Виховний захід "Голодомор"

ГОЛОДОМОР

Учень 1. Тиждень терпів від голоду ,муки ,
Плакав , ходив , простягаючи руки .
Врешті й ходити уже я не зміг
Ледве дійшов , упав на поріг.
Встав би, підвівся , та зрадили сили 
Плакали діти , баби голосили 
Федір, мій син , на лежанці лежав ,
Звісно ,каліка , терпів і мовчав .
Вранці на другий день -зирк ! Аж у руки 
Хтось мені суне кавалок макухи .
Хто це,? Це ти ,мій сусіде Петро?
Бог хай віддячить тобі за добро .
Слина пішла . Затрусилися руки 
Боженьку милий ?Кусочок макухи 
Де ти ? Пішов вже . Аж он мій онук 
Вихопив в мене кавалок із рук .
Хотів я схопитись , побігти , догнати 
Вирвати з рота ! Навколішки стати 
Вже я підвожусь і падаю знов …
Впав непритомний …Прокинувся кров.
Мабуть ,забився . Вже близько до краю
Кружиться все навкруги …Умираю !
В кого спитати б , чи з’їв хоч онук ?
Може і внього хтось вирвав із рук .

В.1 Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах:

учора, сьогодні, завтра. Учора – це наша історія. Ми не знали її. А вона

бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань.

Кожен народ, якщо він справжній народ, має свою власну історію. Але

наше громадянське завдання скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих

криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з

вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер. І понаскидали їх

понад 7 мільйонів.

В.2. Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів.

Коли дослідники говорять про голодомор 1931-33 рр., мається на

увазі період з квітня 1032 р. по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців,

тобто, приблизно за 500 днів, в Україна загинули мільйони людей. Пік

голодомору прийшовся на весну 1933 року. в Україні тоді від голоду

вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч –

щодня…

В.1. Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська,

Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8%

загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і

більше разів.

В.2. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень

смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод

охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же

масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу

та Поволжя, де жили українці.

В.1. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою

смертю від голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця

землі після найбільшої трагедії ХХ століття приурочується ця хвилина

мовчання.

(Хвилина мовчання)

Уч 2.: Про Нього й Неї згадувать несила:

Грицьку одбило ноги на війні…

Отож Оксана день у день носила

Його і до колбуду, й до рідні.

Та якось… ледь живі узріли Гриця:

Сам викотивсь, як пень, через поріг,

Нажерся й виліз на осоння гріться,

Вчинивши нишком людоїдський гріх…

Над морем Чорним чайка голосила.

І в берег бились хвилі день при дні:

„Нема Оксани, що Грицька носила, -

Нема… ані на лаві, ні в труні…”

В.1. Опухлий п’ятирічний Романко, син Іллі Гайдамаки, казав перед

смертю: „Я з’їв би такий буханець хліба, як хмара”.

В.2. Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила

лядку і до ранку всі померли.

Уч 3.: Спіте, діти, спіте, любі.

І не просинайтесь!

Вже не буде мучить згуба.

Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти.

Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила лядку й комин.

І в тумані темно-синім

Заспівала колискову.

Спи, синочку, горе-ласку.

Засинай… навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Ще пограймось навперейми.

В піжмурки з бідою.

Лельки!

Заховаємось од неї

У сиру земельку…

В.1. Голодомором сталінський режим карав українських селян за

небажання добровільно працювати у громадському господарстві артілей.

Вед 2. Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.

- Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? -

Застукало серце, різнуло: ой горе! це ж гості до мене.

Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок…

Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.

Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними.

Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,

два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.

- Ну, як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? -

стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо.

Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається чудно.

Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі, і синю

голівку під ситом, що вже почала протухати.

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається страшно.

- Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?

- Отак і живу я…- та й замовкла. Ой чий же це голос у неї?

Хрипкий, а тремтючий, веселий. – Та так і живу, - проспівала. –

Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?

