Виховна година на тему: «СНІД»

Виховна година на тему: «СНІД»

Мета: дати учням елементарні знання про СНІД, основні шляхи зараження цією хворобою та заходи щодо її профілактики.

Обладнання: роздавальний матеріал (анкета «Перевір свої знання про СНІД»); плакат із відповідями на запитання анкети.

Хід заняття

Тестування.

Учитель роздає аркуші з роздрукованою анкетою і просить учнів відповісти на її запитання. Через деякий час учитель вивішує на дошці плакат, за яким учні перевіряють свої відповіді, й обговорює з ними результати анкетування.

Тест «Перевір свої знання про СНІД»

1.      Що таке СНІД? Що ви знаєте про цю хворобу?

2.      Чи   спричинює   вірус   імунодефіциту   людини   (ВІЛ)

СНІД?

3.      Чи уражає ВІЛ імунну систему організму?

4.      Чи відрізняються за зовнішнім виглядом ВІЛ-інфікований та хворий на СНІД від здорової людини?

5.      Чи передається СНІД через поцілунок?

6.      Чи передається СНІД через нестерильний медичний інс­трументарій?

7.      Чи допоможе використання презерватива під час стате­вих контактів уберегтися від СНІДу?

8.      Чи можна виявити вірус відразу після інфікування?

9.    Чи проводить держава політику:

 а) на виявлення хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих;

б) на ізолювання їх від суспільства?

10.  Чи має медицина ліки від СНІДу, вакцину, що пере­шкоджала б інфікуванню?

Відповіді:

1 — власні думки; 2 — так; 3 — так; 4 — ні; 5 — ні; б — так; 7 — так; 8 — ні; 9 «а» — так; 9 «б» — ні; 10 — ні.

Розповідь вчителя.

У генеалогії цієї страшної хвороби багато загадкового. Науковці й досі не дійшли згоди про походження лиховісного ВІЛ — вірусу імунодефіциту людини. Висуваються різні гіпотези, зокрема і фантастичні, мовляв, вірус занесли на Землю інопланетяни. Є й більш обґрунтовані версії.

Почнемо з того, що існує два види вірусу. Вони ідентичні за структурою, але різняться за генетичним апаратом. Найбільшого поширення дістав ВІЛ-1. ВІЛ-2 виявлений відомим французьким вірусологом й імунологом Люком Монтаньє лише кілька років тому в африканців, що лікувалися від СНІДу у Франції і Португалії. За своїми ознаками він наближається до вірусів, виявлених на території Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Сенегалу та інших країн континенту, але попри це вчений не вважає, що вірус походить з Африки — на його думку, для цього бракує вагомих аргументів. До того ж, якби це було так, розмірковує вчений, та спершу вірус перекинувся б до найближчої за географією Європи, але не до СІЛА, як це сталося насправді.

Югославський лікар та історик медицини Мірко Гр-мек вважає, що привід до епідемії СНІДу — це порушення рівноваги між поширеними хворобами і тяжкими інфекційними захворюваннями, яких майже повністю позбулися завдяки успіхам медицини. За Грмеком, епідеміям нових, незнаних досі хвороб, передують їх поодинокі прояви впродовж десятиліть, навіть століть. Уся біда в тому, що медики просто не встигли своєчасно звернути на них увагу, вивчити й осмислити через ту ж таки їх обрідність у медичній практиці. До того ж новий вірус здатен досить довго нічим себе не виявляти в організмі людини, очікуючи більш сприятливих для себе умов.

А ось іще одна версія, теж не позбавлена наукового сенсу. Професор радіології з Пітсбургського університету Е. Шернглас та його колеги з Бременського університету, дослідження яких висвітлювалися у британській науковій пресі, вважають, що однією з головних причин появи вірусу СНІД у США та Африці є викиди в атмосферу радіоактивних елементів під час випробувань ядерної зброї. Сталося мутаційне перетворення одного з рідкісних у природі вірусів під дією радіоактивного випромінювання Стронцію-90, який у величезних кількостях викидався в атмосферу в 50—60-ті роки XX століття. Учені також спромоглися встановити, що переважна кількість Стронцію-90 випала на території Північної Америки і Центральної Африки. Як відомо, населення саме цих районів земної кулі найбільше постраждало від смертоносного вірусу. Цей елемент нагромаджується в організмі людини переважно у червоному мозку й уражує його клітини, які відіграють роль у діяльності імунної системи.

Цей вірус дуже дрібний, набагато менший за бактерії, проте неймовірно підступний. Розмножується, тільки потрапивши в клітини білих кров'яних тілець людини — основних вартових її імунної системи. Вірус руйнує їх із середини. Наслідки цього жахливі: людина стає беззахисною перед будь-якою інфекцією.

Практичне значення в передачі СНІДу мають тільки ті речовини, в яких збудник міститься в достатній кількості: кров, сперма, піхвові виділення, жіноче молоко.

