Виховний захід "Криниця маминого серця"

Криниця маминого серця

Мета:  сприяти формуванню в учнів таких духовних якостей, як: усвідомлення свого обовʼязку перед батьками, а особливо перед матірʼю; показати велич жінки-матері, її роль у житті кожного з нас; розвивати творчі та акторські здібності учнів.

Обладнання: відео «Притча про маму», пісня Скрябіна (караоке), фото мам, відео «Моя мама – найкраща», букетики конвалій, картки із запитаннями анкети, свічки.

Хід свята

Нехай світанок цей травневим святом

Над цілим світом зоряно цвіте.

Хай сяє сонцем в серці слово мати,

Таке незгасне, вічне, молодо-ясне.

 

Класний керівник: Так швидко пролетів ще один рік навчання. Прийшов на землю травень, оспіваний у піснях, гаптований солов’їними трелями, і приніс нам зворушливе, сердечне Свято Матері. Сьогодні ми хочемо подякувати вам, мами, за все те добро, що Ви зуміли передати своїм дітям, за мудрі поради і терпіння, за вашу материнську любов.

Відео «Притча про маму»

Ведучий:  Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.

Матуся! Нема святішого і дорожчого слова для кожного з нас. З ним ми усвідомлюємо себе, з ним живемо, його вимовляємо у наважчі для нас хвилини. І нема на цій землі вищого обов’язку, як обов’язок синівський або обов’язок дочки.

Ведуча:  Напевно, не випадково це свято ми відзначаємо у травні. Коли прокидається від cну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, а кожна квіточка, кожна стеблиночка, кожен листочок піднімається до сонця, вітаючи весну, тоді теплий вітер приносить до нас свято матері. Бо й справді, чи є на світі така людина, яка любила б так віддано, як мати, пожертвувала б усім, не вимагаючи натомість нічого.

Учень:

Є немало мам на світі,

Мами добрі, мами світлі.

Та одна є наймиліша,

Хто така? Скажу вам я —

Рідна матінка моя.

Можна у світі чимало зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти.

Можна пройти крізь пустелі і хащі...

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі усе починається з мами!

 

Ведучий:  Мамина любов та ласка супроводжують нас усе життя: від першого кроку немовляти до самої старості. Адже мама, як дивна – предивна музика, хвиля за хвилею зливає з душі тугу і втому, надихає до творчості і любові. Вона, як молитва, оберігає нас, прощає гріхи, закликає до життя. Бо все прекрасне на землі від матері. З першої хвилин життя схиляється над нами обличчя мами. Її руки колихали нас малими, її подих зігрівав нас бережливо і лагідно.

Учень: Слово «мама» входить у наше життя тихо і непомітно. Так ростуть дерева, сходить сонце, гладить дитину по голівці рідна рука. Зі звуків-краплинок твориться це святе слово на вустах дитятка і осяває хатину, як дар Божий. Ось тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати й того дня, коли над колискою вперше схилилася мати. Це – мить і це – вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас, оберігає від усього злого. А у найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей як остання надія на порятунок: «Мамо!» І вже в самому звучанні цього слова – наш захист.

Учениця читає вірш «Зима минула…».

Учень розказує легенду «Бог творив маму» (додаток 1).

Ведуча:  Образ матері – це живий храм, повен і історичного смутку, і жалю, і страждання, і нездійснених, але вічних сподівань і мрій. Це наш дороговказ, і ми повинні перенести материнську мудрість крізь усе життя, передати її наступним поколінням. Промине десять, двадцять, п’ятдесят років, загубляться у пам’яті чимало подій, людей, зустрічей. Але що б із нами не сталося, ми завжди повертаємося у далекий світ свого дитинства, до мами.

