Виховна година "Протиправні відхилення в поведінці"

Виховна година «Протиправні відхилення в поведінці»

 

1.               Сутність протиправних відхилень
2.               Характеристика понять"проступок", "правопорушення", "злочин"
3.               Кримінальна динаміка правопорушень

 

 

Сутність протиправних відхилень

 

Поведінка - це система пов'язаних між собою цілеспрямованих дій, вчинків, що здійснює суб'єкт з метою реалізації певної функції в процесі взаємодії з навколишнім середовищем (Педагогічний словник // За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. - К.: Педагогічна думка, 2001.) Протиправні відхилення в поведінці - це такі дії, уявлення, що не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, та закріплених у законодавстві. Норма - існуючий в соціальній спільності або групі стандарт, зіставлення з яким визначає прийнятність і досконалість об'єктів, процедур і продуктів діяльності. Основним змістом норм виступають вимоги суспільства. За свою багатовікову історію воно виробило чимало соціальних, біологічних, моральних, правових, побутових та інших норм. Відповідно до цього виділяють поведінку у системі порушень моральних норм - аморальну, протиправну, яка здебільшого зумовлена певним способом життя. При цьому постійно присутні обставини, за яких зростає вірогідність їх впливу на відхилення у поведінці дитини. Іноді в поведінці виявляється ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення. Такими обставинами є: деструктивні умови життя і виховання, конкретні ситуації ризику, умови, що спричиняють втягування у небезпечні вчинки, протиправну ситуацію, залучення до ризикових форм життя, скоєння злочинів тощо. Серед цих чинників виділяємо малі соціальні групи (сім'я, референтна група однолітків) та великі (школа, однолітки), а в ширшому розумінні - суспільство в цілому.

У процесі засвоєння норм небезпечного соціального середовища діти набувають негативного соціального досвіду, їхні дії набувають визначеної антисоціальної та протиправної діяльності.

Слід зазначити, що поведінка з відхиленням статистично визначається у підлітків частіше, ніж в інших вікових групах. Одна з причин - неврівноваженість перебудови ендокринного балансу, яка ззовні спостерігається як загострення окремих рис психіки акцентуйованість на певних рисах. Більш значимими є соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму. Намагання отримати нові переживання спонукають випробувати нові відчуття, стимулюють допитливість, цікавість, але недостатню здатність прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, підвищене бажання незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які ставить до нього суспільство щодо виконання певних соціальних функцій; сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників, мотивацій - затрудняє соціальну адаптацію дітей та підлітків.

Ситуації ризику присутні в соціальному житті дитини. Передусім, це означає насиченість звичної життєвої ситуації негативними чинниками. Ряд вчених вважають, що для таких підлітків притаманно ідентифікувати себе з групами з ризиковою поведінкою. Найбільш складним завданням є оцінка переходу до кримінального способу життя. Вчені, О.Лічко, А.Битенський зазначають, що більш схильні до впливу підлітки з виявленням нестійкого типу акцентуацій.

Можна тільки передбачати весь спектр чинників втягування неповнолітніх у кримінальний спосіб життя. Втім, можна визначити, що вони обумовлені такими соціальними обставинами:

• педагогічною пасивністю соціальних інституцій, зокрема сімей;

• втратою суспільно-моральних цінностей;

• матеріальним зубожінням;

• слабкою молодіжною політикою;

• незайнятістю молоді.

Всі чинники мають свій ступінь впливу, але в сукупності вони створюють певний спосіб життя. Під способом життя розуміється сукупність суттєвих для підлітків моделей поведінки, що реалізуються в конкретних соціальних і природних умовах. Спосіб життя характеризується такими ознаками, як праця, добробут, споживання, побут, здоров'я, освіта, культура, громадська діяльність тощо. Для способу життя підлітків групи з ризиковою поведінкою характерним є:

• зневажливе ставлення до виконання своєї соціальної функції - вчитися, набувати знань (77% вчаться погано, 21% - посередньо, нерозвиненість почуття обов'язку і відповідальності, непослідовність тощо);

• наявність великої кількості "зайвого часу" (у 70% - тривалість дозвілля 7-8 годин щодня. При цьому слід зауважити, що лише 4 -5% важковиховуваних учнів, які перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх, охоплені позашкільною роботою, а 150 днів на рік займають канікули, вихідні та святкові дні);

• невміння проводити вільний час;

• відсутність індивідуальних захоплень (лише 11% мають їх) та ін.;

• вживання наркотичних речовин, у першу чергу, тютюну.

