Виховна година на тему: «Закон і совість».

ДНЗ « Борщівський професійний ліцей»

 Виховна година на тему:   

«Закон і совість».

Підготував:  Вихователь Вахула С.С.

Мета: 

1. Допомогти усвідомити й конкретизувати поняття "совість", "муки сумління» ;
2. Розвивати здібності розуміти і аналізувати вчинки інших людей; 

3. Вчити розбиратися у людських недоліках, представлених у  літературних творах;

4. Допомогти учням зазирнути у свій внутрішній світ й "поговорити " із своєю совістю. 

 Анотація.

 Совість – це усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою . Совість – це наші уявлення про добре і лихе, тобто наші моральні переконання, або принципи.

Люди протягом свого існування завжди прагнули організувати, упорядкувати, врегулювати своє життя. Тому вони постійно вигадували якісь правила, бо без них порядку не має.

Так, закони відіграють важливу роль у житті кожного з нас. Все у світі, у природі, навіть в окремій державі підпорядковується певним законам та існує за своїми правилами.

Важко жити в суспільстві й працювати на його благо в хаосі, безладі, керуючись лише правилом «що хочу, те й роблю». І тому люди з давніх-давен почали впорядковувати своє життя.

 Мета закону — не нищення, не обмеження свободи, а її збереження і розширення. Бо там, де законів немає, не має й свободи.

Джон Локк

Щоб говорити про совість індивіда, треба усвідомлювати, чи вона в нього є. Отож, виникає запитання, власне, а що таке совість? Можна, звичайно, звернутися до тлумачних словників, довідників, але й смердоті не дадуть вичерпної відповіді, бо, на мою думку, це внутрішнє відчуття шкірного. Адже соціологи будуть давати своє визначення, психологи — своє, іншу думку матимуть політологи, історики й т. буд. Кожний сам для собі має вирішити, що таке совість, й чи є вона в нього, чи десь дрімає собі в закуточку. Дуже вичерпно із цого приводу у свій годину сказавши І. Кант: «Закон, що живе в нас, називається совістю. Совість є, власне, застосування наших вчинків до цого закону». Колись мене запитали, що таке совість, гадаю, що совість — це ті, що не дозволяє нам чинити зле стосовно інших людей.

Поміркуймо разом. Кожен з нас хоче бути самостійним — це чудово. Вимагати до собі поваги — цілком природно. Маті власний погляд — просто необхідність. Хочеться бути самостійним й дорослим — здорово. Мені здається, саме в останній момент має включатися отой «закон, що живе в нас». Для чого? А «плавати» біля дошки в  ліцеї, не тремтіти в передчутті, що тобі викличуть відповідати на уроці,.щоб «вішати локшину» вчителям з приводу невиконаного заподіяння. І ще: хіба не страждає наша самоповага, якщо відсутня совість, коли нам починають «втокмачувати»: учіться, бо потім пізно якщо...

Йдеться, власне, про елементарні речі, нібито і говорити про них незручно, адже дорослі і самостійні люди так і не чинять, а ми ж у  ліцеї хочемо статі скоріше дорослими. Та усе ж таки таки... Якщо шкірного разу я не звертатися до головного контролера нашої поведінки — совісті, то розмови про нашу дорослість й самостійкість — просто фарс, после того, коли, наприклад, батьків викликають у школу чи то із приводу навчання, чи то із приводу поведінки їхнього чада,

«Совість — найкраща моральна книга із всіх, котрі ми маємо, до неї треба якнайчастіше заглядати» — писавши відомий навчань Паскаль. Справді, мораль й совість — поруч. Бо що таке мораль? На перший погляд видається, що відповісти на це запитання зовсім неважко. Мораль — вісь вона поруч. Вона в Мені, у тобі, у людях навколо. Щомиті виявляється мораль у взаємовідносинах з людьми, як й наша совість. Просто спостерігай й роби висновки! Усе аби так. Проте, спробуйте дати моралі визначення, то й совісті. Універсального визначення ві не знайдете, та думи мудрих людей вам допоможуть. Наприклад, думка французького філософа П. Бу-аста така: «Моральні правила схожі на знаки, котрі вказують шлях на терені життя і показують підводні камені». Правильна думка, адже мораль втілюється в норми і правила, а смердоті регулюють поведінку людей, їхні стосунки, водночас породжуючи внутрішній закон — совість.

