Виховний захід Чорнобиль - трагедія, подвиг, пам'ять

«ЧОРНОБИЛЬ» – ТРАГЕДІЯ, ПОДВИГ, ПАМ'ЯТЬ !

Відео – життя у зоні…(до початку заходу показується на екрані)

 

На сцену  виходять молодші  школярі 10 учнів із ліричним таночком «Подоляночка». Танець обривається через 1 хв.. звуками сирени.

 

Демонстрація відео: «Прип’ять, Чорнобиль» (1 хв. 30 с.) – діти зупиняються і прислухаються, потім  розбігаються, залишається одна дівчинка, ( 1 уч.)яка «загубилася і розгублено  шукає маму.»

 

Виходить мама 2.уч.(учениця 11 класу)

 На екрані мультфільм «Чорнобиль-трава»

Інсценування вірша (під музичний фон) «Чорнобиль-трава»

1 уч. (учениця 4 клас)Намалюй, мені мамусю, радість і красу.

2 уч. (учениця 11 клас)І малюю я веселку,  квітку, і росу.

         З посмішкою на обличчі дівчинку в вінку,

         І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1 уч. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2 уч. Я малюю лист осінній, схилену вербу,

         Що спустила свої віти голі до землі.

         І ключами в синім небі линуть журавлі.

1 уч. Намалюй мені ще ніжність.

2 уч. Тема не проста.

         І малюю я рожеві мамині вуста,

         І метелика, і сонце, й квітку лугову,

         І зелену, шовковисту молоду траву.

1 уч. Намалюй, – дитина просить, – намалюй біду.

2 уч. Як її намалювати? Спосіб не знайду.

         Чи поранену пташину, може, ледь живу?

         А рука сама малює ЧОРНОБИЛЬ-траву…

1 уч. Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

2 уч. Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

         В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

         В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1 уч. Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

         А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2 уч. Так, дитино, намалюю я життя тобі.

         І надії намалюю, й мрії голубі.

         Намалюю синє небо, чисте джерело.

         Намалюю я лелеку, поле і село.

         Намалюю віру, розум, доброту й любов…..

         Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

 

Ведучі виходять на сцену

Ведучий 1. Була весна, квітуча, напоєна запахами землі і  нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу та всього людства. Що про невелике місто Чорнобиль, дізнається весь світ.

Ведучий 2. Сьогодні, 26 квітня, минає 30 років з часу чорнобильської катастрофи. Україна згадує тих, хто ціною власного здоров'я, а часом і життя, протистояв страшному лиху.

 Серед усіх трагедій, яких зазнало людство на планеті, аварія на Чорнобильській атомній електростанції не має аналогів за масштабами забруднення довкілля та негативного впливу на здоров'я людей.

 Ведучий 1. 26 квітня 1986 року, одна з найскорботніших дат в історії нашого народу, спогади про яку, ще довго будуть пронизувати наші серця гострим болем. Чорнобиль і досі для нас є незагоєною раною.

Монолог (Учень 1. ) (під музичний фон)

Чи доводилось вам бачити землю, на якій ніхто не живе? Хоч ще квітують і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за цілющими дарами….
Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли ступає нога людини.
Чорнобиль ... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів….
 

Вірш Учень - 2:

Луг не тішить око зелен-рутою,
В поле й гай заходити не можна.
Кожна квітка дихає отрутою,
Стронцієм налита квітка кожна.
В порожніх селах вітер квилить,
Тополі гне і лози хилить,
Гірчать на сонці полини,
Ростуть в городах бур'яни,
З річок веселки воду п'ють,
І страшно яблуні цвітуть.

 

Початок Відео «Прип’ять до»….(хрн.2 хв.55 сек., тихий звук, під виступ ведучого-2),і монолог пожежника)

Ведучий-2. А 30 років тому назад Прип’ять  було звичайне невеличке українське містечко, яких сотні в Україні . Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни: збирали гриби, ягоди, лікарські трави.
Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
 

 

Учень -3: Монолог (хлопець-пожежник)

Чорнобиль - це назва невеликого районного центру, що в 130 км. від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції. Будувати її розпочали ще у  далекому 1971 році. У 1983 р. вже працювало чотири енергоблоки із запланованих шести.

