Виховний захiд "Дiвчина з Полiccя"

 

 

 

Відкритий захід

 

 

Дівчинка з Полісся

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     Учитель вищої категорії

                                                                             «Старший учитель»

                                                                             Майданова В. О.

                                                                            ЗОШ № 56 ім. К. Кутового

 

 

 

 

Тема:                                Дівчинка з Полісся

 

Мета: збагатити та розширити знання учнів про життєвий і творчий

            шлях Лесі Українки; викликати інтерес до проблематики творів

            поетеси; розвивати поетичний слух, використовуючи відповідні

           засоби виразності; продовжувати формувати вміння учнів  логіч-

           но, послідовно, граматично правильно висловлювати свої думки,

           збагачувати мову дітей образними висловами; вчити відображати

           свої впаження і почуття в малюнках; виховувати любов до поєзії

           Лесі Українки, до рідної землі, дбайливе ставлення до рідної мови.   

 

Обладнання: портрет Л. Українки у вишитому рушнику, український ві-

                            нок, виставка книг, малюнків, фотографій, українські

                            костюми, сценічні костюми.

 

 

Хід заходу

 

Учитель.  Ми сьогодні з вами поведемо мову

                    Про чудову жінку, всім людям відому.

                    Оце перед вами,  у квітах барвінку,

                    Наша поетеса – Леся Українка.

 

Учень.      Ти себе Українкою звала.

                    І чи краще знайти ім`я.

                    Тій, що радістю в муках сіяла,

                    Як Вітчизна велика твоя!

( Заходить дівчинка з вишиваним рушником на якрму калина, хліб, колоски пшениці)

Учениця.  Тобі сьогодні хліб, калину й колос

                     Твоя малеча рідна принесла.

                     Ти все життя з недугою боролась,

                     Та творчістю ти смерть перемогла!

 

Учитель.    Ти дівчино, в які світи мандруєш?

Леся.            Я до людей.

Учитель.  А як твоє ім`я?

Леся.          Леся.

Учитель.  А де зросла ти, дівчино вродлива?

 

Леся.          Мене весна при лузі  породила,

                     Заквітчана у проліски.

                     Водила вона мене за руку на лани,

                     На луки дальні, до верби старої

         Розщепленої громом весняним,

 Водицею з криниці степової

 Щоранку напувала. 

 Була я вільна і щаслива.

 Та якось вдень, коли скінчилась злива,

 Я на отаві дудочку знайшла,

 Обвітрену,  стару, робітникову.

 Заграла я й почула дивну мову –

 То мова муки людської була.

 Так вперше я відчула муку пісні,

 Яка співцеві сну не принесе,

 Яка його будитиме й вестиме,

 І сіятиме слово молоде,

 Аж поки сам він хащами густими

  Пробуджених від сну не поведе.

   І я тепер на шлях ступити мушу.

    Я поспішаю… я до них іду.

 

Учитель.      Свято ми проведемо, перегортаючи одна за одною сторінки усного

                         журналу,  сторінки незвичайного життя і творчості Л. Українки.

 

 

I  сторінка

 

«Над Україною зійшла зоря і світить крізь віки»

Учитель.     142 роки тому на українському небосхилі спалахнула нова яскрава

                        зірка. Спалахнула крізь хвороби, незгоди, крізь указів, які забороняли

                       українську  мову. Тож, певно, всі вгадали ім`я цієї зірки. Це – Леся

                       Українка. У чому ж секрет її таланту? Де була Леся, така хвороблива

                       І тендітна,  сили та натхнення?

 

Учень.         Із цілющого невичерпного джерела народних легенд, казок, повір`їв.

                      Її надихала любов до рідного українського народу, до природи, до рід-

                     ного краю.

Учень.        У сім`ї Крсачів Петра Антоновича та Олени Петрівни, було 6 дітей.

                      Леся в сім`ї була другою дитиною, народилася 25 лютого 1871 року

                      на Волині у місті Звягель. З часом сім`я переїзджає до Луцька, а потім-

                      в село Колодяжне, неподалік міста Ковеля.

