Виховна година на тему: "Співець української мови"

Виховна година на тему:

«Співець солов’їної мови»

Мета: Розширити знання учнів про життєвий шлях співця української мови Т.Шевченка, розвивати позитивні навички спілкування, вміння налагоджувати взаємодію під час роботи в групах, дотримуватися норм мовленнєвої культури. Виховувати почуття любові та поваги до творчості великого поета.

(Звучить пісня в грамзаписі: «Реве та стогне Дніпр широкий»)

Учитель:

   Ну що б здавалося слова, -
      Слова та голос – більш нічого,
      А серце плаче, ожива,
      Як їх почує.

Щодня Україна прокидається під цю величну пісню, слова якої написав геніальний народний поет, співець нашої солов’їної мови, Тарас Григорович Шевченко. Сьогодні ми з вами пройдемо шляхом життя і творчості славетного Кобзаря.

Коли зійшли з полів сніги
 І в річці розтанула крига,
 У бідній селянській сім’ї
 Матуся сина народила.

А було це 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині. Невдовзі батьки переїхали у село Кирилівку, яке тепер зветься Шевченкове.

Учениця:  Благословен той день і час,
            Коли прослалась килимами
                              Земля, яку сходив Тарас
                              Малими босими ногами.

Учитель: Безрадісним було життя маленького Тараса. Батьки на панщині трудились і єдиною втіхою були для нього розповіді дідуся про колишнє вільне козацьке життя, про гайдамаків. З малої, похиленої, з солом’яним дахом хатинки, у підсліпувате віконце, дивився Тарасик на світ. Тільки зіп’явся на ноги, почав скрізь ходити, оглядати і, ніби, вбирати в себе красу української землі. Йому так хотілося побачити золоті ворота, за якими сідає сонце. І він пішов і побачив:

Учень:  За сонцем хмаронька пливе.
                        Червоні поли розстилає,
                        І сонце спатоньки зове,
                        У синє море.

Учитель: Не знайшов малий Тарас золотих воріт, але скільки цікавого він побачив, скільки нового розказали йому чумаки, які підвезли хлоп’я додому. З яким задоволенням слухав він пісні кобзаря, який повертався з чумаками з далекого Криму. Все це так запало в душу малому Тарасу, що пізніше відбилися в усій його творчості і свою першу збірку віршів він назве «Кобзар».

Та велике горе прийшло в Тарасову сім’ю: померла мати, а за нею і батько.

Учениця: Там батько, плачучи з дітьми,
                           А ми малі були і голі,
                           Не витерпів лихої долі,
                           Умер на панщині,
                           А ми розлізлися межи люди,
                           Мов мишенята.

Учень:     Я – до школи, носити воду школярам.
                           Брати на панщину ходили
                           поки й лоби їм поголили.
                           А сестри, сестри, горе вам!
                           Мої голубки молодії.
                           У наймах коси посивіють,
                           У наймах, сестри, й помрете.

Учитель: Малому Тарасу дуже хотілося навчитись читати й писати. І вчився він, сидячи на колінах аж в самому кінці класу, за лавами, на яких сиділи учні. А потім, взявши в дяка-вчителя паперу, ховався в бур’янах і писав  свої вірші такою чарівною, простою українською солов’їною мовою. А потім ще й оздоблював той зшиток малюнками. Це були його перші книжечки, які пізніше переросли у славетну книгу «Кобзар». Зараз ми проведемо подорож по цій чарівній книзі. Перша сторінка книги присвячується чудовій українській природі.

Учениця:   Розкажи, як за горою
                           Сонечко сідає,
                           Як у Дніпрі веселочка
                           Воду позичає.

Учениця:   Як широка скатертина
                           Віти розпустила,
                           А над самою водою
                           Верба похилилась.

Учень:       Сонце гріє, вітер віє
                           З поля на долину.
                           Над водою гне з вербою
                           Червону калину.

Учитель: Верба, калина, явір – народні символи. І вони стали символами поезії Шевченка про природу. У народі живе легенда, що саме калина відкрила великому Кобзареві таїну звуків і барв природи. Тарас умів слухати шум вітру, гомін дібров, щебет птахів. Говорять, що і зараз на Тарасову могилу прилітає голубка і співає пісні Тарасу.

(Звучить пісня «Зацвіла в долині…»)

Народився Тарас весною, мабуть, тому і любив він найдужче весну, коли все прокидається, наповнюється шумом життя.

Учениця:   Садок вишневий коло хати,
                           Хрущі над вишнями гудуть.
                           Плугатарі з плугами йдуть,
                           Співають, ідучи, дівчата,
                           А матері вечерять ждуть.

Учень:       Сім’я вечеря коло хати,
                           Вечірня зіронька встає,
                           Дочка вечерять подає,
                           А мати хоче научати,
                           Та соловейко не дає.

Учениця:   Поклала мати коло хати
                           Маленьких діточок своїх,
                           Сама заснула коло їх.
                           Затихло все, тільки дівчата
                           Та соловейко не затих.

Учитель: Шевченко захоплювався могутньою красою річки Дніпро, його високими берегами.

Учень:        Вітер з гаєм розмовляє,
                            Шепче з осокою.
                            Пливе човен осокою
                            Один за водою.

