Виховна година на тему "Освоєння космосу"

ВИХОВНА ГОДИНА

12 квітня у далекому вже 1961 році полетіла у космос перша в історії людина – радянський громадянин Юрій Гагарін. Відтоді весь світ, згідно з рішенням ООН, відзначає День космонавтики. Епохальний політ відкрив космічну еру в історії людства. І водночас це була лише одна, хоча й важлива, віха на довгому шляху землян до оволодіння просторами Всесвіту.

Тема: «Основні досягнення в космонавтиці»

Мета: познайомити з історією святкування Всесвітнього дня авіації і космонавтики, розвивати творчі здібності, мислення, знання про космос, фізичні основи польоту, прививати цікавість до пізнання космічних просторів

Обладнаня: проектор, комп’ютер, мультимедійна дощка, презентація

Вступне слово викладача:

Небо зорями рясніє 
Небо зорями рясніє,
Таємниче і глибоке,
Всесвіт нам бентежить мрії,
Спонукаючи до дії,
Розум радує і око.
Оксамитова безодня
Так притягує до себе!
Пригадаємо сьогодні
Тих, кому скорилось небо.
Романтичних, геніальних
Винахідників сміливих,

Завдяки яким реально
В кожній хаті маєм диво.
Про супутники космічні
Ми говоримо буденно.
Допомогою їх звично
Користуємось щоденно.
Інтернет, зв'язок мобільний,
Телебачення, прогноз,
Спілкування з світом вільне -
Змінює життя всерйоз! 
Пригадаймо відчайдуха,
Хлопця першого з Землі,
Всесвіт мовчазний він слухав,
Всміхнено епоху рухав
На космічнім кораблі.
Щира шана тим землянам,
Що на Місяці колись,
Прапори Землі на славу
Встановити спромоглись!
З космосу - Земля тендітна,
Невелика і блакитна,
І кордони непомітні - 
Ніби спільно всі живуть...
Мабуть так колись і буде,
Бо як в космос вийшли люди, 
Й на Землі лад наведуть! 

Основна інформація:

 З історії виникнення космонавтики

Ніхто достовірно не знає, коли у людини з’явилася думка про космос та космічні польоти. Ці ідеї існували в людській свідомості вже за часів міфологічної давнини. Мотиви космічних подорожей містяться зокрема в давньоіндійських епопеях «Рамаяна» та «Махабхарата», у відомому давньогрецькому міфі про Дедала та Ікара.

Багато віків поспіль інтерес до майбутнього освоєння космосу підтримувала художня література. Про подорожі на Місяць та інші планети розповідали у своїх творах письменники Заходу і Сходу: грек Лукіан (ІІ ст. н. е.), араб Фірдоусі (Х ст.), француз Сірано де Бержерак (ХVІІ ст.), а також Ж.Верн, Г.Велс, О.Толстой та багато інших літераторів різних епох, часів і народів, які вигадували для фантастичних подорожей неймовірні засоби – від пташиних запряжок до летючих кораблів та гігантських гармат.

Та справжнє виникнення космонавтики було пов’язане звичайно не з літературою, а з розвитком наукових знань. Ще в 1731 р. вийшла з друку книга геніального англійського фізика Ісаака Ньютона, в якій він сформулював поняття штучного супутника Землі та прорахував швидкість, потрібну для виходу тіла у космічний простір.

Поступове накопичення наукових знань призвело до того, що вже на початку ХХ століття ідея космічного польоту перетворилася на реальне науково-технічне завдання. Перша наукова праця з космонавтики з’явилася в Росії у 1903 р.

Саме тоді скромний учитель Калузької гімназії Костянтин Едуардович Ціолков-ський опублікував свою фундаментальну працю «Дослідження світового простору реактивними приладами». Ціолковського вважають засновником теоретичної космо-навтики. Ніхто до нього не вивчав з усіх боків проблеми майбутнього космічного польоту – від розвитку принципів реактив-ного руху до розробки соціальних та філософських питань освоєння космосу.

