Виховний захід до Дня народження В.О. Сухомлинського «ДОБРО ТВОРИТИ НА ЗЕМЛІ ЛЮДИНІ ЛИШ ДАНО…»

Великий працелюб і Бог дитини.

Безсмертна Совість, Людяність ясна…

Він Прометей своєї України,

І в педагогіці – Пролог! Весна!

Є імена, які зорею сяють

На тисячі і тисячі років…

Життя таких у часі меж не знають,

Вони осонцюють людей віки.

Павлиській школі віддавав тепло

Й неспокій, бо собі він не належав.

Хотів, аби в усіх в душі цвіло –

За школою очима серця стежив.

Учитель. Дозвольте присутніх познайомити з чарівною людиною, педагогом, що за допомогою казки ніс у світ дитини добре, правдиве, чисте. Це Василь Олександрович Сухомлинський.

З великої любові до дітей він написав багато для них цікавих розповідей. В них переважає доброта, бо він хотів, щоб діти виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата і маму і нашу велику прекрасну Батьківщину.

В.О.Сухомлинський – найвідоміший педагог і письменник. Він працював 35 років у школі. Василь Олександрович – заслужений вчитель України. Для молодших школярів він написав майже 1500 мініатюр – казок, оповідань, легенд. Він був великим педагогом і талановитим письменником. Більше інформації про життєвий шлях та творчість цієї видатної особистості ви отримаєте від шестикласників нашої школи, які підготували виховний захід, присвячений 100-річчю від Дня народження Василя Олександровича Сухомлинського.

Учень 1. Народився Василь Олександрович у селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області 28 вересня 1918 року.

Учень 2. Батько – Олександр Омелянович, працював столяром, робив музичні інструменти. Мати – Оксана Юдівна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала дітям казки.

Учень 3. У сім’ї, крім Василя, було ще троє дітей – Іван, Сергій і Меланія. Батьки ніколи не сварилися між собою і не карали своїх дітей. Усі діти сім’ї Сухомлинських обрали професію вчителя.

Учень 4. У діда була велика бібліотека. Помираючи, свої книги він віддав Василеві. Дід мав особливий вплив на онука. Василь Олександрович згадував:

«При зустрічі дід часто любив мені читати. Одягаючи окуляри, посміхаючись, він говорив: «Сідай ось тут і слухай, зараз я тобі щось цікаве прочитаю». При  цьому очі його світилися добротою. Пізніше, вже ставши вчителем, згадуватиме Василь Олександрович дідові слова: «хто дітей любить, той добрий чоловік».

Учень 5. Василь ріс жвавим і допитливим. Змалку любив малювати. Але зошити, фарби і пензлі можна було придбати тільки за лікарські рослини. Та бажання малювати було таке сильне, що хлопець цілими днями пропадав у лісі. За склянку насіння акації одержував два зошити. Одного разу Василь із товаришами пішки пройшли 45 кілометрів, аби купити фарби. На власні, зароблені гроші він купив і «Кобзаря».

Не загубив, а знайшов

  Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:

— Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж і сто впоперек і скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.

Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.

— Простіть мене, батьку, — сказав син. — Я зламав заступ.

— А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

— Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

— Отже, ти не загубив, а знайшов.

— Що ж я знайшов, батьку?

— Бажання трудитися. А це — найдорожча знахідка.

Учень 6. Закінчив Васильківську школу, а далі дорога прослалася в Кременчуцький технікум. Дорого далася ця наука. Повертався в хуртовину додому, знесилений. Він ледве не замерз під скиртою соломи. Як наслідок цього – запалення легень, плеврит. Ледве повернули до життя. Лікарі, любляча мати доклали всіх зусиль, щоб поставити його на ноги. Здолавши кляту хворобу, пішов Василь на свій хліб. Став учителем у Васильківці, в тій школі, в які донедавна сам вчився. На перший свій урок 17-річний учитель Василь Олександрович йшов із хвилюванням. Оксана Юдівна вивела за оселю і благословила:

«На великий шлях ступаєш, Васильку, щастя ж тобі на ньому. Вчитель – то людська надія і правда».

