Виховна година "З вишиванкою у серці"

 

 Вишиванко моя, вишиванко

 

 

 

Виховна година

Федоревська Наталя Григорівна,

учитель украінськоі мови та літератури

НВК «Ерудит»

«З вишиванкою у серці»

Мета : Викликати в учнів інтерес до історичного минулого, до вишиванки; спонукати вихованців до відновлення національних традицій, їх збереження і впровадження в життя.

Обладнання: елементи української хати: намальоване віконце, зображення ікони, обрамлені рушниками, скриня, лавки, покриті тканими килимками, стіл, накритий вишитою скатертиною, на ньому хлібина або коровай, глечик; вишиті рушники, сорочки, записи пісень, відеокліпи.

Вступне слово вчителя.

Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка - дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка - писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Вишиванка - біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра - ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

( демонстрація відеокліпу  «Вишиванка. Українська пісня»)

Ведучий 1. Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи.

Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі прадідівські традиції.

Одним із  символів,без якого немислимий український національний стрій, є вишивана сорочка.

На полотно лягли  малюнки:

І рожі, й квіти і листки.

У хрестик шиті візерунки

Із кольорів сімох нитки.

Як дивишся на вишиванку –

В ній бачиш гори, поле, ліс,

І промінь сонця  рано-вранці,

І  гай розплетених доріг.

Високих полонин простори

І золоті хлібні лани,

І голубе хвилясте море,

А в ньому ген пливуть човни…

Я низько кланяюся жінці

За візерунки чарівні,

За те, що вигойдала в думці

Вітчизни молодість мені.

Ведучий: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

-Хто ти? Чого така сумна?

 Дівчина відповіла:

Я - Україна, а плачу я, бо стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

-Чому ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її:

-Зачекай. Є в мене дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.

Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього плетіння та іншим видам рукоділля.

І уч.  Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг. Недаремно військовий костюм, поширений на Русі вже в Х ст.., мав вигляд металевої сорочки – кольчуги. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язали з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще "Домострой"радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

 

 Виконується пісня «Мамина сорочка». (Демонстрація відеокліпу)

Мені сорочку мати вишивала Неначе долю хрестиком плела, Щоб я легких стежинок не шукала, І доля щоб щасливою була. Виконуй, доню, мати говорила, Закони Божі, істини прості:

Не зраджуй землю, що тебе  зростила, 

Не залишай нікого у біді.

Приспів.

А сорочка мамина біла – біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває,

Я її до серденька пригортаю.

 

 Літа, неначе птахи пролітають.

 Вже донечки, як квіти навесні,

 Я їм сорочку білу вишиваю,

 Як вишивали матінка мені.

 Виконуй, доню, мати говорила,

 Закони Божі, істини прості:

 Не зраджуй землю, що тебе зростила,

 Не залишай нікого у біді.

                                                  Приспів.

Маю я сорочечку білу - білу,

Маю я сорочечку серцю милу,

Буду її з радістю одягати,

Буде мені серденько зігрівати.

А сорочка мамина біла — біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває,

Я її до серденька пригортаю.

 

2 уч.Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам’ятних часів. Жіноча сорочка належить до найстаршої одежі наших предків. Можна припустити, що за княжих часів на Україні – Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних слов’ян ще й тепер можна бачити жінок у такому одязі.

Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було і є біле лляне чи конопляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія.

Білий колір українських сорочок – це найстарша й найхарактерніша їх особливість. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народних приповідках:

К Великодню сорочка хоч і лихенька, аби біленька

Як неділя, то й сорочка біла

Як мати рідненька, той сорочка біленька

Як сорочка біла то і жінка мила

Рукава як писанка, а личко як маків цвіт

Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті

Перша Перчиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

Виконується пісня "З вечора тривожного ".

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку,

 Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червону ниточку клала.

Що та чорна ниточка — на страждання,

 А червона ниточка — то кохання.

Що та чорна ниточка часто рвалась,

 А червона ниточка легко слалась.

Ой піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

 Сердься, мій соколику, чи не сердься,

 Будеш ти носить її коло серця.

Ведуча. Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку:

1уч.Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

- Слава Богові! - привіталася. - Що, помирає остання? А могла б і жити. Аж кинулася Марія.

- Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку! Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила:

 - Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

- Присягаю донечкою!

- Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти виділи.

Мати так і зробила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

2уч.Виший ще терен... А калину...

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала:

- Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся! А люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

- Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла

1уч.Вишивайте сорочки дітям і собі!

Та й впала мертвою коло донечки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.