 

Учень.   На все життя полюбила Леся волинські луки, лісові озера і ліси. Батьки 

                 вчили дітей шанувати свій народ, рідну мову, звичаї. Ліля, Лесина сестра,

                 згадувала: «Панські діти виховувалися тільки польською або російською

                 мовами. Наша мати поклала собі мету: насамперед навчити нас гарної

                 рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомлювати

                 з культурою інших народів. Усі дивувались, що ми ходили в  національ-

                 ному одязі й розмовляли українською».

Інсценізація

 

Учень.    Стежкою бжить дівчинка. Добігла до останньої хати, за якою вже почи-

                 нався ліс. Під хатою сиділа старенька бабуся.

 

Бабуся.  А куди це ти, дитино, йдеш?

Леся.       До лісу, бабусю.

 

Бабуся.   До лісу? А хіба ти лісовика чи русалки не боїшся?

 

Леся.       А чого мені боятися? От я читала в книжечці про русалочку, та вона

                  зовсім не страшна.

 

Бабуся.  У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

 

Леся.       Вмію. Всі ж уміють.

 

Бабуся.   Дивна ти дитинко! Убрана, як усі люди, і говориш по-нашому, а от

                  читати вмієш. Хто тебе навчив?

 

Леся.       Матуся.

 

Бабуся.    То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

 

Леся.        Бо я недавно із Звягеля приїхала. Я – Косачівна, а звуть мене Леся.

 

Бабуся.    То ти панове донечка? Я не знала, що з панночкою розмовляю.

                    Пани ж усе польською або російською розмовляють.

 

Леся.         Чого ж нам мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють.

                    І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгомов, і тіточка (плаче)

Бабуся.     Чого так засмутилася, моя пташко?

 

Леся.          Бо тіточку в Сибір вивезли, за те що по-українськи говорила.

 

Бабуся.      Із Сибіру люди вертаються, не плач. А от коли тіточку засудили,

                     то чи не страшно тобі по-українському говорити й одягатися?

 

Леся.          Ой, ні, бабуню, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.

 

Бабуся.      Що ж бачу, ти завзята, рости велика!

 

Леся.          До побачення, бабуню!

 

Учень.       Л. Українка ніколи не вчилася в школі, але була дуже освіченою

                    людиною. Всього її навчила мама. Адже її мама була відомою письмен-

                    ницею Оленою Пчілкою. Леся її дуже любила і про все розпитувала.

                    А мама пояснювала, учила Лесю писати, читати, розповідала їй казки.

                    Вже у 5 років Леся навчилася читати і писати.

 

Учень.       Ще малою, будучи в Луцьку, Леся тяжко захворіла. Тяжка хвороба

                     прикувала до ліжка, місяцями не давала підводитись. Та вона з

                     надзвичайною мужністю терпіла біль. І працювала.

 

Учень.     Як дитиною бувало,

                 Упаду собі на лихо,

                 То хоч в серце біль доходив,

                  Я собі вставала тихо.

• Що болить?  - мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

 

Учень.   Інтереси Л. Українки були разноманітними: поезія, драматургія, проза,

                літературна критика, історія, фольклор, музикознавство.

 

II сторінка

Струни душі

 

Учень.  У дитинстві Леся із сільськими дітьми співала, водила хороводні пісні,

               веснянки.

 

Хоровод пісня «Подоляночка».

Мирилка «Мир миром»

Учень.  З ранього дитинства дітям в сім`ї Косачів прищеплювали любов до праці.

               Кожна дитина мала свій городик, садочок доглядала за посадженим

               деревцем.

 

Вірш «Вишеньки»

Учень.  Протягом усього життя Леся любила співати. В поетеси є багато віршів,

               які легко перетворюються на спів. Навіть один із циклів Леся так і

               назвала «Сім струн»

Вірш «Сім струн»

Учень.  Дуже любила поетеса грати на фортепіано, але після того, як їй зробили

               операцію на лівій руці Леся не могла грати гарно. З тугою в серці вона

               писала вірша до фортепіано.

 

• Мій давній друже,

Мушу з тобою

Розстатися надовго…

Жаль мені!

З тобою звикла я

Ділитися журбою,

Сповідувать думки

Веселі і сумні.