Всі вони тісно пов'язані з конкретною ситуацією та умовами виховання в сім'ї, недоліками в організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах.

Найбільш стрімкими темпами розвивається явище втрати загального, репродуктивного, психічного здоров'я неповнолітніх. Статистичні дані свідчать про зростання негативних тенденцій вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, зараження хворобами, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДом, раннього початку статевого життя, збільшення кількості підпільних (кримінальних) абортів, втягування в систему сексуальної торгівлі і дитячу проституцію.

Причини злочинності неповнолітніх оцінюються широким спектром чинників, але соціальна практика засвідчує, що вони передусім мають виразно соціокультурну проблему: невідповідне виховання, нерозвиненість інфраструктури зайнятості, занедбаність трудового виховання, сфери, змістовного дозвілля та іншими соціально орієнтованими видами діяльності, поширення азартних ігор, субкультурних норм, теле-відеоміфів тощо.

Зіткнення з дозвіллєвою сферою, в якій дитина постає споживачем емоційно-руйнівних впливів, гвинтиком у системі вжиткового бізнесу неодмінно призводить до гальмування або деградації нервових процесів та соціальних устремлінь. Протиріччя внутрішніх розвивальних тенденцій та зовнішніх обмежень в їх реалізації призводить до розчинення особистості в субкультурних стандартах. Як правило, це стає причиною появи почуття меншовартості, що роз'їдає душу дитини і штовхає її до деформованої форми протесту, "соціальними милицями"якого є використання наркотичних засобів, комп'ютерних ігор для виявлення особистісної спроможності. Зрозуміло, що такі інтереси провокують до деструктивної агресії або саморуйнування. Більшість науковців доходять висновків, що сьогодні молода людина відчуває соціальну приниженість, власну непотрібність, духовну порожнечу. Таким чином, у середовищі певної частини підлітків визначається певна причинно-наслідкова закономірність у психічно-поведінкових тенденціях: зниження позитивних мотивацій - дезадаптація до соціальних норм - адаптація до вуличної та розважальної культури - вживання наркотиків, скоєння протиправних вчинків - групова злочинність.

Соціально-педагогічні опитування учнівської молоді засвідчили про культурні втрати. Особливо швидкими темпами зростає орієнтація на сферу розваг. Так, на запитання "Як ви проводите відпочинок?" з'ясувалося, що основними місцями відпочинку є: вулиця, комп'ютерні клуби, зали ігрових автоматів, дискотеки.

На запитання "Яких шкідливих звичок ви б хотіли позбутися?", 20% не бажають відмовитись від розваг, куріння, вживання алкоголю, ранніх сексуальних стосунків, легкого отримання грошей, азартних ігор. У той же час знижується інтерес до книги, мистецтва, культури взагалі (на 40%). Не відбулось очікуваного зацікавлення неповнолітніх до традиційних релігій. Тільки 5% вважають, що релігія стане настановою в житті. Хоча останніми роками довіра до релігійних спільнот зростає серед молоді так званої групи з ризиковою поведінкою.

Сьогодні молода людина не знає, як проводити дозвілля. 80% стверджують, що переважно велике значення відіграє випадок. Таким чином, недосконала соціальна інфраструктура и районах проживання молоді спричиняє порожнечу в заповненні вільного часу змістовними формами дозвілля. Натомість зростає мережа закладів (ігрових автоматів, дискотек), які контролюються злочинними угрупованнями. Сьогодні поняття "дискотечна культура" розглядається разом з дискотечними наркотиками, передусім з "екстазі".