Згодом поряд із Ціолковським постала ціла плеяда ентузіастів з багатьох країн – тих, кого тепер називають „піонерами” космонавтики. Серед них вирізняється самобутня та загадкова постать ще одного вітчизняного дослідника міжпланетних польотів– Олександра Гнатовича Шаргея.

Під час Першої світової війни він служив у царській армії, а потім – в армії генерала Денікіна. Тавро білого офіцера змусило Шаргея після Громадянської війни взяти псевдонім Юрій Кондратюк, з яким він і увійшов в історію космонавтики. Практично нічого не знавши про досягнення інших дослідників у космічній галузі, дослідник у своїх працях уже в 20-ті роки отримав такі ж результати, що й закордонні «піонери» космонавтики у сукупності. Більше того, у 60-ті роки, готуючи політ на Місяць, американські фахівці використо-вували розрахунки Ю.Кондратюка 50-ти річної давнини.

За кордоном відзначився уродженець Румунії, німець за національністю, Герман Оберт, який у своїй головній праці, що вийшла у Мюнхені в 1923 році, незалежно від К.Ціолковського, розглянув основні питання освоєння космосу – від конструювання багатоступінчастих ракет до можливих реакцій людського організму на умови космічних польотів. Він єдиний серед засновників теоретичної космонавтики дожив до глибокої старості (помер у 1989 р.) і став свідком перших серйозних перемог людства в освоєнні космосу.

Значна подія в історії космонавтики відбулася 16 березня 1926 р. у США: інженер Роберт Годдард здійснив перше вдале випробування ракети з рідинно-реактивним двигуном. У СРСР розробкою ракет ще з 1921 року займалися Газодинамічна лабора-торія в Ленінграді та Московська група з вивчення реактивного руху. У 1933 році Московська гру-па, якою керував тоді ще нікому не відомий Сергій Корольов, вдало запустила перші радянські ракети з рідинними двигунами.

Найбільших успіхів у розробці ракетної техніки в 30 – 40 роки ХХ ст. досягли німецькі конструктори. Вони першими створили потужні ракетні двигуни, які дозволили розпочати будівництво важких ракет з великою дальністю польоту. Під час Другої світової війни німці обстрілювали Англію першими у світі балістичними ракетами V-2 і навіть намагалися створити ракету, здатну досягти Америки. Після війни більша частина німецьких ракетних розробок разом з їх конструкторами на чолі з Вернером фон Брауном опинилася у США. У подальшому вони зіграли провідну роль у розвитку американської космонавтики, зокрема в реалізації польоту людини на Місяць.

СРСР також одержав після війни частину новітніх німецьких технологій. Разом із власними розробками вони дозволили Радянському Союзу швидко вирватися вперед у конструюванні ракетної техніки. У створенні та випробуваннях ракет у СРСР усередині ХХ ст. брали участь більш ніж 1000 заводів, конструкторських бюро та інших організацій. Їхні дії узгоджувала утворена ще в 1947 р. Рада Головних конструк-торів на чолі з С.П.Корольовим. Під його керівництвом до початку 50-х років було створено кілька вдалих ракет мирного та військового призначення.

Накопичений досвід дав можливість радянським інженерам побудувати до 1957 р. першу в світі міжконтинентальну ракету Р-7. Саме ця бойова ракета стала головним засобом мирного освоєння космосу в СРСР. Перший вдалий старт цієї ракети було здійснено в серпні 1957 р., а вже 4 жовтня з космодрому Байконур (Казахстан) Радянський Союз запустив перший у світі штучний супутник Землі, який ознаменував вступ людства до історії його космічної ери.