 

Учень. У Лесі був приємний голос. Вона любила грати та співати сумні пісні.

Колискова «Котику сіренький»

 

III сторінка

« У дитячому крузі»

      Учень. Із 1884 до 1891 років Леся написала цикл віршів для дітей «У Дитячому

                    крузі»

1. «На зеленому горбочку»
2. «Тішся, дитино, поки ще маленька»
3. «Спить озеро»
4. «Уже весняне сонце припікає»
5. «Конвалія»

 

IV сторінка

«До Лесиної казки»

Учень.  Леся Українка написала відомі казки «Лісова пісня», «Лелія», записала

               багато народних казок. Казка «Лісова пісня»  була  написана в 1911 році в

               Єгипті. А розповідається в цій казці про лісову красуню Мавку та її друзів.

                Ліс – це її дім, вона усе в ньому любить: дерева, траву, квіти, пташок,

                тварин. І вони всі її люблять.

Мавка.   Ох, як я давно спала,

                А хто мене збудив?

                (Лукаш ножем хоче зрізати гілку)

 

Мавка. Не руш! Не ріж! Не убивай!

               Не пий же крові з сестроньки моєї.

 

Лукаш. Березу ти сестрою називаєш?

                Хто ж ти така?

 

Мавка.  Я – Мавка лісова.

 

Лукаш.  Що ж, ти зовсім така, як дівчина,

                 Ба ні, хутчій, як панна,

                 Бо й руки білі і сама тоненька,

                 І якось так убрана не по-панськи.

 

Мавка.  То гарна я тобі?

 

Лукаш.  Хіба я знаю? Таке питаєш?

 

Мавка. Чому сього не можна запитати?

                Он бачиш, там питає дика рожа:

                 «Чи я хороша?»

                  А ясен їй киває в верховітті:

                  «Найкраща в світі!».

 

Лукаш.  Я й не знав що в них така розмова.

                 Я думав – дерево німе, та й годі.

 

Мавка.  Німого в лісі  в нас нема нічого!

 

Учень.  Закоханість у квіти лягла в основу красивої казки «Лелія». До хворого

               хлопчика завітала цариця квітів Лелія і допомогла видужати хлопчику.

               Леся дуже хотіла видужати, але тяжку хворобу так і не змогла перемогти.

 

V сторінка

«До Лесиного віночка»

Учень. Щиро любила Леся землю, природу України. Квіти милували око Лесі в

              радості і в горі. Вона любила в них плести вінки. Вінок має магічну силу.

              Захищає дівчину, знімає біль, береже волосся. У ньому кожна квітка є

              оберегом і щось символізує.

 

Учень. Ромашка – квітка миру і кохання. Це улюблена Лесина квітка.

Учень. Волошки. Існує легенда.  Покохав хлопець Василь русалку. Та русалка не

              могла  жити без води, а Василь – без землі.

 

Учень. Барвінок – символ житя, пам`яті, невмирущості.

 

Учень.  Конвалія – символ оновлення, вірності, ніжності.

 

Учень.  Мак – символ печалі і туги.

 

Учень. Чорнобривці – символ домівки, рідного краю.

 

Учень. Незабудки – символ постійності та вірності.

 

Учень. Дика рожа – символ краси, гордості.

 

Учень. А тепер поглянемо на стрічки. Про що вони нам розкажуть?

               Коричнева – земля, жовта – сонце, оранжева – хліб, зелена – життя,

               блакитна – небо, синя – вода, фіолетова – мудрість, малинова – щирість,

              червона – печаль, біла – чистота.

 

Учитель. Ось так і росла на Поліссі дівчина, яку звали Леся. Справжньою

                   донечкою українського народу росла Леся, і саме їй присвятила цей

                   вірш «Молитву» - Олени Пчілки. Цією молитвою ми і завершуємо нашу

                   зустріч. 

 

Знаю, бо казала

Мені моя ненька,

Що я – українка,

Правдива, маленька.

Знаю, Україна

Серцю мойому мила,

Я по-українськи

Молитися вчила.

А моя опора –

То Божая Мати,

Мати Україна,

Повна благодати.

Ось мою молитву

Прийми, Отче Боже,

Нехай Україні

Вона допоможе.