Свого часу К.Д.Ушинський писав, що коли людина не знає, що їй робити в години дозвілля, у неї псується голова, серце і моральність. Внаслідок відчуття непотрібності виникає комплекс неповноцінності, який буквально роз'їдає душу дитини і штовхає її до деструктивних форм протесту - зміни психічного сприйняття дійсності або виявлення агресії тощо. Структура соціальної активності та дозвілля учнівської молоді останнім часом також суттєво змінилася не на краще.

Найбільш актуальна проблема правопорушень. В оцінці тенденцій негативних явищ слід виділити такі взаємообумовлені, по суті, резонансні тенденції.

1. Ланцюг вчинків: від порушень норм моралі, спілкування, громадського, адміністративного до кримінального законодавства.

2. Вчинки, що призводять до втрати особистого здоров'я та до агресії щодо здоров'я інших.

 

Характеристика понять"проступок", "правопорушення", "злочин"

 

У широкому юридичному розумінні правопорушення - це і провини, і злочини. Доцільно розрізняти:

проступок - у вигляді прогулів, бійок, паління, вживання алкоголю, прояви грубощів, нечесності, лінощів, жорстокості, систематичні порушення дисципліни і норм моралі;

правопорушення - дрібні крадіжки, хуліганство, порушення адміністративних і правових норм (такі учні, як правило, перебувають на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх);

злочин - найбільш тяжкі правопорушення, а саме: порушення норм кримінального кодексу. Такі кримінальні злочини підлягають покаранню судом.

У спрощеному вигляді формування і реалізацію вчинку можна подати таким чином: провокуюча ситуація - мотивація - рішення -вчинок.

Вчинкові дії мають певну динаміку:

- формування особистості з дезадаптованою орієнтацією;

- конфлікт мотивацій;

- мотивування порушення;

- прийняття рішення про скоєння проступку;

- реалізація цього рішення;

- наслідки.

Кожен з цих етапів характеризується різним рівнем взаємодії особистості з певними ситуаціями. Ми визначаємо такий ланцюговий перебіг подій: антидисциплінарний - антигромадські проступки - делінквентний - кримінально-насильницькі вчинки.

На першому рівні знаходяться різноманітні порушення дисципліни: культури поведінки, статутів загальноосвітньої школи, статутів різноманітних дитячих і молодіжних громадських організацій.

Другий - складає правопорушення, що розподіляються на проступки (порушення нормативних актів органів влади: законодавчих, правоохоронних, цивільного кодексу).

Третій - правопорушення, не пов'язані зі злочинами проти особистості.

Четвертий - злісні злочини проти особистості.

П'ятий рівень визначає засвоєння найбільш брутальних форм злочинної поведінки.

Сукупність зазначених рівнів демонструє модель прямолінійно-вертикального розвитку подій. Така конструкція характерна для неповнолітніх. В силу психовікових особливостей включення їх у кримінальну соціалізацію має більш поступовий характер, схожий із освоєнням соціального простору.

Суттєвою відмінністю двох останніх рівнів є злісний характер, жорстокість, негативне ставлення до постраждалого, злорадство, грубість, невизнання провини своїх дій. Порівняно з 5-річним минулим, зловмисне скоєння дій проти особистості і колективу збільшилось на 17 - 20% (зловмисні крадіжки, бійки зі знущанням, здирництво, насильство). Майже в 2 рази зросли рецидиви особливо небезпечних злочинів.

 

Кримінальна динаміка правопорушень

 

Особливість сучасної ситуації полягає у романтизації злочинної діяльності, що засвідчує не тільки про слабкість соціальної політики щодо попередження злочинності, а й ще більше дисфункціонує сім'ю, поведінку в навчальних та дозвільних закладах.

Неповнолітні, які стали схильними до кримінальних вчинків, демонструють більшу згуртованість та активність соціалізованої поведінки, ніж їхні однолітки. Відсоток злочинів, скоєних у групі, постійно зростає і на сьогодні становить від 70 до 90%. Правоохоронні органи називають організовану злочинність неповнолітніх непередбаченим феноменом. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що вже 11 - 12-річні підлітки об'єднуються в стихійні групи для скоєння злочинів та формування кримінальної кар'єри. Через це створюється егоїстично-кримінальна субкультура, яка виросла на ґрунті альтруїстично-кримінальних зіткнень "вуличних команд". Криміногенні молодіжні угруповання з різним ступенем організованості виявлені на всіх рівнях територіально-адміністративної структури України. Особливо тривожним є той факт, що вона проникла в сільську сім'ю, донедавна традиційно стабільну духовно-моральну інституцію.