Учениця читає вірш «Допоки нас чекають…»:

Допоки нас чекають наші мами
І доки виглядають нас батьки,
Провідуймо , та не лише листами,
Хоч дорогі їм і скупі рядки.
Коли неждано вдарять в дзвони далі,
Тоді на все знайдеться час.
Але не сльози, не вінок печалі –  
Уже ніщо не виправдає нас.
Заниє жаль у щедрім слові "Мама"
І чайкою здригнеться синя вись.
Провідуймо і завжди пам'ятаймо,
Що можем запізнитися колись.

 

Учень: «Ех, талант».

Ех, талант — гіркий полин,

Туга удовина.

Був у мами один син,

Золота дитина.

Доглядала, як могла,

Рук не покладала.

А подався із села —

В гості виглядала.

Але син — не поспішав їхати додому.

Жив собі й не сумував —

Добре молодому.

Ні кола, ні двора,

Ні дітей, ні жінки,

Від Амуру до Дніпра

Воленька та й тільки.

Та сумна балада ця:

Не дождалась мама,

Наздогнала молодця

Вістка-телеграма.

 

Він зібрав її в кулак,

Ледве стримав сльози,

І поніс його літак

Крізь сніги й морози.

Увійшов у рідний дім:

Люди. Плач. Родина.

І постала перед ним

Чорна домовина.

Він незграбно шапку зняв,

Він схилив коліна,

Він невтішно заридав,

Як мала дитина.

Але що тепер плачі,

Совісті докори.

Син посивів уночі,

У думках і горі.

І померла тільки з ним

Та його провина.

Був у мами один син,

Золота дитина.

 

Учениця розказує бувальщину «Щемний лист» (додаток 2).

Хлопці виконують пісню Скрябіна «Мама»   (караоке+відео).

Учень читає вірш «Я твій портрет фіалками вберу»:

Я твій портрет фіалками вберу –

ти ж так любила голубі фіалки.

Мене ти вчила правді і добру,

мене до праці ти привчала змалку...

Я доторкнуся до твого чола,

на ньому зморшки – й ті такі ласкаві...

Ти все дала й нічого не взяла:

ні крихти хліба, ні спасибі навіть...

Все те, що мав, і те, що в мене є,

що від людей, що від землі святої,

що радістю в рядках моїх встає,

передано в моє життя тобою...

Дочку, можливо, матиму... Хто зна,

про що в гаю зозуля накувала...

О, як я хочу, мамо, щоб вона

твоє велике, щедре серце мала!..

 

Ведучий:  У багатьох із нас найщасливіші хвилини життя пов’язані з матір’ю. Наодинці з рідними ми почуваємось щасливим, незважаючи на те, хто є наші батьки. І ніхто не має права засуджувати своїх батьків, бо вони дали нам життя. Тому кожен у хвилину образи повинен твердити: «Своєю появою на світ я завдячую Тобі…».

Ведуча:  Ріднішої від люблячої неньки немає нікого у світі. Скільки у неї справ, скільки щодня турбот! І як мало радості. Подумайте, друзі! Адже ви можете не тільки у День Матері принести в дім свято. Ви можете це робити щодня. Як? Дуже просто. Потрібно лише дуже-дуже любити свою маму. І щодня, щохвилини пам’ятати, що вона у вас одна-єдина у світі. І що ніхто вас так не любить, як вона. А якщо мама іноді сердиться на вас трішки, то це лише тому, що хоче, щоб ви виросли найкращими, наймудрішими, найпоряднішими людьми, які вміють відстояти справедливість, захистити слабших.

 

Учень читає звернення до чоловіків «Нарциси схилили…»:                                                

Нарциси схилили голівки в поклоні,
У шані схилились тюльпани.
Я щастя жіноче візьму на долоні

І в залі пройдусь між рядами.

Беріте усі по іскристій краплині,

Скоріше несіть додому.

У ньому крихітка небесної сині

І сонця промінчики в ньому.

— Яке ж ти на дотик? — так часто питають

Дружина, подруга, мати.

Чомусь забувають, усі забувають

їм щастя щодня дарувати.

