Виховний захід "Без верби та калини нема України"!
Виховний захід «Без верби і калини нема України»
( Стиха лине приємна, повільна мелодія )
- Україно мила, краю мій чудовий!
Чи є в цілім світі ще така краса?
Весно наша рідна в запахах бузкових,
В голубім серпанку дівчини коса.
- Вся в садках вишневих, у пахучих м'ятах,
В розлогих долинах калини пахне цвіт,
Земле ти вродлива, земле ти багата,
Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?
Учитель. Україно! Осяяна сонцем, прославлена працею, піснею возвеличена. З чим тебе порівняти? Чи з весняним ранком, чи з бездонним небом, чи з веселим шумом червоної калини? Адже «Без верби та калини нема України».
А. Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батьківської хати.
Б. Калина – це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя.
В. Калина – це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.
Г. Гарна калина в усі пори року. І весною, коли прикрашена квітами, і восени та взимку, коли горять багряно її спілі ягоди.
Учитель. Ми вирушаємо з вами калиновими шляхами і побачимо, що калина є вірною супутницею людини упродовж усього її життя.
3. Цвіте калина в нашому саду,
Її просту одежину вінча вінок,
як ніжну молоду.
Віночок із маленьких квіточок -
Непишних, некрасивих, непримітних.
Вона отак, як наша доля, квітне,
Вона - Вкраїни рідної вінок!
4. А восени як ватра спалахне!
Своїм осіннім кетягом сяйне
І звеселить осінні тихі далі.
Червоні кетяги калини
Горять вогнями усіма,
Без калини нема України,
Без народу Вкраїни нема.
5. Заграй, сопілка калинова,
Весна, струмочками дзвени,
Щоб ми усі згадали знову –
Чиї ми доньки і сини.
Що в нас усіх одна дорога
І на усіх одна весна,
Що ми усі живем під Богом
І Україна в нас одна. Пісня «Одна калина за вікном»
|
|
|
6. Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхалась щиро доля,
Материнський ніжний цвіт.
7.Посадіть калину на городі,
Щоб заквітнула земля!
Із роси — пречиста врода,
З неба — почерк журавля.
8. Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла!
Буде щедрою родина —
Буде честь їй і хвала.
9.Посадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
10.Посадіть калину в чистім полі,
Хай вона освятить час!
Рід наш любить дуже волю,
Хай же воля любить нас!
11.Посадіть калину коло школи,
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів'янув в спориші,
Посадіть калину коло серця,
Щоб цвіла вона в душі.
Учитель. В народі кажуть: "Червона калина - від 100 хвороб лікує". Калина така цілюща тому, що. виросла з великої дівочої любові та доброти. А було це так...
Учениця:Давно колись в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка. Звали її Калинкою. Дуже вона любила квіти. Їх вона переносила з лісу. Всі рослини любили цю маленьку дівчинку, бо ще жоден кущик, жодне деревце чи стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її чуйне серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла до лісу. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в лісі тонесеньке стебельце і посадила край дороги. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала. Стебельце розрослося у великий крислатий кущ. Іде якось шляхом чоловік. Стомився, піт витирає. Бачить —рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє, польові квіти цвітуть, пташки на ньому щебечуть. Усміхнувся весело і сказав: «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!». Тут увесь кущ стрепенувся, і укрився білим-білим цвітом. Далі обсипався цвіт, замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують. І дивно — в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла і Калинка до свого улюбленця — і здивувалась. Звідки такі зернята? А кущ нахилився до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко». Відтоді всі так і називають той кущ — калиною.
Пісня «При долині кущ калини»
Учитель. Здавна дівчина і калина поєднувалися і порівнювалися в піснях і переказах. Чому? Послухаємо, про що розповідає народна легенда.
Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли вони забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б втекла, та, на лихо, зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалось, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги дівчину – красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей кущ.
