Виховний захід "І слово, і пісня Матусю Тобі!"

СВЯТО  МАТЕРІ

Звучить ніжна мелодія. На фоні мелодії за сценою говорить слова.

Уч 1. Весняний день -  прозорий, голубий,

Навколо ніжно пахне білим цвітом,

Під вікнами туркочуть голуби,

Щебечуть на подвір’ї жваві діти.

Душа чутлива, мов ота струна,

До барв весняних, запахів та звуків,

Так може чарувати лиш весна

Після холодних місяців розлуки.

(Мелодія звучить голосніше і поступово затихає. На сцену виходять ведучі.)

 

Вед 1. Якось я спитала у Весни: ” Ти чому приходиш поясни? ”

І весна мені сказала прямо: “Поспішаю я на свято мами! ”

Вед 2. Наше життя починається з матері - найріднішої, найближчої нам людини. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла - це книга життя, з якої ви вирушаєте в дорогу. Скільки безсонних ночей провела вона над вашими ліжками, коли ви були маленькими! Скільки сил віддала вона, коли ви підросли! Подумайте як багато зробила для вас ваша мати! Адже мама готова пожертвувати всім аби її донці чи синові було добре.

Вед 1. А чи завжди ви, діти, цінуєте мамині турботи про вас? Звичайно слухняні і материнську любов і турботу оціните значно пізніше. Ніхто не вміє так глибоко приховувати свої страждання і муки як мати. І ніхто не вміє холоднокровно не помічати того, що відбувається з матір'ю, як діти. Вона не скаржиться - значить їй добре.

Вед 2. Пригадайте, діти, скільки даремних хвилювань ви завдаєте мамі, коли засидівшись у гостях, пізно повертається додому, а не в обіцяний час. Коли б ви бачили, якою тривогою сповнені мамині очі! Як насторожено прислухається вона коли чекає вас з дискотеки! Якби ви все це бачили і відчували, то завжди намагалися б повернутися вчасно або кимось попередити про своє запізнення. Хіба мамина любов, всі її турботи не варті такої маленької уваги до неї. Так, варті. Якою радістю буде вияв уваги, й турботи з вашої сторони. Як мати радіє, що в неї росте турботливий син чи донька.

Вед 1. З чого починається любов до землі, до своєї держави - нашої України? З відчуття любові до матері, батька, до рідних та близьких. Усі ми зобов'язані любити ближнього, бо живемо на одній землі. Нажаль, в житті не завжди так буває.

 

( Звучить величальна мелодія. Висвітлюється образ Божої Матері в центрі сцени. До нього підходить маленька дівчинка зі свічкою і промовляє молитву.)

Уч. 2. Є в мене найкраща у світі матуся,

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у тебе дрібними сльозами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю.

Щоб дні їй  минали без смутку і болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров?я, рукам надай силу,

Щоб вивела діток у світ той, у люди,

Щоб нами раділи, пишались усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, Царице, на сонячнім троні.

(Виходять діти з привітаннями.)

Уч 1.    Що то за днина,

Що то за свято,

Що сюди зійшлися

Гостей так багато?

Уч 2.  Знаю, що за днина,

І це варто усім знати-

То прийшли всі люди

Мамі честь віддати.

Уч 3.  Бо матуся рідна

Для дітей працює:

Сорочку шиє,

Бавить їх годує.

Уч 4. Як вони веселі-

Матінка радіє,

Як їм щось бракує

Помогти уміє.

Уч 5. Знаю, сестро, знаю,

Матінка єдина

Трудиться всю днину

Для доньки, для сина.

Уч 6. -В радості і смутку

Завжди з діточками.

Все, що тільки маєм -

Маємо від мами.

Уч 7.  Ось  ці чоботята

І вся одежина

Їх  мені старалась

Матінка єдина.

Уч 8.  І всі  мої строї,

І вишивка – чічка-

Не одна матусі

Зійшла  при них нічка.

-Уч 1.  Та не лиш одежа,

Та не тільки строї -

Від мами дістала

Я ще коси свої

- Уч 2 І очка чорненькі,

Та й рученьки жваві,

Що завжди працюють

При праці й забаві.

-Уч 3.  Я знаю ті  скарби,

Що дала нам мати.