 

Навіщо його у полоні тримати?

Пустіте скоріше на волю,

Щоб ваші дружини зуміли пізнати

Лиш щастям осяяну долю.

 

Налийте його в кришталеві бокали

І дайте усім по ковточку,

Щоб ваші матусі сьогодні сказали:

Яка ж я щаслива, синочку. 

 

Ховайте свою роздратованість, втому
І руки цілуйте коханим.
Несіть оберемками щастя додому—
Високе, солодке, жадане. 

 

Класний керівник: Із подарунком прийнято висловлювати різні побажання, просто приємні слова. Ваше завдання полягатиме в тому, щоб закінчити мою думку:

Коли б я був чарівником, я зробив би для мами ось що...

 

Інсценізація вірша А. Костецького «Домашній твір» ( три учні)

Автор:              Вітько-бідак страждає так,

Аж здригує ногами!

Він – за столом, він пише твір:

«Я помагаю мамі».

Старанно олівець гризе

Та супить брови грізно,

Але нічого  - хоч умри! –

До голови не лізе…

Та ось тихесенько зайшла

В його кімнату мама.

Мама:               Вітько, будь ласка, в магазин

Сходи за сірниками.

Син:                  Ідея!

Автор:              А мамі…

Син:                  Ну й морока!

Сама іди! Я твір пишу –

Роблю важкі уроки.

Автор:              І мама вийшла…

А Вітько швиденько пише в зошит…

Син(пише):     «Я в магазин завжди ходжу,

           Коли мене попросять.»

Автор:              Хвилин за десять мама знов

З’являється у дверях.

Мама:               Вітюнь, картопельки почисть,

А я зварю вечерю.

Син:                 Сама почисть!

Автор:              Кричить Вітько

                         Та так, що ледь не трісне.

Син:                 Я твір пишу! Я – зайнятий!

                         Сама звари нам їсти.

Автор:              Виходить мама, а синок

Писати знов сідає.

Син(пише):     «Я мамі сам варю обід,

Вечерю та сніданок!..»

Автор:              Радіє син:

Син:                  Не твір, а люкс,

Оцінка буде гарна!

Автор:              І геть не думає про те,

Що він радіє марно.

 

Інсценізація гуморески

(На сцені — стілець, на ньому сидить тато з газетою в руках. Заходить син.)

— Тату, допоможи розв’язати задачу.

— Прийде мама, допоможе... (Син йде згодом з’являється знову.)

— Тату, там на кухні кран прорвало, вода тече.

— Прийде мама, відремонтує.

(Син йде. Батько потягує носом повітря. У кімнаті знову з’являється син.)

Тато запитує (стурбовано):

— Що це паленим тхне?

— А... на кухні білизна загорілась...

Батько, швидко встаючи зі стільця, збуджено вигукує:

— То чому ж ти мовчиш?

— Прийде мама — погасить.

 

Ведучий:  І ще пам’ятайте, що посмішка допомагає мамі жити. То ж будьте такими, щоб частіше посміхались ваші мами. Тому не забувайте казати мамі гарні і теплі слова не лише в день її свята, а робіть це кожного дня. Пам’ятайте, що хороша ваша оцінка, отримана в школі, - це радість для мами. Що бачити вас здоровили, розумними, красивими - це щастя мами.

Учениця читає вірш «Любіть ваших мам»:

Тихесенький вечір заходить до хати,
Засвічує в вікнах веселі вогні.
Нас кличе до столу вечеряти мати
І гріють теплом її очі ясні.

В них стільки любові і щирої ласки,
І ллються рікою чарівні слова.
А ми потрапляєм до мудрої казки,
що лише в дитинстві такою бува.

А наша матуся усім догоджає,
Щоб затишно й добре усім нам було.
Вона щире серце і лагідне має,
Яке випромінює ласку й тепло.