Учитель. Україна, … мама, … калина… верба…Ці слова нероздільні. Любов до нашої калинової України починається з колискової пісні, яку співала нам мати. А колисочки стояли на землі, були причеплені до стелі, стояли на ослоні. Робилися колиски для дівчат з калини, щоб дівчина була гарна, вродлива і співуча, як калина, а для хлопців з явора або дуба – щоб хлопці були дужі і гарні. Часто колиски робили з верби, бо це дерево оберігає дитину від недоброго стороннього впливу, вважалося, що немовля матиме гарний сон і злі духи йому не ввижатимуться.
Біля колиски твориться найбільша тайна людського буття – переливання в душу дитини найкращих материнських почуттів. Це пісня материнської душі, ласки, неповторної ніжності. А тому переплетені тут радість і біль, тривога і надія, добро і любов.
Пісня «Матуся навчила нас пісню співати»
Учитель. Червона калина – символ України. У нашому краї з давніх-давен шанують калину. Нема села, двору, де б не зацвітав навесні білим цвітом кущ калини. У калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте". І часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною, і наспівували колискових пісень.
12. Калино, калино, гілля зелене,
Ти простягаєш руку до мене.
Крізь безмір часу, понад роками –
З калиновим полум’ям ще й зірками.
13. А кожна гілочка – це сопілочка,
Кожний листочок – зелений місточок,
Через негоди, через боління
Від покоління до покоління.
14. Ти покоління із поколінням
В’яжеш незримо своїм корінням
Червоні соки - в зелену чашу
На гибель вражу, на радість нашу.
Учитель. Дуже любив калину наш великий Кобзар – Тарас Шевченко. Старі люди ще й досі люблять наспівувати пісню на слова Шевченка: «Найдеш у гаї тую калину, то й пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись». І всі ми змалку декламуємо улюблені Шевченкові рядки, а люди придумали до них мелодії – так виникли пісні, які співають по всій Україні.
Пісня «Зацвіла в долині…»
Учениця. Надзвичайно шанували люди колись цю рослину. Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Як тільки забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А коли вже кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш селом, а хати неначе в коронах, червоніють густими намистинами аж до пізніх заморозків.
У кожній родині, де були дівчата на виданні, назбирували якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це означало, що можна приходити зі сватами до оселі.
Учитель. Дбайливо доглядали і охороняли в народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту калини, казали: «Не ламайте калину, бо накличете морози». Дійсно, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки.
14. У нашому краї сталася новина –
Зацвіла білим цвітом красуня-калина.
Калинонько – Вкраїнонько – Божа наречена
Поклонилась тобі в пояс травичка зелена.
14. Защебечи, соловейку, з гілочки тоненько,
Заспівай чудесні трелі на весь світ біленький.
Ой, калино-калинонько, листячко зелене,
Цвіте твоє біле личко на втіху для мене!
Учитель. Калина любить добрі працьовиті руки. Кажуть, що у людського щастя є два рівних крила: троянди й виноград, красиве і корисне. Калина втілює у собі і красиве, і корисне.
15. У лузі, де роса вмиває трави
І сонце пестить річку на зорі,
Росте калина і плоди криваві,
Немов намисто хилить до землі.
16. Настане осінь,
вередливий вітерець
Зірве останні золоті листки,
Та на холодних, потемнілих вітах
Зостануться гарячі ягідки.
17. Коли зими засніжені долоні
Візьмуть в свої обійми далечінь,
Зігріють серце ягідки червоні,
Весна настане у душі моїй.
Учитель. На рідній Україні в великі свята поруч з хлібом завжди була калина. Калина – це дерево, яке було часто необхідне у численних народних обрядах, особливо у весільному. Калина була символом дівочого кохання, вірності, свідком дівочих радощів і смутку. Дівчата довіряли їй свої найпотаємніші мрії. Не обходиться без калини і такий важливий народний обряд, як весілля, у багатьох весільних піснях є слова про калину.
