Виховний захід із зарубіжної літератури для учнів 5 класу «У колі справжніх друзів»

Підготувала

                     вчитель української мови та літератури,

                                                        зарубіжної літератури та російської мови

                                                                  Чечельницької   ЗОШ  І – ІІ ступенів

                                                                                        Цьомко Маріна Олегівна         

 

Виховний захід із зарубіжної літератури для учнів 5 класу                                      «У колі справжніх друзів»

Мета: Розширити та  поглибити поняття дружби; навчати дітей цінувати дружбу та друзів; викликати у них прагнен­ня бути справжніми друзями; розвивати в учнів почуття відпові­дальності перед друзями; виховува­ти чесність, вірність, щирість, чемне ставлення учнів одне до одного, любов та повагу до людей.

Хід заходу

1-й ведучий. Вітаємо вас, дорогі друзі!

2-й ведучий. Раді вас бачити на нашому святі Дружби !

1-й ведучий. Сьогодні такий сонячний день, а пташки  ніжно виспівують своїх пісень. Вони такі крихітні та гарні, що не можна і погляду від них відвести.

2-й ведучий. Так, за ними цікаво поспостерігати.

1-й ведучий. Вони підкорили небо. Та що там небо? Людські серця.

2-й ведучий. Постійно метушаться. Весь час у турботах, неначе люди.

1-й ведучий. Цікаво, а чи знають птахи про дружбу? Чи не залишають вони друзів у біді?

2-й ведучий. Без сумнівів, навіть птахи вміють цінувати дружбу! Про це багатьом  відомо. Адже ще з раннього дитинства ми поринаємо у казки, а там стільки цікавого про дружбу.

1-й ведучий. В тебе багато друзів?

2-й ведучий. Так. Я ними дорожу.

1-й ведучий. Справжніх друзів потрібно оберігати, захищати.

2-й ведучий. В цьому навчальному році ми стільки творів прочитали, що й ну!

1-й ведучий. Попрацювали непогано! А з ким би ти хотів подружитися із  героїв вивчених творів?

2-й ведучий. Із Томом та Геккі!

1-й ведучий. А я із Чарлі, він дуже добрий. І міг би навіть мені подарувати свій золотий білет.

2-й ведучий. Дружба – це справжнє багатство.

1-й і 2-й ведучі. (разом) Добрий день, друзі!

1-й ведучий. Друзі —  це так гарно!

2-й ведучий. Друзі — це чесність та щирість!

1-й ведучий. Друзі — це радість дитинства!

2-й ведучий. Друзі — це безліч пригод!

1-й ведучий. Друзі — це мрії й секрети!

2-й ведучий. Друзі — це разом назавжди !

1-й ведучий. Друзі — єднання сердець!

2-й ведучий. А що означає друг?

1-й ведучий. Друг — це … друг.

2-й ведучий. Ех, теж мені Всезнайко!

Учитель.  У цьому нам можуть допомогти найактивніші та найдопитливіші гості нашого свята.

     Що таке «дружба»? Її можна побачити, відчути?

 (Відповіді учнів).

     Дружба – це  коли люди дружать між собою, підтримують один одного у біді та  радості, разом проводять час. Це коли між людьми багато спільного, тоді вони розуміють один одного. Головне друзів цінувати, не зраджувати. Дружбу можна побачити за вчинками людини. Дружбу можна відчути завдяки підтримці у важкі хвилини, або у хвилини радості, коли немає заздрості, а лише щирість  та повага.

Учитель. Життя людини нагадує піаніно, з білими та чорними клавішами. Чому саме піаніно? Тому  що воно мінливе, насичене. Білі клавіші – це любов та гармонія, позитив, все найкраще. А чорні – це життєві труднощі та негаразди.
            Дружба – це близькі стосунки, що засновані на щирості, повазі та взаємній допомозі,  а також спільності звичок людини й  поглядів на життя. 

Отже, ми з вами поговоримо про дружбу. З давніх часів дружба вважалася великою цінністю. І ті люди,  в яких вистачає мудрості та любові пройти з друзями через всі тернисті шляхи життя  і називаються справжніми друзями.

      Фея:  Вітаю вас! Я  - добра фея. І прийшла я до вас не просто так. У мене для вас сюрприз – до вас завітали Том та Гек.