Згодом, за кілька кілометрів виросло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Я в ньому жив і працював. Тут я одружився і народилась моя люба донечка. Місто швидко розбудовувалося. Відкрилися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад.

 

\

Ведучі  виходять на сцену

 

В-1. Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Відео  початку пожежі  на реакторі(2 хв. 43 с)продовжується під час виступу дітей

 

В-2. Саме в таку ніч, 26-го квітня 1986року о 1-й годині 23 хвилини 40 секунд, коли Прип'ять, містечко атомників, спало безтурботним сном, раптово пролунав вибух і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум'я розірвало нічну темряву.

 

Виступи учнів (4 учні виходять на сцену стають в шаховому порядку)

 

Учень 1. Тієї ночі нас було на зміні 50 чоловік . Всі до одного виконали свій громадянський обов'язок. Всі ми перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця.

 

Учень 2.  Першими до реактора прибули пожежники військово-пожежної частини по охороні атомної електростанції на чолі з начальником корпусу, 23- річним лейтенантом Володимиром Правиком. Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежники в ту ніч не шкодували ні сил ні життя.

 

 

Учень 3. Володимир Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.
 

 

Учень 4. А вогонь все лютував, не стихав. Коли на місце аварії прибув начальник пожежної частини майор Телятников, то побачена картина вразила його: відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на височезній висоті (70метрів) маячили маленькі фігурки. Піднімаючись на дах машинного залу, в полум'ї тріскотіла вся стріха. Навколо разом з вогнем клубочився їдкий дим, киплячий бетон пропалював черевики і в'їдався в шкіру.
 

Ведучі на сцені

В-1. До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусі сіючи смертоносну радіацію.

Закінчити відео «Чорнобиль»… на 2 хв. 50 с.

 

В-2. Ціною життя 28-ми пожежників були врятовані інші блоки АЕС, Київ , Україна і світ від ще більш страшної небезпеки. Ось імена перших героїчних жертв чорнобильського полум'я:

 

Презентація  «Пожежники»

Володимир Правик. Віктор Кибенок. Микола Ващук. Володимир Тишура. Василь Ігнатенко. Микола Титенко.

 

Увесь караул пішов за Правиком. У небуття. 17 чоловік. Володя був наймолодшим, йому було 24 роки.

 

В-1 Київська журналістка Галина Ковтун  у 1989 році написала документ-повість «Я писатиму тобі щодня...», — про 800 листів, які Володя відіслав «своїй Надії» за 4 роки і 4 місяці любові. «Сльоза омиває душу», — так сказала Галині Ковтун мати Надії.

Закінчення відео.

Ведучий виносить на сцену стілець для інсценування сценки «Лист». Петро стоїть на віддаль від «дружини» і читає листа.

В- 1. (за кадром)  Із останнього листа Володимира Правика своїй дружині

 

Читає Учень 3. (звучить фонова музика)

Здравствуйте, мои дорогие, хорошие Наденька, Наташка!            

С большим приветом к вам ваш курортник и лодырь. Это потому, что отлыниваю от воспитания нашей крошки Наташки. В начале письма прошу извинить за почерк и ошибки. Это, кстати, Надя виновата, что писала за меня планы, конспекты и совсем меня разучила держать ручку. Напишите, как Надя с Наташкой доехали домой, не приболела ли, не прихватила ли ее та болезнь, которая ходит по городу, что-то типа гриппа. Живу я хорошо. Поселили нас в институте – клинике для осмотра. Как вы знаете, здесь все, кто был тогда, так что мне весело, ведь мой караул весь при мне. Ходим, гуляем, по вечерам любуемся вечерней Москвой. Одно плохо, что любоваться приходится из окна. И наверное, на месяца полтора-два. Увы, такие здесь законы. Пока все не обследуют – не выпишут. Пусть Надя живет в Городище. Я приеду прямо к вам, да еще пусть моя дорогая теща присмотрит мне работу, чтобы я мог перевестись.