Прийшли ми всі нині

Її вшанувати.

Уч 4.  За всі її труди ,

Бодай одна днина

Хай  святом їй буде.

(Під мелодію)

Вед 1.  Якось добрий Бог вирішив створити . . . маму. Шість днів та ночей він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і мовив. Ти скільки часу тратиш на неї. Так . Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона мусить складатися зі 180 рухомих частин, Які можна було б при потребі змінити, її  поцілунок має лікувати все – від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.

 Вед 2. Ангел похитав головою і недовірливо спитав. – Шість пар рук? Не в руках проблема, відповів Бог, а  в трьох парах очей, що вона мусить мати.

 Вед 1. Аж стільки , вигукнув ангел. Бог стверно кивнув, потім додав: - одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає:» Що ви там робите, діти?», навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару – на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: «Розумію, сину і люблю тебе».

 Вед 2. Господи. Сказав ангел, - вже пізно, йди відпочивати. Не можу, відповів Господь, вже майже закінчую. Ангел поволі обійшов навколо моделі матері. Надто тендітна, сказав зітхаючи. Але витривала, відповів Господь із запалом. – Ти не можеш  уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати. Чи вона вміє думати, запитав ангел

Не лише думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин

 Вед 1. Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся до її щоки. – Тут щось стікає, мовив здивовано. Так, це сльози, відповів із смутком Бог. А для чого воно?, спитав ангел. Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль . . . Господи, ти справді геній, вигукнув захоплено ангел

 Вед 2. Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотав: - Правду кажучи, це не я створив . . . ту сльозу . . . Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?

 

Вед 2. Здраствуй, мама! Пишу тобі цей лист, Сьогодні я вирішила написати цей лист, тому що мені легше буде розповісти тобі про свої почуття. Мама, я знаю, як тобі з нами іноді буває важко, але ми всі тебе дуже любимо. Мама, ти в мене схожа на казку, добру, чарівну. Особливо гостро я це стала відчувати ранньої восени, коли дерева одяглися в ажурний туман, коли дні ще такі теплі, а вечора вже такі мерзлякуваті. І чим далі, тим більше – з кожною миттю, з кожним новим листочком, торкнутим багряно – жовтим сяйвом. Прости мене, мамо, я тебе дуже люблю. Твоя дитина, твоя маленька дитинка, що потрапила з тобою в Країну Чудес, де ти твориш, мама, теперішні чудеса

Вед 1. Зустрілись якось кілька людей і почали сперечатися, яке найкраще слово у світі.

«Здоров’я» — відповів хворий.

Ні, «молодість» – сказав старий.

Найкраще — «хліб», відповів жебрак.

«Перемога» — сказав стрілець.

«Воля» — сказав невільник.

Ні, «правда» — сказав мудрець.

Аж тут з куточка обізвалась

Сирітка, ще малий хлопчак.

Найкраще в світі слово — «мама».

І всі сказали: «мама». Так.

(ПІД МЕЛОДІЮ)

Вед 1. В одному домі лежав хворий хлопчик, так, що ніякої надії на життя не було. І всі над ним плакали: батько, мати і дві сестрички. Плакали, бо хлопчик умре.

Коли звечоріло, одна сестричка вийшла надвір. Бачить, стоїть у дворі хтось у чорному.

Вона не бачить хто та й питаєє:
- Хто в нашому дворі стоїть?

А воно й каже:
- Я Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу.

А дівчинка каже Смерті:
- Йой, я тебе прошу, не бери братика, бери мене.

- Тоді йди до хати, попрощайся з усіма своїми рідними, та прийдеш, і я візьму тебе.

Вона зайшла до хати, нікому нічого не сказала та тихенько-тихенько лягла спати.

Вед 2. Виходить друга сестричка. І та бачить, що хтось у чорному стоїть. І та питає:
- Хто там стоїть у нашому дворі?

- Я, Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу.

А вона просить:
- Йой, я тебе прошу, не бери мого братчика, бери мене.

- Добре, візьму. Іди до хати, попрощайся з усіма рідними, і я тебе візьму, а братика залишу.

Зайшла вона до хати і більше не повернулася, бо й та не хотіла вмирати.

Вед 1. Через якийсь час виходить батько. Вийшов, побачив Смерть у чорнім та й питає:
- Хто там у мій двір зайшов?