Небезпечним феноменом є те, що процес утворення негативних груп, які потім переростають у злочинні групи, починається як латентне явище і ззовні не відстежується не тільки батьками, педагогами, а й працівниками соціальних служб та кримінальною міліцією для неповнолітніх. З опитаних нами педагогічних працівників, майже 35% відмітили, що були здивовані, коли дізналися, що учні їхніх шкіл скоїли зухвалі злочини. Понад 50% таких дітей педагоги назвали "звичайними" дітьми.

Нині традиції формування делінквентних груп схожі на ті, що відмічались нами більше 15 років тому, при цьому змінились вікові межі. Сьогодні помолодіння злочинності відмічають як кримінологи, так і соціологи. В структурі організованих груп вони відмічають наявність дорослого "тіньового" лідера, який керує через своїх довірених "шісток". Як правило, "бригадири" віком 18-24 роки (15 років тому - 25 - 30 років), далі за ієрархією йдуть "бойовики" - 14 -16 років (відповідно -- 16 - 19 років) і 10 - 13-літні "лушпайки" (відповідно - 13 - 15 років). Серед чинників об'єднання груп сьогодні переважають матеріальні стимули. Вони діють на підлітків безпомилково. Уявлення про безкарність породжує міфологізація кримінального світу. Носії кримінальних традицій - добрі психологи. Вони вміють мотивувати та передавати знання про скоєння злочинів, визначають методи та прийоми. Від молодших вони вимагають підкорятися нормам - "правильним правилам", дисципліновано й сумлінно - залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна.

Особлива складність - педагогічний аналіз змісту мети і мотивів вчинків, що межують з правопорушеннями. Це, власне, і дає соціальний та психолого-педагогічний аспект аналізу поведінки важковиховуваних школярів, один з основних напрямів превенції правопорушень неповнолітніх.

Слід відзначити, що байдуже ставлення держави до свого підростаючого покоління викликало з його боку відповідну реакцію, яка вилилася у сплеск тяжких і корисливих злочинів, про що переконливо свідчить статистика.

Так, щодня в Україні підлітки скоюють 104 злочини, в тому числі: одне вбивство або тяжке тілесне пошкодження, два-три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, 45 - особистого майна громадян (з них 16 квартирних крадіжок) і майже щодня вони вчинюють зґвалтування. Примітивними є соціальні і культурні запити учнів. Досить інфантильне ставлення сучасного учня до пошуку свого місця в житті (37%), до власного інтелектуального розвитку (78%), до набуття культурних навичок (73%), до свого здоров'я і здорового способу життя (47%).

Підлітки-правопорушники - підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство та ін.), порушують адміністративні та інші норми, перебувають на обліку в органах у справах неповнолітніх або направлені службою у справах неповнолітніх до шкіл і училищ соціальної реабілітації. Переважна більшість з них важковиховувані, педагогічно занедбані. Якщо на початку 80-х років минулого століття до таких можна було віднести не більше 25% всього шкільного контингенту, то в 2004 р. педагоги-практики вказували на наявність 75 - 80% таких школярів.

Терміном "правопорушник" ми визначаємо неповнолітнього з соціальними відхиленнями у поведінці, який скоює проступки, заборонені чинним законодавством та іншими нормативними актами. Це психічно і фізично здоровий учень (однак з уже вираженим негативним життєвим досвідом, негативними соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками і потребами, зіпсованим, неправильним вихованням, негативним впливом середовища), система ставлень якого до колективу та окремих товаришів, до самого себе і в цілому до оточуючого середовища адекватна системі суспільних відносин.

Якщо для юристів врахування особливостей кожного різновиду правопорушень необхідне передусім для правильного застосування до правопорушників відповідних покарань, передбачених правовими нормами, то для педагогів важливого значення набуває виявлення особливостей школярів, які за своєю структурою, динамікою, потенційно схильні до певних правопорушень і вимагають диференціації виховних впливів.