І от за столом вся зібралась родина.
Як добре усім нам, як затишно нам!
І в кожного з нас наша мама — єдина!
Не скривдіть, не кривдіть, любіть ваших мам!

 

Інсценізація «Рахунок для мами»

Автор: Богданчик сидить за столом і щось старанно записує у зошит.

Мама: Що ти пишеш, сину?

Богдан: Рахунок для тебе.

Мама: Цікаво, цікаво! (хоче підглянути)

Богдан: Побачиш, коли я допишу.

 Автор: Хлопчина списав цілий листок , простягнув його мамі і вона почала його читати.

Мама: (читає) Рахунок для мами Богдана, який зробив деяку роботу по господарству і хоче отримати за це певну суму грошей, а саме:

2 рази приніс молоко – 30 грн.

4 рази прибрав у кімнаті – 90 грн.

2 рази помив посуд – 40 грн.

5 разів почистив взуття – 50 грн.

3 рази допомагав накривати на стіл – 60 грн.

Це разом – 270 грн.

Автор: Мати уважно прочитала цей дивний рахунок, взяла олівець і сказала:

Мама: Я напишу тобі свій рахунок.

Богдан: Твій рахунок?

Мама: Так, невеличкий .

Богдан: Ну, добре , почекаю.

Автор: Мама не довго сиділа над своїм рахунком справилася дуже швидко і віддала синові.

Учень (читає)

Рахунок  Галини Віталіївни синові Богданчику:

12 років для тебе варила їсти – 0 грн.

12 років для тебе прала – 0 грн.

50 штанів і курток , сорочок зашила – 0грн.

100 ночей просиділа біля тебе, коли ти хворів – 0 грн.

Усе разом – 0 грн.

Автор: Хлопець уважно прочитав мамин рахунок  і був  здивований:

Богдан: Але, мамо, чому ти скрізь  написала  0 грн.?

Мама: Тому що мама для своєї дитини все робить просто так. Але, якщо ти хочеш, я можу тобі дати ті 270 грн., які ти заслужив.

Автор: Богданчик підхопився  зі свого місця, підбіг до матері, обняв її і сказав:

Богдан: Ні, ні, мамо… Я не хочу жодної копійки…Прости мені…Я все зрозумів.

Автор: Мама поцілувала сина. Вона ж його любила більше  за всіх у світі.

 

Ведуча:  То ж приносьте мамам квіти, даруйте щирі слова, любіть своїх матусь, любіть їх так, як вони вас люблять.

 

Конкурс для хлопців «Букет з найніжніших слів».

Класний керівник: Запрошую на сцену 5 учнів. (Діти стають в одну лінію і по черзі говорять лагідні слова своїм мамам, які стоять перед ними. Хто дійде до мами швидше, той і переміг.)

Ведучий:   Ти стежив за матір'ю, як вона ступає по підлозі, як усміхається, як тримає вже посічену сивиною голову. Але найчастіше, мабуть, твій зір ловив її проворні руки. Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої і невсипно працювали. Жодної хвильки не відпочиваючи, материні руки знаходили роботу.  Не було, либонь, такого, чого б вони не вміли!

Ведуча: Увесь весь світ постійно потребував уваги й роботи материних рук. І, мабуть, уві сні руки теж не вспокоювались ні на мить, а мали й тоді щось таки робити. І завжди пахли чимось: чи свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною, чи пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом і петрушкою, або яблуками, грушами і медом у Спасівку... А ще її очі... Вони, постійно освітлені зсередини мʼяким живим сяйвом, були
наче видимим, предметним вираженням її душі. Це погляд самої щирості, самого добра.

Учениця читає вірш «Очі матері»:

Загляньте в очі вашим матерям.
Вони глибокі, мов джерельця.
То усміхаються пісням,
несуть тепло, що йде від серця.

 

Вони темніють, ніби ніч,
Іскряться радістю охоче.
Але не в тому, діти, річ,
якого кольору в них очі.