Шлях першого супутника Землі до космосу був доволі драматичним. Спочатку радянські фахівці розробили важкий апарат, вагою понад 1300 кг. Однак його виготовлення затягувалося, а тим часом з Америки постійно надходили звістки про підготовку до запуску американського супутника. За таких обставин С.П.Корольов наказав швидко виготовити інший, зовсім простий і легкий супутник. Саме ця блискуча металева кулька з чотирма антенами діаметром 60 см, що проіснувала на земній орбіті 92 доби, стала переломною віхою в історії космонавтики. З того моменту космонавтика почала перетворюватися на реальний дієвий фактор людського буття і розвитку нашої цивілізації.

Астрокосмічний калейдоскоп

Чи знаєте ви, що:

• багатоступінчасті порохові ракети використовувалися китайцями у військовій справі ще в ХІІ – ХІV ст.;

• 1848 р. у газеті «Московские губернские ведомости» з’явилося коротке повідомлення від поліції: «Мещанин Никифор Никитин за крамольные речи о полете на Луну ссылается в отдаленное казахское поселение Байконур»;

• 1896 р. був опублікований фантастичний роман К Е.Ціолковського «Вне Земли», де вперше в історії літератури герої мандрували у космосі на ракеті;

• видатний теоретик космонавтики Ю.В.Кондратюк (О.Г.Шаргей) у 1933 р. працював у Харкові над проектом надпотужної вітроелектро-станції Криму;

• шедевр світового ракетобудування, ракету Р-7 (або «сімку»), вигото-вили у кількості 2000 одиниць – більше, ніж усіх інших ракетоносіїв світу, разом узятих.

Сучасна космонавтика

Доки світ обговорював сен-саційну появу на земній орбіті першого штучного супутника, радянські вчені на чолі з С.П.Корольовим у листопаді 1957 р. запустили у космос другий штучний супутник Землі. Він важив більше 500 кг, до того ж це був перший в історії космічний апарат з живою істотою на борту – дворнягою Лайкою.

1 лютого 1958 р. американці нарешті запустили свій перший супутник – «Експлорер», вагою лише 5 кг. Тим часом у Радянсько-му Союзі підготували до запуску третій радянський супутник – Д-1.

Це була перша в світі орбітальна наукова автоматична станція вагою 1327 кг., яка стартувала 15 травня 1958 р.

Дослідження за допомогою штучних супутників Землі суттєво збагатили людське уявлення про верхні шари атмосфери, дані зі супутників дали можливість підвищити точність та надійність метеорологічних прогнозів. Завдяки супутникам постало питання про економічну ефективність космонавтики. За експертними оцінками, одне тільки повноцінне використан-ня космічної інформації у сільському господарстві в масштабі всієї Землі дало б можливість окупити всі сучасні витрати на космонавтику. Створення супутникових навігаційних систем для авіації, морського та сухопутного транспорту (американської GPS та перспективної російської ГЛОНАСС) дозволяє економити величезні кошти та рятувати чимало людських життів. Зрештою поява супутникового радіо- та телевізійного зв’язку, супутникової телефонії обумовлює виникнення світового інформаційного простору. Завдяки супутникам бурхливо розвивається світова інформаційна мережа Інтернет, яка надає людству нові можливості в усіх галузях суспільного життя.

Однак уже на «світанку» сучасної космонавтики фахівцям було зрозуміло: можливості автоматичних супутникових систем є досить обмеженими. Справжнє освоєння космосу виявлялося неможливим без виходу до космічного простору самого суб’єкту, що діє та пізнає, тобто людини. Саме тому день 12 квітня 1961 року та ім’я першого космонавта Землі Юрія Олексійовича Гагаріна і назва космічного корабля «Восток» назавжди увійшли в історію людства. Потім протягом лише півтора року відбулися добовий політ другого космонавта Землі Германа Титова, груповий політ космічних кораблів Андріяна Ніколаєва та Павла Поповича і політ першої жінки-космонавта Валенти-ни Терешкової.

18 березня 1965 року радянський космонавт Олексій Леонов вперше в історії вийшов із космічного корабля «Восход-2» у відкритий космос.

Незабаром почалися польоти на космічних кораблях «Союз», які в модифікованому вигляді і досі використовуються у світовій космонавтиці.