- То, - каже, - я, Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому одну душу взяти.

А батько каже:
- Не бери мого сина, бери мене. Він ще такий молодий, най би жив.

- Добре, іди до хати, попрощайся з усіма, вийдеш, і я візьму тебе.

Вед 2. Зайшов батько до хати та й більш не прийшов. Десь по півночі виходить мати. Вийшла, бачить, хтось стоїть у чорному. Питає мати:
- Хто тут у нашім дворі?

- Я, Смерть. Я цієї ночі із цього дому маю одну душу взяти.

Мати просить із сльозами:
- Прошу тебе, не бери мого синочка, бери мене.

- Добре, йди до хати, попрощайся з усіма. Вийдеш надвір, та й візьму тебе.

Вед 1. Мати зайшла до хати, поклала синові на головочку другу хустину мокру, намочила її в холодній водичці. Вкрила сина, повкривала доньок, пішла до чоловіка і попрощалася з ним, поцілувала його і вийшла надвір.

- Смерте, я готова, бери мене.

Дивиться вона, а там стоїть хтось у білому та й каже їй:

- Ти - справжня мати. За те, що ти така справедлива, я й твого сина лишаю, і тобі життя дарую. Ти одна в цьому домі така, що за всіх готова на смерть піти.

 

Інсценізація вірша “Мамо чому? ”

Син. Чом у тебе у косі ясна

Забриніла раптом сивина?

Мати. Од любові, од надії -

Ти ж один у мене сину мій.

Син. А в бабусі голова біліш -

Тож мене бабуся любить більш?

Мати. В неї діти - доньки і сини -

Додають сердешній сивини.

Син. Чо м же тьотя біла, як зима,

В неї діток не було й нема?

Мати. Так, синочку, біла геть вона,

Бо нудьгує цілий вік вона

 

СЦЕНКА .

1 А ти знаєш, що сьогодні свято?
2 Знаю. 
1. Треба мамі подарунок.
2. А що ми подаруємо нашій мамі?

1. Поглянь. Ось! (розгортає квітку-семицвітку). Ну як?
2.Клас!
1.До того ж це незвичайна квітка. Вона чарівна! Виконує всі бажання саме цього святкового дня. Відриваєш пелюстку і загадуєш. 
(Діти дарують чарівну квітку матері).
Мама.  Ой, спасибі, любі дітки! Справжнє чудо!
(Діти пішли)
Мати:   Щоб ж побажати? (задумливо відриває пелюстку). Ох, води захотіла… (втомлено присіла на стілець).
Вбігає 1-ша дитина

