Виховний захід "Гідності хай промінь не згасає"

  « ГІДНОСТІ ХАЙ ПРОМІНЬ НЕ ЗГАСАЄ»

Звучить мелодія

Учениця: Блакитне небо посіріло,
і дощ ударив у ту ж мить. 
У грудях серце заболіло,
по світу новина летить....

У центрі міста, на майдані,
в серці країни, мов в пітьмі
навіки душі відлетіли,
там сто героїв полягли.

Грудьми повстали, захищали
нам мирне небо, спів птахів.
І до останнього стояли, 
аж поки янгол прилетів.....

Небесна сотня. вас навічно
до себе в рай Господь забрав.
Але на завжди залишились 
в серцях народу, що повстав.

Ведуча: У кожної держави є такі події, які назавжди викарбовуються в історії країни, їхні дати пам`ятають протягом десятиліть, віків. Такі події назавжди змінюють хід історії та світогляд громадян. Таким став для нас, українців Євромайдан.

Ведучий: Рівно 6 років тому, 20 лютого 2014 року,  силовиками  було здійснено  масовий розстріл протестувальників з автоматичної зброї і снайперських гвинтівок. Кулі наскрізь прошивали саморобні металеві і дерев’яні щити. За три дні загинуло близько сотні протестувальників. Кожен з них заплатив за свої переконання надто високу ціну -  власне життя. Вони отримали звання Героїв України посмертно та лишились у пам’яті рідних навіки. 

Учениця:

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди  залишаться в строю,
Про них народ  пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами

Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

Ведуча 2: Кожна значна історична подія обирає притаманні лише їй  символи. Часом самі не відаємо, чому такий знак ураз з`являється. Вже майже сотню років співали лемки пісню про те, як «пливе кача по Тисині»,  про розмову сина з матір`ю, який сам не знає, де погине, але відчуває, що поляже. Можливо героя пісні кликали фронти Першої чи Другої світової воєн, а можливо, національно-визвольні змагання. Під час трагічних подій на Майлані давня пісня згорьованих лемків «Пливе кача по Тисині» стала смутком душі всього українського народу. А ще незаперечними символами Революції  Гідності стали шини, саморобні  щити активістів, бронежилети та каски, пляшки з-під коктейлів Молотова…

                                       Звучить мелодія «Пливе кача»

(Виходить мати і син, тримають портрети Героїв Небесної сотні )

Учениця і учень:

Одного дня мене спитає син
- "А що це за юнак на цьому фото?
Чому ти плачеш уже декілька годин,
І на обличчі в тебе, мамочко, скорбота?"
- "Це, сину, Нігоян Сергій,
Він перший, хто загинув на майдані,
Один з мільйонів, що у лютий сніговій
Повстав проти  жорстокості  тиранів..."

- "А це, матусю, ось це хто такий,
Що має двох собачок на руках?"
- "Жизневський Міша, сину.." - А у горлі ком терпкий
"Брат-білорус, що вибрав український шлях..."

- "А цього хлопця, мамо, я впізнав,
Це той, до кого ходимо ми часто
Це той, для кого в букет квіти я зривав,
Це Ігор Сердюк!" - каже моє щастя...

- "А хто оцей юнак? Про нього розкажи" - 
- "Костенко Ігор, він був журналістом
В серденьку пам'ять ти про нього збережи,
Бо в нього, як і в тебе, спорт був життя змістом".

- "Ну а на цьому фото, мама, це ж курсант?
Він на чиїй був стороні, коли стояв майдан?
Який для себе вибрав варіант - 
Свободи чистий дзвін чи шум кайдан?"

- "Це, синочку, Голоднюк Устим,
Той, що був в блакитному шоломі
"Небо падає!" кричати він просив,
Коли в огні тонули ми і в громі..."

- "Тебе, синочку, прошу, - пам'ятай усіх
У пам'яті і серці бережи їх імена,
Вони життя своє віддали за твій сміх,
Й підняли Україну із самого дна"...

Ведуча: Був ранок 20 лютого 2014 року. Після трьох місяців протестів країна завмер-ла в  очікуванні. Майдан був відрізаний від цілого світу: метро зупинилося, під’їзди до Києва блоковані. Саме 20 лютого влада оголосила перемир’я. Протестувальники  відтіснилисиловиків від монументу Незалежності, звільнили Жовтневий палац та 

Український дім. Раптом по майданівцях відкрили прицільний вогонь на ураження, ймовірно 

снайпери розташувалися на дахах готелів »Козацький» та «Україна».

Пісня  «Небесна сотня» і відео «Пам’яті Небесної сотні»

Ведуча: Справжні бої розгорталися в центрі Києва на вулицях Інститутській,  Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. Спецпризначенці  стріляли у людей, закидали їх  світло-шумовими та газовими гранатами, били, віддавали «тітушкам», які   добивали майданівців. 

Ведучий: Протестувальники кидали у відповідь бруківку, запальну суміш,  фаєри. Кількість загиблих становила вже понад  десять, поранених – близько 

тисячі. Пізно ввечері  силовики  починають штурм Майдану, займають 

Український  дім та грабують Музей історії   Києва, підпалюють будинок

профспілок, у вогні якого згоріли люди. Тодішня влада  оголосила «антитерористичну  операцію», Майдан зайняв  оборонні позиції.  Серед протестувальників  були і зниклі безвісти. Так з’явилася Небесна Сотня.