Тим часом 20 лютого 1962 р. відбувся політ першого американ-ського космонавта Джона Гленна на космічному кораблі «Меркурій». Потім американські космонавти неодноразово літали в космос на кораблях другого покоління «Джеміні». Великим досягненням пілотованої космонавтики стало створення в 70-ті роки в Америці космічних кораблів багаторазо-вого використання за програмою «Спейс Шаттл» («Космічний човник»). Ці своєрідні космічні літаки з великим корисним завантаженням стартують у космос за допомогою потужної ракети, а після здійснення орбітального польоту повертаються на Землю і сідають, як звичайні літаки.

З 1980 р. «Шаттли» десятки разів літали на земну орбіту, але незабаром американці мають завершити цю програму, що коштує надто дорого. З боку Радянського Союзу неоціненний внесок у розвиток пілотованої космонавтики був зроблений під час тривалих польотів на орбітальних космічних станціях «Салют» та «Мир». У ході цих експедицій визначився оптимальний термін перебування людини в умовах космічного польоту (приблизно півроку), розроблені методики підтримання у космосі здоров’я та праце-здатності космонавтів. Радянський досвід тривалих космічних польотів усі космічні держави з успіхом використали в ХХІ ст. під час будівництва та експлуатації орбітальної станції нового покоління – Міжнародної Космічної Станції. На разі у космосі вже побувало більш ніж 400 осіб – представників трьох десятків країн.

15 жовтня 2003 р. повноцінною космічною державою, що здатна самостійно здійснювати польоти людини у космос, став Китай. Успішний політ першого китайського космонавта Ян Лівея показав світові, що освоєння космосу поступово стає дійсно справою всього людства, а не лише купки розвинених країн Європи та Америки.

Будь-яка нова велика справа завжди пов’язана із ризиком, невдачами та втратами. Космонавтики це стосується повною мірою, бо під час наземних випробувань комплексно відтворити умови космічного польоту просто неможливо. Навіть передпольотні тренування можуть бути небезпечними для життя космонавтів. Ще у березні 1961 р., незадовго до польоту Ю.Гагаріна, під час тренування загинув наймолодший учасник першого загону радянських космонавтів – 24-річний харків’янин Валентин Бондаренко. У 1967 р. на завершальній фазі першого польоту космічного корабля «Союз» загинув льотчик-космонавт В.М.Комаров. Цього ж року під час старту космічного корабля «Аполон» згоріли у пожежі троє американських космонавтів. У 1971 р. через розгерметизацію спускового апарату космос забрав життя космонавтів Г.М.Добровольського, В.Н.Волкова та В.І.Пацаєва. Загибеллю екіпажів також завершилися в 1986 та в 2003 роках два запуски американських «космічних човників» – кораблів «Челенжер» та «Колумбія».

Ці трагічні випадки однак не тільки не зупиняли розвиток космонавтики, але навпаки змушували шукати нові, більш безпечні технічні рішення, які підвищували надійність пілотованих космічних кораблів, а також вплинули на розвиток співробітництва космічних держав у багатьох напрямках – від суто технологічних до військових і політичних. Ще в 1975 р. відбулися стиковка та спільний політ космічних кораблів «Союз» та «Аполон, що сприяло пом’якшенню напруги в радянсько-американських стосунках. Сьогодні багато країн беруть участь у будівництві та експлуатації Міжнародної Космічної Станції. Космічне ж співробітництво Росії та Америки – лідерів освоєння космосу – досягло такого високого рівня взаємодії, коли потужні російські двигуни виводять на орбіту нове покоління американ-ських космічних ракет. Цілком очевидно, що розвиток космонавтики і зокрема пілотованих польотів буде неможливим без подальшого об’єднання зусиль усього людства.