Ви хочете їсти? – Сідайте. Між вами і я молодая.

Повірте, люди, їй-богу: - отак тільки тут полоснула –

затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, - їй-богу…

Отак і живу, - проспівала. – Отак удова молодая, - і раптом уся

затрусилась, мов щось би вона пригадала.

Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка, голівку вона

йому гладить і ротика стулює міцно;

заплакала б тяжко – не може, лиш б’ється об піл головою:

- Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! -

Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.

А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають.

Сценка
(Сидить зажурена жінка посеред хати. За порожнім столом, на ньому лише сіль. На ослоні четверо малих дітей, сидять купкою, обнялись і щось шепочуть).
1 дитина - Мамо! Мамо! Я їсти хочу!
2 дитина - Мамо! Мамо, животик болить! Мамочко! Рідненька! Дай хоч крихіточку хлібчика!
(Мати зажурено повертає до них голову, мовчки дивиться.
Діти встають, підходять до неї, обступають з усіх боків, стають на коліна і знову просять).
1. Дитина. - Мамо, дайте їсти 
(Мати мовчки дивиться, а потім і каже : )
Мама. - Я вам казку розповім, а ви слухайте от і забудете про їжу.
(Починає розповідати казочку) 
Мама.-  у темному лісі …
(Одне із дітей каже )
2 дитина- Мамо! Мамо в очах темно!
(Мати встає підходить до дитини, сідає на підлогу, бере голову дитини собі на коліна )
Мама - Закрий очі й поспи.
Дитина 2-  Я не хочу очі закривати. 
Мати. - То дивись на мене, я тебе поколишу.
Дитина 2- . Не колиш мене мамо! Я помираю. Дай мені їсти хоч крихту, і я оживу..
Мати. Прости мені, доню, немає, що їсти.
Дитина 2. - . Мамочко, я ж помираю і останній раз їсти прошу.
Мати. Нічого в хаті в нас не має, прости мене, дитино рідна, нічим тебе я не врятую.
(Мати схиляється над дитиною і цілує його, бере на руки і кладе на ослін. І каже до дітей )
Мама - Ходімо, діти, ми їй вже не потрібні. Вона померла. Добре їй…
Виходять ведучі

Вед 1. А за вікном повільно падав сніг. Він навіть не здогадувався , що його білу красу проклинають люди . Адже він останню їжу покривав білою пухнастою ковдрою.
Уч 1. Цей сніг, як сон, пройшов – розтане, 
Здимить і в хмару перейде …Весна.
Село лежить в тумані.
Голодний рік, голодний день.
Іде не йде . Повзе по мертвих 
Й хвалити Бога , хоч повзе .
Весняний дух живий, не стертий 
До сонця зводить все живе,
А воно молиться і плаче,
Радіє сонцю і воді!
Якби він знав , якби він бачив –
Сини ростуть на лободі ! 
Сини Вкраїнської держави!
Та знає вождь , усе він зна..
У вус всміхається лукаво :
В Москві весна ! Його весна.

Уч 2.  (тримаючи  хліб): Хліб… Скільки приємного щемету

появляється в душі кожного при згадці про Тебе. Святий Хлібе, про Тебе

не сміли згадувати жертви тридцять третього. Ти являвся їм уві сні

рожевою мрією. Скільки померло з Твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять

третього року благаю вас – бережіть цей святий хліб. І нехай смак цього

хліба не дозволяє нам забувати, що Хліб – це Життя.

(Роздає порізаний коровай усім гостям і учасникам. Всі з’їдають свої

шматки стоячи)

(ансамбль „Осанна” виконує пісню „О, спіть ви, сини”)__Учасники стають півколом, тримаючи в руках запалені свічки.

Вед 1. Хто це? Чий це голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко. Крихітку хлібця». Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…

Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи!

Амінь.

 Вед 2. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Сьогодні, коли від початку голодомору минає 75 років, ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.