Виховна година "Побут українців"

Комунальний заклад

«Богодухівський спеціальний навчально-виховний комплекс» Харківської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала і провела

Спеціаліст першої кваліфікаційної категорії

Вчитель 3 класу

Бородавка Наталія Володимирівна

 

 

 

 

Богодухів – 2016 рік

 

Мета: познайомити учнів з естетикою побуту українців; сприяти розвитку у підростаючого покоління здібностей сприймати прекрасні скарби, створені художнім генієм українського народу, прилучати юнацтво до світу краси; виховувати відчуття прекрасного, формувати вміння аналізувати явища культури, правильний естетичний смак.

Форма проведення: презентація.

Хід заходу:

Слово вчителя: З давніх-давен нам відомо, що дерево життя — це гілочка з трьох листочків. Перший листочок — це символ минулого, другий — сучасного, а третій — майбутнього.

Щоб вірно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченими людьми пропоную сьогодні подорож до минулого для того, щоб краще зрозуміти сучасне і, можливо, передбачити майбутнє. А поговоримо ми з вами про естетику побуту українців.

Запитання: Що означає слово естетика?

Естетика — це наука про красу, а побут — це те, що оточує нас у повсякденному житті. Все дедалі більше віддаляється від нас біленька хатина у вишневому садочку. Знайте, що ось у такій хатинці корінь роду нашого українського, щось одвічне, як життя і святе, як пам'ять народна.

Це її, білу з теплою солом'яною стріхою, архітектурну праматір притулку людського, незамкнену, вічно відкриту для всіх без стуку в двері, ясну і просту, ніби створили й не робочі люди, а сама природа, описують поети і прозаїки, етнографи і вчені.

 

Слайд 1

Наша хата під горою, у долині

У вишневому садочку та в калині.

Попід лісом млин подався у ставочок,

Через воду перекинувся місточок.

 

Слово вчителя: Біла хата, біла сорочка, біла скатертина... Це обов'язкова національна прикмета українців. Що уособлює в собі біла барва?

Учениця: В народі казали, що біла барва — це символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. Коли говорили: «біла рука», «біла світлиця», то це означало що вона гарна і чиста.

Слово вчителя: Хата, як і людина, може бути пихата й засмучена, весела й сумна, вона вміє плакати і радіти. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає. Та й сьогодні, дивлячись на оселю, на зовнішній вигляд сільської хати, навіть не знаючи господарів, ми можемо сказати, що тут проживає родина дбайливих із гарним естетичним смаком, а на іншому подвір'ї, на жаль, — зовсім навпаки.

Перед вами фото і малюнок української хати. Розгляньте уважно їх і порівняйте з таким науковим описом. "Характерною рисою типової української хати є її небагатий, але привабливий зовнішній вигляд, чисто побілені стіни з розписами, солом'яна, гарно підрізана покрівля, вікна з різними ставнями та іншими прикрасами, що гармонують із навколишнім пейзажем.

То ж загляньмо в це затишне домашнє помешкання, переступімо поріг старої української хати, адже саме в ній залишився дух народних традицій, що здавна виховували в людині добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси Душу.

Слайд 2

Внутрішнє планування хати обов'язково включало в себе піч. Це був центр життя, його душа. Вважалося — де тепло, там і добро, там злагода в сім'ї та забезпеченість родини.

Жінки постійно підмазували і білили піч, бо на цій чистоті тримався авторитет господині. Дівчаткам не дозволялося мазати піч, але не дай Боже, піч буде неохайною під час сватання, напевне, тоді старости не будуть чекати ні рушників, ані гарбуза, а втечуть якнайшвидше.

Подивіться на ці зразки розпису печі, це дуже гарні візерунки різними фарбами або витинанки, іноді піч вкривали кахлями — тонкими полив'яними цеглинками, на яких зображувалися малюнки з сонцем, рослинами, квітами.

Ми повинні з вами відзначити, що в українців всі речі мали не тільки  практичне значення, вони повинні були прикрашати кімнати. Господарі та господині завжди оздоблювали свою оселю малюнками, різьбою, розписами, вишивками, мереживом... Це було свідченням працелюбності й достатку членів родини. І підтвердженням цьому був хліб.

Слайд 3

Ось він у мене в руках на вишитому рушникові коровай, дуже гарний зовні, високий, добре випечений із символічними голубами, калиною і вербою, волошками і пшеничним колосом — символами української землі, запашний, він увібрав у себе працю багатьох людей: трактористів, комбайнерів, агрономів, водіїв, пекарів, продавців. У такому ось вигляді він є даром Божим і, як кажуть у народі, всьому головою.

