Виховний захід до дня народження Лесі Українки "Лесина мудрість"

  Волинь – край блакитних озер і лісових пущ, рай казкової поліської природи і дзвінкої пісні. Рай, що був цілющим джерелом, з якого Леся Українка черпала свою наснагу.

Пісня про Волинь

  В місті Новоград-Волинському, на нашій українській землі, народилася хороша - прехороша дівчинка. Батьки назвали її Лесею. Дівчинка росла, у 9 років вона написала свій перший вірш.

   Лесине прізвище– Косач. Та щоб усі знали, що дівчинка ця родом з України Лесина мама, відома українська письменниця Олена Пчілка, порадила підписувати вірші ім’ям Леся Українка.

  У батьків Лесі було шестеро дітей ( двоє хлопчиків та чотири дівчинки). Леся була другою дитиною в сім'ї, старша серед дівчаток. А ще батьки Лесі виховували дівчинку-сирітку, до якої всі ставилися з теплотою і ніжністю.

  Кажучи в цілому, Леся вся була складена із суцільних захоплень.

   А почалося все це із захоплення декламацією. Леся в 6 років завчає напам'ять і декламує будь-який вірш, котрий “попадеться їй під руку”.

   Світ захоплень Лесі так стрімко прогресує, що доводиться лише аплодувати. У 6 років вона вишиває батькові сорочку. В наступні, вже більш дорослі роки, вона вишивала багато, навіть тоді, коли хвора рука була перебінтована.

   Третє захоплення Лесі– народна пісня.

   Пісня про Лесю Українку

   Захопилася письменниця також випіканням булочок і до того, що конкурувала в цьому навіть з бабусею.

   А як любила вона танцювати, плавати, стрибати, бігати на перегони, лазити по деревах, тобто любила різноманітні рухливі ігри. І як же треба було долі жорстоко над нею посміятися, познущатися, щоб таку ідеально запрограмовану рухливість, таке втілення стрімкості і приректи на тижні, місяці, роки нерухомого лежання і по лікарнях, і вдома. І все ж навіть у найважчі періоди своєї хвороби Леся намагалася не лежати, а ходити, не раз порушуючи приписи лікарів, а коли вже не могла не лежати, то лежачи писала, а це теж якийсь рух.

   Леся Українка важко хворіла, тому часто їздила лікуватися до моря.

  Вірш про море

  Особливе місце посідала музика в житті поетеси. Дівчинка була дуже здібною до музики, старанно вчилася грати на фортепіано, мала добру вчительку, Ольгу Олександрівну Лисенко, дружину видатного композитора. Після операції лівої руки в жовтні 1883 року Леся вже не могла мріяти про високу професійну майстерність музиканта, дуже болісно вона прощалася з інструментом.

  Вірш “Мій давній друже”

   Не обмежуючись фортепіано, в 1906 році Леся Українка починає вчитися гри на бандурі. На жаль, навчання це через хворобу було припинене.

   Де б не була Леся, вона завжди душею линула до рідного краю. Вона була зачарована українською природою, любила ліс, річку, поле, птахів, усе живе, що було навколо неї.

   Вірш “На зеленому горбочку”

   Дуже любила маленька Леся слухати розповіді старих людей про русалок,водяників, інших казкових героїв. Дівчинка запам’ятала ці чарівні оповідання, а коли виросла, написала чудову казку “Лісова пісня”

    Усі діти в родині Косачів змалку привчались до праці. Кожна дитина мала свій маленький городик, квітничок. А ще Леся зі своїми сестрами і братами посадила садочок. Мабуть згадкою про той садок і став вірш “Вишеньки”.

 

   Пісня “Як дитиною бувало”

 

З казочки дядька Лева

   Якби нам хата тепла

   та люди добрі,

казали б ми казку,

   баяли байку

до  самого світа…

За темними борами,

та за глибокими морями,

та за високими горами

та єсть там дивний- предивний край,

   де панує Урай.

Що в тому краю сонце не сідає,

місяць не погасає,

а ясні зорі по полю ходять,

таночки водять.

Маленька Леся потрапляє до лісу.

Підглядає за Мавкою і Лукашем.

На сцену під музику “Диво квітка” виходять берізки(танець берізок).

Виходить Лукаш з сопілкою. Хоче надрізати ножем березу. Мавка кидається і хапає його за руку.

 

Мавка

Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Лукаш

Та що ти , дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хотів собі вточити соку

з берези.

Мавка

Не точки! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка

Я– Мавка лісова.

Лукаш

А, от ти хто! Я від старих людей

про мавок чув не раз, але ще зроду

не бачив сам.

Мавка

А бачити хотів?

Лукаш

Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,

як дівчина…ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється).

Та ні, тепер зелені…а були,

як небо ,сині…О! тепер вже сиві,

як тая хмара…ні, здається, чорні

чи, може, карі…ти таки дивна!

Мавка

Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

 

Мавка з Лукашем під спів сопілки виходять. Леся перелякано виходить з- за дерева і сідає на пеньок.