Інсценізація із повісті «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена

                           ( Входять Том і Гек,  тягнуть ящик)                                                   Гек: Нарешті дотягнули. Томе, та ми ж тепер багаті!                                                Том: Хоч як важко повірити, але вони наші                                                                       Гек: Та знаєш, Томе, бути багатим не така вже й радість. Ні дня тобі спокою: вранці  вставай, умивайся, причісуйся, мух не лови, губами не плямкай, курити не можна, горлати не можна, в черевиках цілу неділю ходи, почухатися між людьми не можна. А ще як школа почнеться… Ні, цього я не стерплю.                                                                                                                          Том: Але ж, Геку, якщо ти не будеш мати пристойного вигляду, я не зможу взяти тебе в свою ватагу розбійників. Адже розбійники майже скрізь із найвищої знаті.                                                                                                             Гек: Як же це, Томе? Ти завжди був мені товаришем, а тепер не хочеш мене взяти?                                                                                                                              Том: Та взяв би я тебе, але що скажуть люди? « Пхе! Ватага Тома Сойєра! Та там одні голодранці!»                                                                                                        Гек: Гаразд, Томе. Вернуся я до вдови, спробую пожити вашим життям. Тільки попроси її, щоб вона мене так не брала в шори. А коли збереш ватагу і підеш у розбійники?                                                                                                         Том: Та скоро вже. От розберемось з грошима, скличемо хлопців, влаштуємо посвячення і  відправимося на справжнє діло!                                                        Гек: Оце так! Гаразд, Томе, хай я сконаю, а однак житиму у вдови, і якщо з мене вийде справжній розбійник, то вона ще й запишається, що витягла мене в люди. Гайда, Томе!  (Тягнуть ящик і виходять)                                              (Заходить мудрець.)                                                                                              Мудрець: Дружба – це світле, щире почуття, яке притаманне людському серцю. Вона надзвичайно високо шанувалася з давніх-давен. Оспівували дружбу у своїх творах найславетніші митці слова.  Якою красивою дружба є у віршах!   

1 учень. Дружба, дружба над усе,

Дружба радість нам несе.

Дружба всім нам дорога,

Дружба жити помага.

Якщо друг у тебе є,

Життя радісним стає.

Разом можна все зробити,

Тож без друга не прожити!

2 учень. Якщо друг у тебе є,

Люби його над усе. 

Ти не зрадь його ніколи,

Помагай йому в усьому.

3 учень. Твій друг
тобі віддасть усе: 
і свій квиток на карусель, 
і цвях, і ґудзик, і літак, 
та не за щось — 
а просто так. 
І збільшувальне скельце, 
найкраще у дворі, 
твій друг 
зі щирим серцем 
тобі віддасть — бери! 
4 учень. І ти нічого не жалій — 
ніколи і нітрохи! 
І навіть 
м'яч футбольний свій 
віддай, як друг попросить. 
І посміхнеться друг тобі — 
аж схочеться співати. 
І ти подумаєш тоді: 
«Як гарно — дарувати!..»

5учень.

А в дружбі не буває порівнянь.

Немає друзів кращих або гірших.

Лиш справжній друг за тебе без вагань

може віддати все і навіть більше.

В очах у друга  не буває фальші.

6 учень.

У дружбі не буває порівнянь.

Це кожен з нас повинен добре знати.                                                        

Бо друг – це той, за кого без вагань

Ти теж готовий все, що є віддати.                                           

Мудрець: Дуже хочу розказати вам цікаву притчу про двох друзів «Образи та радості».

         Двоє друзів багато днів ішли пустелею. Раз вони посперечалися, і один з них зопалу дав іншому ляпаса. Друг біль відчув, але промовчав. Лише написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

         Друзі продовжили подорож, і через багато днів знайшли оазис із озером, у якому вирішили викупатися. Постраждалий від ляпаса мало не втонув, але друг його врятував. Коли ж той отямився, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг урятував мені життя».

         Перший поцікавився:

      – Коли я тебе скривдив, ти написав на піску, а тепер – пишеш на камені. Чому?

         І друг відповів:

–       Коли хтось кривдить нас, ми повинні писати це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але повідомлення про гарні вчинки ми повинні висікати на камені, щоб ніякий вітер не міг це стерти. 

       Навчіться писати образи на піску та висікати радощі на камені. Залишіть дещицю часу для життя! І нехай вам буде легко й світло…

Фея: Справжній друг — подарунок долі та найбільша удача в житті. Нестримний сміх, захоплюючі історії, сокровенні таємниці й лише вам зрозумілі словечка — з другом завжди є про що поговорити, кого згадати і чим розважитись. Я гадаю, що Полліанна Віттієр для кожного із вас стала справжнім другом, навчила вас радіти життю. Таких друзів не можна забути, адже їй вдалось змінити життя всього міста. Тож давайте пригадаємо з чого все почалось.                                                                                                                Інсценізація із роману Елеанор Портер «Полліанна».

Полліанна: Здається, я маю радіти з того, що трошки перелякала вас, бо інакше ви нізащо не пішли б мене шукати.

Ненсі: Бідне ягнятко! Ви ж, певне, зголодніли. Але, боюся, що зможу запропонувати вам лише хліб з молоком, та й то разом зі мною на кухні. Ваша тітонька дуже розгнівалася, коли ви не спустилися до вечері.

Полліанна: Але я ж не могла спуститися. Я була тут!

Ненсі: Так, але вона ж про це не знала. То вже вибачайте мене за хліб з молоком.

Полліанна: Навпаки! Я маю радіти!

Ненсі: Радіти? Чому?

