Виховна година "Небесній сотні шана й молитви" (герої Небесної сотні - жителі Житомирської області)

Виховна година на тему «Небесній сотні шана й молитви»

Мета: збагатити уявлення учнів про трагічні події Революції гідності, ознайомити школярів з окремими постатями героїв Небесної сотні; виховувати риси  патріотизму,  почуття особистої відповідальності за долю своєї країни.

Обладнання: комп’ютерна техніка, комп’ютерна презентація,  фотоматеріали, музичне оформлення.

Епіграф:                                     Будьмо українцями в душі і з Богом у серці.

Ігор Костенко

Хід заходу

Учитель (на тлі української ліричної мелодії). «Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище: високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня...»

 Як вірно сказав про Україну Степан Васильченко!

Українці люблять свою Батьківщину безмежно! Тому у них стільки неприязні до тих, хто, знаходячись при владі, зраджує любу Україну, використовує її для власного збагачення, не піклується про неї і не дбає про її розвиток.

Учень

Весна у цьому році не звичайна.

 Пронизана вона слізьми людей.

 Слізьми за тим, хто не вернувсь з Майдану,

 Залишивши батьків, родину і дітей.

 Всім серцем вірили вони у кращу долю.

 За неї ж, й на Майдані полягли.  

 За українців і за їхню волю,

 Своє життя не завагавшись віддали!

1-ий ведучий.   …Сьогодні Україну знають у всьому світі. Трагічні події, які відбулися на Майдані у серці України – Києві взимку 2014-го року, сколихнули світову спільноту, змусили прикути погляди усього прогресивного людства до нашої держави. Народ, який об’єднався у патріотичному пориві, щоб сказати своє рішуче «Ні!» всьому тому, що гальмує розвиток нашої держави, що робить нас, українців, заручниками темних сил, викликав не лише цікавість, а більше – повагу й захоплення у багатьох людей світу.

2-ий ведучий.   Які вони – українці, які мають силу, рішучість, сміливість і волю боротися за краще життя, за щастя і добробут у своїх родинах, за світлу долю України? Яку силу мають, щоб здійснити революцію гідності в своїй країні? У ті дні телевізійні агенства усього світу розпочинали свої інформаційні випуски із тривожних повідомлень з України; увага мільйонів людей була прикута до подій у нашій державі.

А коли 18-го та 20-го лютого 2014 року київська земля окропилася кров’ю українських патріотів, разом з нашими громадянами мільйони людей у всьому світі схилили голови у глибокій скорботі.

Перегляд відео «Не спи, моя рідна земля»

Вірш «Майдан»

У центрі великого міста,

Яке названо Київ,

На головній вулиці велично,

За Європу став Майдан надії.

І ніхто не купив людей,

Щоб вони там стояли.

Ні на хвилину, годину чи день —

До кінця усі страждали.

Вони прийшли не воювати,

Вони хотіли поєднати

ЄС і Україну,

Яка перетворилась у руїну.

Та влада так не вважала,

Вона на них «Беркут» послала.

Боялась народного гніву

І Київ підняла на війну.

Та люди усе проходили

Із гордо піднятою головою,

І гідність свою не загубили,

І сміливо ішли до бою.

Тепер усе скінчилось.

І «Беркут» з Майдану втік,

Та, можливо, усе змінилось,

Схід і Захід разом — навік!

3-й ведучий.   Трагічною зимою 2014 року українці змогли довести всім, а найперше – собі, що ми сильна нація, яка прагне добра, щастя, можливості жити в квітучій розвиненій державі і готова відстоювати свої прагнення навіть зі зброєю в руках.

Мільйонам українців події на Майдані допомогли усвідомити, що бути патріотом України – це значить не лише безмежно любити свою країну, піклуватися про неї, працювати на її благо, уславлювати добрими справами і великими досягненнями, а й  віддавати за неї своє життя…

4-й ведучий.   … 80 днів і ночей… Тривожних, заплаканих і вимолених… Три місяці, залишивши свої родини, тисячі людей стояли на вулицях, день і ніч, у морози, заради одного – щоб домогтися свого, щоб їхній біль хтось почув.

В один день тисячі простих українців стали солдатами свого народу. Звичайні мирні люди. Інтелігентні, жартівливі, люблячі. Інженери, водії, вчителі, колишні військові, безробітні, студенти, учні.

Серед них були і Коростенець – Сергій Кемський, і інші жителі Житомирської області.

Фільм «Сто хвилин пам’яті. Сергій Кемський»

1 й  читець

 (читає вірш С. Чабан)

 «А на моїй землі іде війна»

А на моїй землі іде війна,

 Стріляють танки і ревуть гармати.

Сповита горем, в чорному вбранні,

 Сльозами вмилась не одна вже мати.