 

А річ у тому, щоб з очей
В них не лились пекучі сльози,
Щоб не було сумних ночей,
а душу не пекли морози.

 

І щоб у ваших матерів
Не посивіли рано скроні.
А в душах сад вишневий цвів.

То ж простягніть до них долоні.

Це необхідніше для вас,
Щоб ваші душі не черствіли!
Ідіть до мами в добрий час.

Щоб очі їх вам серце гріли.

 

                                    Творча гра «Ідеальні батьки та діти»
Класний керівник ділить мам та дітей на групи. Група мам має описати психологічний портрет ідеальної дитини; група дітей — портрет ідеальної мами. Для зручності гравцям пропонують перелік запитань анкети.
                                                              Анкета
                                  «Портрет ідеальної мами (дітей)»
*   Чим вони повинні цікавитися?
*   Як вони повинні проводити вільний час?
*   Із ким вони мають товаришувати?
*   Як вони повинні харчуватися та одягатися?
*   Які професії вони повинні мати чи обрати в майбутньому?
*   Що вони повинні вміти робити?
*   Як вони повинні ставитися до членів своєї родини?

(Кожна група представляє свій портрет)

Гра-конкурс «Анкета для двох»

Охочі (мати і син чи донька) сідають нарізно на стільці. Матері дають папір і ручку. Відповіді на запитання ведучого мати пише на листі, після чого донька (син) відповідають. Переможе та пара, у якої співпаде більшість відповідей будуть однакові.

Запитання для дітей:

 1. Назвіть день народження мами.

 2. Які квіти її улюблені?

 3. Який колір до лиця мамі?

 4. Улюблена пісня неньки?

 5. Книга, яку мама зараз читає?

Запитання для мам:

 1. Який улюблений предмет у Вашої доньки (сина) у школі?

 2. Чим захоплюється вона (він) у вільний час?

 3. Улюблена страва Вашої доньки (сина)?

 4. Ким мріє стати?

 5. Яку книгу читає зараз Ваша дитина?
 

Дівчата виконують пісню «Чорнобривці».

Учні читають вірш «Мамі бажаю»:

Я не знаю, мамо мила,

Що тобі і побажати...

Перш усього - щастя, сили,

І здоров’я всім у хаті.

 

Щоб жили ми всі у згоді,

Як ти завжди нас учила,

Щоб твоя усмішка гарна

Нас, як сонечко, всіх гріла.

 

Тож посміхніться, сум забувши й втому,

Важкі думки нехай вас обминають.

І не кажіть, що спішите додому,

Бо діти нині вас вітають.

 

Ведучий:  Чарівне слово «мама». Промовиш — і відразу світліє душа, стає тепло і затишно, ніби обняла вона тебе теплими долонями і зігріла щирим поглядом. Найрідніша у світі людина, найвідданіша, найкраща. Її світла і чиста любов — безкорислива, справді сонячна. Вона, як те сонечко, всіх зігріває, для всіх світить і нічого не вимагає в обмін. А вона ж кожному з нас дала найбільше — життя!

Ведуча: Як же важливо, щоб діти не забули про свою матір, щоб приїжджали і приходили до неї не тільки у свято, але й у будні, приділяли хоч трошки уваги і любові. Недарма ж кажуть, що трьома кутками хата тримається на жінці. От і свято матері проходить навесні, коли оживає земля, зацвітають сади, квітнуть луги і все навколо вбирається пишним і ніжним цвітом. Весна і мати — вони так схожі між собою, бо дають життя: весна — землі, а мати – дитині.

Відеоперегляд про наших мам «Моя мама – найкраща у світі».

Учні виконують разом з мамами «Пісню про рушник».

Ведучий:  Кажуть, кожне покоління переживає любов батьків і невдячність дітей. Станемо винятком уже сьогодні.