1.  Ви води хотіли, мамо?
Мама. Так, донечко, холодненької. Стомилася я , роботи – вік не переробити, поки їсти зварила, то геть забігалася…
1. Як бігали зранку всюди, то можна було на бігу й води випити, а не мене дарма гукати. Хочете, то й перехочете, я може ж теж багато чого хочу, та вас нікуди не посилаю! Чого вчепилися?
Мама. Ой, діти-діти, куди ж вас подіти? Ну, вже води, здається напилася. Ой, це ж мене ще корова не видоєна. (відриває наступну пелюстку).
Вбігає 2 дитина:
2. Мамо, який сьогодні день? _______ травня! Сьогодні свято. День матері?
Мама. Так, вто матері.
2. А корова якого роду – жіночого чи чоловічого?
Мама. Жіночого ж…
2. А якщо жіночого, то чого їй на свято відпочити не можна? Навіщо нашій корові трудитися-доїтися? Свято – воно ж для всіх! Теж мені, придумали. Сьогодні можна й водою обійтися. (Пішла дитина)
Мама. Пила я вже сьогодні воду та й молока напилася. Ой , діти-діти, куди вас подіти? (відриває пелюстку). У хаті прохолодно.. Треба дрівцят унести. В хаті протопити.
(вбігає 3 дитина)
3. Які дрова, мамо? Я вас питаю, які дрова? Весна, погляньте надворі, вже травневий день, а вона в хаті топитиме! Треба дрова економити! Коли вони горять, то дим іде? 
Мама. Йде…
3. Ото ж бо й воно! Спочатку дим, а потім дихати важко. Чи ж воно вам треба? Нате вам светрик, та не думайте про ті дрова!
Мама. Ой, діти-діти, куди вас подіти… Треба курям сипнути зерна, (відриває пелюстку) може, яйце знесе…
(Вбігає 4 дитина)
4. Курям зерна? Угомоніться, мамо!
Мама. То ж як це? Кури ж голодні!
4. А я який? Наїжений? Я вже два рази, мамо, в курнику був. Кури в нас ледачі. Нема чого їх годувати. 
Мама. Та як так?
4.  А ось так! Жодного яйця не знесли. Зерно переводять!
Мама.  Ой, діти-діти, куди ж вас подіти…. Треба хоч у хаті підмести, підлогу стерти (відриває пелюстку).
(Вбігає 5 дитина)
5.  Мамо, не хапайте того віника! 
Мама. А ти, може, підметеш?
5. Іще чого! Ми ж на Новий рік підмітали! Тут свято, а ви до віника. Негоже! Ось картоплю посадимо-викопаємо, от тоді й в хаті приберемо! Чого б то лишнє віника мучити?
Мама. Ой, діти-діти, куди ж вас подіти…. Треба би посуд помити. (Відриває пелюстку)
(Прибігає 6 дитина)
6.  Мамо, ну хіба ж ви не знаєте? Я ж коли мию посуд, то обов’язково тарілку розіб’ю. А то й дві. У вас, що, є лишні гроші, аби тарілки купувати? Зі мною на посуд не настарчите! Краще самі мийте!
Мама. Ой, діти-діти, куди вас подіти… (Відриває пелюстку) Ходіть обідати! 
(Прибігають усі, крім найменшої сьомої дитини):
1. Ура! Це я люблю! 
2.А де моя велика ложка?
3.А варенички в сметані?
4.Пиріжечки з м’ясом?
5.Хочу сала!..
6.А компот??
Мати: А де ж це наш Гриць? Найменшенький де? 
(всі знизують плечима, розводять руками)
Входить хлопчик 7.  (несе дрова і відро води) : 
7. Мамо, та я ось води в хату приніс, а це ось дрова ще…. В хаті розтопимо. Буде тепло, як у вусі. Та підмету, пил зітру. Як святкувати в холодній та неприбраній хаті? Щойно курям зерна всипав, корові сіна поклав, молока дасть.
Мама.  Ти моя золота дитина! Ти - мій найкращий дарунок! 
Всі інші (розгублено):
ВСІ  - 1 – 6.  А ми?..

 

Вед 1. Одного разу коли мати готувала вечерю, її 11річний син прийшов до кухні з карткою в руці. З офіційним виглядом він подав картку мамі. Мати витерла руки і прочитала

Вед 2. Очищення стежки від бурянів – 1 гривня. Прибирання кімнати – 2 гривні. Купування молока – 50 копійок. Догляд за сестричкою (3 вечора) – 3 гривні. Отримання відмінних оцінок (з двох предметів) – 5 гривень. Викидання сміття щовечора – 2 гривні. Разом 13 гривень 50 копійок.

Вед 1. Мати зворушено подивилась синові у вічі. В памяті вона перебирала спомини. Тоді взяла ручку і на зворотньому боці картки написала. За те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0 гривень. За ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів – 0 гривень. За хвилини, коли потішала тебе у смутку – 0 гривень. За те, що витирала твої сльози, коли ти плакав – 0 гривень.  За все, чого тебе навчала день за днем – 0 гривень. За всі сніданки, обіди, вечері, полуденки і канапки до школи – 0 гривень. За все, що даю тобі щоднини – 0 гривень. Разом – 0 гривень.

Вед 2. Мати скінчила писати і посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав написане і на його очах виступили дві великі сльозини. Тоді хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку – оплачено . потім кинувся мамі на шию і розцілував.