Полліанна: Ну, я люблю хліб із молоком, і мені подобається вечеряти з вами. Тому я й радію.

Ненсі: Ото вам аби тільки порадіти, — відповіла Ненсі, пригадавши, як Полліанна відважно намагалася полюбити свою вбогу кімнатчину на горищі.

Полліанна:  Ну, це така гра.

Ненсі: Гра?

 Полліанна: Так, гра, що називається просто радіти.

Ненсі: Що ви таке кажете?

Полліанна: Ні, це гра така. Мене навчив гратися у неї тато, і мені подобається. Ми завжди гралися в неї, ще відтоді, як я була малям. Я розповіла про неї Жіночій допомозі, й вони теж почали грати в неї. Хоч і не всі...

Ненсі:І що ж це за гра така? Щоправда, я не надто знаюся на іграх.

Полліанна: Все почалося з того, що якось разом із місіонерськими пожертвами надіслали милиці.

Ненсі: Милиці?!

 Полліанна: Авжеж. Розумієте, я дуже хотіла ляльку, і тато їм так і написав. Але, коли надійшли чергові місіонерські пожертви, леді відписала, що ляльки там не виявилося. Тільки дитячі милиці. 1 ці милиці переслали до нас, бо вони колись можуть згодитися якійсь дитині. З цього, власне, все і почалося.

Ненсі:  Щось я поки не бачу тут ніякої гри.

Полліанна: Суть гри в тому, щоб знайти щось таке, з чого можна радіти, не має значення, що саме. Ми почали грати в цю гру саме з милиць.

Ненсі: Боже милий! Чому ж тут можна радіти, коли хочеш ляльку, а тобі дають милиці!

Полліанна:  (Полліанна заплескала в долоні.)  Отож-бо й воно! Спочатку я думала так, як ви. Але тато мені усе пояснив.

Ненсі: Тоді, будьте ласкаві, поясніть і мені.

Полліанна:  Простісінько! Радійте з того, що ці милиці... вам не потрібні.  Усе дуже просто, коли вмієш грати в цю гру.

 Ненсі: Отаке вигадали.

Полліанна: Це не вигадки. Насправді це — чудова гра. Відтоді ми завжди грали в неї. І що складніше завдання, то цікавіша гра. Щоправда, іноді в неї буває дуже важко грати ... як-от коли тато відходить на небо і не лишається в житті нікого, крім Жіночої допомоги.

Ненсі: Або коли тебе поселяють у затхлій маленькій та голій кімнатчині на горищі.

Полліанна:  Це було складно лише на початку, коли я почувалася дуже самотньою. Тоді мені не хотілося гратися, а хотілося чогось гарного. Але я подумала про те, як мені не хочеться  дивитися на свої веснянки у дзеркалі, а ще я побачила чарівний краєвид з вікна! Отож я знайшла, чому радіти. Бо коли жадаєш приємних речей, на решту, як-от із лялькою, про яку я так мріяла, не зважаєш.

 Ненсі: Гм!

Полліанна: Зазвичай це не відбирає багато часу. А іноді взагалі виходить якось саме по собі. Я вже давно у неї граю. Ні, справді, це чудова гра. Нам із татом вона так подобалась. Хоча зараз буде важче, тому що немає з ким грати. Хіба що, може, тітка Полі захоче.

 Ненсі: Хоч стій — хоч падай... вона?  Послухайте, міс Полліанно, я не великий мастак гратися у всілякі ігри, і я не надто добре зрозуміла, що й до чого. Але я буду грати з вами в цю гру.

Полліанна: Ой, Ненсі! (Зраділа Полліанна й кинулася їй на шию.)  Це буде просто чудово. У нас усе вийде.

Ненсі: Побачимо.

    Мудрець: Полліанна змінила усіх нас, навчила бачите величне у буденних речах. Безсумнівно, її гра та життєва позиція допомогли долати великі труднощі. Полліанна стала другом для дітей та дорослих, справжнім другом  і не на одне десятиліття. 

1-й ведучий. Нема товариша - шукай, а знайшов – бережи.

2-й ведучий . Не той друг, хто медом  маже, а той, хто правду каже.

1-й ведучий . Що тобі не мило, другові не зич.

2-й ведучий . Дружба родиться в біді, а гартується в труді.

1-й ведучий . Людина без друзів – що дерево без коріння.

2-й ведучий . Нових друзів май, а старих не забувай.

1-й ведучий . Чоловік без друга – що їжа без солі.

2-й ведучий . Дружба – найбільший скарб.

1-й ведучий.  Скарб – не друг , а друг – скарб.

Вчитель: Людина з друзями — степ із квітами, а людина без друзів — жменя попелу. Я бажаю вам бути справжніми друзями,  знайти вірних друзів  та зберегти цю дружбу, адже так важливо знаходитись у колі справжніх друзів!

                   Учні співають пісню «Дружба понад  усе».

 1-й ведучий . Дякуємо за увагу!

2-й ведучий. До нових зустрічей!