Виховна година на тему "Герої сьогодення"
Презентація присв'ячена захисникам Савур - могили в 2014 році, зокрема командиру підрозділу Гордійчуку Ігору Володимировичу. Метою даної презентації є вшанування пам'ять героїв АТО, прищеплювати любов до Батьківщини, виховання патріотичної свідомості, розвивати бажання стати гідними громадянами України. Закласти фундамент національної ідентичності в підростаючої особистості поглибити знання учнів про історію, природні ресурси, культурну спадщину України.
Герої сьогодення
Мета: вшанувати пам’ять героїв АТО, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України. Закласти фундамент національної ідентичності в підростаючої особистості поглибити знання учнів про історію, природні ресурси, культурну спадщину України; формувати почуття гордості за українських військових і добровольців, культуру взаємовідносин між людьми, повагу до традицій і звичаїв українського народу; виховувати любов до України, самовідданість і патріотизм її захисників, активну громадянську позицію українців, особисту відповідальність за долю держави; сприяти розвитку пізнавального інтересу.
Обладнання та оформлення: Державний Прапор України; елементами народної символіки; проектор, комп’ютер; записи музики, мультимедійна презентація.
Учень 1. Боротьба не за щастя вже навіть іде —за життя!
Бо його забирають.
Нас Надія веде, нас ідея веде
За свободу для рідного краю.
Учень 2. Українцю, поглянь, там побили жінок!
Глянь, вже люди ховаються в храмі!
Де таке ще траплялось, коли це було
Аж в такому нестерпному стані?..
Учень 3. Так чинили лиш варвари, злісні хани,
Лиш від них люди в церкві ховались.
А сьогодні це власні привладні пани
Вже над нами так само знущались!
Вчитель: Україна — це держава, яка багато чого зазнала на своєму віку: татаро - монгольську неволю, панування польської шляхти, царський режим та кріпацтво, німецько-фашистську агресію та сталінські репресії
Ми з вами вшановуємо пам’ять героїв різних історичних подій: Голодомор 1932-33рр, битва під Крутами, Бабин Яр. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.
Нещодавно всі ми відмічали День гідності. Євромайдан поклав початок національній ідентифікації громадян нашої держави: населення, яке проживає на території сучасної України, почало утворювати українську націю. Але упродовж усього періоду існування України народ боровся за волю, за незалежність. Територіальна цілісність України, скріплена кров'ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети — побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.
На жаль, такі історичні події не відбуваються без утрат найкращих серед громадян, справжніх патріотів. Небесна сотня – це представники усіх регіонів України, різних за своєю національністю, віком, освітою, сімейним станом, які поклали своє життя за майбутнє нашої держави. Події революції гідності не оминули і наші серця.
Відродження Вітчизни — це єдність наших душ, воскресіння духовності, культури, мови.
Вкрадена мрія про європейське життя 21 листопада 2013 року. Розгін студентів на Євромайдані. Революція гідності. Небесна сотня, молоді люди, які поклали власне життя за демократичні зміни в нашій рідній Україні. Втеча екс – президента Януковича. Анексія Криму російським агресором Путіним. Розв’язання воєнних дій на Донбасі терористами, сепаратистами та російськими найманцями – це той шлях, якій проходить український народ за своє вільне майбутнє. Зараз нашій країні як ніколи потрібно бути єдиною та згуртованою. На цілісність нашої держави посягнули вороги і багато українців на сьогодні мобілізовано до лав українського війська. Вони з честю воюють на сході з терористами та проросійським сепаратистами, відвойовують та захищають кордони нашої держави .
Болить зранена душа нашої держави - України. Болять рани наших мужніх воїнів-захисників, котрі захищають єдність нашої країни. Болять серця матерів, наші серця і душі, переживаючи за них – солдатів, які зупиняють терор і сепаратизм. А «Небесна сотня» продовжує поповнюватися іменами загиблих на Донбасі… Серед них і наш земляк Снітко Олександр. Війна на сході народила нових героїв нашого сьогодення. Це герої, які захищали Донецький аеропорт, які виходили з Іловайського котла, захищали Дебальцеве. Але найперший героїзм проявили захисники Савур – могили – стратегічної висоти на початку війни. Хто ці герої?