 Найкращі з кращих падають від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах,

 Звучать слова: «Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях

І в пам’яті народу України.

І не дозволять нашим ворогам

Перетворить Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,

Як маків цвіт розквітне Україна!

На тих місцях, де йдуть тепер бої,

В земнім поклоні схилиться калина.

Учитель. Пам’ять про Небесну сотню широко вшановується в Україні. У листопаді 2014 року героям Небесної сотні Указом Президента України Петра Порошенка присвоєно звання Героя України.

«За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена „Золота Зірка“ (посмертно)...» – йдеться в Указі Президента.

У документі зазначено 99 імен людей, які поклали свої життя на Майдані й увійшли до переліку героїв Небесної сотні.

Поглянемо на їхні світлини.

Кемський Сергій

Народився в місті Керчі Автономної Республіки Крим. Мешкав в місті Коростень Житомирської області. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «політологія». Аналітик Інституту політичних та економічних ризиків і перспектив. Писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань. Був засновником та адміністратором ресурсу «Кооперативний рух». Анархіст за переконаннями.

На Майдан приїздив часто, належав до «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених. Загинув на вул. Інститутській від снайперського пострілу. Тіло виявили на подвір’ї біля Михайлівського собору.

Кемському Сергію було 32 роки…

Яків Зайко

Був білорусом, громадянином України. Народився у с. Делятичі Гродненської області, Білорусь. Мешкав у м. Житомирі. Журналіст, редактор газети «Голос громадянина». У 1989—1993 рр. очолював Громадянський фронт Житомирщини. Був народним депутатом України першого скликання. Автор багатьох історичних і публіцистичних творів, зокрема, серії книг «Літопис державотворення».

Помер від інфаркту під час нападу силовиків на мітингувальників на вул. Інститутській. Помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» на вул. Інститутській.

Залишив п’ятьох дітей та сімох онуків.

Зайку Яківу було 73 роки…

Балюк Олександр

Проживав в селі Пилиповичi Новоград-Волинського району Житомирської області.

Помер вiд вогнепального поранення грудної клiтини з пошкодженням внутрiшнiх органiв. Зi слiв очевидцiв, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя іншому пораненому.

Балюку Олександру було 39 років…

Прохорчук Віктор

Мешкав на Житомирщині, закінчив Житомирський автодорожній технікум. Потім служив в МВД, працював охоронцем.

Віктор був на Майдані в Києві від початку заворушень. 18 лютого він зник. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах вул. Хрещатик, куди було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом.

Прохорчуку Віктору було 38 років…

Відео «Мамо, не плач»

2-ий читець

Небесна Сотня –
То в серцях вогонь.
Він гаряче палав за Україну.
Віднині тихим співом заспокой
Ти, земле рідная,
Свою дитину.

Пташиним співом,
Шелестом трави.
Блакитним небом,
Злотим колоссям.
Останній раз,
Як мати, пригорни
Чоло високе
В обрамку волосся.

Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освяти.
І в мирі, Господи,
Прийми до себе.

3 й Читець

(читає вірш Т. Гримарович)

 «Пам’яті Небесної СотніКоли,

здавалось, вже була несила

В бою пекельнім правду боронить –

Із неба сотня ангелів злетіла

До тих, хто йшов країну захистить.

Вони в бою не стали на коліна,

Не побоялись смерті та війни.

Бо понад все любили Україну

Її найкращі, вірнії сини!

Ці хлопці йшли без страху за свободу,

 Без зброї - проти куль і снайперів,

Щоб на Майдані стяг свого народу

 Розлого, вільно, вічно майорів!

 Їх боротьба священна осявала –

У душах їх такий вогонь горів,

Що навіть ангелів подивувала

Палка відвага мужніх вояків.

 Та впав один, за ним від кулі - інші...

І на Майдані - зупинився час.

У цій лункій, такій безмежній тиші

 Вони лишились вічними для нас.

Небесна Сотня - це Героїв сила,

Небесна Сотня - наш дороговказ.

 Хоч душі їх у небо відлетіли –

Вони незримо в серці повсякчас.

Ми знаємо: Герої не вмирають –

Дорослі, літні, вбогі чи малі

Вони з висот за нами наглядають,

 Щоб гідно ми жили на цій землі!

Відео з мамою Сергія Кемського

Ведучий 1

Приклад Героїв Небесної має зупинити і тих, хто  сьогодні розпалює все нове інше протистояння. Ми сьогодні  в скорботі й з великою нашою вдячністю згадуємо Героїв світлої пам’яті Небесної сотні, котрі від тепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.

Ведучий 2

Гідність, відданість та патріотизм сьогодні засяяли новими гранями стали своєрідним поштовхом для переосмислення глибокої суті людського буття. Згадаємо Шевченка, який ніколи не був прибічником ворожнечі між слов’янськими народами.

