Виховна година "Жива мова - мова моєї матері"

Літературно – музична композиція «Жива мова – мова моєї матері»

Мета: показати багатство рідної мови, народної пісні; виховувати любов і повагу до рідного слова, як духовної святині, національну свідомість.

 

                  … По тому, як ми будемо зберігати кращі традиції минулого, наступні покоління не тільки оцінюватимуть нас, але й збережуть наші сьогоднішні набутки, які згодом також стануть традиціями.

 

На плакатах на дошці записані поетичні слова про мову, пісню, слово н-д:

                                                       Моя могутня мово,

                                                                            Моя розрадо, вогне мій в снігу,

Живеш, дзвениш і сяєш пурпурово.

А. Малишко

 

                                                                      Ну що б, здавалося, слова…

                                                                          Слова та голос – більш нічого.

                                                                А серце б’ється – ожива,

                                             Як їх почує!..

Т. Шевченко

 

                                                             Як то любо, як то мило

                                                        Жити в ріднім краю,

                                                                    Рідним словом рідну пісню

                                                 Я щодня співаю.

С. Воробкевич

 

Вечір розпочинається з прослуховування пісні  на слова М.Бакая музику П.Дворського «Солов’їна пісня»

Солов'їна пісня

Одна Батьківщина і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

 

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

 

У рідної краї і серце співає,

Лелеки з далека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни течуть.

 

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка

Оспівані щедро в піснях.

 

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

 

І я припадаю до неї вустами,

І серцем вбираю, мов спраглий, води.

Без рідної мови, без пісні без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

 

Одна Батьківщина і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

 

Вчитель: Без чого немає життя на землі? (без пісні, без мами, без мови).

Чому саме ці три слова вжито поряд? (саме від матері дитина чує перші слова, першу пісню…).

 

Учень: Нас впізнають за вишитими рушниками,
Й за сорочками вишитими — в світі.
І за чарівними та милозвучними піснями,
Які звучать кожнісінької миті.
А в мові ще живе душі палахкотіння,
Краса звучання є у ріднім слові.
І щирість, і барвистість, і горіння,
Тому, мабуть, й пісні такі чудові.

 

Учениця. Справді, в Україні є дуже багато пісень, які склав і досі складає та співає наш народ. На всі випадки життя, на кожну подію, про кожну річ є своя пісенька. Народ відчуває красу усім єством, а тому, мабуть, і співає з таким безмежним почуттям любові і ласки, дуже щиро, сердечно, трепетно та ніжно.

Учень. Пісень багато є у нас і піснярів також. Бо майже кожна людина співає: то тихенько лине пісня матері над колискою дитини, то за столом у радісні свята співає і веселиться народ. У святвечір колядують та щедрують, лунає пісня у полі за роботою, щоб легше було працювати, за шиттям чи вишивкою, на вечорницях молодь заводить своїх пісень, або просто, коли готується обід... Бо пісня допомагає жити і творити, вона уміє збадьорити, зацікавити... Пісня звучить і в трагічні хвилини... А знаєте, як прийшла пісня в Україну?

 

Учениця. То ж ми вам зараз розповімо про це. Уважно слухайте... Колись давно-давно Бог вирішив роздати людям таланти, щоб кожен народ відрізнявся чимось від іншого. От зійшовся увесь земний народ, всі хотіли бути першими, щоб одержати найкраще для себе. От Бог роздав, кому що випало: одному вміння торгувати, іншим — уміння воювати, ще іншим вміння будувати... От всі одержали щось для себе і розійшлися. Але тут Бог побачив, що стоїть ще одна вродлива дівчина у гарній вишитій сорочці, з барвистим віночком на голові й мало не плаче. Бог запитав, чого вона стоїть віддалік. А вона йому відказала, що не могла підійти ближче... Тому і не одержала ніякого таланту... Подивився Бог на дівчину і був вражений її скромністю. Таланту їй не бракувало — це точно. Але вирішив не розчаровувати дівчину і подарував їй пісню. З того часу всі українці, окрім того, що вміють бачити красу, мають талант до всякої праці, до науки, до творчості, одержали талант ще й до пісні.