 

Леся

Ох!

Появляється старий Ох. Леся лякливо.

Ти хто?

Ох

Мудрий пан, вельможний Ох

Чого мене кликала?

Леся

Я не кликала

Ох

Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш ,може нині

головою наложить?

Леся

Я служить не згодна

 

Ох хоче вхопити Лесю. Вона втікає Попадає на пташине подвір'я.

Вибігають Курчата і Квочка.

 

1 Курча

Ціп-ціп!

Згубили діти хліб!

А я знайшло та вподобало,

Та гарнесенько подзьобало!

2 Курча

Ців-ців!

Бережись горобців!

3 Курча

Цяв-цяв!

Не лови гав!

Квочка

Кво-кво-квок!

Повторимо урок

Як їдять кури:

Лобиком кивок,

Дзьобиком клювок,

І– проковтнули

Кво-кво-квок!

Ходімо за хлівок,

Там росте травичка–

вітамінна гичка!

Курчата

Вітаміни!Вітаміни!

Від простуди! Від ангіни!

 

Курка з курчатами виходять. На подвір'я випурхують два горобчики.

 

1 Горобчик(шукає поживи)

Хоча б одне зернятко

Знайшлося для початку

Цвір-цвір-цвір!

Голоден я ,як звір!

2 Горобчик(сидить)

А я іще звіріший

Іще я голодніший

Та їжі не шукаю,

Бо силоньки не маю.

1 Горобчик

Хоча б одне насіння

Вкотилось під каміння.

Цвір-цвір-цвір!

Який порожній двір!

2 Горобчик

Біля своєї хати

Не варто і шукати

Ось, кажуть,закордони!

Всього там всюди- тонни!

Є! Знайшов! Є!

1 Горобчик

Це я знайшов! Моє!

2 Горобчик

Пшеничних зернятка три

1 Горобчик

А спробуй, лишень, забери!

2 Горобчик

І заберу,не твої!

1 Горобчик

Не мої, а чиї?

2 Горобчик

Мої!( наскакує на першого)

Зернят не віддам нізащо

1 Горобчик

Ах ти,несита пацю!

Ось я тобі!

2 Горобчик

Ось тобі я!

1 Горобчик

Ах ти, дурне гороб’я!

2 Горобчик

А ти дурніше і гороб’їше!

1 Горобчик

Від зерен свій дзьоб

Забирай чим скоріше!

Бо я твоїм пір’ям

Засію подвір'я!

2 Горобчик

А я ген за вітром

Пущу твоє пір’я!

 

Горобчики б’ються, аж тут викочується Квочка з Курчатами

Курчата побачили зернята і з’їли.

 

Горобці

Це ж як так? Зернятка наші!

Квочка

Можливо, і ваші, та каші

Ви з них не зуміли зварити

Це нам пощастило зробити.

І поки дурненькі бились,

Розумні собі поживились.

1 Курча

І поки дурненькі бились,

Розумні собі поживились!

2 Курча

Розумні собі поживились,

А дурні товклися та бились!

3 Курча

Розумні - це ми,- поживились,

А дурні- це ви!- побились!

Квочка

Якби ви, горобчики любі

Хоч трохи щось мали в чубі,

То зараз були б ви ситі,

А не голодні та биті!

1 Горобчик

Хочу розуму, тітко Квочко!

Квочка

Не проста то справа, синочку!

1 Горобчик

Якби ви мене приручили

Та хоч трохи чого навчили…

Квочка

Вибач, серденько, та не зможу.

Онде скільки курчаток воджу.

Поки всіх доведу до ума,

Чи не збудусь його і сама…

Кво-кво-кво! Курчата!

Пора в комірчину!

Ти ж деінде шукай собі вчителя, сину!

 

Квочка з Курчатами виходить.

 

Голос зозулі.

Ку-ку! Ку-ку! Ку- ку!Ку!

Маю коко в кулаку!

Кину Коко з кулака

До чужого кубелка!(2 рази)

Горобчик

Здоровенькі,Зозуле, були!

Чи це ви так гарно кули?

Оце я літаю, літаю

Та розуму всіх питаю.

Зозуля

Ти, бачу, справді дурненький,

Зустрів мене та раденький!

Як не мала б я власних турбот,

То й чужих не бажала б - от!

Але маю турботу я, маю

В кулаку ось коко тримаю

І десь його мушу подіти,

Щоб і в мене були якісь діти ..

Комусь в гніздо підкинути,

А потім навік покинути

Та плакати, слізьми вмиватися

За сирітками пробиватися!!!

Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Таку тяжку муку

Ношу я собі!

Чи це не клопіт тобі?

Так що не можу тебе учити я–

Шукай собі, пташе, іншого вчителя.

 

Розлетілися.

 

Чалапає Бузько.

Маю кло-кло-кло-кло- клопіт

Загубився лівий чобіт

В кала-кала-калабані

В котло-котло-котловані,

А у правий натекло– кло-кло

Об круте коріння,

Об тверде каміння

Ох, і зло ж мене розпекло-кло-кло!