Заповітом для нащадків лишаються слова всесвітньо відомого А. Ейнштейна: «Ніколи не йдіть проти совісті, навіть якщо цього вимагають державні інтереси». Цей мудрий Чоловік знавши, про що мовивши.

          Навіщо людині дається совість? Допомагає вона чи заважає жити в цьому складному, суперечливому світі?
    Здавалося б, совість – не хвороба, не пухлина, вона не має ніякої матеріалізованої форми, лише почуття, щось абстрактне, про що можна забути.     

Аж ні, мабуть, це почуття належить до тих, які, з’явившись одного разу, вже не залишають людину, не дають їй спати, їсти, займатись якимись своїми справами. Якщо людину мучить совість, вона забуває спокій, не знаходить собі місця, втрачає апетит та інтерес до всього оточуючого. Так, совість – це страшна сила, але якщо вона так заважає жити, так мучить людину, то це щось погане, чого треба позбавлятися, від чого треба лікувати? Та ні, не все так просто: людина з чистою совістю, яка не вчинила нічого поганого, нікому не нашкодила ані словом, ані дією, почуває себе спокійно і щасливо. її совість – це її охоронець від усього брудного, поганого, того, що не може прикрасити людину.
          Ані лікарі, ані вчені не знайшли і, я думаю, що так і не знайдуть способу позбавлення людини від мук совісті, хіба що примусити людину забути минуле, а разом з ним і причину цієї дивної “хвороби”. Та я гадаю, є один простий та одночасно дуже складний спосіб лікування – необхідно спробувати виправити свої помисли, щиро розкаятися у своїх провинах та спокутувати вину. Проте не всім це вдається: одним не дозволяє так звана гордість, хоча, на мою думку, це вже не гордість, а пиха, інші не можуть отримати пробачення, а хтось наробив такого, що вороття назад вже нема. Тоді ця людина залишиться назавжди зі своєю совістю, зі своїми муками.
           Людству муки совісті відомі з найдавніших часів – у міфології багатьох народів с історії про дивовижних створінь, які уособлювали в собі людську совість. Вони не давали спокою тим, хто порушив людські закони, мораль, переслідували винуватців, не дозволяли жити спокійно і навіть доводили до смерті. Отже, від найдавніших часів людина була наділена совістю. І, як мені здається, це одна з головних рис, що відрізняє її від тварини; людина може аналізувати свої вчинки і розуміє, які будуть інші наслідки, принесуть вони шкоду чи добро. Людська совість надзвичайно чутлива, з нею не можна домовитися, вона не визнає компромісів – твій вчинок або добрий, або поганий.
Але якби всі люди прислухалися до своєї совісті, якби не йшли за своїми бажаннями та примхами. На жаль, все більше стає тих, хто заради збагачення, слави чи влади йде на угоду з власною совістю і, вигадуючи собі будь-яке виправдання, чинить страшні речі. Такі люди живуть за принципом “мета виправдовує засоби”, проте це девіз людиноненависників, егоїстів, які керуються лише своїми бажаннями. Засоби часто бувають настільки жахливими, брутальними, що їх не може виправдати ніяка, навіть найпрекрасніша мета.

Мені хочеться вірити, що облуда колись спаде з очей таких людей і вони зможуть тверезо оцінити всі наслідки своєї безчесної діяльності, що їхня совість жива, просто придушена і позбавлена дару говорити, але колись вона звільниться з кайданів – і тоді ці люди не знатимуть спокою.
          Я думаю, що не даремно кожна релігія світу має свої заповіді, які не можна порушувати. Це ті норми, дотримуючись яких, людина залишиться людиною, а її совість при цьому буде чистою. І ми не повинні порушувати ці правила не тільки через страх бути покараними іншими людьми, а передусім щоб не турбувати своє сумління.
          Так, совість – найкращий порадник, а тому, збираючись щось і зробити, необхідно чесно спитати себе: “А чи залишиться моя совість чистою? Чи буду я спокійно спати після цього?” Бо душевний спокій, мир із самим собою – це найголовніше.