Учениця: А випікали хліб раз на тиждень і турбота про нього повністю лежала на господині. Це було священне дійство. В день, коли для випікання хліба розпалювали піч господиня була зосередженою, трішки суворою, майже не жартувала, не сердилась. Адже смак і зовнішній вигляд буханців — це жіноча честь і авторитет. Селяни були впевнені, що тямущій господині під силу було з ячного борошна спекти білий хліб.

Слово вчителя: Особливо гарним був коровай — весільний хліб, оздоблений «птахами» і «квітами».

А ласувати хлібними оздобами дуже любили діти. Хліб завжди подавали на рушникові.

Рушник в українців був оберегом оселі. Послуговувався не тільки як оздоба, а й мав практичне значення: був скатертиною і вузликом, де зберігали харчі, утирачем і стирком, закутником і божником, плечовим, весільним, ритуальним.

Учень:

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знову чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м'ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник —

Так тепло, тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий.

Простилавсь барвіночок хрещатий,

Виростав барвінок зелененький

І дивились з нього очі неньки

Усміхався цвіт їх рушникові

Світом материнської любові

 

Слово вчителя: Хата без рушника — що сім'я без дітей, говорили в народі. І в кожній оселі їх було багато. Любі діти, пригадайте, які звичаї, пов'язані з рушниками, збереглися до нашого часу?

Учень: При взятті шлюбу молоді стають на рушник щастя, вперше, коли немовлятко купають, його загортають у вишитий рушник, він — символ святковості на урочистостях, прийомах, концертах, ним піднімають перший сволок, коли будують хату, ним опускають небіжчика у похоронну яму. Рушником накривають хліб на столі, паску і крашанки, які несуть до церкви, хлібну діжу...

Слово вчителя: Українці люблять все гарне. І основним призначенням вишивки є оздоблення, прикрашання оселі та одягу. (Майстриня по черзі показує свої роботи і розповідає). Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину і від негоди, і від ворожих сил. Я розповім вам легенду про сорочку.

Давно це було, тисячу років тому. У нашому краї народила мати синочка і почала вишивати йому сорочку-оберіг, щоб до шістнадцяти років зробити синові подарунок. Сорочка повинна була оберігати сина від гострого меча, ворожої стріли. Бо вороги мешкали зовсім поруч, по той бік річки Берди, і часто робили набіги на наші села. Вибрала мати дуже міцні конопляні волокна, пряла місячними ночами, тому і нитки були срібними і блискучими. Вишивала поволі, посилаючи закожним стібком думки-благання до Бога: хай син мій буде розумним, хай син мій буде сильним і непереможним, хай серце його повниться любов'ю до людей, хай принесе він волю і славу землі рідній. Не одну сльозу втерла мати... Прийшло повноліття. Син став дорослим. Мати раділа його веселій вдачі, працелюбності, силі.

Та прийшли вороги, засумувало село. Збирала мати свого сина на війну. Лук, стріли і коня син вибрав сам, а мати сорочку скропила водою із цілющого джерела і подарувала синові. Одягнув хлопець її і відчув себе богатирем...Зійшлися війська, дві грізні сили чекали сходу сонця, щоб розпочати бій. Як тільки зійшло сонечко, побачили татари хлопця незвичайного — воїна в срібній сорочці, вишитій яскравими нитками і оздобленій дорогоцінним камінням, у ворогів засліпило очі й випали з рук луки зі стрілами. Так з'явилася сорочка воїна. Іноді її називають кольчугою.

Слайд 4

Слово вчителя:

Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу — захищає від ворожої стріли і меча, недоброго погляду, злої думки. Чи не тому вона й досі бажана у нашому вбранні.

Що ж закарбували мудрі жінки-українки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг. Ще раз погляньте на цю красу, на ці сорочки і вслухайтеся своїм юним серденьком у рядки вірша «Два кольори» Дмитра Павличка

Два кольори мої, два кольори

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Слайд 5

Слово вчителя: Ці сорочки ніби говорять до нас сукупністю візерунків, грою кольорів, майстерністю вишивальниць. Оздоблені вишивкою комірці, полики, нагрудки (пазушки), рукава — це чарівні символи, що ятрять душу, це дух предків із сивої давнини.

Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складні й прості візерунки — все це прагнення людини власкавити добро, обійти лихо. Тут поруч — геометричний і рослинний орнамент, зображення тварин і птахів, надписи і символи.

Запитання: Чи не складається у вас враження, що найбільше старалися вишивальниці, зображуючи квіти?

Адже червона і біла барва калини — символ цнотливості, моральної чистоти дівчини, барвінок — немеркнучого життя, а коловидні форми — символ кохання.

Слово вчителя: Спробуйте пригадати, які вислови побутують на нашій українській землі, пов'язані з сорочкою.

Відповіді учнів:

— Як неділя, то й сорочка біла.