 

                                        

 

 

                                   Діти виконують народну пісню на вибір організатора.

Учень:

Хай ллється пісня у моєму краї,
Хай рушниками вкриється земля.
А світла радість всюди процвітає,
І на добро усіх нас окриля.
Нехай живуть традиції чудові,
Що в Україні нашій збереглись.
І щирість та любов живе у мові,
І пісня ллється, як давно колись.

 

Учениця:

Такого сплеску в музиці і слові,

Вогню такого не передаси

Нічим, крім пісні, посестри любові,

Криниці невичерпної краси.

Не раз плювали нелюди в криницю,

Живлюще забивали джерело,

Але жива вода ламала крицю –

І знову диво дивнеє цвіло.

Юначе серце пісня запалила –

Й воно звело орлині два крила,

А в пісні тій співалось про калину,

Яка ото у лузі розцвіла.

Звучить пісня про калину у виконанні бандури

 

Учень:          Пісня – наш паспорт вічний,

                       Пропуск у білий світ…

                       Ми не ховали обличчя,

                       Гордо йшли сотні літ.

                       Завжди ми накривали

                       Дружби ясні столи.

                       Нас по піснях пізнавали,

                       Де б ми таки не були.

                       Райдуга в небі висне,

                       Граючи в плесах вод.

                       Доки живе наша пісня,

                       Доти живе народ.

 

Звучить пісня на слова і музику Т. Петриненка «Пісня про пісню»

Учень: Ось як про пісню говорив О.Довженко: «Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був наповнений її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною силою, що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, що підносить її до вершин людської гідності, до творчості?»

 Учениця: Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські почуття, серця, підносити настрій, окрилювати бажання, надихати у праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі. Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне духовне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно і поодинці, в буддень і свято,  старі й молоді, звертаються при найрізноманітніших нагодах і душевних зворушеннях. У ній повсякчас можна почути рідний серцю голос батьківщини, уловити відлуння своїх інтимних почуттів  та затаєних дум, золотий промінь надії та слово мудрої поради і тихої ласки.

 

Учень:   Пісне! Велична, рідна  Пісне!                         І гомін гір,

                В тобі є все: і древня наша слава,                   І блискавки зір,

                Володимира хист і мудрість Ярослава,          І шум лісів, і розговори степу.

       І наших прабатьків ворогування злісне,                  І материна любов,

       І Богдана розвага,                                                       І  чар палкий кохання  ,             

       І Богуна відвага,                                                 За свободою жаль і мрії про   свободу.                    

       І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи.                 І весь наш біль, всі наші сподівання.

                                                                                    Ти зеркало душі Країни та народу!

                                                                                            Р.Купчинський «Ода до пісні»

 

Вчитель: Кого називають берегинею роду, його традицій, звичаїв? (маму).

Так, саме вона народжуєі плекає дітей, віддає їм своє серце й душу.

Учень:  Нагороджений я любо’ю,

              Хай святиться повік ім'я!

              Зичу доброго вам здоров’я,

              Берегине, ненько моя.

              В тому слові зоря і пам’ять,

              Шир степів і орлина вись.

              Слово батька і пісня мами

              Дивоцвітно в ньому злились.

              Берегине, берегине! –

              І сонце ласкаве встає,

              Рідна пісня чарує вуста.

              Берегине, берегине! –

              Брунькове дитинство моє.

              Материнська свята доброта.

              Цей п’янкий тополиний вітер,

              Неба синь і земне село

              Нас тримають на білім світі,

              Нелегке підносять крило.

              А літа летять без упину,

              Наче колос ростуть сини.

              Збережу тебе, берегине,

              Диво рідної сторони.

