Виховний захід «Колиска роду – українська хата»

Виховний захід «Колиска роду – українська хата»

Тема.      Колиска  роду – українська  хата.

Мета.     Розповісти  учням  про  українські  народні  традиції   та  обряди,  пов’язані  з  хатою,  поглибити  знання  учнів  з  народознавства;  виховувати  любов  до  українських  народних  традицій.

Обладнання.  Декорації  української  хати , світлиці (стіл,  лава, мисник, піч, хатнє  приладдя),  аудіо  запис  української  народної  музики,  українські  народні  костюми.

                                              Хід заходу

Учень.                  Гостей  дорогих  ми  вітаємо  щиро,

                                   Стрічаємо  з  хлібом,  з  любов’ю  і  миром.                                    Для  людей  відкрита,  хата  наша  біла,

                                   Тільки  б  жодна  кривда  в  неї  не  старіла.

Учень.                      Хата   моя,  біла  хата,                                     Рідна  моя  сторона.

                                    Пахне  любисток  і  м’ята,

                                    Мальви  ростуть  край  вікна.

                                    Хата  моя,  моя  біла  хата,                                     Казка  тепла  й  доброти.                                     Стежка  від  тебе  хрещата                                      В’ється  в  далекі  світи.

Учень.                     Я  люблю  свою  хату, і  подвір’я,  й  садок.

                                   Де  і  сонця  багато  і  в  жару  холодок.

                                  Тихо  й  затишно, квіти  коло  хати  цвітуть, 

                                   І  невтомно  все  літо,  бджоли  в  цвіті  гудуть.                                   Все  для  мене  тут  рідне:  стіни – білі , як  сніг,                                   І  віконце  привітне,  і  дубовий  поріг.

                                  І  ряденця  строкаті,  й  рушники  на  стіні.

                                  Навіть  дим  в  нашій  хаті,  рідно  пахне  мені.

Вчитель.  Доброго  дня,  шановні  гості!

                  Щиро  вітаємо  вас  на  нашому  святі.  А  присвячене  воно  найріднішому  кожній  людині  місцю – батьківські   хаті.  Рідна  домівка - колиска  нашого  життя,  наша  мала  батьківщина..  З  нею  пов’язані   найсвятіші   спогади  і  почуття  кожної  людини.  Тому  і  оспівана  хата  в  піснях,  легендах,  багато  складено  про неї  віршів.

  Учень.

      Дійсно,  українці  завжди  з  великою  повагою  ставилися  до  хати,  адже  вважали  її  не  лише  «дахом  над  головою»,  а  й  осередком  свого  народу,  що  зберігає  давні  й  прекрасні  традиції.  Усе,  що  наповнювало  українську  домівку, - стіл,  піч,  мисник,  колиска,  сволок – усе  було  пов’язане  з  певними  народними  віруваннями  та  звичаями.

Учень.

    Наші  пращури  вірили,  що  для  того,  щоб  в  оселі  завжди  панували  злагода  та  добробут,  вікна  хати  мають  бути  прикрашені  рушниками,  стіл  обов’язково  вкритий  скатертиною,  а  покуть  оздоблений  свяченою  писанкою.

  Учень.   Біля  хати  садили   вишню,  калину,  вербу  чи  березу,  а  з  квітів -  мальви,  м’яту,  півники,  чорнобривці,  нагідки,  барвінок.  Усі  ці  рослини  в  українців  стали  символами.  Тому  вони  завжди  прикрашають  українську  оселю.

  Пісня.  «Ой  під  вишнею,  під  черешнею.».

Вчитель.

   Хата -  сільський  одноповерховий  будинок.   Українська  хата   поділена  на  три  частини :  сіни,  світлиця,  комора.

 Учень.

   Сіни – невеличка  вхідна  кімната.

  Учень.

     Світлиця -  чиста,  світла,  парадна  кімната  в  хаті.

   Учень.

       Комора – приміщення  або  окрема  будова,  призначена  для  зберігання  продуктів,  а  також  деяких  речей  побутового  чи  господарського  вжитку.

   Вчитель.