 

Уч. Нам мужчинам дорікають

Їздячи трамваєм

Ми мовляв  жінкам ніколи

Місць не уступаєм

Бо мовляв ще є мужчини

Некультурні й грубі

В цьому треба розібратись

 Громадяни любі

Якось їхав я трамваєм

А уздовж проходу

Натопталось душ  15 женского народу

Треба місцем поступитись

А кому охота,  ти стоятимеш

 А сяде тьотя жовторота

Я до публіки звернувся женщини і дами

Хто найстарша і найтовща буде тут між вами

Всі мовчать як без’язикі

Мов заклало вуха. Я кивнув одній бабусі йди, сідай старуха

А вона попалась видно, із єхидних штучок

Та сиди вже там говорить. Теж мені онучок

Я до іншої звертаюсь благородно й чітко

Ви по моєму найтовща йдіть сідайте тітко

А вона стоїть як скеля наче й не до неї

Не оцінує культури й чемності моєї

Я до третьої  заходжу, з іншого вже краю

Вам мамочко скільки років, стукнуло питаю.

А вона скривилась  гірко і сказала строго

То тебе об стінку лобом стукнули малого

Як почув таку я фразу сів на місце зразу

Більше женщінам я місця не давав ні разу

І мене тепер не стягне найсильніший трактор

Ми мужчини теж умієм показать  характер

 

 

 

Вед 1.  “заповіт сину”

 

Уч. 4. Ти добре сину проживеш

Як знатимеш, куди, ідеш,

І як зумієш там, де став,

Стояти так, щоб не упав

Ти добре, сину, проживеш,

Коли нікого не пригнеш

І пройдеш так життєйську путь,

Щоб ані буть, ні битим буть

Ти добре, синку, проживеш,

Як сироті сльози утреш,

Слабких від сильних захистиш,

Живих із духом підкрипиш

Ти чесно, синку, проживеш,

Коли з неправдою порвеш.

Бо правдою ти пройдеш світ -

Цемій святий тобі завіт

Пісня “Сину, сину, сину, ангел мій, Я тобі щасливу зичу долю. ”

Вед 1. У багатьох із нас найщасливіші хвилини життя пов'язані з матір'ю. На одинці з рідними ми почуваємось щасливим, не дивлячись на те, хто є наші батьки.

Вед 2. І ніхто не має права засуджувати своїх батьків, бо вони дали нам життя. Тому кожен в хвилину образи повинен твердати: “Своєю появоя на світ я завдячую Тобі…”

 

ПІСНЯ

Уч. 4. Ех, талант — гіркий полин,

Туга удовина.

Був у мами один син,

Золота дитина.

Доглядала, як могла,

Рук не покладала.

А подався із села —

В гості виглядала.

Але син — не поспішав їхати додому.

Жив собі й не сумував —

Добре молодому.
Ні кола, ні двора,

Ні дітей, ні жінки,

Від Амуру до Дніпра

Воленька та й тільки.

Та сумна балада ця:

Не дождалась мама,

Наздогнала молодця

Вістка-телеграма.

Він зібрав її в кулак,
Ледве стримав сльози,

І поніс його літак

Крізь сніги й морози.

Увійшов у рідний дім:

Люди. Плач. Родина.

І постала перед ним

Чорна домовина.

Він незграбно шапку зняв,
Він схилив коліна,

Він невтішно заридав,

Як мала дитина.

Але що тепер плачі,

Совісті докори.

Син посивів уночі ,

У думках і горі.

І померла тільки з ним

Та його провина.
Був у мами один син,

Золота дитина.

 

Вед 1. Проминуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетимось ми з теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере нас, мов чайка , матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить, заплаче мамина пісня у наших серцях.
Вед 2. Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим цвітом, солов'їною мовою, пахучістю трав. І де б ми не були, нехай завжди до нас прилітають легкокрилі лебеді материнства.
Вед 1. І мати молода, і сонце юне, І в неї на колінах немовля, В прозорому повітрі, наче струни, Гудіння оксамитного джмеля.

Прислухаюсь — співає колискову, Не знаєш, чи дитині, чи собі... І мати молода, і юне слово, І яблуні у вранішній журбі.
 

                                                      ЛЕГЕНДА   «ОКО МАМИ»
Вед 2.  Наше свято добігає кінця. Пам’ятаймо, що мам  ні купити, ні заслужити. Тож бережім своїх  матерів, шануймо їх.

Вед 1. . Давайте говорити своїм матусям  ласкаві  слова щоднини, щогодини, полегшувати їх нелегку працю, підтримувати у важку хвилину. Нехай  наші вчинки ніколи не засмутять серця наших мам. Зробимо їх щасливими!