Космічна мозаїка

Чи знаєте ви, що:

• 17 серпня 1960 року живі істоти вперше облетіли навколо Землі на безпілотному кораблі «Восток» та успішно спустилися на земну поверхню. Цими космонавтами були собаки Білка та Стрілка, 2 щури та 28 мишей;

•12 квітня 1961 року перший у світі космонавт Юрій Гагарін міг загинути, тому що спусковий відсік корабля «Восток» довго не роз’єднувався з апаратним модулем, що мав залишатися у космосі;

• Валентина Терешкова стала єдиним радянським космонавтом, ім’я якого було присвоєне кратеру на Місяці та малій планеті з поясу астероїдів;найбільша тривалість космічного польоту людини становить сьогодні 437 діб (цей рекорд встановив радянський лікар-космонавт Юрій Поляков);

• кожен з 8 двигунів надважкої радянської ракети «Енергія» за своєю потужністю дорівнює трьом атомним криголамам;

• другий американський супутник «Авангард», що стартував у космос у березні 1958 року, мав в діаметрі 16 см. і важив 1,5 кг., але він і досі літає навколо Землі;

• перші живі істоти побували на космічній висоті ще 22 липня 1951 р. Тоді дворняжки Дезик та Циган піднялися у космос на радянській метеорологічній ракеті і живими повернулися на Землю.

Україна – космічна держава.

Харківські сторінки історії космонавтики

Серед невеликої кількості країн, які можна назвати космічними державами, не останнє місце ще з радянських часів посідає Україна. Коли у радянських військових виникла потреба у важких ракетах з мінімальним часом передстартової підготовки, в Дніпропетровську для розробки таких ракет на початку 50-х років створили Конструкторське Бюро «Південне». Його очолив видатний конструктор ракетної техніки Михайло Кузьмич Янгель, один з головних творців ракетно-ядерного щита СРСР.

Розроблені у Дніпропетровську міжконтинентальні ракети з багатьма ядерними боєголовками й досі стоять на озброєнні ракетних військ Російської Федерації. Серед них вирізняється найпотужніша бойова ракета сучасності РС-20 «Воєвода» (або «Сатана», як її називають на Заході), вона здатна долати будь-яку протиракетну оборону і може доносити до цілі 10 потужних ядерних боєзарядів.

Наприкінці ХХ ст., коли передові світові держави скорочували свої ядерні арсенали, українські вчені з Конструкторського Бюро «Південне» перетворили цю грізну ракету на мирний ракетоносій «Дніпро», спроможний виводити у космос супутники вагою до 4 т Окрім «Дніпра», на Південному машинобу-дівному заводі в Дніпропетровську виробляють мирні ракети «Циклон» та «Зеніт», які використовують для запусків супутників різних країн. Такі комерційні запуски відбуваються зокрема у рамках унікального російсько-українсько-американського проекту «Морський старт». Як відомо, із екваторіальних районів Землі за 11 рахунок обертання нашої планети на орбіту можливо виводити більш важкі вантажі. Від цього положення і відштовхувалися автори «Морського старту». Спеціально розроблений корабель зі стартовою платформою з 1999 р. регулярно виходить до екваторіальних районів в Атлантиці та Індійському океані, де і відбуваються запуски супутників ракетами «Зеніт». Усі ці досягнення незалежної України у космічній сфері спираються на багатющий досвід, успадкований від Радянського Союзу. Втім, за оцінками експертів, сьогодні потенціал ракетно-космічної галузі України використовується лише на 15-20 %. Нестача фінансів та політичні чинники призвели до того, що в 90-ті роки наша країна звернулася до Америки по допомогу в організації польоту першого українського космонавта доби Незалежності.

Такий символічний політ здійснив 1 серпня 1997 р. військовий льотчик Леонід Каденюк у складі екіпажу чергового американського «Шаттла». Слід зазначити, що в попередні десятиліття вихідці з України неодноразово бували у космосі на радянських космічних кораблях. Уперше уродженець України космонавт Павло Попович на кораблі «Восток-4» опинився на Земній орбіті ще у серпні далекого 1962 р. У 1974 р. П.Попович ще раз полетів у космос і 15 діб працював на орбіті в складі екіпажу орбітальної космічної станції «Салют-3». Цікаво, що в березні того ж 1962 року, коли П.Попович здійснив космічний політ, дніпропетровська ракета з серії «Космос» вивела на орбіту геофізичний супутник ДС-2 («Дніпропетровський супутник»), перший супутник, повністю виготовлений в Україні. В нинішньому 2011 р. Україна для забезпечення трансляцій матчів EURO-2012 також планує запустити супутник зв’язку «Січ-2», повністю розроблений та виготовлений у нашій країні.