   У  давнину  люди  будували  хату  з  глини  чи  дерева  вікнами  до  сонця.  Збира-

лися  родина,  сусіди,  щоб  допомогти.                                                                                          

Та  головним  вважалося  обрати  добре  місце  для  хати.  За  звичаєм,  на  чотирьох  кутах  майбутньої  оселі  клали  по  хлібині  і  трохи  дрібних  грошей,  щоб  щасливо  жилося.                                                                                                    

    Коли  будівництво  помешкання  було  закінчено,  обов’язково  плели  вінок  з  квітів  і  ставили  в  хаті. А  як  входили  вперше  до  хати,  то  заносили  першим  стіл  накривали  вишитою  скатертиною  ,  а  ще  брали  із  собою  хліб  на    рушнику.  Про  стіл  багато  повір’їв   у  народі  складено.  

-            Не  годиться  сідати  на  стіл – весільний  коровай  навпіл  трісне,  а  з  ним  і  молоде  подружнє  життя  розпадеться.

-            Не  годиться  стукати  по  столу  ложкою  або  ножем – сварку  накличеш.

-            Не  можна,  щоб  стіл  стояв  непокритим  скатертиною – в  родині  статків  не  буде.

-            Обов’язково  на  столі  має  лежати  паляниця  та  дрібка  солі – це  прояв  шани  до  столу – престолу.

За  охоронців  дому  вважали  ластівку,  чорногуза.    Де  лелека  водиться,  там  щастя  родиться.

       ( Пісня  «Наша  хатка»   сл.  М.Ваврисевича,  муз. Ф.Колеси).

                                 Наша  хатка  невеличка,

                                 Лиш  комірка  і  світличка.

                                 Та  вона  нам  веселенька,                                                                                 .                                 Бо  в  ній  господарить  ненька.

                                  Наша  ненька – господиня,                                                                               .                                 Чиста  хата,  повна  скриня.                                                                             .                                 Добре  прибрана  комора,                                                                                 .                                 Бо  до  праці  неня  скора.

  Учень.  Ласкаво просимо  до  нашої  оселі!   Дорогих  гостей  радо  зустрінемо,  цікавою  розповіддю  розважимо.

  Вчитель.   Якщо  з  сіней  увійти  до  світлиці,  то  з  одного  боку  можна  побачити  велику  піч.   Майстрував  її  найкращий  пічник  на  селі.  Піч  служить  українському  селянинові  тричі:  для  опалення  житла  і  як  тепле  спальне  місце,  для  приготування  їжі,  випікання  хліба.  До  неї  завжди  ставились  як  до  священного  предмета,  тримали  в  чистоті.  У  багатьох  регіонах  України  жінки  розмальовували  піч  візерунками,  що  виконували  роль  хатніх  оберегів.  Дівчина,  до  батьків  якої  приходили  свати,  стояла  в  кутку  й  «колупала  піч» -  це  вважалося  ознакою сором’язливості  й  уміння  триматися.  Посланці  ж  молодого,  щоб  сватання  вдалося,  приносили  із  собою  в  кишенях  шматочки  пічної  глини.   А  після  весілля,  коли  дружина  переходила  в  хату  чоловіка,  брала    із   собою  пічний   вогонь   батьківської    оселі.

 Учень.     А  ще  піч  важлива  тому,  що  хліб  пече.  Хліб  з  тіста,  замішаного  у  діжі,  пекла  бабуся  чи  мати.   Під  піччю  звичайно  стоять  предмети  домашнього   вжитку:  діжа,  масниця,  горщики.                                                                                          Учень.                       На  печі,  на  печі,  смачні  та  гарячі,  пшеничні  калачі.

                                     Хочеш  їсти  калачі  не  сиди  на  печі.

  Учень.   Між  дверима  і  піччю  стояли  кочерга,   рогач,  коцюба  і  хлібна  лопата.   За  піччю   знаходився   дерев’яний  поміст  для  спання  або  ліжко.   Під  ним  зберігалися  хатні  речі.  Над  полом  вішали  колиску  для  дітей.  Там  же  були  жердки,  на  яких  висів  одяг.

  Вчитель.    З  другого  боку  входу  до  світлиці  висить  на  стіні  мисник,  тобто  відкриті  полиці  для  святкового посуду  а  коло  мисника -  віник,  відро  з  водою.

Посеред  хати  на  сволоці  висіла  склянна  лампа.

  Учень.  З  давніх  часів  важливою  і  обов’язковою  річчю  в  хаті  була  бабусина  скриня.  Що  в  ній  зберігалося?  Родинні  реліквії,  тобто  пам’ятні  речі,  що  залишались  дітям  на  згадку  про  батьків.

