Виховна година "Шана Кобзареві"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід на тему

 

«Шана Кобзареві»

 

 

 

Підготувала:

Педагог-організатор

Мушкатівської ЗОШ

І-ІІ ступенів

Юркова Олена Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета заходу: викликати зацікавлення життям і творчістю Тараса Григоровича Шевченка; розвивати навички самостійного пошуку інформації; розвивати навички відтворення настроїв пейзажних поезій; пам'ять, логічне й образне мислення; виховувати почуття прекрасного, естетичної насолоди віт творів мистецтва як потужної спонуки до оптимістичного життєствердного погляду на світ.

Форма проведення: класна година.

Місце проведення заходу і його тривалість: 5-А клас (45 хв.)

Обладнання: портрет Шевченка, вишитий рушник, книжка «Кобзар» Шевченка, учнівські малюнки, вислови про поета.

Науково-популярна і методична література:

 

1. Бондарчук Г. М. Тимочків М. М. Виховні години: На допомогу класному керівникові. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 80 с.
2. Виховні заходи. Сценарії/ Упоряд. О. В. Гноінська. - Харків: Ранок - НТ, 2007. 54 с.
3. Краєзнавчі свята. – Харків: Вид. група «Основа», 2008. – 288 с.
4. Кадленчук С. Г. Теорія і методика виховання. – К. , 1997.

 

 

 

Зміст виховного заходу:

 

І. Вступна частина

 

Вступне слово вчителя.

Вітаю вас, славні дівчата і хлоп'ята! Сьогодні у нас -  Шевченкові Свята. Сьогодні вітають дорослі і малі Шевченка по всій українській землі!

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належить й ім'я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тому і не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв'язаний.

Перші дні весни – чи не найкраща пора року. Адже саме весна пробуджує землю, живить першими добро дарчими соками і природу, і нас із вами, бо ми – так само невід'ємна часточка матінки Природи.

 

ІІ. Основна частина

 

Багато-багато літ тому весна, один з її березневих днів, подарувала Україні та всьому людству славетного Кобзаря, співця і сина України. Як ви гадаєте, друзі: про кого я говорю?

Діти. (Відповідають). Кобзар – це Тарас Григорович Шевченко!...

Вчитель. Правильно! Молодці! Я маю на думці Тараса Григоровича Шевченка, якого нам подарувала весна. А народився наш видатний поет…(До дітей). Нумо – хто мені скаже, у який день і в якому році він народився?

(Діти відповідають).

 Все ви, мої славні й хороші, знаєте! Так, Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року…А хто з вас, всезнайки, скаже, де народився наш Кобзар?

(Діалог з дітьми по біографії письменника).

Вчитель. (Підсумувавши все почуте, продовжує).

Напевне, саме тому, що наш Кобзар народився на початку весни, він так любив цю дивовижну пору року і в багатьох своїх творах з ніжністю і захопленням писав про неї.

 Хто з вас, друзі, може пригадати вірші Тараса Шевченка, де йдеться про весну? Прошу, виходьте до мене!

(Діти читають вірші).

Учень 1. Я хочу прочитати ось які рядки Тараса Шевченка що запам'яталися мені:

Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають.

Вчитель. Дякую, друже! Ти, наче той жайворонок, своїми словами привітав Тараса. (До глядачів). Хто ще?...Прошу, виходьте сюди!...

 

 

Учень 2. А я знаю про весну такі вірші Тараса Шевченка:

І барвінком, і рутою,

І рястом квітчає

Весна землю, мов дівчину

В зеленому гаї;

І сонечко серед неба

Опинилось – стало,

Мов жених той молодую, 

Землю оглядало…

(Після читання віршів, вчитель звертається до слухачів).

Вчитель. От ви, друзі, послухали щойно прекрасні вірші Тараса Шевченка про весну. Напевне, ви звернули увагу й на те, що ми нашого видатного Поета називаємо Кобзарем.

А чи може хто з вас узяти й розповісти, хто такі кобзарі взагалі, і чому саме Кобзарем з давніх-давен називають у народі нашого Тараса?

(Учні виголошують свої наперед підготовлені повідомлення).

Вчитель. Гадаю, тепер ви всі запам'ятали: кобзарями в Україні називали народних співців-музик. Більш як 300 років тому кобзарі супроводжували козаків у звитяжних походах, мандрували дорогами України та несли свої думи -  пісні людям.

Тарас Григорович Шевченко дуже любив кобзарську творчість, народну пісню. Саме з них і почалась його поезія, тож і він сам вважав себе, так би мовити, членом кобзарського лицарства. Адже його вірші та поеми, як і кобзарські думи – пісні, були широко відомі людям, передавалися від одного до іншого в усній формі, і чимало його віршів сприймалися в народі як власне народні пісні!

До речі, хто з вас, друзі, скаже мені, як називається найвідоміша книга Тараса Шевченка?...

