ЗУСТРІЧІ З УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ, що служили в Афганістані «ЧАС ВИБРАВ САМЕ ВАС…»

Сценарій

( за кулісами стоять мати -Україна, воїн-афганець)

(Мати-Україна читає слова з-за куліс, починається декілька слайдів про афганську війну)

Мати-Україна (з-за куліс). Пам'ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна… Пам'ять! Гірка пам'ять! Вона ніколи не згасне. Пам'ять! Що ти залишила?.. Пам'ятники, як символ про тих, хто пройшов афганську війну.

(Звучить лірична мелодія. На середину сцени виходить «МАТИ-УКРАЇНА»(дівчина в українському вбранні). До неї підходить воїн-афганець. На фоні музики вони читають свої монологи).

Мати- УКРАЇНА:

Хай скрегіт й плач стражденної землі

Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.

Хай пом’януться дні, коли сини

Мої топтали ті важкі дороги.

І скільки, наче масок, чорних плит!

Вони відчули усі біди долі

В нічному небі, де холодний вид

Афганського страшного болю.

АФГАНЕЦЬ: Минаютьдні, ідуть роки.

Життялистки перегортає.

АбільАфгану – навіки,

В душічомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожатьсни, як рани,

Що ми ведемосмертнийбій,

І щотовариш все ще з нами.

Гірськийсуворий перевал,

Розщелина…Важкекаміння…

Товаришмійвідкулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу.Товариша- нема.

Немаєсина, брата, друга.

І тишаскрикуєніма,

І не стихає в серцітуга.

( Мати - Україна і воїн-афганець йдуть зі сцени )

( на сцену виходять ведучі)

Ведучий 1: Добрий день, шановні воїни – інтернаціоналісти! Ми вітаємо усіх гостей, учнів, вчителів, всіх, хто присутній сьогодні на нашій зустрічі «Час вибрав саме вас…»

Ведучий 2: Незагойна рана - Афганістан. Для тих, хто втратив близьких, для тих, чия юність виявилася обпаленою війною і жарким афганським сонцем. Та війна давно закінчилася, але біль втрат - це жива біль, вона на все життя. Смерть близької, часом єдиної людини - це таке страшне потрясіння, такий удар, від якого не всім судилося оговтатися. Із загибеллю дев'ятнадцятирічних хлопців перервалось не одне українське  прізвище ...

Ведучий:

Ми не знали тієї війни,

вона не прийшла до нас у ночі.

Але ми знаємо тих,

хто страждав у країні дороги гірської,

Саме їх земля чекала до сліз.

Ведучий:28 років пройшло з лютого 1989 року, коли останній україський солдат покинув Афганістан. Наші українські хлопці протягом десяти років брали участь у війні на території цієї країни.  Афганська війна - сама трагічна сторінка історії нашого народу, яка тривала довше ніж Велика Вітчизняна. Її ніхто не оголошував, але вона забрала життя 30% українців і залишила по собі не виліковні рани у 150 тисяч українських родин.  

Ведучий: Молоді люди йшли туди не за орденами та медалями, свято вірячи, що виконують інтернаціональний обов’язок І сьогодні у нас в гостях воїни, які проживають у нашому місті:

Жемига Анатолій Васильович - голова спілки Учасників Бойових Дій та ветеранів військової служби м. Кропивницького.

Марковський Іван Іванович - голова обласної спілки Учасників Бойових Дій.

Муханов Константин Васильович - учасник бойових дій, пройшов шлях від курсанта до замісника командира частини.

Ситнік Ігор Вікторович – полковник у відставці, учасник бойових дій, ветеран військової служби. Прослужив у збройних силах СРСР 35 років.

Недбальський Віталій Наумович – учасник бойових дій в демократичній республіці Афганістан, ветеран військової служби, голова первинної ветеранської організації190 авіаційний полк.

Згривець Михайло Васильович - полковник у відставці, учасник бойових дій в демократичній республіці Афганістан, ветеран військової служби.

Ведучий:  Запрошуємо на сцену голову спілки Учасників Бойових Дій та ветеранів військової служби м. Кропивницького  Жемигу Анатолія Васильовича.

Вітальне слово

До слова запрошуємо: ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ведучий: Дякуємо вам за слова вітання або дякуємо вам за таку цікаву розповідь. Можливо виникли питання у присутніх у залі, просимо, не соромтесь…

Питання – відповіді

Ведучий: дякуємо,  за доцільні питання та цікаві відповіді, а ми продовжуємо і для вас шановні гості звучить композиція у виконанні гімназистів ____________________________________________________________________________________________________________________________________

Ведучий: Падали хлопчики на чужій землі, а в них на долонях лінії життя такі довгі та прекрасні... Ніколи не повернуться вони до рідної домівки, не побачать рідних, не посмакують води з рідної криниці…. Вони полягли навіки. Кого поховали товариші, хто пошматований гігантськими фугасами.

