Виховний захід "Через страждання,біль аж до любові"

Через страждання, біль

аж до любові

(виховний захід в часі Великого посту)

Мета: з допомогою Святого Письма та історичних джерел подати учням правду про страждання Боголюдини Ісуса Христа; виховувати співчуття, милосердя, любов до Бога, до ближніх; розвивати увагу, виразне мовлення, пам'ять. Найголовніше - пам'ятати те, що «Бог так сильно полюбив світ, що віддав Сина Єдинородного, щоб кожен, хто в Нього вірує, не загинув, але мав життя вічне.»

(Ів.З. 16.)

Допоміжні заходи: музика Й. Ціммера. Можлива інша інструментальна музика або заздалегідь вивчені учнями пісні Великого посту.

Ведуча І Що відчуває людина, коли її зраджують найближчі люди

- Страждання.

Що відчуває людина, коли її жорстоко б'ють ?

- Нестерпний біль.

Що спонукає людину віддавати своє життя заради життя інших ?

-Любов.

 Ведучий І Страждання, біль, любов...Такі протилежні поняття, проте дуже взаємопов'язані. Через страждання і біль пройшов Господь наш, Ісус Христос , щоб ми зрозуміли одну істину : Бог є Любов . Коли любимо один одного , то Бог перебуває в нашому серці, Його досконала Любов.

Учень І Так легко говорити про любов ,

Й не важко вчити інших як любити :

Та значно важче нею жити,

Любові полум'ям горіти,

Зневаги й кривди кожен день терпіти.

За ближніх проливати свою кров .

Не важко говорити і про Бога, І вивчити про нього можна все ,

Та інша річ - у серці мати щось святе ,

Цінити більше Боже ніж земне ,

За нього втратити усе життя своє -

Важка й терниста ця дорога.

Учениця І Важка й терниста ця дорога... Та все ж пройдімо сьогодні хоч невеликий її відрізок ,разом з Ісусом через страждання , біль ,аж до любові. Вздовж сучасної дороги з Єрусалиму до Витанії, де ще нині зустрічаються великі та старі оливкові дерева, недалеку від потоку Кедрон на (Зливній горі є сад Гетсиманія . За свідченням істориків ця гора розташована недалеко від кімнати Тайної вечері.

Ведуча ІІ Гора Оливна. Тиша ночі.

Міцним заснули учні сном.

Слізьми наповнилися очі,

Кривавий піт покрив чоло.

Боліла невимовна туга,

Як він моливсь на самоті.

Ще буде зрада, буде Юда

Т смерть ганебна на хресті.

Якщо можливо, Авва -Отче,

То мимо чашу пронеси.

Та не тому, що я так хочу.

Хай буде так, як хочеш Ти.

Він знав тоді, що має вмерти,

Щоб викупити нас з гріха

Що випити вето доведеться

Терпіння чашу аж до дна

Спасителя самопожертві дві тисячі минає літ...

Та й нині ранить Його серце цей грішний

і жорстокий світ.

Ведуча І У стародавніх греків змагання відбувались на агоні, тобто в цирках та на аренах. Поєдинки вимагали від тіла й духа найболючіший зусиль. Тому, пізніше , агонія - загально означала страх і тривогу, особливо тих, які змагались зі смертю. Господь Бог, перебуваючи в людському тілі « ставши в Смертельній тривозі, пильніше молився». Молитва у всіх обставинах Його життя була опорою , особливо в часі терпіння. Наслідком страшної внутрішньої боротьби і терпіння був кривавий піт , що , мов краплі крові, падав на землю. Таке фізіологічне явище, як кривавий піт, давно знане лікарями.

Ведучий І Господь Бог наш був у безмежній скорботі. Він відчував смуток людської самоти й дуже хотів , щоб з ним чували ось ті, найближчі - Іван, Петро та Яків ? але й вони поснули. Що ми відчуваємо , коли нам страшно , сумно гірко ? Хочеться знайти людину , яка зрозуміє. А як не знаходимо ?! Страждання помножуються і просимо в Господа, щоб змилосердився над нами... Будьмо уважні та чуйні одне до одного. Пам'ятаймо діла милосердя: Сумного потішити, тому, що сумнівається - дати добру раду, бо в кожному ближньому є Ісус.