Учень1. Саву́р-моги́ла — височина в східній частині Донецької області, висотою 277,9 м над рівнем моря, за 12 км на південь від міста Сніжне. Розташована на потрійному стику кордонів Луганської, Донецької областей та державного кордону України (Ростовська область РФ). Перебуває в межах регіонального ландшафтного парку «Донецький Кряж».
Народна етимологія пояснює її назву як назву могили козака Савура або Сави чи Савки, який загинув на височині в нерівному бою з ординцями.
Учень 2. Легенди та перекази.
Існує українська легенда про козака Савура, який «стояв на чатах біля вежі й запізно помітив татар, які підкралися до козацької сторожі. Козаки не встигли запалити діжки. Відважний січовик вступив у бій. Побратими довго не підпускали чужинців до вежі. Щоби повідомити сусідні чати про напад татар, козак Харциз обілляв себе смолою і підпалив. Як тільки полум'я обійняло сміливця, побратими стали відступати. Татари оточили Савура, та він не здавався, а відбивався. Бусурмани накинули на нього аркан, стягли з коня та посікли шаблями. І тут вся земля навкруги загула. На місці бою виросла велика могила. Рідна земля піднялася, щоб далі було видно живе полум'я. Гул і світло вогню почули на Січі. Запорожці примчали на допомогу. Вони поховали порубане тіло Сави-Савура на горбі й шапками насипали вершину могили.»
Учень 3. У роки Другої світової війни проходили запеклі бої за контроль над Савур-могилою, як важливою стратегічною висотою. У 1941—42 р. її захищали радянські війська, а влітку 1943 тут був головний спостережний пункт німецьких військ на Міуському фронті. Бої тут були одні із найзапекліших. Тільки в серпні 1943 року радянським військам вдалося взяти висоту. На згадку про ці події тут створено меморіальний комплекс.
Учень 4. Антитерористична операція на сході України (2014)
Бої за Савур-Могилу влітку 2014 року — бої між українською армією і проросійськими терористичними угруповуваннями самопроголошених ДНР та ЛНР, ході яких висота була звільнена від терористів, проте, в решті решт, перейшла під контроль самопроголошеної ДНР.
Стратегічна важливість висоти пов'язана з тим, що вона підноситься над прилеглими степовими просторами, дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30-40 кілометрів.
За час, протягом якого висота контролювалась терористами, вона була перетворена на укріплений пункт, який дозволяв терористам контролювати постачання південного угруповання Збройних сил України та коригувати обстріли цього угрупування з території Росії.
Упродовж боїв у червні-серпні 2014 меморіальний комплекс отримав значні пошкодження. Повалилася фігура солдата, її уламки розсіяні. Сильно постраждали пілони, барельєфи і сам обеліск, який отримав ряд наскрізних пробоїн. Остаточно стела впала 21 серпня 2014 року.
Учень 5. 8-9 вересня з ознаками нелюдських тортур надійшли тіла українських військових, які загинули під час боїв проти терористів. Волонтери, повідомляють, що випадків, коли над військовими знущалися терористи, достатньо. Останки бійців, котрі знайшли на місці польового табору біля Савур-Могили: тіла спотворені до невпізнання. Офіцер сил військово-цивільної співпраці Юрій Стоянський: «Там були сліди катувань — відрубані фаланги пальців, руки викручені, куски тіл, сліди удушшя були». Терористи жорстоко катували українських полонених захисників Савур-Могили. За перший тиждень вересня знайдено тіла 18 загиблих українських воїнів біля Савур-Могили, повідомив керівник волонтерів, голова Союз «Народна пам'ять» Ярослав Жилкін. Також виявлено братську могилу, в якій поховано не менше п'яти осіб.
