Виховна година "Мистецькими стежками рідного краю"

 

 

 

 

Тема :   Мистецькими стежками

рідного краю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бутко Наталія Борисівна

Лохвицька Гімназія №1

м. Лохвиця

2016 рік

Мета:

познайомити учнів з творчістю композитора І.О.Дунаєвського ,кобзаря Івана Григоровича Кравченка –Крюковського, виховувати  прагнення до естетичного сприйняття дійсності ,любові до рідного краю. Розвивати почуття гідності за свій народ , за свою малу – Батьківщину.

 

Твори різних видів мистецтва ,літератури ,театру,танцю ,музики, живопису, скульптури  по різному прямують до серця людини деякі з них ми сприймаємо зором, тілом ,слухом. Разом з тим, усі вони дещо схожі, бо мають спільну мету, передати людині думку митця його ставлення до навколишнього світу, до людини , до життя . Наше завдання – зрозуміти  митця його сприйняття життєвих явищ. Це дасть нам можливість більш глибоко розуміти мистецтво.

Музика –є одним з наймогутніших засобів виховання , який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння переживання музики без глибокої душевної потреби слухати музику, діставати насолоду від неї – писав В.О.Сухомлинський. Без музики важко переконати людину , яка вступає у світ , у тому що людина прекрасна ,а це переконання , по суті є основою емоційної естетичної моральної культури .

Ці слова видатного педагога – гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову виховання людини.

 

Дунаєвський

Ісак  Осипович                                                       

 

Дунаєвський Ісак  Осипович   - народився в містечку  Лохвиця на Полтавщині.   Батьки  рано помітили здібності хлопчика до музики й всіляко їх заохочували. Перші уроки він брав у музиканта любителя Григорія Полянського, який також грав у театральному оркестрі Народного дому.  Маленького Ісака водили на виставки й концерти, що відбувалися тут досить часто. Вони залишили в його пам’яті незабутні враження і вперше відкрили великий світ мистецтва  : тут хлопчик вперше почув твори  Фредеріка  Шопена, Петра Чайковського,     Ференца Ліста, Ежварда Гріга  та інших видатних зарубіжних і вітчизняних композиторів.

 

 

 

 

 

 

 

З 10 років Ісак навчався в Харкові в приватній музичній школі, вищу освіту здобув  у місцевій  консерваторії у 1919 році.   

Харків справив на майбутнього композитора величезне враження своїм розмаїтим мистецьким життям. Тут була консерваторія , театри , зокрема, оперний. Щороку відділення Російського музичного товариства проводило в місті десятки концертів, в яких виступали Федір Шаляпін, Леонід Собінов. За дирегенським  пультом стояли Сергій Рахманов, Сергій Танєєв. Саме з того часу Ісак Дунаєвський почав мріяти ї писати для музичного театру.

У зв’язку з подіями громадянської війни , коли життя у місті ускладнилося Ісак приїздить на кілька місяців до рідної Лохвиці й поринає  у гущу культурно – мистецького  життя.    Зокрема він виступає  у місцевій газеті «Известия» як  публіцист, пропагуючи музичну культуру й закликаючи сучасників оволодівати всебічними знаннями, шанобливо ставитися до мистецьких надбань попередніх поколінь. Він також стає одним із організаторів Народного університету культури й сповна віддається роботі в ньому, виступає з лекціями.

Ісак Дунаєвський    також   брав участь у виставках  місцевої театральної трупи. Йому навіть довелося грати роль лікаря Чебутикіна  у п’єсі А.Чехова    «Три сестри».  Лохвичанам  дуже подобалася його віртуозна гра на роялі .    До речі, цей музичний інструмент , якому понад 100 років , нині зберігається у Місцевому краєзнавчому музеї імені Г.С.Сковороди.

Композитор не поривав зв’язків із  рідним  краєм . Допомагав літературою   Лохвицькій  музичній школі, яку організував   в повоєнні роки. Нині вона носить його ім’я. Вдячні лохвичани до ювілейних дат земляка проводять музичні вечори, концерти, фестивалі. На будинку де народився композитор на честь нього відкрито меморіальну дошку.

Понад 100 пісень написаних композитором для виконання хоровими колективами , постійно звучали з естрад , і гучномовців . Звучать вони іноді й нині. До кращих зразків пісенної творчості композитора останніх років його життя належать «Шляхи -дороги»,  «Летіть, голуби», «Яким ти був», «Шкільний вальс»,  « Ой цвіте калина»  та інші , котрі завжди викликають щемкі почуття, бо вони й сьогодні підкоряють сучасників своєю ліричністю, мелодійністю і неповторною гамою людських почуттів. Що пронизують серця багатьох любителів музики.