Учень І Ось наближається зрадник. Юда ще мав крихту любові до Ісуса, За давнім звичаєм він, як учень і приятель, поцілував Ісуса в лице, та все ж це була зрада Любов до грошей перемогла любов до Ісуса. Любов до грошей... Скільки на землі ллється крові через цю любов. Звичайний кусок скла, покритий тоненьким шаром срібла стає дзеркалом. Дивлячись у нього, людина бачить тільки себе. Наше серце,наповнене найменшим бажанням до збагачення, не здатне бачити і любити Бога.« не можна Богові служити і мамоні».

Учень ІІ Була темна ніч. Ув'язнивши Ісуса, прийшли римські вояки до будинку первосвященика Аннн, пізніше - до його зятя Каяфн. У Аннн Ісус дає відповідь, яка виключала будь - яку можливість Його судити. Невдоволення Первосвященика від поразки спостеріг один із слуг і вдарив Ісуса в обличчя; «Ось так відповідаєш первосвященику?» Ісус до нього мовив: « Якщо я зле сказав - доведи, що воно погане. А якщо добре, за що мене б’єш?» А як відповідаємо на образу ми? Часто, прагнемо помсти, але Ісус каже: « Любіть же ворогів ваших і моліться затих, що вас проклинають, шукайте правду і вона визволить вас».

Ведучий ІІ На нічному засіданні були зібрані найбільш запеклі вороги Ісуса, але вранці, можливо о п'ятій годині, зібрались усі групи Синедріону. Брехливі і підкуплені свідки давали розбіжні свідчення, що уповільнювало хід слідства Та все ж хитро і підло Ісуса намагались втягнути в дискусію, щоб отримати відповідь, яка б засудила Його на смерть Ісус ствердив, що Він - Месія, Син Божий, і всі величним голосом закричали: « Він винен смерті!».

Учениця ІІ Чи завжди ми маємо відвагу визнавати перед людьми, що ми - християни? Був час, коли сміливці за таке визнання платили своїм життям Пам'ятаймо слова Ісуса: « Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем Моїм небесним. Хто ж Мене зречеться перед людьми, того і я зречусь перед Моїм Отцем небесним».

Учень ІІ Процес суду зайшов у безвихідь. Основне оскарження - Ісус богохульствує, називаючи себе Сином Божим. Отже, Його попередні провини, за що, власне, і ув'язнили, не мали значення? Суд ішов проти припису, бо не можна, щоб обвинувачуваний сам проти себе свідчив. Несправедливий судовий процес зробив Ісуса злочинцем, який мав бути скараний на смерть. Не оскаржуймо одні одних, не судімо, бо судимо Ісуса: « Що бо ви зробили ближньому, те ви мені зробили» - читаємо у Святому Письмі. І ще: « Фальшивий свідок не уникне кари, хто дихає брехнею не знайде рятунку»( Прип. 19.5 )

Учениця ІІІ З подвір'я Аннн та Каяфн Ісуса завели в підвал і залишили під вартою сторожі Синедріону. Підчас цього переходу очі Ісуса зустрілися з очима Петра Він йшов за юрбою, щоб знати, що буде з Ісусом, але від страху і маловірства він тричі відрікся Христа і, глянувши на Нього, гірко заплакав. Не будьмо самовпевнені та горді. Не зарікаймося, що ніколи б так не зробили. Покладаймо надію на Бога і просімо в Нього сили витримати в спокусах.

Учениця І Ще один учень Ісуса мав у душі занепокоєння. Чому Ісус, засуджений на смерть, не може врятуватися? Можливо, перший раз він подумав про несправедливість, яку вчинив. З грошима, які обпікали сумління, Юда вбіг до найвищих властей з криком: « Згрішив я. видавши кров невинну» (Мт.27.4) і простягнув до ннх мішечок з грошима. Та члени Синедріону тільки глумливо відповіли: « Що нам до того?». Тоді на Юду напала несамовита лють. Він побіг до храму і почав викидати срібняки, наче вони його кусали, але й це не принесло йому полегшення і в розпуці безумства, він повісився. Любов до Ісуса почала переважати любов Юди до грошей, але замала була ця любов, щоб піднести його до надії на прощення. Горда людина каже: « Я згрішила тяжкої Мені нема прощення! Цього я собі ніколи не пробачу!» ... І сама засуджує себе на пекло. Натомість, покірна людина просить: «Господи, прости, Твоє милосердя більше, ніж мої гріхи». Маймо надію на Боже Милосердя .Через пророка Єзекиїла Господь каже так: «Скажи їм, що не хочу смерті грішника, але щоб грішник покаявся і був живий».