Учитель. Одним з захисників Саур – могили був Ігор Гордійчук, позивний «Сумрак» герой України, генерал – майор Збройних сил України. Всю Україну облетіли кадри параду до 25 річниці незалежності країни.
(фрагмент фільму «Парад незалежності», нагородження.)
Учень 6. Полковник Ігор Гордійчук брав безпосередню участь у багатьох операціях під час АТО, очолював загін спецпризначення, що виконував завдання глибинної розвідки в тилу противника, командував операцією із взяття під контроль стратегічної висоти Савур-могила.
12 серпня 2014 року розвідники Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коригування артилерійського вогню.
Важко підібрати слова, щоб належним чином оцінити вчинок Гордійчука та його групи. Ігор прекрасно розумів, що це квиток в один кінець. І шансів не повернутися з цього завдання набагато більше, ніж шансів вижити. Там було смертельно небезпечно. Але він як військова людина розумів ключове значення Савур-Могили, і знав, що цей наказ необхідно виконати. "Сумраку" надійшов наказ тримати оборону Саур-Могили за всяку ціну.
Для знищення українського загону було використано російську артилерію та загони найманців з бронетехнікою; штурми Савур-могили відбувалися майже щодня. Постійними артнальотами було виведено з ладу систему зв'язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь телефоном. Зв'язок працював дуже погано, але в деяких точках гори можна було передавати дані по звичайному молільнику. Гордійчук був неодноразово контужений, але позицій не залишив, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов'язків. Було відбито 6 нічних штурмів.
Учень 7. Робота Гордійчука була результативною і мала великий вплив на всю обстановку на південному фланзі фронту. За виявленими колонах бойової техніки, які незаконно проникали на територію України, багаторазово наносилися удари артилерією. Ефективність ударів розвідка оцінювала дуже високо. У нас не було в тому районі безпілотників, а російська ППО не дозволяла застосовувати авіацію. Дії групи Гордійчука замінювали ескадрилью розвідувальних літаків. Але наші літаки збивали - а ось Гордійчука з Савур-Могили збити не вдалося нікому. Противник миттєво оцінив виниклу загрозу.
Учень8. Для знищення українського загону було притягнуто великі сили російської артилерії і загони російських найманців з бронетехнікою. Невеликий загін українських військ - зведена батальйонно-тактична група 51-ї механізованої бригади чисельністю як звичайна рота займала село Петрівське біля підніжжя Савур-Могили, але їх сил вистачало лише для оборони і прикриття машин постачання, які іноді проривалися на Саур-Могилу. Група Гордійчука перебувала під постійним вогнем важкої артилерії, і майже щодня піхота супротивника штурмувала вершину. Укриття рятували життя, але від близьких розривів бійці отримували поранення і особливо сильні контузії, які виводили людей з ладу. Гордійчук також неодноразово був контужений, але позицію не кидав, тільки іноді він відключався в бліндажі, але потім відновлювався.
Денні штурми іноді відбувалися за допомогою артилерійської підтримки, але нерідко тільки за допомогою стрілецької зброї і гранатометів. Найманці зробили також шість спроб захопити Савур-Могилу вночі. Захисники вершини витримали безліч боїв на ближній дистанції. Завдяки грамотно організованій обороні і рівню індивідуальної підготовки захисники несли мінімальні втрати.
Учень6. Один з товаришів по службі Гордійчука полковник В. згадує: "Ми розуміли, наскільки відчайдушним було становище на Савур-Могилі. Гордійчук просив у нас тільки боєприпаси і таблетки від головного болю - тому що під постійним обстрілом артилерії всі захисники отримували в різному ступені контузії. Це було неймовірно. З 12 серпня загін Гордійчука майже без сну безперервно відбивав штурми або піддавався обстрілу важкою артилерією.