Однак напередодні цієї непересічної події ми неодмінно повинні вшанувати той внесок у розвиток космонавтики, що зробили наші батьки та діди за радянський період. Завдяки їхнім зусиллям та тісній співпраці з Росією Україна ще в далекі 60-ті стала однією з небагатьох країн на планеті, здатних виробляти і експлуатувати космічну техніку – найскладнішу техніку в світі. Слід підкреслити, що деякі яскраві сторінки розвитку космічної галузі у СРСР стосувалися нашого міста – Харкова, де у 50-ті роки побудували комплекс підприємств, що виробляли складне електрообладнання для ракет. Харківське виробниче об’єднання «Хартрон», яке створювало системи керування та наведення для ракет, з часом перетворилося на провідне підприємство такого типу в рамках усієї космічної галузі Радянського Союзу.

Окрім харківських заводів, над космічною тематикою плідно працювали дослідники з багатьох провідних вузів нашого міста (ХАІ, ХПІ, Інститутів низьких температур, радіоелектроніки, метеорології, а також інституту монокристалів). Серед безпосеред-ніх підкорювачів космосу – космонавтів – існує єдина в світі космічна династія Волкових. Вихованець Чугуївського авіаційно-го училища льотчик-космонавт Олександр Волков у 80-90 роки тричі брав участь в експедиціях на орбітальну станцію «Мир». Його син Сергій, який народився в Чугуєві в 1973 р., в 2008 р. очолив чергову експедицію на Міжнародну Космічну Станцію і за цей політ здобув звання Героя Росії. Будемо сподіватися, що в майбутньому вихідці з Харківщини в цілому займуть більш чільне місце в освоєнні космосу, а наша країна буде здійснювати власні космічні проекти і ефективно сприяти роз-витку світової космо-навтики.

Космічні дослідження: минуле та сучасність

Розвиток космонавтики у світі завжди був тісно пов'язаний з астрономією. Великий внесок у формування сучасних астрономіч-них уявлень і в розвиток космонавтики зробили зокрема харківські вчені-астрономи. Наприклад, в 60-ті роки, коли розробляли перші апарати для м’якої посадки на Місяць, точилися суперечки між астрономами про структуру місячної поверхні. Деякі впливові американські дослідники вважали, що Місяць може бути вкритий багатометровим шаром пилу. Це унеможливлювало посадку космічних апаратів на місячну поверхню. Тоді радянські фахівці на чолі з С.П.Корольовим звернулися за консультаціями до астроно-мічної обсерваторії Харківського університету, якою керував М.П.Барабашов. Саме його висновки дозволили С.П.Корольову припинити суперечки конструкторів автоматичної станції своєю відомою резолюцією: «Місяць твердий!». Практика космічних досліджень Місяця підтвердила уявлення про земний супутник, що були розвинуті нашими астрономами. Харківські вчені і досі здійснюють масштабне вивчення ближнього та далекого космосу як оптичними телескопами, так і за допомогою радіотелескопу УТР, одного з найбільших у світі телескопів такого типу. Внесок астрономії в розвиток космонавтики завжди був досить помітним, але й космонавтика ніколи не залишалася в боргу перед астрономією. Завдяки космонавтиці астрономи стали досліджувати тіла Сонячної системи безпосередньо, контактними методами. Звичайно, що спочатку вчені використали ракетно-космічну техніку для вивчення природного супутника Землі – Місяця. У жовтні 1959 р. радянська станція «Місяць-2» стала першим космічним апаратом, що досяг іншого небесного тіла. Станція «Місяць-3» вперше в історії дозволила людям побачити зворотний бік земного супутника.