Учень ІІ  Роздратована безсонною ніччю через Ісуса, сторожа Синедріону вирішила помститися. Вояки висміювали і знущалися , плювали в лице і забавлялись над Ним у жорстокий спосіб: закриваючи обличчя і б’ючи щосили, вони долучали глумливі питання: « Проречи, нам Христе, хто Тебе вдарив?!» Били Ісуса й палицями, а коли втомилися, - поснули біля Нього.

Учениця ІІІ Як ми поводимо себе біля храму під час гаївок біля храму? - Б'ємо одне одного по долонях і відгадуємо, хто вдарив; Шмагаємо галузками до крові, а на ранок стоять дерева навколо храму понівечені та замучені, з викрученими молодими гілками.

Учень ІІІ Придивіться уважно до дерев.

Спробуйте відчути їх серцем.

Вони покірні, лагідні, невойовннчі,

На зло відповідають лише добром:

їх кидають у вогонь - а вони дають тепло;

їх рубають, ріжуть, тешуть -а вони стають затишними

Оселями. Вони вбирають в себе бруд повітря,

А віддають життєдайний кисень...

їх мають за слабких і безпомічних,

А вони небо і землю зв'язують собою:

Бо крони вросли в небо, а коріння - в землю;

Врешті - решт, не дивлячись на все те зло,

Яке заподіяла їм людина,

Вони ціле життя стоять під нашими вікнами

З повними відрами вишень, яблук, слив...

Учениця І Не будьмо дітьми темряви, будьмо дітьми світла Ми ж належимо ні ночі, ані темряві ( Сол. 5.4.) Ісус нагадує нам: « Ви - світло для світу ... Нехай же світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли Отця, що на небі».

Учень І Засудивши Ісуса на смерть, фарисеї прагнули затвердити цю кару перед римськими властями, проте Пилат не був такий наївний, щоб повірити в їх обвинувачення Він не знаходив жодної провини Ісуса, але щоб виявити пошану до Ірода, з яким був у напружених стосунках, висилає до нього Ісуса, бо Галилея належала тоді тетрарху Іроду Агрипі. Ірод же вважав Ісуса воскреслим Іваном Хрестителем. Не почувши жодної відповіді на питання, він розчарувався, проте розумів, що всі звинувачення були наслідком ненависті, і що Ісус невинний. Ірод був гордий і з усім своїм почтом вирішив зневажити і посміятись над Ісусом, накинувши на Нього білу, подерту і знищену одіж Цим і закінчився допит Ірода, що означало: Ісус - не злочинець. Після цього Ісус, серед насмішок і глуму обвинувачів, що йшли за ним, знов став перед Пилатом.

Ведуча І Коли посуха підкрадеться в мозок Обпалить зерна

 ніжності й краси. Рятуй мене, святий Всевишній

Боже, Краплину дай небесної роси.

Коли байдужість душу заколише. Спокуса

підкрадеться, наче змій. Нехай повіє вітер

серед тиші. Зірве ланцюг гріховний буревій.

Коли нависнуть хмароньки ворона,

Серденько зранить вогненна стріла,

Подай мені, о Милостивий Боже,

Крихітку сонця, ласки та тепла.

Ведучий І Пилат почав розуміти, що справа не така вже й проста Він продовжував стверджувати, що Ісус « не допустився нічого, гідного смерті», але, щоб догодити гніву обуреного натовпу і щоб вони відчепилися, сказав; «... я покараю Його і відпущу». Пилат знайшов ще один привід звільнити Ісуса, нагадавши про Варраву - злочинця. « Кого хочете, щоб я відпустив: Ісуса, чи Варраву?» - питав Пилат, надіючись на добру відповідь, але натовп проревів: «Відпусти Варраву!».