18. Понад садом стежечка, а в саду доріжечка.
Там Маруся ходила, цвіт калини ламала.
Цвіт калини ламала, та в пучечки в'язала.
Та в пучечки в'язала, до личенька рівняла.
Учитель. Коли випікали коровай, його прикрашали калиною. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали весільне гільце молодої.
19. Зайнялась калина на обніжку
Молодим квітучим вогнем…
І красу явивши білосніжну,
Полонила юністю мене.
20. Задивлюсь на вроду її ніжну,
Що цвіте, мов сонце осяйне.
Ту красу, ясну і дивовижну,
Я благословлю весняним днем.
21. Ой калино, дівчина вродлива!
Мов казкова фея чарівна,
Ждеш свого кохання край села,
Бо цвіте твоя пора щаслива
Під крилом весняного тепла.
«Червона калино, чого в лузі гнешся?»
Червона калино, чого в лузi гнешся?
Чого в лузi гнешся?
Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?
На радощi свiту?
Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль менi цвiту, не страшно i грому,
Не страшно i грому,
I свiтло люблю я, купаюся в ньому
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю.
Червонi ягiдки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,
Отiнив, як хмара.
Учитель. Калина — це пам'ять. Пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією, на могилах загиблих садили калину.
22. Стоїть над водою червона калина…
Віками про неї складають пісні,
Це образ твій світлий, моя Україно,
Він чистий і ніжний, як цвіт навесні.
23. На битву за волю і честь Батьківщини
Козак воювати далеко іде,
А вдома калина і мила дівчина,
Що довго і вірно коханого жде.
24. У січах кривавих, де смерть або рани
Звитяжці кріпили до волі жагу,
І кров їх гаряча горіла багряно,
Мов грона калини, на білім снігу.
25. Не всі із походів далеких вертались,
Життя їх забрали жорстокі бої,
На їхніх могилах калини зростали,
В зажурі схиляючи віти свої.
26. Калино, калино, квітуй у долині,
Пишайся рум’яно над синню води,
Ввібрала ти в себе красу України
І будеш у серці народу завжди
Учитель. Калина-це наша історія, криваві сльози матерів, душевний біль за втраченим. Калина –це кров загиблих воїнів 1 та 2 світової воєн, українців, що стали жертвами репресій та голодоморів, молодих патріотів, які полягли під Крутами, Героїв Небесної Сотні, загиблих синів Вітчизни, які брали участь в АТО на Сході України і які сьогодні гинуть, захищаючи нашу рідну землю. Вшануймо хвилиною мовчання випускників нашої школи, наших рідних і близьких, які загинули в боротьбі за волю та незалежність нашої Вітчизни.
Мельник Іван Іванович
Ангел Вадим Миколайович
Богач Олег Віталійович
Андріїшин Богдан Федорович
Мельник Богдан Васильович
Повелій Олег Михайлович
Деркач Олег Альбінович
Деркач Андрій Альбінович
Бондарчук Юрій Леонтійович
Бесчастний Олександр Федорович
Нагорний Олег Михайлович
Коваль Олег Олександрович
Бочковський Роман Андрійович
Мединський Богдан Петрович
Підлісний Андрій Михайлович
Вічна пам'ять та шана героям.
Пісня «Ой у лузі червона калина…»
27. Десь там, за далекими ланами літ,
Де в травах дитинства стежина,
Стоїть біля батьківських сивих воріт
Калина, червона калина.
28. Вона проводжала синів на війну,
Гілля до грудей їх тулила.
Не знала в розлуці спокою і сну
Калина, червона калина.
29. А син під Донецьком упав на зорі,
Не стало у матері сина.
І зойкнула вічним вогнем край воріт
Калина, червона калина.
30. З тих пір в солов’їних дніпровських краях,
Де в травах дитинства стежина,
Як мамина пам’ять, стоїть по синах
Калина, червона калина.