Учениця:     Тече вода з-під явора
                             Яром на долину.
                             Пишається над водою
                             Червона калина.

Учень:         Пишається калинонька,
                             Явір молодіє.
                             А кругом їх верболози
                             Й лози зеленіють.

Учениця:     Тече вода із-за гаю
                             Та попід горою.
                             Хлюпочуться качаточка
                             Поміж осокою.

Учень:         А качечка випливає
                             З качуром за ними.
                             Ловить ряску, розмовляє
                             З дітками своїми.

Учитель: Як мелодійно звучать вірші Шевченка! Яка плавна, ніжна мова! Багато віршів Шевченка стали піснями. Дві пісні ви тільки що прослухали, а зараз прозвучить пісня «Думи мої, думи…»

Рідна українська природа. Не тільки у віршах та піснях оспівує її Тарас Шевченко. Він також малює природу фарбами. Знамениті художники Брюллов та інші оцінили талант Шевченка та викупили молодого Тараса з кріпацької неволі.

Але український народ, живучи в такому чудовому краї, залишився пригнобленим і безправним. Шевченко закликав народ до боротьби за вільне життя, розповідав у віршах, як боровся український народ за волю в давнину.

Учень:        Сини мої, гайдамаки,
                            Світ широкий, воля, -
                            Ідіть сини, погуляйте,
                            Пошукайте долі.

Учитель: А згадаймо «Гамалію».

Учениця:    Наш отаман Гамалія
                            Отаман завзятий:
                            Забрав хлопців та й поїхав
                            По морю гуляти,
                            По морю гуляти,
                            Слави добувати,
                            Із турецької неволі
                            Братів визволяти.
                            Ой, приїхав Гамалія
                            Аж у ту Скутару, -
                            Сидять брати-запорожці,
                            Дожидають кари.
                            Ой як крикнув Гамалія:
                            «Брати, будем жити,
                             Будем жити, вино пити,
                             Яничара бити,
                             А курені килимами,
                             Оксамитом крити!»
                             Вилітали запорожці
                             На лан жито жати;
                             Жито жали, в копи клали,
                             Гуртом заспівали:
                             «Слава тобі, Гамаліє,
                             На весь світ великий,
                             На ввесь світ великий,
                             На всю Україну,
                             Що не дав ти товариству
                             Згинуть на чужині!»

Учитель: Не подобались царю такі поетові слова. Заслав він його у далекі казахські степи. Але й там, не дивлячись на заборону писати, Шевченко писав і малював, і весь час линув думками на Україну. Тяжкі умови життя Тараса на заслані підірвали його здоров’я. Тяжко захворівши, він написав «Заповіт».

Учень:      Як умру, то поховайте
                            Мене на могилі,
                            Серед степу широкого
                            На Вкраїні милій,
                            Щоб лани широкополі,
                            І Дніпро, і кручі
                            Було видно, було чути,
                            Як реве ревучий.

Учениця:    Як понесе з України
                            У синєє море
                            Кров ворожу… Отоді я
                            І лани, і гори -
                            Все покину і полину
                            До самого Бога
                            Молитися… А до того
                            Я не знаю Бога.

Учень:        Поховайте та вставайте,
                            Кайдани порвіте
                            І вражою злою кров’ю
                            Волю окропіте.

Учениця:    І мене в сім’ї великій,
                            В сім’ї вольній, новій
                            Не забудьте пом’янути
                            Незлим тихим словом.

Учитель: Український народ виконав заповіт Тараса Шевченка. Високо, над Дніпром, біля міста Канева на Чернечій горі, яка нині зветься Шевченковою, поховано великого поета-пісняра Тараса Григоровича Шевченка. Залишились недописаними його книги: «Южнорусский букварь» для українських дітей, математика, географія. Але живе і ніколи не згасне його «Кобзар». І шумлять над могилою вітри, і линуть над нею пісні.

Учениця:    Вітер віє, повіває,
                            По полю гуляє.
                            На могилі Кобзар сидить
                            Та на кобзі грає.
                            Кругом його степ, як море,
                            Широке синіє.
                            За могилою могила
                            А там – тільки мріє…

Живе і житиме на світі пам'ять про великого Кобзаря доти, доки житиме український народ.

Учень:        Тихо надворі,
                            Ні вітру, ні хмар,
                            Сонце сідає вже.
                            Вітер близенько.

Учениця:    Наша Оленка
                            Відкрила Кобзар,
                            Вголос читає
                            Тараса Шевченка.

Учитель: Ми вдячні нашому Кобзареві за те, що оспівав нашу солов’їну мову, не дав їй згаснути, як того хотів цар і його прибічники. І зараз ми прославляємо його нашою рідною мовою. Читаємо і пишемо вірші нашою мовою. Хто з вас написав вірші про Тараса Шевченка? А які ваші улюблені вірші Шевченка?

(Учні читають вірші напам’ять).

Учитель:    Сонце хлюпоче,
                            Дніпро в далині
                            Ген під горою.
                            Наче струмочок
                            Дзвенить в тишині
                            Добре і щире
                            Шевченкове слово.

Це слово віками живе і житиме в серцях українського народу.

 (Знову звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий…» Учні виходять і кладуть квіти до імпровізованого пам’ятника Т.Г. Шевченка).