• Ісуса, чи Варраву?
• Добро, чи зло?
• Життя, чи смерть?
• Царство Боже, чи вічні муки? Людино, де ТИ?

Ведучий ІІ Пилат був у скрутному становищі. Особисто він був переконаний в невинності Ісуса і це переконання було скріплене листом дружини, яка просила його: « Не роби нічого тому праведнику!».Крім того він мав власну нетерпимість до Синедріону, але запеклість обвинувачів не зменшувалась, і якби їй спротивитись, міг спалахнути вогонь народного бунту. Щоб злагіднити озвірілий натовп, Пилат наказав виконати заяву, яку зробив раніше - видати Ісуса на бичування.

Ведуча ІІ Що означає бичування у римлян? Інколи воно замінювало кару смерті. Засудженого роздягали і прив'язували до низького стовпа Бичували спеціальною нагайкою з шкіряними пасками, на кінцях яких були прив'язані куски свинцю з гачками. Число ударів було необмеженим. Воно залежало від жорстокості вояків або від витривалості того, кого бичували. Хто був засуджений на таку кару, того вже не вважали за людину, бо через побої він ставав страшним. Після перших ударів плечі, руки, ноги ставали синіми і вкривались пухлинами. Потім шкіра й м’язи розривались і з цілого тіла спливала кров. Часто били по очах, і вони теж ставали закривавленими. Коли бичують спину так. Що відривають клаптями шкіру,

Учениця І Коли нагайки скачуть, як гадюки

І давляться шматками живого тіла,

Коли від болю тріскають

Стиснуті губи Бога

Й кати п'яніють від насолоди.

Що Він так тяжко терпить...

Вони не знають,

Та й знати не можуть, бо злі.

Що з кожним ударом,

Як гігантське дерево

Любов у Господові росте,

А з Його молодого, зеленого листя

Крапля по краплі, струмок до струмка стікає та свята Кров,

Зливаючись на землі у великі

Золоті злитки Любові,

За яких буде відкуплено

Ціле людство І сама Земля.

Учень І Про жахливі муки і страждання Ісуса Христа багато розповідає Туринська Плащаниця. На ній відбились сліди страшного катування. 120 ран отримав Господь наш від одного бичування. Металеві бичі на трьох шкіряних шнурках входили у тіло до костей, порушуючи кровообіг між ребрами і травмуючи грудну клітку.

Учениця І По такому бичуванні Ісус ще якийсь час перебував у руках вояків, які продовжували мучити Господа, завдаючи Йому не тільки фізичних, а й моральних мук. Вони одягнули на Ісуса подерту червону мантію, наклали на голову корону з терня, а між зв'язані руки встромили довгу тростину. На Плащаниці відбились сліди вирваного волосся разом зі шкірою. Відтиск голови, з якої текла кров, підтверджує той факт, що на ній було щось схоже на шапку з терня. Від тернового вінка нараховують близько 70 ран: 13 на чолі і близько 57 на потилиці. Через усю голову людину проходить сітка кровоносних судин і нервових закінчень, то можемо собі уявити, який нестерпний біль терпів Ісус. А кровожадні воїни плювали Господові в лице, брутально насміхаючись, били тростиною по голові, вбиваючи колючки тростини в чоло. В такому стані Пилат вивів Ісуса, сказавши, що не знаходить в ньому провини і, вказуючи на Нього» промовив; « Ось чоловік!». Цей вислів був з прихованим змістом: чи можна ще продовжувати знущатись над людиною в такому стані?...

Учень ІІ  Доречно нагадати, що той. який закликав до співчуття, поклонявся Марсу і Зевсу, а ті, які прагнули смерті Ісуса, вважали себе вірними істинному Богу Ягве.

Учениця ІІ «Розіпни, розіпни!!!» - кричали ті, які ще тиждень перед тим вітали Ісуса при в'їзді в Єрусалим. А Пилат ще досі шукав причину, щоб відпустити Його. Відчуваючи це, кати пригрозили: «Відпустиш Його, то не будеш кесаревим другом. Кожен, хто з себе робить царя, противиться кесареві.» Перед 12 годиною полудня, не маючи жодного шансу врятувати Ісуса, Пилат видав Його на розп'яття, вмиваючи руки, що означало: «Я не винен крові.»