Лист до матері

Учень: Не чекай мене, мамо, додому, бо додому я вже не прийду.

Не чинив, мамо, зла я нікому, захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо, бо любити ти вчила мене.

ну, а тих, хто у мене поцілив, людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув, що поїхав в далекую путь.

знаю, снайпер цілився у мене,  а попав в твоє серце і груди.

А хотілося, мамо, так жити! Я ще зовсім не думав про смерть,

Та я мусив так рідна вчинити, щоби владі сказати цій "Геть!"

Та не плач, моя рідна матусю. Сонце зійде - ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить, і народ не простить їм цей гріх!

Ведуча: Потім країна почала дізнаватися імена своїх героїв. Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та безсилля. Кожна нова

сповідь закарбувалася в пам’яті. Прийшло розуміння, що героїчні  подвиги 

цих звичайних людей не можуть бути забутими.

                                       
Учениця: Помолимось ми нині за своїх,
За тих , кому відкрите Богом небо
За тих, хто так загинув за своїх,
Не боячись ні кулі,  ні чужих,
Боронячи усіх й чийогось тата.
І плаче тихо чиясь мати,
І в голові  страшенний біль
Сурмить на всю країну мить скорботи
І пам′ятаєм, любимо ми Вас,
І не забудемо до віку тії очі,
Ви будете в росі на рідних тих полях,
В проміннях сонця й під покровом ночі
охоронятимете скільки, буде сили.
Зустрінем вас у усмішках дитячих,
У серцях рідних, молодих, гарячих
І вільно Ви пройдете в любий дім
І горді всі про Вас згадати
Та тільки зараз тяжко на душі
Бо тяжко Вас усіх нам відпускати
І плаче те майбутнєє лице,
І жаль і туга розриває груди,
І в голові те добреє плече, той героїзм
І дякую за все…                                                             

Ведуча: «Вони жили та відійшли у вічність з твердим переконанням, що рабів до раю не пускають», - вважає художник Мар'ян Лунів. На полотні «Причастя до вічності» зобразив Сергія Нігояна та Устима Голоднюка.

Ведучий: Наймолодший герой Майдану -  Назар Войтович. Йому було 17,  і у батьків він був єдиним сином.

                                                                      Сценка

Учениця: Мені наснилось, що вони зустрілись 
Убитий в Крутах й вірменин Сергій. 
В саду едемськім на травичці всілись: 
Учень 1: "За що тебе? " "За Україну, друже мій. " 
Учень 2: "Ти знаєш і мене за неї вбили, 
Та це було вже років майже сто. 
Тоді померли ми, щоб ви нам жили. 
А вас вбивають... Вас тепер за що?" 
Учень 1: "Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш, 
Як біло-біло в нас цвітуть сади. 
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ... 
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди." 
Учень 2: "А я ще ввечері узяв дівча за руку 
Й тихенько так до серця притулив. 
Тоді не знав, що Бог уже розлуку 
Навіки на землі нам присудив. 
Під Крутами стояли ми стіною. 
В очах не страх, а злість до ворогів. 
Большевики готовились до бою, 
Я йшов на смерть... а жити так хотів." 
Учень 1: "Мені твій попіл стукав, брате, в груди. 
Я вірменин, а теж Вкраїни – син. 
Не мав у серці й крапельки облуди, 
За те й убив мене проклятий поганин." 
Учениця:Мені наснилось, що вони зустрілись. 
Убитий в Крутах й бородань Сергій. 
В саду едемськім на травичці всілись: 
Учень 1: "За Україну нас вбивають, брате мій." 

Ведуча: Борись , Вкраїно, за свободу, 
бо кров і сльози пролились.
І пам’ятай своїх героїв, 
іх шанувати поклянись.

Залишиться кривавий лютий
в серцях вкраїнських громадян.
Не панувати злу в країні!
Хоч стогне вся земля від ран.....

Вшануй хвилиною мовчання,
вкраїнцю, тих, що полягли.
Вони за тим злетіли в небо, 
щоб в мирі й щасті ми жили...

Ведучий: Схилимо голови в знак поваги і скорботи по загиблій на Майдані Небесній сотні та всіх солдатах і мирних жителях сходу України.

Учень:

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав.

Із кровю перемішана сльоза …

А батько сина ще не відпускав.

Учень:

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

Учень :

І рани їхні вже їм не болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло …

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла

Ведуча: Шановні присутні! Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля української крові на чорну українську землю. Українська нація існуватиме  доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її  обороні.

Ведучий : Відкриймо для себе великі заповіти  героїв  України, заповіти, написані для нас, нащадків, кров′ю впродовж тисячоліть. Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім'я «Україна» та  «український народ» в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи піде воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті.

Не зрадьмо Героїв Небесної Сотні,

Які полягли у священному серці

В ті памʹятні дні, нелютнево спекотні.

Хай попіл Майдану нам стука у серце!

                                                    Пісня «Тобі, Україно»

Ведуча: Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. 

Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведуча: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу.