Виховна година у 9 класі

Тема. Слово,що звучить душею: святкуємо День української писемності та мови

Мета: навчати учнів розумінню того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава, розширювати знання про красу і багатство української мови, ознайомити дітей з українськими звичаями; пробудити почуття національної гідності; формувати   соціальний досвід у підлітків, успадкування духовних надбань,  виховувати повагу до культурної спадщини рідного народу, любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: вишиті рушники, ілюстративно – демонстраційна презентація, музичний супровід.

Місце проведення заходу:  святково прибраний клас.

                                                          Хід заходу

Учитель. 27 жовтня відзначається День української писемності та мови.

          Тож, сьогоднішня наша зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання.

Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

         Ведучий 1: Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша.

Ведуча 2: Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе частинкою суспільства? Гадаю, що ні.

Ведуча 1:  Правильно думаєш. Мова — це диво.

 З нею людина розумна й щаслива.

 Знаючи мову, спілкуються люди,

 Мова загине — й людини не буде.

Ведуча 2:  Як же без мови? Не уявляю!

 Я щохвилини про щось та й питаю.

 А коли мови не будемо знати,

 Як же ми зможемо світ пізнавати?

Ведуча 1: В світі ми — люди ,а

 Людям без мови не можна прожити.

 Ще повідомити хочу вам я

 В кожній країні є мова своя.

 Кожна людина свою мову знає.

 Любить безмежно її й поважає.

 Рідна одним мова східна — японська,

 Іншим найкраща — китайська, естонська.

 Мова у світі панує англійська,

 Нам найрідніша своя, українська.

Ведуча 2:  Ми з вами всі живемо в Україні,

 Мова чудова й пісні в нас чарівні.

 Треба, щоб мову ми вчили і знали

 Й  нею частенько усі розмовляли.

Ведуча 1: Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

         Ведуча 2: Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Ведуча1: Я думаю, що треба звернутися трішечки до історії. Бо яка ж то розповідь без   історії?! Мова допомагала людям порозумітися між собою, допомагала нашим предкам у їхньому важкому житті.

Ведуча 2: 9 листопада, у день Преподобного Нестора-літописця, ми відзначаємо День української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам’ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

Ведуча 1: Нестор-літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

Ведуча 2: Говорячи про розвиток української писемності, слід згадати, що розвиток української літератури відбувався за рахунок надбань слов’янської писемності. Саме тому слід обов’язково згадати про діяльністю засновників слов’янської азбуки – братів Кирила та Мефодія. До історії культури і релігії вони ввійшли як церковні діячі. Вони народилися і виросли в Македонії. Мали неабиякі розумові здібності, засвоїли ряд наук. Візантійський імператор Михайло послав братів у Моравію для просвітительської місії. Там, як і в інших князівствах, богослужіння велося незрозумілою латиною. Це й спонукало Кирила до створення 863 року слов’янської азбуки, що мала 38 букв.

Ведуча 1: Кирилиця – слов’янська азбука, за іменем її творця вживалася протягом сотень років, є основою сучасної азбуки всіх слов’янських народів. Нею написані «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» та інші твори Київської Русі. Імена Кирила і  Мефодія навічно записані в історію слов’янських народів.

Ведучий 2: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

  Ведучий1. Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова.

Ведуча 2: 6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ про відзначення 9 листопада Дня української писемності та мови. З цього часу щороку в Україні проходять масові заходи, приурочені цьому святу. І лише з цього року

Згідно Указу Президента України В. Зеленського"Про внесення змін до деяких указів Президента України" відтепер День української писемності та мови відзначатиметь в Україні щорічно 27 жовтня.

Ведуча 1: Але День вшанування пам'яті Нестора - літописця не остання подія-  9 листопада, бо саме в цей день по всій Україні розпочинає свою роботу Міжнародний дитячий конкурс знавців рідної мови імені П. Яцика. Хто такий Петро Яцик? Яка мета даного конкурсу? Про це ми хочемо вам розповісти.

Ведуча 2:  Народився Петро Яцик 7 липня 1921р. у родині селянина Дмитра Яцика.

Пройшовши нелегкий життєвий шлях далеко від рідної землі, П. Яцик завжди радів кожному успіху України. Ставши видатним бізнесменом в далекій Канаді, він водночас став і великим меценатом. За його фінансової підтримки з'явилося на світ чимало книжок з історії та культури України.

Ведуча 1:  П. Яцик віддав Україні всього себе, всіляко підтримував фінансово. Його життя - це яскравий взірець служіння рідному народові, Україні. Він прагнув до того, щоб українське письменство розквітало, щоб відроджувалася гордість за свою мову.

Ведуча 2:  Глибоким болем озвалась у серцях українців сумна звістка про смерть П.Яцика у Канаді на 81 році життя. Великий меценат не дожив до II Міжнародного конкурсу з української мови, який стартував 9 листопада 2001 року, вже тепер імені самого П. Яцика. Його справу продовжує донька Надія Яцик. 

Ведуча 1:  Мета даного конкурсу - сприяти утвердженню державного статусу української мови і піднесенню її престижу серед учнівської молоді, виховання і шанобливого ставлення до культури і традицій українського народу, піднесення престижу української мови в Україні і за її межами та підвищення знань з мови; виховання в молодого покоління українців любові до рідної мови свого народу, усвідомлення того, що українська мова є генетичним кодом української нації.

Ведуча 2:  Міжнародний конкурс з української мови імені П. Яцика проводиться як творче змагання учнівської молоді. Велика честь брати участь у цих              мовних змаганнях.

Отож, нам за честь брати активну участь у цьому конкурсі і виявляти знання з рідної мови. 

Ведуча 1: Ще і ще раз припадімо спраглими устами до цілющого джерела рідної мови. Відчуймо неосяжну душу народу; відчуймо смуток, бо не вистачить життя, аби перепливти мовний океан. Та вірмо, що рідне слово житиме завжди. Бо воно є Вічність, воно є Правда, Добро і Краса нашого народу. Бо шлях до істини і величі лежить через слово.     

Ведучий 2. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.

(Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий". На сцені 12 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени)

1.1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

2.1776 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

3.1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

4.1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

5.1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

6.1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

7.1884 р. – закрито всі українські театри.

8.1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи".

9.1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.

10.1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов?язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

11.1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

12. 1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

Ведуча 2: А зараз ми  пропонуємо вашій увазі незвичайний шлешмоб «Вірш українською». 

Учениця:  Українська мова промениста,

 Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

 Багата, як земля, джерельно - чиста,

 І тепла, наче мамина рука.

.

    Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

То ж мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить.

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати,

І найрідніша нам вона.

Учениця: Яке багатство слів, і в кожному – якась незбагненна сила!

Учитель:   Адже словом можна розвеселити

Учениця:  розрадити

Учитель: вселити надію

Учениця: викликати посмішку

Учитель: переконати

Учениця: ощасливити

Учитель: зцілити

Учениця: причарувати

Учитель: возвеличити

Учениця: очистити душу

Учитель: розсіяти сумнів

Учениця: скувати сили душі

Учитель: посилити тривогу й безнадію

Учениця: поранити душу

Учитель: приголомшити

Учениця: принизити

Учитель: образити

Учениця: зганьбити

Учитель: і навіть убити…

Учениця:Якоюсь сумною нотою ми завершили… А давай викличемо посмішку у наших глядачів, а заодно й послухаємо,якою є мова наших депутатів.

Учень:  Гумореска Павла Глазового «Руськомовний депутат»