Учень ІІІ Розп'яття вважалось найжорстокішою карою. На думку археологів, хрест, на якому розпинали Ісуса, був з чорної сосни або акації, вагою 30 - 50 кг. На Плащаниці є широкий слід, затоплений на спині від тертя поперечки хреста Медики свідчать, що саме через криваву рану на шийно - плечовому сплетінні, яка спричиняла особливий біль, Ісус в стані повного знесилення падав багато разів. На нозі була велика рана від роздробленого коліна Через цю травму Ісус вже був не в силі нести хреста, тому його передали Снмону з Кнринеї.

 Учениця ІІІ На північ від Єрусалиму, зразу за мурами був горбок, званий « Череп», арамійською мовою - Голгофа Висота була зручною для кожного, хто мусів там переходити - вже здалеку було видно засудженого. Пройшов Ісус від місця присуду до Голгофи близько кілометра Вертикальний стовп хреста закопували в землю, пізніше до нього долучали поперечку з прибитим тілом. Прийшовши на Голгофу, вояки зняли з Ісуса одяг, а це спричинило нову кровотечу. Прибивали Ісусові руки так, що цвях розривав середній нерв, завдяки якому можна рухати пальцями. І знову Ісус відчував нестерпний біль. Його терпів Господь і тоді, коли прибивали ноги.

Ведучий ІІ Під час всіх дій Ісус не промовив ні слова Його пошматоване тіло вже не мало сили Його розум був звернений до Отця. Перші слова, які Він промовив на хресті - « Отче, відпусти їм бо не знають, що роблять». Піднесений на хресті, Ісус дивився на оточуючих і ще чув глумливі слова Він швидко втрачав сили. Піднімаючись, щоб вдихнути повітря, Ісус відчував жахливі терпіння через нестерпний біль в пробитих руках і ногах, а коли опускався вниз, задихався від нестачі повітря.

Маємо свідчення в Євангелії, що три години тривала темрява В цій Темноті Ісус втрачав в агонії останні життєві сили. З Його тіла постійно спливала кров, а з нею й життя.

Ведуча ІІ Боже, Боже мій, чому мене покинув,

Стоїш далеко від терпіння мого, від слів мого зойку.

Боже мій, кличу я вдень - не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю.

Ведуча І Вірш Стефанії Лепех

Ти шукаєш щастя у житті? То ж послухай, як Господь із неба

Свою ласку віддає тобі, і як Він звертається до тебе.

Як захочеш плакати - біду, гіркі сльози розділи зі Мною.

Ти Мене поклич і Я прийду, щоб удвох заплакати з тобою.

Хочеш усміхнутись - зачекай і Мені скажи . А я відразу

Буду біля твого серця, знай! Щоб з тобою усміхнутись разом.

Коли світ від смутку затісний, пам'ятай, що Я з тобою поруч.

Я прийду на щирий поклик твій, щоб з тобою розділити горе.

Як відчуєш, що вже сил нема, запроси Мене, я відгукнуся.

І якщо в душі твоїй зима, замість тебе щиро помолюся.

Якщо втратиш віру у життя, то поклич Мене і все зумієш.

Покажу дорогу в майбуття, поможу тобі знайти надію.

Якщо скажеш, що тобі вже Я більше не потрібний ні хвилини, -

Навіть і тоді любов Моя твого серця в горі не покине!

Пам'ятай завжди -Я Бог твій. Добрий, щирий, вірний, незрадливий.

Довіряй Мені життя своє і тоді завжди будеш щасливий!

Використана література

1. Святе Письмо.
2. Джузеппе Ріцціотті. «Життя Ісуса Христа». Рим. 1979. (у перекладі Лева Гайдуківського).
3. Р. Брезіцькнй «Осінь - то пора важкого листя». Львів. 2006.
4. Релігійне видавництво «Добра Книжка». «Історія Туринської плащаниці». Львів. 2002.