18 серпня стало очевидно, що межа людських можливостей є навіть у цих залізних людей. Бійцям на Савур-Могилі було потрібно підкріплення - хоча б щоб трохи поспати і відпочити. Завдання провести допомогу на Саур-Могилу отримав офіцер штабу високомобільних десантних військ полковник Петро Потєхін. Саур-Могила залишалася головною ареною битви - втрата висоти позбавляла українське командування інформації про обстановку в секторі і можливості вогневого впливу. Поки Саур-Могила була в наших руках, маневр противника в прикордонному районі був скутий. Потєхін повів на Саур-Могилу групу з 8 бійців 25-ї повітряно-десантної бригади. Разом з ним на допомогу Гордійчуку пішла група з 17 добровольців-розвідників зі складу 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області під командуванням підполковника Олександра Мельниченка - позивний "Сокіл". Потєхін віз також нову апаратуру зв'язку.
Учень 1. Потєхін провів підкріплення на Саур-Могилу, і Гордійчук здійснив ротацію - група "Крим" пішла. Але сам полковник залишився на вершині, і продовжував виконувати бойове завдання і повідомляти інформацію про противника. Під час чергового масованого штурму 19-го серпня полковник Потєхін був важко поранений. Поранених евакуювали. Гордійчук з Саур-Могили не йшов. Бійці 4-ї роти 42-го батальйону Територіальної оборони Кіровоградської області під командуванням підполковника Олександра Мельниченка - позивний "Сокіл", допомогли утримати Саур-Могилу - вони теж стояли до кінця.
Десантник 25-ї бригади Денис Міщенко, який захищав Саур-Могилу, згадує про те, як боролися наші воїни: "В укриттях навколо гори, в полях навколо гори була велика кількість трупів бойовиків, знищених при відбитті атак на висоту. В околицях висоти було розкидано безліч кинутого ними спорядження, зброї, боєприпасів. Під Савур-Могилою була мертва зона. Запах просто жахливий. У них не виходило нас взяти. І за це російська артилерія громила нас цілодобово. Це було пекло ".
Учень 2. Боєць 4-ї роти 42-го батальйону Олег Мезенцев згадує про полковника так: "Вічно непосідючий, бігає, полковник, забіжить, говорить з кимось і одночасно простягає руку, мовляв - дай води попити - так само мовчки набрав йому води, він швидко випив і знову втік. Вітаюся з ним - здоров'я бажаю! а він у відповідь весь час - привіт, братка! З таким теплом згадую його».
Захисники Саур-Могили перебували в повному оточенні - найближчі наші позиції були в 40 кілометрах. Однак загін українських спецназівців продовжував триматися. Сержант Сергій Стегарь з 25-ї бригади, який також до кінця захищав Саур-Могилу, розповідає: "Гордійчук говорив нам: ви - десантники, ви повинні стояти до кінця. Ворог наступає, всі хто бореться - всі на передовій, а в тил біжать одні дезертири. Ми не повинні розраховувати на допомогу - ми зобов'язані виконувати свій обов'язок. Крутий мужик".
Учень 3. 23 серпня вдень російські війська почали наступ на Південному фронті в секторі "Д". 24-го вранці "Сумрак" продовжував передачу відомостей про численні колони російських військ, які наводнили район Савур-Могили. Але за переданими координатам наша артилерія вже не могла завдавати ударів - їй довелося відійти від Савур-Могили під ударами регулярних російських військ. 24-го почався черговий штурм висоти - знову били танки прямим наведенням, новий загін піхоти противника - кавказькі найманці, лізли на висоту. І знову штурм був відбитий з великими втратами для противника. Постійні масовані артилерійські бомбардування Савур-Могили тривали - російські війська просто засипали висоту снарядами і ракетами. Бійці говорили Гордійчуку, що утримання висоти в такому глибокому тилу противника, без артилерійської підтримки, недоцільно. Але "Сумрак" без наказу командувача АТО не мав наміру відступати. Наказ на відхід з Савур-Могили надійшов ввечері 24-го серпня. На той час стало ясно, що Савур-Могила знаходиться в щільному кільці - машина 3-го полку спецназ, яка прорвалася, щоб врятувати поранених, була розстріляна російськими найманцями. Вночі "Сумрак" дав наказ на відхід з Савур-Могили.