     Вірш.         Синя  скриня. 

            Дерев’яна  синя  скриня

            В  хаті – справжня  господиня.

            Синя  скриня  всіх  взуває,              Синя  скриня  й  зодягає.              В  дерев’яній  синій  скрині,              Є  намисто  старовинне.

             Голки  є,  і  є  наперсток.

             Є  маленький  срібний  хрестик.

             В  дерев’яній  синій  скрині,              З  торочками  є   хустина.

             Ця  хустина,  мов  жар – птиця,

              Жаром  грає  та  іскриться.

             Ця  небачена  хустина –               Ще  бабусі  Катерини.               В  синій  скрині  є  намисто,

              Самоцвітне , променисте.

                Рушники  у  синій  скрині,

                Мов  птахи, - зелені  й  сині.

                Плахта  є,  є  і  запаска,

                Теж  з  бабусиної  ласки.                 В  синій  скрині  дерев’яній,                 Скатертина  є  прадавня.

                Скатертина  ця   прадавня,

                 Про  бабусю  пам’ять  славна.

                                                                             (  Євген  Гуцало)

Вчитель.     В  куті,  де  сходяться  лавки – найпочесніше  місце – покуть.  Там  же  стояли  стіл,  ослін (переносна  лава).  На  покуті  садовили  дорогих  гостей,  а  під  час  весільної  церемонії – молодих.  

  Пісня  «Ой  зелене  жито,  зелене».

Учень.  У  покуті  вішали  ікони.   Пучки  цілющих  квітів  і  зілля  клали  на  покуті  біля  ікон.  У  травах  купали немовлят.  Від  квітів,  покладених  у  подушечки,  приємного  запаху  набували  речі  у  бабусиній  скрині.

 Учень.   Ікони  прикрашали  вишиваними  рушниками.  Стіл  застеляли  скатертиною. На  неї  клали  хліб  і  покривали  теж  вишитим  рушником.  На  стіл,  крім  хліба,  нічого  більше  не  клали.  Особливо  великим  гріхом  вважалося  класти  на  стіл  шапку.  Якщо  в  родині  були  школярі,  їм  дозволяли  за  столом  виконувати  уроки.

  Учень.  Дерев’яну  лаву  біля  столу  прикрашали  домотканими  ряднами,  килимами.  Долівка  у  помешканні  завжди  була  глиняною.

  Вчитель.  Хата  входить  у  життя  кожної  людини  як  щось  найсвятіше,  найтепліше.  Тому  що  в  цьому  рідному  куточку  в  кожного  були  найперші  радощі,  хвилини  дитячого  щастя.  З  давніх -  давен   хата – символ  родинного  вогнища,  де  зберігаються  кращі  традиції,  що  потім  переходять  у  спадок  дітям.  Це  любов  до  батьків.  Рідної  мови,  пісні,  праці.

         Учень.    Чому  мене  так  вабить  рідна  хата,                              Збадьорює   мов  подихом   весни.

                             Бо  в  хаті  тій  мене  чекає  мати,                              У  світлому  серпанку  сивини.

       Учень.         Любіть  свою  хату,  хоч  і  небагату.

                              Тут  ви  бігали  до  мами,  дрібними  ногами.

                              Тут  ви  підростали,  божий  світ  пізнали.

                              Звідси  батько  вас  за  руку,  вів  у  школу,  у  науку.

      Учень.          Тут  ваша  утіха,  радість  і  потіха.

                               Гей,  нема  то,  нема  в  світі,  як  та  рідна  стріха.

  Вчитель.  Діти  скажіть  про  що  ми  говорили  на  виховному заході?

                   На  скільки  частин  була  поділена   хата?

                   Для  чого  служила  піч  українському  селянинові?

                   Що  таке  покуть?

                   Для  чого  служив  мисник?

                   Що  зберігалося  в  скрині?

       Вчитель.        Ось  і  закінчується  наш  виховний  захід,  на  ньому  ми  познайомились  з  українською  хатою,  дізналися  про  українські  звичаї та  традиції,  якою  була  хата  наших  пращурів.  І  я  гадаю  що  ви  не  зупинитеся  на  цьому,  а  будете  і  надалі  вивчати  історію  рідного  краю.

   Дякую  вам  за  участь.

  А  гостям  дякую  що  завітали  на  наше  свято.  До  побачення.