28 років плачуть червоні гвоздики, крапельками крові прихилившись до портретів наших воїнів - земляків

Ведучий: Народ України повинен поставити немеркнучу свічу на символічній могилі жертв воєн і скласти молитву про вічну пам’ять невинно убієнних, про вічну пам’ять людського болю...

Ведучий :Пливе наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива.

Пронизує пам’ять скорбота прощання.

І подвиги мужні, і дружнє плече,

І роки надії, і сподівання …

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання .

(Хвилина мовчання, слайд - свічка).

Мати: (Виходить із-за куліс і читаєдемонструються слайди, звучить повільна мелодія)

- Сину було років дванадцять, коли він звідкись приніс калину і посадив її під вікном. Деревце легко прийнялось і дуже скоро рясно зацвіло . Йде мій хлопчик до школи, а пізніше і на роботу - неодмінно зайде на город. І вже йде щасливий, усміхнений !

В останню весну сина калина особливо щедро зацвіла. Одного разу я подивилась у вікно і душа посміхнулась : «Ось напишу , як він зрадіє!». Написала, а відповіді все немає й немає... Спочатку я занепокоїлась, мовчала, щоб не накликати біду. Але раптом просто здивувались : здається, лише вчора дерево стояло все немов би молоком облите,

все в цвіті ... біле-біле, а потім в’янути стало, чомусь рано обсипався цвіт ... Чи не сталося , чогось недоброго, чи не відчуло воно біду, не захворіло? Про щось страшне, що могло б трапитись , не дозволяла собі думати ... Я торкнулася до стовбура,а він хитається ...

Ведучий :

Чекала мати, так чекала сина!

Цвіла і оцвітала калина,

Додолу стиглі ягоди ронила…

Та де ж у неї бралась тая сила -

Вже й після похоронки ждати сина!

Все бачила у снах чи маренні:

Десь на чужому полі він поранений,

І кличе маму дать води напитися…

Довіку сон той буде мамі снитися.

І ніч, і день, із жалем і печалями

Він знов безсонням в шибку стукає

І серце материнське повнить мукою.

( Виключаються світло, звучить голос сина із-за сцени)

( вірш на фоні «Посади мені, мамо, калину», демонструються слайди)

Ведучий :

Посади мені, мамо, калину, 
Коли я не прийду у наш дім,
Коли серцем до тебе прилину,
Коли спокій шукатиму в нім...

Поливай моя, мамо, калину 
Тільки сльози прошу не зрони
Не забудеш ти рідну дитину
Ні весною, а ні в осени.

Не рубай тільки, мамо, калину, 
Коли всохне й тоді поливай
Я із неба до тебе прилину
Ти світанком мене зустрічай.

Облітає вже листя додолу, 
А калина все хилиться вниз...
Як же хочеться, мамо, додому
На хвилиночку час повернись.

Ведучий :

Афганістан залишив незагоєні рани в серцях матерів, жінок, які за короткий час стали вдовами, дітей, які дізнаються про своїх батьків лише з розповідей мами.

(звучить мелодія, демонструються слайди, читається вірш)

Присвячується загиблим українським солдатам

" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна– душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити Господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
 

Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.

«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку, що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!

Ведучий: Всім, хто вижив і тим, хто лишився назавжди двадцятирічним. Ветеранам неоголошених воєн, хто прийняв бойове хрещення присвячуємо.

Композиція «Благослови» у виконанні Марченко Лоліти

   Ведучий:  У кожному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  військ з Афганістану.

Ведучий:        Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя, і пам’ятайте, що час – найкращий лікар для душі та тілесних ран.

  Ведучий:   Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам’ятників та пам’ятних знаків по всі Україні.

Ведучий:    Скільки років щасливої тиші,

  Та вривається голос в ефір,

  Що благає. Нагадує. Кличе:

 «Захистіть, збережіть, люди мир!

  Кожен день, кожен час пам’ятайте,

        Скільки жертв нам війна принесла.

  Все, що можна, для миру віддайте,

  Збережіть для нащадків життя!

Ведучий: Шановні гості, вчителі. діти! На цьому наша зустріч підбігає до кінця. Слава вам, воїни-афганці! Низький вам уклін від усіх земляків. Усім присутнім у залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди. добробуту у великому домі, названому – Україна. Дякуємо, що ви до нас завітали!

Музика

Ведучий:
Хай буде все, що має бути:
І тихі радощі життя,
Калини цвіт і вишень біле диво,
І мирних ранків сонячність щаслива,
І наша вдячність нескінченна.

Ведучий:Час лікує, зарубцьовує рани тілесні, але не в силі справитися з болем душевним. Солдати не можуть просто «відійти» від війни: і після двох десятків років після виведення військ вони «хворі» нею, війна сниться їм у кошмарних снах.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

Ведучий:Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...

Істина залишається одна – незмінно житиме в віках пам'ять про Афганістан!
Ведучий:Бажаємо всім Вам здоров’я, щастя, миру,душевного спокою, злагоди, добробутуу великому домі, який зветься Україна.
Ведучий:Ми говоримо вам до побачення! Всього найкращого.

музика