Діти. «Кобзар!»

Вчитель. Так, головна книга всього життя Тараса Григоровича Шевченка називається «Кобзар», і чому саме так він її назвав, сподіваюся, ви всі тепер уже знаєте.

Хто хоче прочитати нам вірші з «Кобзар», підводьте руки – і гайда до мене!

(Діти читають вірші з «Кобзаря»).

Учень 3.  Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!...

Учень 4.  А я знаю вірші, написані Кобзарем за народними мотивами! Ось вони:

Місяченьку!

Наш голубоньку!

Ходи до нас вечеряти:

У нас козак в очереті,

В очереті, в осоці,

Срібний перстень на руці;

Молоденький, чорнобривий;

Знайшли вчора у діброві.

Світи довше в чистім полі,

Щоб нагулятись доволі.

Поки відьми ще літають,

Поки півні не співають,

Посвіти нам…Он щось ходить!

Он під дубом щось там робить.

Ух! Ух!

Солом'яний дух, дух!...

Ведучий. (Усміхається). Чудові рядки згадали: так і хочеться руки в боки взяти та й затанцювати!...Дякую всім – усім!...

Як бачите, друзі, Тарас Григорович дуже любив свою Україну, коли так гарно і – що важливо! – весело писав про неї. От згадайте хоча б його рядки про наше українське село. Хто з вас прочитає?...Ти? Будь ласка, виходь!

Учень 5.   Село! і серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писане село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколисті тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом…

Вчитель. Дякую, друже, за прекрасні вірші! Вже з оцих рядків можна відчути, як глибоко любив Шевченко Україну, як обожнював її, вірячи, що таки сам Бог береже її. Це можна побачити і в інших його поетичних рядках…(До слухачів). Може, хтось іще згадає рядки Кобзаря на цю тему?...

(Учні читають вірші).

Учень 6. Я пам'ятаю такі рядки, в яких Тарас Шевченко наче присягається Україні на любов:

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї;

То одинокому мені,

Здається – кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Вчитель. Таки справді: країну, кращу за нашу рідну Україну, годі й шукати на землі! Принаймні,- для нас із вами, друзі. Саме тому Тарас обожнював нашу землю й заповідав усім так само ставитися до неї та робити ще красивішою.

(До виступу запрошується учень)

Учень 7. А я пригадав, як мені розповідали одну народну придибенцію – так цю оповідку називали старі люди, - в якій ідеться про Тараса Шевченка.

Вчитель. То, може, ти й нам її перекажеш?

Учень 7. Охоче!... Тільки можна – ми удвох?...

Вчитель. (Посміхається). Звичайно, можна! Прошу!

Перший. Одного разу гостював Тарас Шевченко у бідного-бідного селянина. Нічого – нічогісінько в того не було, хіба дітлашня і злиденна хата…

Другий. А сімейка була чимала – аж 8-ро дітей! І геть усі – обідрані й голодні. А хата ж, хата!... Стара, перехняблена, от-от розвалиться…

Перший. І от, аби хоч трохи розважити дітлашню, Шевченко сів за голий стіл та й почав малювати…

Другий. Під рукою в нього, просто на очах у здивованих дітей, почав виростати гарний – прегарний будинок з багатьма вікнами на всі сторони світу.

Перший. Раптом найменше маля запитало:

• А хто, дядьку, житиме в цій великій хаті?...

Другий. Посміхнувся Тарас Григорович у вуса, підвів очі на дітей і впевнено вимовив:

• Якщо й не ви, то діти й онуки ваші неодмінно житимуть у таких будинках, вольні й незалежні!...

Вчитель. Дуже й дуже цікава оповідка, або, як ти казав, - придибенція. Дякую вам, друзі…(До інших). До речі, наш Поет не помилився: тепер майже всі ми з вами живемо, слава долі, вже не в якихось перехняблених хатинках…

Як бачите, мої славні і хороші, умів наш Тарас і майбутнє передбачати…Переконана, що дехто з вас може згадати вірші Кобзаря про майбутнє. Пригадайте, скажімо, його поетичні рядки під назвою «Сон», які вже траплялися декому із вас… Бачу, бачу! Виходь сюди, прошу!

Учень 8. Мені здається, що в цих рядках, які я хочу прочитати, мова йде також про майбутнє…

Вчитель. Читай, читай, будь ласка. А ми всі послухаємо.

Учень 8.   На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила! і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі…

Вчитель. Здається, що в цих рядках і сам Тарас Шевченко бачив такий сон, а в ньому – нас із вами, вольних і незалежних! А багатство – діло наживне: все тепер од нас самих залежить…

А зараз, друзі, я хочу запропонувати вам подивитися невеличку п'єску, яку поставили і зіграють мої помічники.

Її написано за народною оповідкою про Тараса Григоровича Шевченка. А таких оповідок, які складав про Кобзаря наш народ, - лічити й не полічити! І в них Поет постає веселим дотепником і жартівником, що сміється нещадно над панами.