Пісня «Надія є….»
31. Говорила мати: „Не забудься сину,
Як збудуєш хату – посади калину.
Білий цвіт калини – радість України,
А вогнисті грона – наша кров червона.
Червона калина – і краса, і врода
нашої країни, нашого народу.
Пам’ятаєш, сину, як сказала мати:
- Посади калину в себе біля хати.
Хто свій рід забуде, рідних маму й тата,
Той хай не вертає до своєї хати.
- Пам’ятаю, мамо, твоє тихе слово,
Що мене учило добру та любові.
«У вербі, дитино, сонце прокидається,
На гілках калини діти колихаються».
Опустила віти червона калина,
Тихо шепче з вітром верба й тополина.
А до мене знову мамин голос лине
«Без верби й калини нема України»
Учитель. Колись давно з приходом весни, коли зацвіте перший кущ калини, дівчата і хлопці вибирали з-поміж себе найвродливішу дівчину – калину. З гілками і квітами калини ходили навколо і приспівували веснянки.
32. Ой у нас на селі новина:
Зацвіла у лузі червона калина.
Ой калино, калинонько, калинице,
Час тобі, калинонько, розвиться,
Ой калино, калино зелена,
Спусти гіллячко додолу
На зелену діброву,
Де соловейко гнізда в’є,
А сива зозуленька кує. Танок
33. Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси,
І чистої дівочої коси.
Її вплітали у вінок дівчата,
Садили кущ калини коло хати:
Очистить і повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.
Бо чай з калини — ліки від застуди.
Шанують цю красуню пишну люди
І лагідно калинонькою звуть,
Цілющий чай і сік калини п'ють.
Учитель. Одним із символів України є й верба. Її оспівували в піснях і легендах, її образ — один з найулюбленіших у народі. Гляньте на неї ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі. А вона вже вкрита ніжними, молоденькими листочками. А через кілька днів вже цвіте запашним жовтим цвітом. Важко уявити нашу землю без верби.
Учениця. Жила в одному селі дівчинка Марічка. Була вона така вже красуня, що й очей не одведеш. Одного разу пішла вона до Дніпра купатися. Запливла на середину річки і раптом відчула, що хтось смикнув її за ногу, потім ще сильніше. Дівчинка не встигла навіть крикнути, чиясь міцна рука тягла її на дно. Коли прийшла до пам’яті, побачила перед собою чарівний сад. А тут, біля неї, стояв парубок. Це був син Нептуна, Марічка йому сподобалась, і він вирішив одружитися з нею. Юнак повів її по своєму саду, показав і розповів про дерева, на які перетворились зачаровані дівчата. Береза – дівчина, що любила прибиратись, але була дуже жорстокою. Груша – дівчина некрасива, але добра. Ліщина – то весела дівчина, що страждала за милим і втопилася.
- Чи будеш ти моєю дружиною? – запитав юнак дівчину востаннє.
- Ні! – гордо мовила Марічка.
- Так бути ж тобі вік вербою. І рости тобі по берегах річок, щоб міг милуватися тобою лише я. Ти будеш моєю. Плач усе життя.
От і стоїть верба над річкою, скидаючи сльози у воду.
Учитель. Верба ніби позначка води на земній карт . Тому й криницю завжди копають під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не росте. Квіти верби дають багато нектару і пилку, коли ще нічого не цвіте . У вербових вуликах бджоли ніколи не хворіють, бо верба є природнім фільтром усіляких домішок . У літню грозу гілля верби викидали у двір, щоб припинити град і дощ, щоб ті не пошкодили посівів.
34. Як йде весна до мого краю,
І грає сонце веселіше,
Верба найперша зацвітає,
І на землі стає світліше.
Верба схилилась над водою
І віти-коси в річці миє.
Своєю вродою простою
Людині завжди серце гріє.
35. А як журба на серці, туга,
Прийди до світлої вербички
І прихилися, як до друга
Чи як до рідної сестрички.
