Виховна година "Свято рідної мови"

ЦСО до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю

Тема: «НАША МОВА — КОЛИСКОВА» (свято рідної мови)

Мета: розширювати знання учнів про рідну українську мову, її значення у житті кож­ного; розвивати творчу уяву, мислення, пам'ять; виховувати прагнення досконало знати правильну літературну мову і навчитися нею говорити.

Очікувані результати: усвідомлення важливості знання рідної мови її значення в житті, сформованість прагнення знати літературну мову, вчитися правильно нею говорити.

Хід уроку

Святково прибрана зала, навкруги — вишиті рушники, серветки, зразки українського одягу, старовинні ужиткові речі, кераміка. На стінах портрети   Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка. Діти одягнені в українські націо­нальні костюми.

Виходять дівчинка та хлопчик з хлібом-сіллю на українському вишитому рушнику.

Дівчинка

Добрий день вам, любі люди!

Хай вам щастя-доля буде

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік .

Хлопчик

Є багато країн на землі,

В них — озера, річки і долини...

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди — Батьківщина.

Учитель. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальов­ничій землі, в нашій славній Україні. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки — тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, за­чувши рідне слово...

Мова — душа народу. І сьогодні ми будемо говорити про нашу рідну україн­ську мову.

Нашу мову в час горя й біди

Не від одної тяжкої навали

Не на те рятували діди,

Щоб онуки її забували.

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось вона співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми...

Уклін чолом народу,

Що мову рідну нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

 

 

Учень

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту навіки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

 Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина, так як мати, —

Мова кожного із нас.

Виходять дівчатка і хлопчик в українському одязі.

 

Українка я маленька.

Українка — моя ненька.

В неї щира я дитина,

Добра, люба та єдина.

Вірна я дочка народу,

Бо козацького я роду,

Щиро я свій рід кохаю,

Роду іншого не знаю.

На Вкраїні народилась,

В свою маму удалась.

Все, що рідне, я кохаю,

Всім, хто рідний, помагаю,

І чужому я навчаюсь, ^

Але й свого не цураюсь.

Учитель. Хто ти, хлопчику маленький?

 Хлопчик

Я син України-неньки!

Українцем я зовуся.

Й тою назвою горджуся.

В мене вдача щира й сміла,

І відвага духа й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

 

Учитель. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід і почуття.

 Українська мова — давня й молода.

Світить рідне слово, як жива вода.

Звідки воно взялось — діло не просте...

В душу засівалось, і з душі росте.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово!

Рідна мово українська,

Ти душа мого народу,

Вудь від роду і до роду,

Рідна мово материнська.

Учитель. Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, най­ближча до серця — українська. Вона співуча і багата.

Зі слова починається людина,

Із мови починається мій рід.

Ласкава, мамина, єдина,

Щебече соловейком на весь світ.

Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна,

Моя українська, свята наша мова

Бринить, як бандури струна.

Учитель. Світ мови оточує людину від народження. Ще дитина не вміє розмовляти, а вже уважно прислухається до голосу матері, засинає під колис­кову пісню. Любов до рідного краю, до мови, починається з материнської ко- лисаночки. У ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси, справед­ливості.

Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива,

Перші матері слова,

Перша пісня колискова!

Як я була ще маленька,

Колисала мене ненька,

Колисаночку гойдала

Й ніжну пісеньку співала.

Діти виконують колискову пісню.

Учитель. Наша українська мова багата на різні вірші, пісні, ігри, за­гадки, прислів’я та приказки. А пам’ятаєте, діти, пісню про маленьку дів­чинку, яка дуже сумувала, а коли прийшли до неї подруги, то розвеселили її? Дівчатка, як же цю дівчинку звали? (Діти грають у гру «Подоляночка».)

— Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кри­нична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю. Глибше ви пізнаєте її скарби, коли будете вчитися у школі.

Учи,дитино, рідну мову,

Гордися нею і лелій.

А зрадити голубоньку чудову

Ти навіть в думці не посмій.

Молися нею юними устами —

Вона твоя, як серце і душа.

Вона від прадіда, від тата і від мами,

Вона — Шевченкова, Франкова, Куліша.

Люби її, як матінку й природу,

Горнись до неї — ти ж бо її син!

Вона — безсмертя рідного народу,

Могутній, вічний України дзвін.

Наше свято наближається до кінця. Я була б рада та щаслива, якби від сьо­годнішнього свята ви, дорогі діти, залишили у своєму серці хоча б одну кра­плину любові до рідної мови.

Не цурайтеся мови, люди,

Рідного джерельця,

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця!

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

 В українській хаті.

      

      Бо ж вона така багата

      І така чудова.

      Неповторна і крилата

      Українська мова!

 

      Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!

      У барвінки зодягайся, українське слово.

       Колосися житом в полі, піснею в оселі,

       Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,

       Як з дитячої колиски мову покохали.