Основні шляхи зараження ВІЛ-інфекцією:

статевий;

під час переливання донорської крові,  зараженої вірусом імунодефіциту;

при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприців, системи для переливання крові та ін.);

від ВІЛ-інфікованої або хворої на СНІД матері дитині до, під час або після пологів.

Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів інфекції може бути як коротким — чотири-п'ять тижнів, так і дуже довгим — декілька років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи хворої людини. Особливо небезпечним є те, що вірус уражає клітини цнс.

Що повинно викликати занепокоєність у зміні стану здоров'я:

збільшення лімфатичних вузлів практично одночасно у кількох місцях: на шиї, у ліктьових згинах, під руками, у паху;

втрата ваги, що прогресує (режим харчування не змінений);

часті гнійні й запальні ураження слизової оболонки рота, шкіри, статевих органів;

підвищення температури тіла, що тримається більше як місяць без будь-якої причини.

Хто може бути найімовірнішим вірусоносієм? Це так звані групи ризику. До них належать: гомосексуалісти (бісексуали), наркомани, що вводять наркотики внутріш­ньовенно, повії, особи, які часто змінюють статевих партнерів. Групою ризику є також новонароджені, матері яких ВІЛ-інфіковані або хворі на СНІД.

Але було б великою помилкою думати, що СНІД вибирає собі жертви тільки серед груп ризику. Ризик інфікування на ВІЛ із більшою чи меншою ймовірністю загрожує кожній людині. Вірус-убивця розповзається планетою з невловимою швидкістю. Епідемія страшна не тільки смертями, а й тим, що призводить до тяжкої соціальної та економічної деградації суспільства.

Щодня у світі СНІДом заражується до 5 тисяч осіб. Перед цією хворобою виявилися беззахисними дорослі й діти, багаті й бідні, чоловіки і жінки, білі й чорні, люди різного віросповідання.

Що треба робити:

здійснювати санітарно-профілактичні заходи боротьби зі СНІДом;

вести жорсткий контроль донорської та плацентарної крові, її препаратів та інших біологічних рідин;

у лікарнях вести контроль за стерилізацією ріжучих, колючих та інших інструментів;

пам'ятати, що основний шлях зараження — статевий;

пам'ятати, що вберегти нас від СНІДу може тільки власна обачність;

дотримуватись закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення»;

дбати про соціальний захист, виявляти милосердя та співчуття до ВІЛ-інфікованих осіб та хворих на СНІД;

створювати   служби   профілактики   ВІЛ-інфекції, служби здоров'я, анонімне обстеження.

Як загасити пожежу під назвою СНІД? Непроста це справа, і все-таки...

Учені Колумбійського пресвітеріанського медичного центру в Нью-Йорку знайшли спосіб відтворювати ген так званої молекули СО4, завдяки якій вірус потрапляє в клітини білокрівців. Отже, з'явилася можливість відтворити й саму цю молекулу, щоб докладніше вивчати її структуру.

Як відомо, вірус атакує клітину білокрівця тільки в одній точці — точці кріплення молекули СО4 до клітини. З'явилася ідея створити її синтетичний імітатор — свого роду мішень для вірусу. Згодом експериментами підтвердилося, що мішень діє успішно, примушуючи ВІЛ розпорошувати свої сили вхолосту, а справжні точки білокрівців лишаються неушкодженими. Каліфорнійська компанія «Генентехінк» виготовила препарат, що діє за цим принципом. Він поки що експериментальний. Крім нього є вже промисловий зразок нових ліків проти СНІДу — СО4 — їх апробація триває у кількох клініках США.

Але на цьому пошуки не припинилися: фірма працює над створенням нового покоління цього препарату — гібрида СО4 з антитілом людини, який допомагатиме імунній системі геть знищувати уражені вірусом клітини. Правда, в організмі хворого утворюють антитіла проти ВІЛ і природним шляхом, але вони не здатні впоратися самостійно з таким завданням. Переваги нового засобу в тому, що він затримується в організмі довше й обіцяє більший ефект. Але основним лікарським препаратом проти СНІДу все ще залишається азидотимідин. І хоча він дає значні побічні ефекти, проте перешкоджає відтворенню лиховісного вірусу. На жаль, ефективність препарату знижується вже через півроку. Винайдено ще один, похідний від азидотимідину і менш токсичний препарат.

Заключна розповідь вчителя.

Учені не втрачають надії, деякі навіть певні, що медикаменти, спроможні перемогти ВІЛ, неодмінно з'являться у найближчі 5—7 років. Що ж до вакцини для масового застосування, то, за їхніми прогнозами, вона з'явиться вже в нашому столітті. А поки що всі зусилля науковців і громадськості треба спрямувати на профілактику СНІДу — такі перспективи на найближче майбутнє.

Кожна людина повинна до кінця усвідомити всю небезпеку, яку несе СНІД, і зробити все можливе, щоб уберегти себе і своїх рідних та близьких від цієї страшної інфекції, бо СНІД може увійти практично в кожний дім, кожну сім'ю.

Здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах. — найкращі1 методи профілактики СНІДу.