У 1966 р. чергова радянська станція «Місяць-9» здійснила першу м’яку посадку на місячну поверхню, а станція «Місяць-10» стала першим штучним супутником Місяця. Великий об’єм інформації про Місяць був отриманий у 60-ті роки американськими космічними апаратами «Рейнджер», «Сервейор», «Лунар орбітер».

Запуски автоматичних станцій підготували здійснення США пілотованих польотів на Місяць за програмою «Аполон». Протягом 1969-1972 рр. американські експедиції шість разів висаджувалися на місячну поверхню і проводили там численні наукові експерименти. Для того, щоб дістатися Місяця, американці використали схему польоту, запропоновану у свій час ще Ю.В.Кондратюком. Успішний політ на Місяць влітку 1969 р. космічного корабля «Аполон-11» з космонавтами Н.Армстронгом, Е.Олдріном та М.Коллінзом став не тільки величезним науково-технічним досягненням усього людства, але й подією великого історичного значення. Про це дуже афористично висловився Нейл Армстронг, перша людина, що ступила на поверхню Місяця. 21 липня 1969 р., зробивши перший крок місячною поверхнею, американський космонавт вимовив: «Цей маленький крок однієї людини – величезний крок для всього людства».

Експерименти, проведені космонавтами на Місяці, були суттєво доповнені радянськими автоматичними станціями «Місяць- 16, 20, 24» та тривалою роботою на Місяці дистанційно керованих апаратів – знаменитих радянських «Місяцеходів».

Наступними після Місяця об’єктами вивчення для вчених засобами ракетно-космічної техніки стали найближчі до Землі планети – Венера та Марс. У дослідженнях Венери зіграли велику роль, насамперед, радянські автоматичні станції серії «Венера 1-16». Кульмінаційним моментом цієї програми був політ станцій «Венера 9 та 10». Вони вперше стали штучними супутниками цієї планети та вивчали Венеру за допомогою спускових апаратів. Марс став об’єктом пильної уваги вчених з початку 70-х років. Його ретельні дослідження проводи-лися американським апаратом «Марінер-9», який став першим супутником Марса, а також радянськими марсіанськими супутниками «Марс-2, 3, 5, 6». Ще більш детальне вивчення Червоної планети здійснюється в останні роки у рамках американських проектів «Марс-пассфайндер», «Марс-орбитер», «Марс-спирит». Нещодав-но вперше поверхнею Марсу пересувалися дистанційно керовані з Землі марсоходи.

Космічні дослідження Місяця, Венери та Марса поступово сформували передумови для нового якісного ривка в розвитку світової космонавтики – створення постійної бази на Місяці і пілотованого польоту на Марс.

Місячна база, як вважають фахівці, не тільки надасть вченим нові можливості для вивчення Місяця, але й дозволить використовувати його без атмосферні умови для астрономічних спостережень і фізичних досліджень. Здійснення ж польоту людини на Марс стане по-справжньому епохальною подією в розвитку людства, яка за своїм значенням буде дорівнювати лише польоту Юрія Гагаріна та першій експедиції на Місяць.

Провідні космічні держави зараз ретельно опрацьовують різні технічні та медико-біологічні аспекти тривалих космічних експедицій до інших планет. Зокрема групи добровольців з різних країн у Центрі підготовки космонавтів у Росії проводять по кілька місяців у спеціальних модулях, у яких імітуються умови польоту на Марс. Під час підготовки до цієї непересічної події вчені також продовжують аналіз величезного масиву даних, що були отримані американськими космічними місіями з вивчення далеких планет Сонячної системи.