Прилітає Горобчик.

Шановний добродію Чорногузе,

Чорногуз

Чого тобі, капосний карапузе?

Горобчик

Навчіть мене розуму,

Бо без нього

Роблю я багато чого дурного.

Чорногуз

Це то я бачу, що так, то так

Та найдурніше зробив ти, однак,

Те, що розуму в мене спитався

Геть утікай, щоб під дзьоб не попався!

Горобець тікаючи

Ай! Ай! Ай! Ай!

Почекай! Не вбивай!

А бодай тебе, бодай!

Жаб своїх собі ковтай!

 

Зустрічає Ґаву

Горобець

Бабо Ґаво! Бабо Ґаво!

Перепрошую ласкаво…

Чи мене ви чуєте?

І чому сумуєте?

Ґава

Чую, сину, чую

А чого сумую,

То й сама не знаю

От сиджу й куняю

Горобець

Навчіть мене розуму, бабо,

Бо в мене з розумом слабо

Ґава

Я, може б ,і рада, сину,

Та де ж це ,в лиху годину

Той розум візьметься в мене?

То ви тепер кожне- вчене.

Горобець

Ой, бабо, не кожне, не кожне

Ґава

Як ти вже таке неможне

Без розуму обійтися

То до Сови підлети

Сова, кажуть, вельми мудра..

У гай, сину, в гай лети

В дуплі найгрубшого дуба

Живе Сова криводзьоба

Горобець

Спасибі вам, бабо Ґаво!

Тримайтеся кучеряво!

Ґава замислено

А Сова…Щоб не з’їла його, бува

 

Сова дрімає

 

Горобчик

Агов,Сово!Агов!

Ви є, чи вас нема?

Бо я оце прийшов

Набратися ума…

Сова

Га? Що? Куди? Кому?

Яку там ще чуму

Притирило за дня?

Ти що за пташеня?

Не бачу… Не буди…

 

Звечоріло

 

Сова прокидається

Пугу-гу!Пугу-гу!

От візьму кочергу

Розганяти нудьгу!

Пугу-гу!

Пугу-гу!

Побачила Горобчика

Що це? Я тут не одна?

А ти тут чого?

Чекаєш кого?

Горобець

Я хотів би..я .. вас просити…

Не могли б…чи ви…Сово мудра…

Мене розуму підучити..

Адже ви така мудра!..

Сова

Не на те я мудра, небоже,

Не на те я, небоже, культурна,

Щоб навчити якогось дурня

Розум пхати в голови глупі–

Те, що й воду товкти в ступі

Ні з того, ні з сього

Не вийде нічого

Хто дурнем вродився,

Той дурнем загине!

Геть! Я Сова лісова!

Погублю! Подроблю!

Бо гостей не люблю!

Задовбу! Заскубу!

Пір’я в мох загребу!

Уууу!

 

Горобець втікає

 

Зустрічає Сороку.

Я– Сорока, жвава птаха,

Не слимак,не черепаха

А ти звідки? А ти чий?

Ти - ні звідки? Ти - нічий?

Горобець

Ой, та дайте слово вставити,

Дайте вам себе представити!

Сорока

Нема чого слова вставляти,

Нема чого себе представляти!

Нам ясно, що ти – Горобець!

Не голуб і не голубець!

Горобець

Які-бо ви, справді, розумні, Сороко!

А я ось із розумом маю мороку

Сорока

Що? Розум?

Як маєш, то краще згубити,

Бо легше у світі без розуму жити!

Горобець

Без розуму легше? А Квочка казала…

Сорока

Про розум? І світ тобі цим зав’язала?!

Навіщо той розум,Горобче?

Він щастя тобі перетопче!

Повір мені, вийде на краще,

Коли я навчу тебе красти

Ми будем з тобою літати,

Усе, що блискуче, хапати,

І тішитись,і скрекотіти,

Радіти і цвіркотіти!

А розум зведе напропаще!

Без розуму жити– найкраще!

 

Горобець полетів геть

 

Сорока навздогін

Оце тобі виховання!

З самісінького світання

Отак напащекувати

І геть почимчикувати?

Чкурнув, як хом’як у шпарку,

Таку змарнував нам сварку!

Нечема! Нечема! Нікчема! Нікчема!

Горобець

Де я того розуму навчуся?

Вже по світу стільки днів товчуся,

А не чую, щоб мудрішим став,

Видко, марно я ото літав

Мабуть вже на цьому і зостану,

Розуму шукати перестану.

 

Прийшла зима.

Під музику завірюхи виходить зима, танцює навколо Горобчика, посипає снігом.

Горобчик почав працювати ,з іншими Горобчиками літати, гніздо будувати.

 

Горобець 2

Які ви, пане сусідоньку, мудрі! І де ви того розуму навчились?

Горобець 1

Біда навчила!

 

Танець під музику “Десь по світу..”