 Щоб говорити про совість індивіда, треба усвідомлювати, чи вона в нього є. Отож, виникає питання, власне, а що таке совість? Можна, звичайно, звернутися до тлумачних словників, довідників, але вони не дадуть вичерпної відповіді, бо, на мою думку, це внутрішнє відчуття кожного. Адже соціологи будуть давати своє визначення, психологи — своє, іншу думку матимуть політологи, історики і т. д. Кожний сам для себе має вирішити, що таке совість, і чи є вона в нього, чи десь дрімає собі в закуточку. Дуже вичерпно з цього приводу у свій час сказав І. Кант: "Закон, що живе в нас, називається совістю. Совість є, власне, застосування наших вчинків до цього закону". Колись мене запитали, що таке совість, я думаю, що совість — це те, що не дозволяє нам чинити погано стосовно інших людей.

           Поміркуймо разом. Кожен із нас хоче бути самостійним — це чудово. Вимагати до себе поваги — цілком природно. Мати власний погляд — просто необхідність. Хочеться бути самостійним і дорослим — здорово. Мені здається, саме в цей момент має включатися отой "закон, що живе в нас". Для чого? А щоб не "плавати" біля дошки в школі, не тремтіти в передчутті, що тебе викличуть відповідати на уроці, щоб "вішати локшину" вчителям із приводу невиконаного завдання. І ще: хіба не страждає наша самоповага, якщо відсутня совість, коли нам починають "втокмачувати": учіться, бо потім пізно буде...               

Йдеться, власне, про елементарні речі, нібито й говорити про них незручно, адже дорослі й самостійні люди так не чинять, а ми ж у школі хочемо стати скоріше дорослими. Та все ж таки... Якщо кожного разу не звертатися до головного контролера нашої поведінки — совісті, то розмови про нашу дорослість і самостійність — просто фарс, після того, коли, наприклад, батьків викликають у школу чи то з приводу навчання, чи то з приводу поведінки їхнього чада.

          "Совість — найкраща моральна книга з усіх, які ми маємо, до неї треба якнайчастіше заглядати" — писав відомий учений Паскаль. Справді, мораль і совість — поруч. Бо що таке мораль? На перший погляд видається, що відповісти на це питання зовсім неважко. Мораль — ось вона поруч. Вона в мені, у тобі, у людях навколо. Щомиті виявляється мораль у взаємовідносинах із людьми, як і наша совість.

Просто спостерігай і роби висновки! Усе ніби так. Проте, спробуйте дати моралі визначення, так само як і совісті. Універсального визначення ви не знайдете, та думки мудрих людей вам допоможуть. Наприклад, думка французького філософа П. Буаста така: "Моральні правила схожі на знаки, які вказують шлях на терені життя й показують підводні камені". Правильна думка, адже мораль втілюється в норми й правила, а вони регулюють поведінку людей, їхні стосунки, водночас породжуючи внутрішній закон — совість.

          Заповітом для нащадків лишаються слова всесвітньо відомого А. Ейнштейна: "Ніколи не йдіть проти совісті, навіть якщо цього вимагають державні інтереси". Цей мудрий чоловік знав, про що говорив.

 Вихователь:

 1. Якщо людина зробила щось погане, починає себе звинувачувати й сварити, кається, жалкує про скоєне, то кажуть, що у людини (в серці) є совість, прокинулася, заговорила совість. Коли у людини є совість, вона розуміє, що поступила неправильно і некрасиво.
 

2. Коли людина ненавидить себе і страждає через свій негарний вчинок, говорять, що людина відчуває муки сумління. В народі у такому випадку говорять: " Стид, хоч і не дим, а очі виїсть".
 

3. Безсовісною називають людину, яка не вміє слухати голос серця, яка любить сильно тільки саму себе і не думає про інших, майже не знає, що таке совість. Вона робить погані вчинки і не відчуває своєї провини
 

4. Людина без совісті не бачить зла і неподобства. Вона поступово стає все гірше і гірше, тому що не відчуває мук сумління після поганих вчинків.
 

5. Кажуть : "Совість - учитель людини". Яким же чином нам жити?
 

6. Поступати за совістю. Навчитися зазирати у серце, а воно підкаже, як правильно чинити. Адже совість живе у серці.
 

7. Чим повинно бути наповнене серце, щоб жити за совістю, за правилами честі
(Роздуми дітей і заповнення відповідями намальованого на дошці серця людськими якостями: милосердя, совість, чесність, справедливість, любов до ближніх, шанобливість, доброта, лінивство, безсоромність, гнів, злість, жадність, гординя, заздрість, щедрість. Добрі якості поміщаємо у серце, а злі – викидаємо).
 