Коли в Радi у Верховнiй Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні, Що він меле й телiпа.
- Без единого Союза Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России, Неизбежно пропадем...
- Виступайте на державній! - Із гальорки хтось гука.
- Перестаньте придираться! -Чути з іншого кутка.
-А йому ж державна мова Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало, Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи, Твердолоба голова,
Українські чи російськi Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови Чи чотири, чи одна, -
Ні тiєi, нi цiєї Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість, І - сумління не гризе...
Тож послухайте терпляче, Ще чого він наверзе.
- Мы от наших оппонентов Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой Иностранных богачей.
Потому они им служат, Что живут за ихний счет!
Зачекаймо ще хвилинку, Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
- А тепер повiдай нам, За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам? Ти продуктiв добру купу
Умегелюєш щодня.
Що ж у тебе - є корова,Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу Ти картопельку їси?
У народу від нестатків Уривається терпець,
А у тебе на загривку Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш? Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає, Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну, Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати, Це ж тобi не чемодан.
Учитель:  Мова - це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив».Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а до самознищення особистості. На жаль, таких горе-особистостей багато в нашій Україні. Ось як про це говориться в  гуморесці П. Глазового «Кухлик».

(Учень читає гумореску «Кухлик»).

Дід приїхав із села, Ходить по столиці.
Має гроші – не мина  Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво? Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть, Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлік здєсь, Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була Гостра та бідова.
- У мєня єсть свій язик, Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід, Бо така сама біда В моєї корови:
Має, бідна, язика – І не знає мови!

Учениця:   Скільки пісень і віршів присвячено темі кохання! Слухала б їх і слухала.

Напевно, таке прагнення до грамотності та вченості, як у Проні та Голохвастова , і привело до того, що на наших крамницях, кав’ярнях  вивіски чужинські.

Учитель:  Давай краще послухаємо на цю тему вірш.

( Учень читає поезію)

Браття мої, українці, що ж ви наробили?

Свою мову, що від Бога, та й занапастили.

На крамницях, установах – скрізь слова чужинські.

Цураєтесь? Чи забули рідні, материнські?

Чом народ, який не є, скрізь свою цінує,

А вам вуха пестить чуже, око вам милує?

Там «МакДональдс», ну а там… язик не повернеш.

Невже думають увагу швидше цим привернеш?

Хай «Варенична» то буде, а чи «Пиріжкова».

Якщо смачно прийдуть люди і знову, і знову.

Ви забули пампушки, навіть слово – пишка,

Піцу просите, хотдог, з півметра заввишки.

Чом вас манить так чуже? Це мене дивує,

Чи від слова чужинського краще вам смакує?

І як далі буде так, то чия провина,

Як не буде знати мови жодная людина?

А коли немає мови – немає Держави,

А ми з вами – запроданці, «внуки препогані».

Не навчились цінувати ні мови, ні роду,

А на захист державної товчем в ступі воду.

Та коли ми є Держава, досить шельмувати,

Треба свою рідну мову над усе підняти.

Задумайтесь: ви – НАРОД! – своєї країни.

Не пройдисвіти, а діти неньки України.

Учениця:   Знаєте, я подумала, як багато робили і роблять письменники , щоб пробудити в людей гордість з того, що вони українці.

Учитель: Так, навіть найтонша грань мови знайшла своє відображення  у творах письменників.

        Учитель:   Свято ось-ось завершиться,хочеться  звернутись до    присутніх у залі й сказати щось дуже важливе.

Ведучий:  А ми звернемось до всіх словами із вірша «До українців» Віктора Баранова.

 Учень читає вірш «До українців»)

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

( Звучить пісня «Мова єднання»)

Учитель:  Ось і підійшло до кінця наше свято.  І хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб ви завжди пам'ятали, про те багатство, яке є у кожного з нас, і багатство це - наша рідна мова.

То ж вивчайте рідну мову

Вже тепер з маленьких літ.

Українське наше слово

Хай звучить на цілий світ!

Хай лунає мова в світі

Повна сили і тепла,

Не цурайтесь мови, діти,

Не замутьте джерела!

Учениця:

Вже скінчилося свято

І прощатись пора,

Ми бажаємо Вітчизні

Щастя, миру, добра.

Добро хай панує у вашому домі,

І мир нехай буде завжди.

Здоров’я міцного і щедрої долі

Бажаєм на довгі роки.

Ведуча 2: Наше свято закінчується.

Ведуча 1: Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник української мови. Нашої рідної мови.

І завершити нашу лінійку ми  хотіли саме словами поезії Олеся Лупія "Говоріть"
Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
 Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Ведуча 2:
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.