Ведучий 3

В передмові до «Гайдамаків» він написав, що наші предки помилялися, коли ворогували, що слов’янські народи повинні дружити між собою, жити мирно. На жаль, Україна сьогодні стикнулася з іншим, опинившись в трагічній ситуації. Але ми пишаємося тим, що в історії нашої Славної Країни  є багато прикладів того, як треба любити й обороняти свій край.

Ведучий 1

Кожна значна історична подія має притаманні лише їй  символи. Але самі не відаємо, чому такий знак ураз з’являється. Ось десятки, а може сотні літ співали лемки про те, як пливе кача тисиною. Про розмову матері з сином, який сам не знав, де погине, але відчуває, що таки поляже, й могилу «виберут йому» «чужі люди».

Ведучий 2

Ці слова видаються водночас із своєрідним кодом, умовні знаки чи сигнали якого несуть у століття певні відомості. Можливо, героя пісні кликали фронти Першої чи Другої світових воїн, а можливо національно-визвольні змагання, зокрема у лавах українського стрілецтва, чи української Повстанської Армії.

Ведучий 3

Давня лемківська пісня «Пливе кача по Тисині» у виконанні гурту «Пікардійська терція» стала тугою, смутком, де офіційним жалобним Гімном України. Під цей пісенний щем, його багатоголосся тисячі українців прощалися з «Героями Небесної Сотні» і тепер цей твір повів наш народ у  пам’ять про тих, хто навічно впав на Майдані за нашу свободу.

Пісня «Пливе кача по тисині» (кліп)

Ведучий 4

Молюся за Тебе моя Україно, за кожного батька, за кожного сина, за кожною матір, за кожну дитину я Бога прошу – збережи Україну! Страшною порою не дай їм загинуть! Хай наші молитви до Бога полинуть! Нехай Він злобу у серцях наших спинить! Молюсь, щоб людина почула людина, щоб син пожалів батька іншого сина, щоб мирною знову стала країна – я Бога прошу – збережи Україну!

Читець.

За соборну вільну Україну

 Аз молюся, Боже мій, до Тебе:

 Україну, мову солов’їну,

Край пшеничний під блакитним небом,

Ріки збережи й сади веселі,

 Ароматами медів залиті,

 Їх дари солодкі, соковиті;

Низпошли нам злагоди в оселі,

У Твоїй руці - Твої ми діти;

Миру, ласки дай містам і селам,

Огради од фарисейства й злоби;

Лихо одверни, тяжкі хвороби,

Юрби заздрих, ницих та облесних;

Сподоби розквітнуть на просторах

Яко на земних, так і небесних.

Зміни шаблонів/файлів цієї версії очікують на перевірку. Стабільна версія була перевірена 3 лютого 2015.Учитель

…Сьогодні Україна переживає тяжкі випробування. Здригається українська земля на сході країни від гарматних пострілів, кулеметних черг, розривів мін. Знову гинуть на злеті молоді і сильні, вірні сини України… Як боляче стискається серце від того, що наша ненька-Україна знову у вогні і стражданні…

І кожен з нас бажає одного: щоб над нашою рідною Україною було мирне небо. Таке безмежне і високе! І щоб кожен міг здійснити свій злет у вільній, щасливій, квітучій країні – Україні, яку щиро любимо і якою безмежно пишаємося!

                                       Пам’яті Небесної Сотні

Я ступаю по гвоздиках, по тюльпанах і по трояндах,
Я пірнаю у море болю, ми ще бачились так недавно,
Ти казав мені: «Чуєш, лялю, буде сонце і буде спокій».
Я повірила... Не даремно, десь у мирі ти, десь у бозі.
Усю велич мого народу ти стояв, у руках тримавши,
Прометеєм на барикадах, димом волі наскрізь пропахший.
Я шукаю тебе тут нині, в кожнім кроці ловлю знайомий,
А натомість лиш гори квітів – люди, сльози і світить сонце.
Сонце світить, як не світило, намагається щось сказати.
Де ти, голубе? Де ти, рідний? Скільки будеш іще мовчати?
Боже милий, якби ж то квіти могли мовити нам, хоч слово,
Звідки влучили, де боліло і що думав ти. Квітів обмаль.
Квітів обмаль, щоб закричати, квітів обмаль, щоб заспокоїть,
Якби вміли вони волати, якби квіти пішли на сповідь…
В місті квітів я потопаю, потопаю в сльозах, в печалі,
Ми ще бачились так недавно, щит і каска – все, як звичайно.
Щит і каска, лише без тебе, білий хрестик, лампадка, фото,
Люди ходять, спиняють, плачуть,
Хлопчик маму питає: «Хто то?»
То гвоздика, а то троянда, кожна квітка безжально вбита,
Ти ще міг би цвісти так довго, а натомість лиш море квітів.