Отже – наша міні вистава про кумедний випадок, що трапився одного разу з Тарасом Григоровичем під час його перебування у Києві…

 

Сценка

(На сцену виходять учасники дійства. На першому плані – школяр у ролі Шевченка. Він сідає і щось малює на аркуші. До нього поважно підходить Пан, зазирає Шевченкові через плече, здивовано витріщає очі…)

 

Пан. (Уїдливо). І що це ви, добродію, черкаєте отаке?

Шевченко. (Не відриваючись від роботи). Не черкаю, а малюю, портрет знайомого…

Пан. (Так само іронічно). Щось я не бачу поряд нікого, хто б міг слугувати вам за натуру. Невже ви отак, по пам'яті, здатні щось путнє змалювати?

Шевченко. А чому би й ні? Здатний… (Продовжує малювати).

Пан. (Украй єхидно). Це, мабуть, хитрість така: аби ніхто не міг перевірити, чи схожий ваш малюнок з оригіналом! (Сміється сам до себе пихато).

Шевченко. (Недбало). Помиляєтеся, шановний: Пам'ять маю чудову, та й малюю начебто непогано.

Пан. (Ніби з викликом). А мій портрет, отак, просто зараз же, ви могли би змалювати?!

Шевченко. (Усміхаючись). Ваш? Портрет? Та дуже просто!

(Прискіпливо оглядаючи пихатого Пана з голови до ніг). Тим паче, що ви (Іронічно усміхаючись) когось мені дуже й дуже нагадуєте…

Пан. Тоді змалюйте, а я віддячу (Лізе в кишеню за гаманцем).

Шевченко. То вже потім поговоримо, а зараз ставайте ось тут.(Підводиться, переставляє Пана туди-сюди, надає йому кумедну позу, прискіпливо оглядає знову).

Та-а-ак… Здається, так добре… Стійте, прошу пана, незрушно – я малюю!

 (Тарас сідає і малює. Пан стоїть, наче закам'янів. Видно, щось йому свербить; він кривиться, але боїться навіть і ворухнутися).

Пан. (Не втерпівши). Довго мені ще отак стовбичити?!

Шевченко. Та ні, ось ще кілька штрихів – і готово!

(Подає Панові малюнок. Той уважно роздивляється, задоволено прицмокує – портрет йому явно сподобався).

Пан. Здається, непогано… І скільки ж ви правите за нього?

Шевченко. Та недорого, як для вас – рубликів 300…

Пан. (Аж підстрибує, захлинається). Та ви…Ви…Ви що?! Оце за кілька хвилин такого-сякого карлякання – і цілісіньких 300 рублів?! Нема дурних…

Шевченко. (Щось домальовуючи на портреті). Побачимо, побачимо…(Відсуває від себе підправлений малюнок, роздивляється уважно, задоволено усміхається). От тепер – зовсім непогано, тепер і дорожче можна правити…

(Пан іще раз кидає презирливий погляд на Шевченка, пхикає, іде геть. Шевченко кладе портрет на стілець, іде за Паном…Виходить Крамар. Дія відбувається ніби другого дня).

Крамар. (Підходить до малюнка, роздивляється, задоволено сміється). Ну й Тарас, от утнув!...Що ж, виставлю на продаж: побачимо, що буде…

(До крамниці заходить Пан. Одразу кидає погляд на портрет, ніяковіє, звертається до Крамаря).

Пан. Що коштує цей портрет?

Крамар. (Порівнявши Пана з портретом). Як для вас, шановний, то всього – навсього…500 рублів!

Пан. (Аж затинається). Скі…скі…скільки-и-и?!

Крамар. 500.

(З'являється Покупець, підключається до Пана і Крамаря. Пильно вивчає портрет і Пана).

Покупець. (До Крамаря). Ви кажете – 500? Беру! (Лізе нібито за грішми).

Пан. (Перелякано). Ні, я перший! Беру! (Тицяє Крамареві гроші, вихоплює портрет і стрімголов тікає).

Крамар. (Перелічує гроші). Непогано заробили, а здавалось би за що? Господи прости! За віслюкові вуха, які наш Тарас домалював на портреті тому Панові!...

Покупець. Буде на що Тарасові фарби купувати!

(З'являється Шевченко, який усе чув та бачив).

Шевченко. Непогано провчили пихатого пана! А на фарби гроші в мене є, дякую вам, друзі! (До Крамаря). Краще віддайте їх прочанам у Лаврі – нехай за Україну помоляться…

(П'єсу закінчено, всі повертаються на місця).

 

 

ІІІ. Заключна частина

 

Вчитель. Давайте, друзі, на цій веселій ноті і завершимо наше свято – свято поезії, свято України, свято нашого невмирущого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка!

 

Дякуємо всім за увагу!