І він став великим учителем.

Учень 7. Пізніше В. О. Сухомлинський писав, звертаючись до дітей: «Умій дякувати вчителеві. Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. І будеш людиною».

Старенька вчителька

Край села, в малій хатині

Старенька вчителька живе.

Сама-самісінька щоднини

Учнів своїх у гості жде.

Дорослими людьми всі стали,

У кожного своє життя.

А перші – вже онуків мають,

Її потроху забувають.

Колись приходили частенько,

Щоб привітать свою рідненьку.

Вони приносили їй квіти,

Щоб разом з нею порадіти.

Та плинув час, усе змінилось.

І в тій хатині край села,

Одна-однісінька лишилась

Старенька вчителька сама.

Лиш раз на місяць листоноша

Старенькій пенсію несе.

Є в неї хліб, є в неї гроші,

Та для людини це не все.

Її потрібне добре слово,

Турбота, ласка і любов.

Тому вона не випадково

Книгу життя гортає знов.

 

Учень 8. Василь Олександрович дуже любив і поважав свою матір Оксану Юдівну. Часто ходив її провідувати (а жила вона за 7 км у сусідньому селі).

 

Це було перед жіночим святом. Стояла холодна погода. Василь Олександрович зібрався до неньки. Обережно загорнув зірвані в оранжереї нарциси і сховав їх під пальто. Пішов у дорогу, хоча трішки прихворів.

«Мати зустріла його на порозі, ніби знала, що він прийде.

 - Синочку! Як же це ти! Чи не трапилось чого?..

- Ні, мамо. Прийшов у гості. Хочу привітати Вас із жіночим святом.

Простяг матері білі нарциси...

- Боже, то це мені? Ніби я пані яка...

- Ви дорожча і краща за будь-яку пані, мамо...

 Вона взяла той букетик у темні натруджені руки, на очах виступили

сльози.  

- То ходімо ж до хати, сину.

У хаті син витяг з портфеля теплу вовняну хустку, накинув матері на

плечі.

- Носіть  мамо, на здоров'я.

- Спасибі тобі, синку, за твою добрість...»

Скільки ж ранків я проспав

Третьокласник Василько запитав у батька:

- Тату, а що я робитиму влітку?

- Відпочиватимеш і працюватимеш,- відповів батько. - Завтра поїдемо зі мною в поле. Добре?

- Добре! - зрадів Василько.

Васильків батько працював агрономом. Він вставав удосвіта і їхав у поле.

Василько крізь сон почув, як хтось доторкнувся до його плеча. Ой, як не хочеться вставати! Але пригадав Василько, що сьогодні вони з батьком їдуть у поле. Підвівся, подивився довкола. Надворі ще темно. На небі зірки сяють, а на сході червоніє.

Василько вмився, поснідав з батьком. Ось вони вже і на подвір'ї. Василько показує на рожеве небо на сході й питає:

- Тату, що воно таке? Чому небо червоне? Невже там пожежа? Батько усміхнувся:

- А хіба ти ніколи не бачив, як сонце сходить?

- Не бачив,- відповів Василько.

- Дивись,- сказав батько. - Побачиш раз - захочеться бачити щодня.

Потім вони стояли на околиці села. Перед ними зеленіло пшеничне поле. Сонячні промені блищали в крапельках роси. В блакитному небі співав жайворонок. Василько стояв, мов зачарований.

- Ой, красиво ж! - тихо промовив він.-Невже щодня так красиво?

- Щодня! - відповів батько.

- Скільки ж ранків я проспав! - з жалем промовив Василько.

 

Учень 7. Під час Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович став на захист Батьківщини. Він був двічі поранений, довго лікувався в шпиталі. Тяжким було у нього поранення у руку. Хірурги боялися, що руку треба буде ампутувати. «Ні! Я – вчитель!» – у цих словах було життя.