— У кого мати рідненька, у того й сорочка біленька, і голівонька гладенька.

— Нема нічого милішого від сорочки, у якій мама народила.

— Починати шити сорочку треба у чоловічий день, краще в четвер, бо як почнеш у середу, вона негарна буде.

— Не можна залишати вузол на вишиванці, то сорочка довго носитиметься і лишати вузол на вишиванці, то сорочка довго носитиметься і чоловік сердечно любитиме.

Слово вчителя: Історичні джерела свідчать про цікаві враження, що залишив у своїй книжці французький учений барон Де Бе, який побував в Україні у кінці XIX ст., більше ніж 100 років тому.

Із захопленням і подивом відзначав він, що українці дуже люблять квіти, тому оточують вони людину повсюди — в житті, поезії, а надто у вишиванні. Особливо відзначав барон витончений смак у жінок, гармонію і багатство кольорів у витворах народного мистецтва.

Слово вчителя: До цього часу ми говорили переважно про те, як жінка прикрашала свою оселю, але існують ремесла, що вважаються суто чоловічими. Поширене твердження серед науковців, що всі предмети, виготовлені вручну з деревини, глини, каміння та інших матеріалів, мають певні художні якості.

Слайд 6

Найпоширенішим ремеслом на Україні було деревообробництво. Вироби з дерева були практичними, зручними і гарними. Подивіться на прядку, за якою жінки виготовляли нитки з вовни чи льону. Ця річ зроблена вправною чоловічою рукою. Нічого зайвого і в той же час гарно, компактно. Як майстерно виготовлене колесо, ніби сонечко, розпустило свої промінчики. Як нижня, так і верхня частини прядки оздоблені різьбою. Мабуть, можна було б зробити все простіше — прямі кути, рівні лінії, та майстер побажав, щоб його дітище було зовнішньо гарне, вражало і зачаровувало. Чоловік, поважаючи працю жінки, хотів подарувати красу, зручність, частинку своєї душі.

Слайд 7, 8

А ось який гарний столовий набір: дощечки, товкачик, велика ложка, лопатка та інші предмети, необхідні для приготування смачної їжі, оздоблені дуже гарно, а про майстра, навіть не знаючи його, можемо сказати: він має естетичний смак, внутрішньо чисті й світлі помисли; тільки така людина могла створити таку красу.

Запитання: А що вам відомо про гончарство?

Учень: Для своєї оселі чоловіки виготовляли з опаленої цегли різноманітні вироби. Це досить стародавнє ремесло. Адже глина — дуже пластичний матеріал під час формування і досить твердий після випалу.

Природні барви глини дозволяють виготовляти речі різних кольорів: білого, кремового, помаранчевого, червоного, коричневого, темно-сірого.

Вміли і вміють наші чоловіки-українці виплітати з лози, соломи, рогози, обгорток з початків кукурудзи. Брилі і кошики, жіночі торбинки і дитячі колиски, навіть меблі зробити під силу справжнім майстрам.

Посуд із глини, вироби з лози та соломки є досить зручними, естетичними, модними і в наш час. Вони — свідчення того, що змайстрували і надихнули красою ці вироби люди з природним чи набутим гарним естетичним смаком.

Із часом змінюється побут українців, звичаї, прикраси. Та дуже добре, що давні традиції в оздобленні сучасних осель не забуваються і зараз.

Слайд 9

А ось килимарством на Україні займалися і чоловіки, і жінки. Килим — символ багатства, статку, працелюбності, найбільш цінна річ у приданому дівчини.

Погляньте на цю роботу, скільки праці й терпіння, часу й таланту вкладено в неї! Зачаровують кольори, форми.

Не один день і ніч потрібно було, щоб виткати таку красу — килим, який прикрасить житло, зробить його теплішим, затишнішим, принесе спогади літа у зимову хату. Такими виробами пишалися, їх передавали з покоління в покоління.

Більш доступними і дешевими були доріжки; виготовлені зі старого одягу, порізаного на стрічки, вони були теплими і зручними.

Здавна приваблювали до себе охайні дітки в гарно оздобленому вишивкою чи аплікацією одязі. І сьогодні наші дівчатка одягли українські сорочки та спіднички, гаптовані дбайливими руками майстринь.

Слайд 10

Висновок: Ми з вами переступили поріг у XXI століття. Зроблено перші кроки у третьому тисячолітті, тож давайте не будемо йти по ньому людьми, котрі не пам'ятають ні своєї історії, ні звичаїв, ні культури. Адже я впевнена, що і в XXI столітті будуть цінуватися вправні майстри і майстрині, добрі господарі, роботящі руки.

Пам'ятайте, що завжди цінуватимуть людину, яка творить красу і передає цю красу нащадкам. Цінуйте гарне, творіть красу самі!