У 80-ті роки сприятливе розташування планет дозволило американцям здійснити так званий «гранд-тур» – дослідження з прольотних траєкторій Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна. Космічні станції «Вояджер-1, 2» вперше дослідили далекі планети з близької, в космічному масштабі, дистанції. На яскравих кольорових знімках, що були зроблені космічними апаратами, виявилися по-справжньому захоплюючі подробиці. Наприклад, на супутнику Юпітера вчені побачили гігантські діючі вулкани, що вивергаються на висоту 300 км; знамениті кільця Сатурна, як з’ясувалося, мають надзвичайно складну будову, а на Нептуні була відкрита щільна непроникна блакитна пелена хмар. Пролетівши за 30 років повз всі планети Сонячної системи, «Вояджери» вже у нинішньому столітті попрямували до найближчих сузір`їв нашої Галактики. Цікаво, що апарати несуть на борту металеві пластини з малюнками та компакт-диски з інформацією про Землю. Не виключено, що коли-небудь ці повідомлення побачать мешканці інших світів.

На сучасному етапі вивчення далекого космосу найбільшу увагу вчені приділяють дослідженню комет, астероїдів – малих планет Сонячної системи – та супутників великих планет. Різні країни відправляють до них автоматичні станції, а також вивчають їх за допомогою величезного орбітального телескопа «Хаббл», що належить США.

Космічний калейдоскоп

Чи знаєте ви, що:

• Н-1 та «Сатурн-5» – радянська та американська надважкі ракети, створені в 60-ті роки, важили кожна близько 3-х тисяч тонн та у висоту майже дорівнювали піраміді Хеопса в Єгипті (135 м);

• ракета Н-1, створена Сергієм Корольовим, та аналогічний надважкий носій «Сатурн», сконструйований в США Вернером фон Брауном, стали найпотужнішими технічними засобами в історії людської цивілізації;

• радянська програма висадки людини на Місяці, на відміну від амери-канської, зазнала невдачі тому, що надважка ракета Н-1 проектувалася С.Корольовим не для місячної, а для марсіанської експедиції. Ще в 30-ті роки Сергій Павлович захопився мрією про політ на Марс. На початку 60-х радянські вчені під його керівництвом розробили детальний проект 500-тонного Важкого Марсіанського корабля, частини якого виводилися на земну орбіту саме ракетою Н-1. Але політичне рішення М.Хрущова про участь СРСР в «місячній гонці» з Америкою та термінова переробка марсіанської ракети Н-1 під «місячний» проект, на жаль, зірвали грандіозні задуми С Корольова дістатися Марса вже у 70-ті роки ХХ століття;

• у тривалій подорожі американської станції «Вояджер-1» був цікавий та незвичний епізод. Коли апарат уже пролетів повз всі планети, вчені вирішили зробити панорамну зйомку всієї Сонячної системи. Раптом на світлині побачили якусь порошинку і спробували її змахнути, але нічого з того не вийшло. Лише потім дослідники здогадалися, що такою порошинкою виглядає з космічних глибин наша планета.

Методичні поради колегам

Ще один рік від першого польоту людини у космос дає гарну нагоду познайомити дітей з важливою сторінкою історії людства, звернути їхню увагу на існування безмежного Всесвіту, в якому, мов порошинка, загубилася наша маленька планета. Як вважають психологи, заохочення інтересу до будови Всесвіту, до інших планет та зірок, до космічних досліджень, допомагає врівноважувати егоїстичні нахили та прагнення, сприяє формуванню гармонійної особистості. У дитячі роки, коли різноманітні зовнішні впливи відіграють вирішальну роль на майбутнє дитини, стимулювання інтересу до космосу та космонавтики має велике педагогічне значення, може допомогти особистості, що формується, адекватно усвідомити своє місце у системі «Людина – Суспільство – Всесвіт».

Список літератури

1. Імена України в Kосмосі / Під ред. І. Б. Вавилової, В. П. Плачинди. - Львів: Наутілус, 2003. - 730 с.
2. Історія космічних досліджень / Луї Стовелл ; Пер. з англ. Руслани Фещенко. - Київ: Країна Мрій, 2011. - 104 с. - 2000 пр.
3. Космонавтика // Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.