Учень 8. 1948 рік. В.О.Сухомлинський призначений, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до останку життя.

Учень 9. 32 роки Василь Сухомлинський вів педагогічний щоденник, у якому записував свої спостереження за поведінкою учнів. А потім ці розповіді виливалися на папір і ставали книгами. 

Учень 10. Багато висловів В.Сухомлинського стали крилатими:

1.          Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.
2.          Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
3.          Роки дитинства – це насамперед виховання серця.
4.          Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
5.          Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо.
6.          Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, — з усякого погляду справжня людина.
7.          Сім'я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.

Яблуко в осінньому саду

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч з жовтим лист ком вони побачили на гілці велике рожеве яблуко.

Оля й Ніна аж скрикнули від радості.

— Як воно тут збереглося? — з подивом запитала Оля.

— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна і зірвала яблуко. Кожній хотілося потримати його в руках.

Олі хотілося, щоб яблуко дісталось їй, але вона соромилась висловити це бажання, а тому сказала сестрі:

— Хай тобі буде яблуко, Ніно...

Ніні хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися в цьому. Ніна сказала:

— Хай тобі буде яблуко, Олю...

Яблуко переходило з рук в руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна і та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.

Віддали їй яблуко.

В маминих очах сяяла радість. Мама розрізала яблуко й дала дівчаткам по половинці.

Учень 11. Творча спадщина Василя Сухомлинського — багатогранна і надзвичайно щедра. Він — автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, а його головна книга «Серце віддаю дітям» побачила світ 30 мовами світу. Окрім казок і оповідань Василь Сухомлинський писав вірші.

Учень 12. "Я був на далекій чужині..."

Я був на далекій чужині, 

Там небо таке ж голубе, 

Та тільки нема Батьківщини, 

Нема там, Вітчизно, тебе, 

Бо в ріднім краю над землею 

Чистіша і глибша блакить. 

І сонце Вітчизни моєї 

Яскравіше в небі горить. 

Я слухав пісні на чужині — 

Хороші думки в тих словах, 

Але то не крила орлині, 

Що є в наших рідних місця

Учень 13. Уже перебуваючи у лікарні, важко хворий, Василь Сухомлинський не переставав думати про школу. Коли діти з квітами прийшли до нього в палату, він підвівся на руки, поглянув у вікно, промовив: “Діти йдуть до школи, а я йду із життя…”.  Помер Василь Сухомлинський 2 вересня 1970 року. Похований на кладовищі всього за 300 метрів від школи, якій віддав усе своє життя.

Бо я - людина

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.

— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

Учень 14. Усе своє життя Сухомлинський пропрацював у школі. Він склав 10 правил, чого не можна робити. Запам’ятайте їх і ви. На екрані проектора (читають учні по черзі)

1.                   Не можна ледарювати, коли всі працюють.
2.                   Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.
3.                   Не можна заходити в суперечку з шанованими й дорослими людьми, особливо зі старшими.
4.                   Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе нема якоїсь речі.
5.                   Не можна робити того, що осуджують старші.
6.                   Не можна залишати старшу людину одинокою.
7.                   Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради старших.
8.                   Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.
9.                   Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
10.               Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, - кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг.

Запам’ятай, наслідуй це і ти!

Учитель. Є люди, перед світлою пам’яттю яких ми в глибокій пошані схиляємо голову. Таким залишився для нас і Василь Олександрович Сухомлинський. Його ім’я відоме на Кубі і в Австралії, Японії й Німеччині, Греції і Монголії, Китаї і Польщі, у багатьох країнах світу. Його педагогічна спадщина має різноплановий, багатоаспектний характер, а твори – це золоті розсипи перевірених практикою педагогічних ідей, знахідок, рекомендацій. Тому вчіться від них  мудрості, терпіння, щоб стати справжньою Людиною з великим серцем та чистими помислами.