Ведуча: Підійдіть до своїх мам. Обніміть їх і поцілуйте. Розкажіть, як ви їх любите. Подаруйте їм оці букетики конвалій.

Учень (зі свічкою в руках): Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших мам, за все те добро, що ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити твої заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і слухати. А ти, Господи, поможи нам у цьому своєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров’ям, довгим і щасливим життям, бережи від злого, дай їм сили перемогти всі труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей та онуків.

Вчитель: Упевнена, що щира усмішка на їхніх обличчях буде для вас найкращим дарунком, бо материнська ЛЮБОВ – воістину диво. Диво, що рятує світ.

Додаток 1

 

Коли Бог творив маму

 

Одного разу добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і каже:
— Ти стільки часу тратиш на неї!
— Так... Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все: від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.
Ангел похитав головою і недовірливо спитав:
— Шість пар рук?
— Не в руках проблема, — відповів Бог, — а в трьох парах очей, що вона повинна мати.
— Аж стільки! — скрикнув ангел. Бог ствердно кивнув. Потім додав:
— Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: «Що ви там робите, діти?», навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару — на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: «Розумію, сину, і люблю тебе».
— Господи, — сказав ангел, — вже пізно, йди відпочивати.
— Не можу, — відповів Господь. — Вже майже закінчую.
Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.
— Надто ніжна, — сказав, зітхаючи.
— Але витривала! — відповів Господь із запалом. — Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.
— Вміє думати? — спитав ангел.
— Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.
— Тут щось стікає, — сказав здивовано.
— Так, це — сльоза, — відповів зі смутком Бог.
— А для чого вона? — спитав ангел.
— Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.
— Господи, Ти — справді геній! — вигукнув захоплено ангел.
Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:
— Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу... 

 

Додаток 2

Щемний лист

       «Здрастуйте, дорогі мамо! З привітом до вас Люба. Так скучила за вами, що пташкою летіла б…».

      «Бачиш, пташкою летіла б, – звернулась баба Якилина до сусідки, якій читала доньчиного листа. Поправила окуляри і давай читати далі: «Приїхати не можу, бо нездужаю, крутить у ліктях. Ходжу на вигрівання у лікарню». «Так, звісно ж, – коментувала баба доччин лист, – з шістнадцяти років пішла працювати, то й крутить».

     Перехрестилася баба Якилина й повела далі: «Микола так і робить шофером. Онук Толя такий балакучий. Все мене питає: «А коли ж поїдемо до старенької бабусі?» У Якилини покотилася сльоза. «Який він там, мій онучок?»  Сусідка теж витерла сльозу і слухала далі: «Дуже часто згадую вас, мамо. Особливо з куском хліба «од зайця». Я голодно накидалася на хліб, а Дуська, старша, все питала: «А собі, мамо?» Ви відповідали: «Я не голодна». Тільки пізніше я зрозуміла, чому ви так часто ковтали слину. «Було, було»,– говорить Якилина сусідці. – Пережили». І читає далі: «Буду закінчувати, мамо, приїхати не можемо. Живіть здоровенькі».

     «Нестеменно, як ви кажете», – хитро примружила очі сусідка. «А що ж дивного? – насторожилася Якилина, – моя кров, мої слова».

     Тільки-но Галька з хати вийшла, а баба Якилина впала ниць на ліжко і заплакала на всю хату: «Діточки мої, голубочки! Чим же я вам завинила, чим не догодила, що ви матері на очі не показуєтеся?  Я ж недосипала, я ж недоїдала, сама без батька, як пташечок, вас кохала. Я ж не згуляла, я ж не зносила, всю роботоньку переробила, аби вам було добре. Хоч би вісточку подали. Чому ж мовчите роками? Скільки я буду людей дурити?». А як заспокоїлася бабця Якилина, то дістала з мисника ручку і почала виводити каракулями: «Здрастуйте, мамо, пише вам Дуня …».

     Бабуся поправила окуляри і почала виводити щемний лист.