Надя, ты читаешь это письмо и плачешь. Не надо, утри слезки. Все обошлось хорошо. Мы еще до ста лет доживем. И дочурка наша ненаглядная нас перерастет раза в три. Я за вами очень соскучился. Закрою глаза и вижу Надю с Натальей Владимировной. То, что произошло, вы уже слышали. Я не буду вдаваться в письменные подробности. Да еще вы меня, пожалуй, и не узнаете, когда приеду. Начал отпускать усы и бороду.            

Сейчас у меня здесь мама. Примчалась. Она вам позвонит и скажет, как я себя чувствую. А чувствую я себя хорошо.            

На этом буду заканчивать. Не волнуйтесь, ждите с победой.            

Надя, береги дорогую нам Наташку.            

Крепко обнимаю, целую.

Твой навеки Володя. 

Май 1986 года.

Москва.

 

Чоловік і дружина підходять один до одного в центрі залу і ніжно обіймаються.

 

В-1 (голос за кадром)

 «Указ Президії Верховної Ради СРСР: За мужність, за героїзм ! самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильський АЕС, присудити Володимиру Павловичу Правику звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.»

 

 

 

 

Учень 4.

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

 

 

Учень-5:
Коли зловісна блискавиця

Сторуко в серце уп'ялась,

І обпалила ваші лиця,

І в танці дикому зайшлась,

Коли вже й хмари спопеліли

У знавіснілому вогні, —

Ви смерть приборкати зуміли

 На тім, останнім, рубежі.

Не віддали їй на поталу

 Світанків наших ніжних щем,

 Ви, як один, супроти стали,

 Пекельним січені дощем.

У тій жорстокій веремії

 Ви до кінця тримали бій

 І пронесли свої надії

 Крізь вогнецвіт усіх надій.

 Шумлять жита, як і раніше,

 Пливуть у небі літаки...

 За вас історія допише

Суворі подвигу рядки.
 
 

Ведучі на сцені

 

В-1 Прип’ять….  Це було місто, де будувався ідеальний комунізм, де мирний атом мав принести вічну славу найбільшій у Європі Чорнобильській атомній електростанції.

 

В-2. Населення Прип'яті перед аварією на ЧАЕС становило майже 50 тисяч жителів. Але 27 квітня, наступного дня після катастрофи, з проведенням "тимчасової евакуації" життя міста зупинилося назавжди.

Ведучі роблять на декілька секунд паузу для початку відео

Продовжити відео «Припять до і після…»  з 3 хв. 29 с.

В-1. Прип’ять в історію таки увійшла, але в ній вона назавжди залишиться містом-привидом, зоною відчуження, жертвою людської безпорадності, містом віртуальної реальності, мертвою кам’яною пусткою, куди лише час від часу приїздять науковці, переселенці, ліквідатори наслідків на ЧАЕС, затяті геймери та журналісти.

 

В-2. За версією впливового журналу Forbes територію Чорнобильської АЕС названо найекзотичнішим місцем для туризму на планеті.
 

 

 

Учень 5 . Вірш. «Я бачив сон»

 

Я бачив сон...
В печальнім смутку
Стоять берізки край села,
Та край давно не Білоруський,
Не Український і не Руський,
Земля скалічена до тла...

Вогонь? Та ні,
І навіть сонце
Таке створити не могли,
Я зазирнув в одне віконце
З різьбленим кантом навкруги

Скрізь пил стражданнь,
Буденний посуд,
І тільки поруч із вікном
В Надії дива й в сподіваннях
Свята ікона над столом...

В розбиті шибки
Вітер свище,
Немов господарю протест,
Життя нема на попелищі,
На вході - з дошок збитий хрест

Порожня зона, Край мовчання!
Тут цезій бродить по полям...
Напризволяще, мов в останнє,
Як тінь людського вподобання,
І дихає у спину нам!

 

 

В-1. Історія. Скільки їх, історій в Чорнобилі. Згадує вчителька школи №4. м. Прип'яті.

 

 «Коли було проведено евакуацію, ми не вивезли шкільних журналів. Адже сподівалися повернутися в місто. Журналів не було, і ми запропонували дітям самим виставити собі оцінки. Коли переглянули — жоден не завищив оцінки, а дехто навіть занизив».