                               

Вчитель: У травні, коли прокидається природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить нам свято матері. Воно прийшло до нас зі Сполучених Штатів Америки. У молодої американки Ани Джарівс раптово і передчасно померла матір. Дівчина боляче переживала смерть. Анна звернулася з листами до Президента Америки та конгресменів з пропозицією раз на рік, навесні, вшановувати матерів. У 1914 році конгрес США прийняв постанову про введення нового державного свята – Дня матері. В Україні вперше це свято відзначили на Галичині в 1929 році.
Учень

Чи є в світі що світліше?
Чи є в світі щось світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять над дітками
Вдень і серед ночі?
Чи є в світі щось миліше,
Як мамині руки,
Що працюють для дитини,
Щиро, без принуки?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б’ється для дитини
Днями і ночами?
Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
Від ночі до рана?

Вчитель: Материнство… Святе і прекрасне, оспіване поетами, увінчане художниками. В усі віки жінка-мати була захисницею, добрим ангелом домашнього вогнища. Її мудрість поважали в сім’ї, в її порадах знаходило спокій зранене і знеболене синівське серце.

Пісня про маму

Вчитель: Ми з дітьми подумали, а чому б нам не влаштувати конкурс «Найкраща мама».

                                             (Діти відповідали на запитання анкети).
Настав час вас познайомити з мамами-рекордсменками. Отже:
Найчастіше сміється мама ……
Солодке найбільш любить мама і т.д.
Наступає урочистий момент – чия ж мама одержить звання «Найкраща мама»?

                                                             (Звучить урочиста музика.) 

Звання «Найкраща мама» надається… усім мамам!
  Конкурс для мам  
Із зав’язаними очима мамам потрібно знайти свою дитину. Учні стоять кругом, мами – в центрі круга. Дається музичний фон. Запрошуються три мами.

Вчитель : Сьогодні всі найкращі слова - матері. Коротке це слово – мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі! Ціле її життя – любов до своїх дітей. Ціле її життя – це терпіння, самопожертва.

Прийміть від щирого серця пісню «Квіти для мами» та ось ці квіти, виготовлені власними руками ваших діток.

 

Пісня «Квіти для мами»

Вчитель:  Пісня…Мама…Мова…Це слова, без яких ми говорили сьогодні немає життя на Землі. Панас Мирний говорив : «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування».

А зараз почитайте і давайте обговоримо вислови видатних людей про мову.

(на слайдах вислови)

«Одним з найбільших скарбів. Який успадковує кожний народ від своїх предків, є незаперечно його рідна мова. Мова ця – то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язана не тільки минувшість, але і будучність народу, і його повага в світі»

                                                                                                    Михайло Подолинський

«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе».

Олесь Гончар

«Мова – наша зброя, якою ми служимо народові. Що нас породив, вигодував і виховав. Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!.»

М.Рильський

«Коли зникає народна мова – народу немає більше!..Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину може навіть створити народ, але мови ніколи: вмерла мова в устах народу – вмер і народ».

К.Ушинський

                         

Вчитель: А як не згадати великого Кобзаря і його вклад у розвиток нової української літературної мови? Широко використовуючи мову народних мас південної Київщини, багатющі скарби народної творчості та літературно-мовні надбання своїх попередників, Шевченко підніс українську літературну мову на вищий, якісно новий рівень розвитку. Синтезуючи в органічну єдність живу народну мову й літературно-мовну спадщину, Шевченко поповнює словниковий склад, розвиває синтаксис, виробляє, удосконалює граматичні та фонетичні норми української літературної мови, розширює її стилістичні можливості.

Звучить слово Великого Кобзаря: читання віршів напам’ять

 

        

Вчитель: А на завершення послухайте вірш Миколи Адаменка, як повчання.

Учень:                                  

            Жива вода

Я знаю: мова мамина - свята.

В ній вічний незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це – жива вода народу.

Її зневажить – зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це – забруднити плеса чистих вод,

Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мами – біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажить мову – зрадити себе

(А зрадників хто може поважати?),

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

 

              

Вчитель: Святі слова кожного народу – слово, пісня, мова, мати. Істинно важливі цінності, які треба берегти і плекати. Допоки вони будуть – буде і народ – волелюбний, могутній, щирий і дружелюбний.

Пісня Т. Петриненка «Україно».