Учень 4. Переорана висота 277 була залишена українськими вояками після 12 діб безперервних боїв. Всі ці 12 діб під постійним вогнем ворога полковник Гордійчук не кидав зайняту позицію, незважаючи на поранення в руку і контузію. "Сумрак" вів свою групу ночами. Вони йшли до найближчих позиціях українських військ - це була вже оточене на той момент російськими військами під Іловайськом угруповання сектора "Б" генерала Хомчака, яка зайняла кругову оборону і відбила всі атаки російських частин.
Розвідникам вдалося таємно пройти по тилах противника близько 60 кілометрів і приєднатися до наших військ. Разом з усіма українськими частинами вони пішли на прорив 29-го серпня.
Згадує сержант Стегарь: "Ми їхали в одній вантажівці. Гордійчук був в кабіні водія. Нас обстріляли раптово, і тут же машина була накрита снарядами і мінами. Вибух стався в кузові, машина загорілася. Ми вивалилися з палаючої машини, підійти на допомогу полковнику не могли - вогонь по дорозі був неймовірною щільності, треба було відповідати. І двері кабіни відкрилася, і Гордійчук сам вибрався з машини. Він виповз до нас сам. Ми його підібрали і зробили перев'язку. Рана була страшною - було неймовірно, що це мужик сам рухався з такою раною і намагався продовжувати бій. Великий уламок вразив потиличну частину, неприкриту каскою. Полковник намагався продовжувати командувати боєм, він навіть зривав пов'язку. Але незабаром від втрати крові він залишився без сил. Російські десантники взяли в полон мене, Гордійчука і ще кілька бійців. Полковник був без свідомості. Нас зібрали на полі, а Гордійчука вони кинули в стороні і не дозволяли надати йому допомогу. Сказали, мовляв, цей довго не протягне. Весь день полковник лежав сам, без будь-якої допомоги і догляду, з одною тільки пов'язкою, яку ми йому відразу наклали. Потім нас повели».
Учень 5. Полонених забрали, Гордійчука ж покинули, заборонивши надавати йому допомогу, мовляв, він і так швидко «дійде». Однак він вижив; через два дні його доставили в дніпропетровську лікарню ім. Мечникова, потім у Київський військовий шпиталь. З 1 вересня полковник перебував у реанімації нейрохірургічного відділення, переніс кілька операцій. Він не міг рухатись, був частково паралізований; додалося зараження крові. За рішенням лікарів був уведений в медикаментозну кому, щоб збити високу температуру, яка трималася кілька тижнів. Два місяці Ігор боровся за життя й переміг.
«Від імені всього українського народу дякую Вам за ті подвиги, які Ви зробили для захисту незалежності нашої держави, за мужність і відвагу, яку Ви продемонстрували, захищаючи Україну. Вами гордиться вся Україна. На Вашому прикладі будуть виховуватись покоління українських воїнів”, – сказав, звертаючись до Героя, Президент України Петро Порошенко відвідуючи у госпіталі Ігоря Гордійчука.
Вчитель. 21 жовтня 2015 року Указом Президента України полковнику Гордійчуку присвоєно звання Героя України і вручено орден “Золота Зірка” – за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Ігор Гордійчук також нагороджений орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів. У 2015 році міністр оборони України Степан Полторак призначив його начальником Київського військового ліцею Богуна, у квітні 2016 року Гордійчук приступив до керівництва.
- Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,
Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.
Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-
Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.
2.Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,
Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.
Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...
3.Є в місцях невідомих невідомі останки.
Є в лісах, є у горах, і є під горою –
Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.
Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні
Хай відомими стануть всі герої безвісні.
4. Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Це війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
5.Саме зараз вони, вояки,
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають,
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Вчитель. Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Наче казковий птах, вона піднімається, відроджується із попелу, розправляє гордо крила, стає міцнішою, сильнішою, кращою. Наведу слова одного з політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію,патріотизм на високому рівні,згуртовану націю, а ворог лише безіменні могили».
Пісня
про публікацію авторської розробки
Додати розробку