 

                         Виконується пісня «Два кольори».

 

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

                              Червоними і чорними. нитками.(2р.)

                     Приспів.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба.

Два кольори мої, два кольори,

Червоне - то любов, а чорне - то журба.

 

Мене водило в безвісті життя,

                               Та я вертався на свої пороги.

                               Переплелись, як мамине шиття,

Сумні мої і радісні тривоги.(2р.)

                     Приспів.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому, -

Лиш згорточок старого полотна,

І вишите моє життя на ньому.

(демонстрація відеокліпу «Вишиванка»)

Ведучий.  За вишиванням жіночі сорочки можна поділити на 3 типи: наддністрянські, галицькі та подільські. Наддністрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками. А також сірими або білими нитками по білому полотні. Характерний рослинний орнамент. Галицьке вишивання поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат. Характерним є геометричний і багатокольоровий орнамент. На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом. Збереглися перекази, що в битві з татарами між Серетом і Збручем полягло чимало наших воїнів. Відтоді в цьому районі Тернопільщини гаптують жінки червоним по білому сорочку-пам’ять, сорочку-реквієм.   (демонстрація слайдів) (презентація «Сорочки»)

2 Уч. Сорочці наші пращури поклонялися як чарівній силі, як оберегу. Кажуть було так. В Токіо, під час одного з концертів української капели бандуристів, слухачів зібралося чимало. Але виступ сприймали стримано. Тоді відомий японський композитор ГооКітагава, котрий вів концерт, пішов за лаштунки, надягнув вишиту сорочку й знову вийшов на сцену. Присутні встали. Наша вишиванка справила магічну дію.

1 Уч. Народна мудрість залищила нам прислів’я, приказки, пісні, пов’язані із сорочкою.

Пісня "Виший ми, мамо, сорочку".

Сл. А. Михайліва, муз. М. Романишшш

Виший ми, мамо, сорочку,

 В рідній моїй стороні.

 Гори там виший рядочком,

Вишні рясні при вікні.

Хрестиком виший, матусю,

Рідні сади і поля.

Може, вже я не вернуся

Вранці стрічать солов'я.

Виший ми, мамо, сорочку,

Ведуча.Сорочки призначались для буденної роботи, свята, посагу, весілля, навіть смерті... Існував звичай, подекуди ще зберігся й досі: дарувати нареченому вишиванку, свекру, свекрусі у день весілля.

Виший, кохана, сорочку

Хрещеним барвінком зеленим.

В гарячих вечірніх загравах

Виший сорочку для мене.

Виший, кохана, сорочку

Свіжим прозорим світанком,

Білим вишневим суцвіттям,

Зоряно-квітним серпанком.

Виший, кохана, сорочку

Небом блакитним весняним,

Цвітом очей своїх синіх,

Заходом сонця багряним.

Виший, кохана, сорочку

Квітами маку й калини,

Плетивом чорно-червоним,

Духом моєї Вкраїни.

Виший, кохана, сорочку,

Я її буду жаліти

І у холодній розлуці

Душу у ній свою гріти.

Виший, кохана, сорочку,

Бо як у світ я полину,

Буду її зберігати —

Пам'ять про тебе єдину

В деяких регіонах родичі молодої несли в дарунок молодому сорочку. Вишивати її дівчина могла ще за довго до весілля. “Бо, - кажуть, - як є готова сорочка, то Бог і милого швидко пошле”.

Дівчина сорочку вишивала

Хрестиком барвистими нитками —

Ніби свою долю виглядала

Ранками і срібними ночами.

Де він, той, що серце приголубить,

Для душі відкриє синє море

І навіки руки ті полюбить,

Що для долі вишили узори?

Виконується пісня "Ой ти струмочку".

Ой ти струмочку, бистра водиця,

Куди біжиш і що несеш?

Кому кохання, кому розлуку,

Мені нічого не даєш.

 Сорочку білу вишию шовком,

В холодну воду я кину твою,

 Пливи, сорочко, де   ходить милий,

Скажи,що я його люблю.

Нехай одягне мій подарунок,

Поправить кучері свої,

Прийде до мене, я буду ждати,

Поки не змовкнуть солов’ї.

 А як не прийде, невже забуде,

Або розлюбить милий мене,

 Сорочка буде йому на згадку

Нехай кохає він мене.

Ведучий.

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

 І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

 Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Ведуча: Дорогі друзі! Ми з вами усі — українці, яких об'єднує у ве­лику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Ведучий: Хай сміється доля жу­равлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

Щасливу вашу осявають путь.