Ісак Дунаєвський  більше приділяв уваги легкій музиці , пісенній творчості , що відповідало запитам тогочасного суспільства. Коли  б він прожив більше,  то безперечно , взявся б і за написання великих симфонічних творів, бо був наділений унікальним мелодичним даром. У музиці до кінофільмів і оперет його музика перепліталася із симфонічним жанром. Окремі фрагменти оперет композитора є завершеними музичними творами , а тому вони часто виконуються в концертах окремо. Його твори відрізняються складним мелодичним ходом і тонкою гармонією.

25 липня 1955 року – повернувшись із концертної поїздки з м. Риги  композитор раптово помер  від хвороби серця.

Творча спадщина композитора велика. 12 оперет , кращі з них «Син клоуна», «Золота  долина». «Біла акація».

25 кінофільмів  «Веселі хлоп’ята»

3 одно актних  балета , багато театральної , естрадної музики , пісень.

 

Слухання музики.

Запитання.

1.Які почуття передає музика 

2.Про що розповідає музика.

Ознайомлення учнів з народними інструментами : бандурою, балалайкою, домрою, бугаєм.

Струнною групою: скрипкою, віолончелі, контрабасом

Відгадування загадок про музику.

1.Звук мій дуже голосний .

Хоч я і не барабан .

Ось круглі клавіші .

Хто це я такий….  (баян)

2. До вас прийшла я на урок,

Мов золотиста рибка

Крім струн я маю  ще й смичок .

Усі вгадали….  (скрипка)

3.Я – український інструмент

 не маю я клавіатури

Але мій акомпанемент

Яскравий гарний  Я….   (бандура)

4.Мій звук незвичний чути скрізь ,

Доносять  струни свої гарні

 Уважно слухай і дивись

Це ж я відома всім       (гітара)

У Лохвиці на Полтавщині жив кобзар  Іван Григорович Кравченко – Крюківський, який був талановитим та народним співцем кобзарем нашого краю . Сама  його зовнішність була показна – це був сухий вище середнього зросту , з майже білим волоссям , що лежало в нього на плечах, він  дорожив своєю шевелюрою.( Опанас Сластіон).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На околиці міста Лохвиця розташувався панський маєток, Крюковських, а навкруги стояли убогі хати де жило десятків два кріпосних селян Крюковського , в одній із  них у кріпосного Григорія Кравченко на при кінці 1826 року народився син Іван. Як і про багатьох інших співців кобзарів так і про  Івана Кравченко дійшло до нашого часу мало  біографічного матеріалу. Він був кріпосним. Осліп, маючи 10 літ від роду. Коли він зовсім осліп то пан вигнав його i сказав: "Ти сліпий, нащо тобі хата? Ти у людей де-небудь поживеш". На три роки хлопця відправили вчитися до кобзаря.

Кравченко-Крюковський користувався надзвичайною популярністю у кобзарів та лірників:

 Він користувався високим авторитетом серед народних співців, як людина, що надзвичайно багато знає, і як майстер, і нарешті «як розсудливий і надзвичайно, справедливий чоловік, що вирішував всі кобзарські справи по чистій совісті» - зазначали  кобзарі. Голос у нього був вельми хороший . Прекрасно звучали твори, що виконував кобзар без співу.

У 1882 році було надруковано думи і коротка біографія від бандуриста. Так склалось, що мистецтво цього "великого кобзаря", як називають його сучасники, залишилось недостатньо вивченим, невідомий навіть його увесь репертуар. Кобзарського мистецтва навчався в панотців Івана Кравченка-Касьяна та Гаврила Вовка, а також у Клима Губи. У Кравченка-Крюковського теж були учні. Найвідоміший – Микола Дубина з Решетилівки на Полтавщині. З бандурою Іван Григорович  обійшов усю Лівобережну Україну. Сучасники називали його великим кобзарем та кобзарським гетьманом. А дослідники народної творчості В.Горленко й

 О. Сластіон як виконавця історичних пісень і дум ставили вище навіть за Остапа Вересая. Та й сам Вересай був такої ж думки.

Виконував думи: «Втеча трьох братів з Азова», “Олексій Попович”, “Федір Безрідний-Бездольний”, “Три брати Самарські”, “Сокіл і соколя”, “Проводи козака”, “Сестра і брат”, “Вдова і три сини”, “Самійло Кішка”.

Помер у 1885 році у віці 65 років.

Попри мандрівний спосіб життя, у Лохвиці кобзар мав хату і сімю.

Його життя – це сотні нерозгаданих загадок.

Лохвичани шанують видатного земляка, встановлена меморіальна дошка.

 

Слухання музики.

Використана література.

Інтернет ресурси.