нам у руки весло й стерно. Це для того, щоб нас дочасно не викинуло на берег чи не розбило наш човен об якийсь риф. Отож і мусимо давати собі раду, доки наш човен летить у майбутнє крізь жорстоку розбурхану стихію.”

П. Яцик

 

 „Найбільше гнітять того, хто менше вимагає.”

Д. Донцов

 

 „Бути українцем – це значить бути в стані постійного доказування свого права на існування.”

В. Винниченко

 

 „Проповіддю має бути наше життя, а не наші слова”.

Томас Джеферсон

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^[1] Воля Олесь. Афоризми і думки.-К., 2005.- С.7.