8. Дитина, яка живе за совістю, має багато друзів, вона усміхається життю, вона чесна і порядна, їй радісно і легко живеться, а батькам учителі дякують за гарне виховання.
 

 Вихователь. Як же людині боротися з муками сумління?  (Відповіді  учнів). 
- Існує прекрасна традиція серед людей - це один день на рік, коли всі люди просять один у одного прощення. Цей день так і називається - Прощена неділя. Можливо, вдома хтось із вас і дотримується такої традиції.
        

 Вашим домашнім завданням було підготувати прислів'я про совість. Прошу поділіться хто знайшов.

Від людини втаїш, а від совісті не втаїш.

Нечиста совість спати не дає.

Совість без зубів, а гризе.

Той, хто не має совісті вдома, не матиме й на людях.

Хто знав стид, той має совість.

Страшно буває тому, в кого совість нечиста.

Ні стиду, ні сорому, в ніяку сторону.

Совість - це наглядач і суддя доброчинства

У кого совісті нема — нема й сорому.

Голосок дзвенячий, а совість свиняча.

Яка совість, така й честь.

Душа християнська, та совість циганська.

Хоч совість і беззуба, а до смерті загризти може.

 Буває і так, що ми втрачаємо Божий дарунок, коли не хочемо робити добра собі й іншим людям. Хтось із нас сердиться, ображається, лінується, не слухається батьків і не допомагає їм, отже, зло також знаходить місце в душі.     

Але наш Творець не залишає нас, він дав нам у душі особливий голос. Цей голос підказує нам, що добре, а що погано. Він є в душі кожної людини і називається совістю. Совість спонукає соромитися лихих вчинків і перемагати зло добром. Совість у нашій душі — це неначе вогник свічки (запалюю свічку), коли совість не спить — світло в душі людській. Якщо ми не забуватимемо про неї, питатимемо її: "Чи добре те, що я роблю?", то совість наша ніколи не згасне. А якщо не берегти її — будемо злими, байдужими до людей, ледачими, і вогник погасне, у душі запанує пітьма, і ніхто не підкаже, як робити добро і не чинити зла.

 Вихователь.

      Я думаю, що ви сьогодні зрозуміли хоч трішки, що таке совість, що добре, а що погано. Що людина не може вважатися справжньою людиною, якщо у неї немає совісті.

Живи, добро звершай, 

Та нагород за це не вимагай, 

Хай оживає істина стара: 

Усі.

Людина починається з добра.  

Люди протягом свого існування завжди прагнули організувати, упорядкувати, врегулювати своє життя. Тому вони постійно вигадували якісь правила, бо без них порядку не має.

Так, закони відіграють важливу роль у житті кожного з нас. Все у світі, у природі, навіть в окремій державі підпорядковується певним законам та існує за своїми правилами. Важко жити в суспільстві й працювати на його благо в хаосі, безладі, керуючись лише правилом «що хочу, те й роблю». І тому люди з давніх-давен почали впорядковувати своє життя.

Щодо мене, то законодавчі акти нашої країни та й будь-якої іншої держави хоча й важливі для урегулювання стосунків у суспільстві, але все одно не можуть врахувати всього. Вони постійно оновлюються і корегуються з урахуванням вимог сучасності, враховують суспільні зміни і максимально відповідають вимогам часу. Та ніхто не скасовував і моральних законів, які формувалися протягом багатьох століть, та які й сьогодні не менш важливі, ніж будь-які закони, складені законодавцями. Саме моральними законами ми повинні керуватися у повсякденному житті, не відступаючи від законів державних.

Більшість юридичних законів ґрунтуються на моральних, але за їхні порушення передбачаються конкретні покарання, які призначаються через систему спеціальних державних установ. За порушення моральних законів люди отримують зовсім інші покарання. І насамперед вони відповідають перед власною совістю. От і виходить, що те, що не забороняє закон, забороняє робити сором.

  В реальному житті, як і в літературі, можна знайти багато людей, які у своєму житті керуються не тільки державними законами, а й законами совісті. Частіше усього такі люди стають гарними керівниками, вони з повагою ставляться до своїх підлеглих, сумлінно виконують свої обов’язки.

Та і в повсякденному житті люди, що живуть за законами совісті, як правило, стають гарними сім’янинами, батьками та гарними друзями. Такі люди щиро вважають, що є багато того, що не забороняє робити закон, але вони не мають права цього робити через те, що потім їм буде соромно перед людьми, а головне — перед самим собою.

.