Складність педагогічного аналізу ситуацій підвищеного ризику, при яких порушення дисципліни, негативні вчинки межують з правопорушеннями, полягає в об'єктивному визначенні міри суспільної шкоди і небезпеки вчинку конкретного учня, його провини у мотивації ставлення до скоєного злочину.

Неповнолітні злочинці - підлітки, які скоїли кримінальні злочини і направляються судом до виховних колоній. Важливим аспектом поводження з ними є дотримання міжнародних актів щодо їхніх прав.

Звичайно, ми поділяємо думку юристів, що статистичні дані ще не є об'єктивними показниками злочинності. Негативні вчинки мають високу латентність. Однак кількісний аналіз і якісні показники дають можливість виявити основні тенденції деформації поведінки важковиховуваних школярів.

На криміналізацію неповнолітніх найбільше впливають:

• криміналізація вуличної субкультури;

• розширення структури злочинності неповнолітніх, передусім за рахунок майнових злочинів;

• збільшення частки тяжких злочинів. Особливо проти особистості, навмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування;

• загострення тенденцій до скоєння правопорушень осіб, які не підпадають під судочинство;

• зниження віку скоєння правопорушень. Так, підлітки віком 14 -17 років становлять 8% загального населення України, однак вони скоюють чверть усіх злочинів. Лише за останні 5 років питома вага скоєних ними злочинів зросла на 15%. Серед вікових категорій 6 -8% складають учні початкових класів;

• розвиток дівчачої злочинності. У 2005 р. питома вага дівчат-правопорушників становила майже 20%;

• зростання групових злочинів. Майже 40% правопорушень підлітків має груповий характер з ознаками організованої злочинності;

• змінилась соціальна характеристика і структура угруповань підлітків-правопорушників. Особливо це характерно для груп так званих "дітей вулиці";

• розширення соціальної структури злочинності неповнолітніх. На сьогодні втрата виховного потенціалу сім'ї спричинила збільшення частки дітей з так званих ззовні благополучних сімей, в тому числі з сільської місцевості;

• сталість тенденцій рецидивної злочинності;

• зростаюча криміналізація обігу наркотиків, сексуальної торгівлі;

• збільшення в групах кримінального способу життя, ВІЛ/СНІДу та ІПСШ.

У сукупності чинників триває розширення структури фонових явищ злочинності. Особливо це стосується дитячої злочинності та проституції серед неповнолітніх.

Отже, суть педагогічного аналізу полягає у правильному встановленні морального, психологічного і правового змісту порушених норм; їх незнання призводить до нечіткості розмежування вчинків. Для того, щоб встановити, які норми порушені, необхідна етична, психологічна і правова грамотність педагога.

Наші спостереження засвідчили, що у 62% педагогів виникають труднощі при визначенні змісту хуліганських вчинків, що підпадають під ознаки статей Кримінального кодексу України. Хуліганство, яке карається в адміністративному порядку, відрізняється належністю одночасно до двох критеріїв: порушення загальноприйнятих норм поведінки і виражена цими діями неповага до суспільства, до гідності людини. Однак нерідко дію учня вчителі, вихователі визначають як хуліганську при наявності лише однієї з цих ознак, допускаючи часто суто емоційну оцінку вчинку, а не моральну чи правову.

Особливо важливо в умовах школи розмежувати порушення шкільної дисципліни з проступками. Тому слід визначити не лише об'єкт, на який спрямоване порушення підлітка, а також мотиви цього порушення.

Правопорушення неповнолітніх — це небезпечне соціальне явище, оскільки правопорушення в середовищі неповнолітніх заважають, по-перше, формуванню соціально цінної особистості неповнолітнього; по-друге, завдають суспільству значних втрат у трудових ресурсах (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, злочинність неповнолітніх дуже впливає на формування рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми).

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття норм поведінки.

2. Сутність ситуацій ризику.

3. Види субкультурних норм поведінки.

4. Особливості правопорушень неповнолітніх.