 

Пісня Н.Май про Чорнобиль  (співає  учениця)

 

ЧАСТИНА ІІ

 

(презентація переключати слайди повільно, згідно зі словами ведучої. Лунає фонова музика)

 

Відучий- 3
Вже минуло 30 років. Виросло ціле покоління молодих людей. Але ми будемо відчувати подих аварії ще довго.

Було забруднено 20% території України. Постраждали від аварії понад 2 млн. осіб. Кількість інвалідів становить понад 100 тис. осіб. Ще понад 120 тисячам людей довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші міста. Радіоактивні опади випали на території Білорусі, Росії, на узбережжі Балтійського моря.

Найбільша кількість постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС проживає в Київській Рівненській, Житомирській, Чернігівській областях.

Ведучий- 4 Чорнобильска аварія заподіяла багато лиха і шкоди Україні. Сюди можна віднести і виведені із сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, і покинуті міста і села, і величезні кошти, витрачені на спорудження саркофага.

В- 3. Але, найдошкульнішого удару аварія завдала по здоров’ю людства, що неможливо оцінити в грошовому еквіваленті. Це стосується не тільки наших сучасників, а і багатьох, може й багатьох десятків прийдешніх поколінь.

Жодна статистика не скаже, скільки людських життів понівечено чорнобильським смерчем, наслідки якого ще відчуватимуть на собі майбутні покоління.

 

Учень 6.  Вірш О. Пахльовської «О, повернись. ..»:

 

О, повернись, якою Ти була

Сто літ тому, і тисячу, і вчора!

...отруйні ріки вбрід перебрела

І княжі тіні похилили чола.

Ти — Русь. Ти давня. Київська, ще та,

Чий меч святили у соборах Лаври,

І на рельєфах древнього щита

Світився горем профіль Ярославни!

Був вітер — сторож всіх твоїх границь,

Був теплим дух великих медозборів,

І темним — пурпур княжих багряниць,

І світлими хрести Твоїх соборів!

Невже ж до нас Твій голос не озветься,

Коли нащадки ходять по гробах?!

На тій землі, де зводили фортеці,

Тепер стоїть бетонний саркофаг.

Уламки смерті робот підмітає.

І квітки вже жахається бджола.

Спитай в Дніпра — чи він ще пам'ятає

Тебе таку, якою ти була?

О, як за все, що зроблено, простити?

В яких віках засне оця біда?

...Приходив князь. Хотів киян хрестити.

Але була вже мертвою вода.

 

В-4 Усе більш віддаленими стають для всіх нас події того періоду. Немало фактів і подробиць героїчної і напруженої праці тисяч людей різних професій вже висвітлено у відповідних документальних та літературних виданнях, інші — ще підлягають своєму усвідомленню та опублікуванню. Але у пам’яті тих, хто брав безпосередню участь в ліквідації наслідків на ЧАЕС, вони залишаються на все життя.

 

В-3 . Ми - Українці, повинні пам’ятати і вшановувати героїв, завдяки яким сьогодні живемо. Чорнобиль був, є   і буде, і тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік, а робити, робити потрібно це постійно.
 

 

В-4. Вірш Г. Чубач «Весна 1986»:

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути — не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

І я , як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів — болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.

Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» —

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п'ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.

 

В-3. Пам'ять… Саме вона є рушієм революційного поступу в майбутнє і оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. Якщо весь народ пам’ятатиме свою історію, він заслуговує на повагу, він вартий того, щоб дивитись у майбутнє.

Танець пам’яті . Виконують учні 11 класу.

В-  4. (під тихий фон дзвонів)

Ми низько схиляємо голови перед учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і з особливим почуттям їх вшановуємо.

Велика вам подяка і низький доземний уклін.

Нехай будуть вдячні та уважні люди до вас щодня…щохвилини…завжди..

Нехай у цей день, день національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться у душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

Співає хор.

Всі учасники (ведучу 1.2, пожежники, вірші.)виходять на сцену, розміщують півколом позаду хору.