Вона послухає, зігріє
І стане легше в світі жити.
Вона твій біль забрать зуміє,
Верба уміє це робити.
Учениця. Верба - то святе дерево. У нас, в Україні, про це здавна знали, і завжди звертались до верби, бо вона злих духів відганяла, і в біді людині допомагала, і від хвороби рятувала. Буває, захворіє тяжко людина, то до верби іде, аби та дала їй своєї кори, щоб запарити її та випити! Так за декілька разів і пройде хвороба. Мудрі люди здавна знають, що верба очищає воду, робить її солодкою, цілющою, тому й садять верби у нас біля водойм, ставків, на берегах річок, над криницями, щоб вода була живою.
Учень. Шоста неділя перед Великим постом проходить під знаком верби. Це радісне свято переживають християни, як і колись жителі Єрусалима, які зустрічали Ісуса Христа пальмовими гілочками. Вони очікували, що Він стане їх Царем. І вітали Його як тріумфатора з надією, що країна підніметься з Ним, звільниться від загарбників. У народі це свято дотепер називається Вербною неділею. Здавна на Русі святим деревом вважалася верба. Оскільки на наших землях пальма — незнана рослина, то прийнявши християнство, наші предки залучили до обряду місцеве святе дерево.
36. Як Господь в Єрусалим
В’їхав на осляті,
Кажуть, біг старий з малим
Господа вітати.
Гілля пальмове несли
З криками «Осанна!»
І була гіллям отим
Вся дорога вбрана.
В Україні не росте
Пальма гордолиця,
Але є у нас зате
Матінка-вербиця —
Листячка стрілчаті,
Котики пухнасті.
Сила від водиці
У вербі таїться —
Від землиці та весни
Вкупі з сонечком ясним.
37. Тож ідем вітати Бога
Ми з букетиком вербовим.
Всіх вербицею торкаєм,
Веселенько промовляєм:
«Будь здоровий, як вода,
Будь багатий, як земля,
Рости швидко, як верба!»
Світла й добросердна
В нас неділя вербна,
А всього за тиждень
Стрінемо Великдень,
Зовсім недалечко
Писане яєчко!
Учитель. Здавна в Україні творці музичних інструментів використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербу для виготовлення кобз та бандур . А ще вербова деревина матеріал для виготовлення меблів, човнів – довбанок, дерев`яних ложок. Давні слов’яни вважали вербу священним деревом: вона уособлювала бога Сонця – Ярила. І тепер у народі кажуть, що саме сонце п’є воду з вербових листочків, тому вони такі схожі на сонячні промінці.
38. Вербова гілка у мене на столі.
Як символ сонця і тепла,
Ще схованих в імлі.
Як знак зеленої весни , яка ще вдалині.
Як знак, що щастя сад рясний , даровано мені.
Вербова гілка на столі у мене розцвіла …
Прилинуть в серце журавлі,
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла.
Учитель. Верба та калина - наші національні символи, наші обереги. Маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і душу, нашу історію і родовідну пам’ять, волелюбний дух. Тож нехай цвіте калина біля кожної оселі, нехай радує кожного і приносить усім щастя. Нехай поруч з калиною завжди кучерявиться верба – символ краси, безперервності та постійності життя .
39. Рости, донько, Україно, молода калино.
Твоя ненька, веселенька, небесами лине.
І сестер вітає, виростай же, калинонько,
В материнськім гаї.
40. Цвіти рясно білим цвітом, калино-дитино.
На відраду своїй неньці і своїй родині.
Рости, донько-калинонько, бережи коріння.
Сіє зорі твоя мати, твоя Україна.
42. Хай ізнов калина
Червоніє, достигає
всьому світу заявляє:
Я – країна – Україна,
на горі калина.
43. Без верби та калини нема України
Ми українці – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна земля для нас всіх – Україна. Пісня «Україна – це я…»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку