Виховний захід "Квітковий світ Катерини Білокур"

Комунальний заклад «Темрюцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Нікольської районної ради Донецької області»

 

 

«Квітковий світ Катерини Білокур»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтерактивний проект

 

 

 

 

Безлепкіна М.О. , учитель образотворчого мистецтва комунального закладу «Темрюцька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів  Нікольської районної ради Донецької області»

 

 

 

 

Сценарій виховного заходу з образотворчого мистецтва

для учнів 5-7 класів

Інтерактивний проект

«Квітковий світ Катерини Білокур»

 

 

Мета й завдання: ознайомити  учнів із життєвим і творчим шляхом видатної української художниці Катерини Білокур; розкрити дивовижний світ  її полотен; розвивати пізнавальні інтереси учнів; створити умови для самовираження кожної особистості; стимулювати прагнення самовдосконалення; виховувати любов до мистецтва та культурних надбань українського народу.

 

 

 

 

 

«Якби в нас була такого рівня майстерності художниця,

ми змусили б заговорити про неї весь світ».

Пабло Пікассо, 1954 р.

(На екрані автопортрет Катерини Білокур)

У ч е н ь.

Вона – художниця від Бога,

В її руках летять лелеки.

Була ясна життя дорога,

А сум здавалось, ще далеко.

Із діда-прадіда селянка

Рослинній силі дивувалась.

Краса яскравого світанку

На полотні переливалась.

Чарівний світ з тієї миті

Стоїть в живих, чудових фарбах.

І ніжні квіти в оксамиті

Переливаються у барвах.

1 В е д у ч и й. Життєвий і творчий подвиг талановитої художниці Катерини Василівни Білокур не має аналогів у світовому мистецькому просторі. Нелегкими були її стежки і дороги, але мала вона «в серці те, що не вмирає», а тому, навіть в найскрутніші хвилини життя, не дозволила зневажати «душі своєї цвіту».

І перемогла.

2 В е д у ч и й. 7 грудня 1900 році в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії  в бідній селянській родині народилася дівчинка.  Батьки — Василь Йосипович та Якилина Павлівна — назвали її Ка­териною, адже вона народилася в день великому­чениці Катерини. Дитячі та юнацькі роки Білокур минули безрадісно. Прядка й веретено правили за «розвагу» майбутній художниці. Отримавши в подарунок буквар, здібна дівчинка невдовзі на­вчилася читати й писати. Батько і дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані власними успіхами дівчинки.

(виходить дівчина в образі Катерини Білокур)

Дівчина в образі К. Білокур. Мої батьки порадилися й вирішили: навіщо Катю посилати  до школи, коли вона й сама може вчитися? Ви­рішили не віддавати мене туди, «щоб даремно не рвала чобіт і свитку». Тож купимо їй ще один бук­вар, та й хай вона собі потроху продовжує навчан­ня, та й прясти час уже допомагати, та й чоботи будуть цілі. На цьому моя освіта — початкова, се­редня і вища — закінчилася.

1 В е д у ч и й. Коли вона почала малювати — сказати важко, мабуть, не в дитинстві, а вже в отроцтві. Доля не лише обдару­вала дівчину непересічним талантом художниці, але й послала важке випробування, адже рідні та близькі не сприймали її захоплення — докоря­ли й сварили...

Дівчина в образі К. Білокур. (у руках тримає «Кобзаря»). Та ніщо на мене не справило такого враження, як «Кобзар». Як узяла я того «Кобзаря» в руки, як глянула на ті чарів­ні малюнки, як прочитала ті вірші дорогі і прозу (там же він і про художників пише, не так, як ото старі люди кажуть, наче мені хто дання дав), так і засіло мені, в го­лові те велике слово — художник.

2 В е д у ч и й. Перші свої спроби малювати Катерина робила вуглиною на шматку домашнього полотна.

(демонстрація репродукції картини під музичний супровід)

У ч е н и ц я.

В природі все буденне і святкове,
І дивне, й незвичайне, і просте.
Є зміст в листку,

Є зміст в пташиній мові,—

В усьому, що зів'яло і цвіте,

Все загадкове, потаємне й зриме

Нашіптує мені: «Люби, живи!»

І грає вітер з синіми очима

На променях зеленої трави.

І чую я, як в серці зріє слово

І папороть надій моїх цвіте...

В природі все буденне і святкове,

А може, просто кажучи,— святе!

Дівчина в образі К. Білокур. Було мені років 14, я щось таке малювала і при цьому витратила чимало па­перу. Тож коли батько побачили моє «творєніє», то одпороли мене, як Сидорову козу, і наказали, щоб я більше не малювала. І я не малювала, хіба коли крадькома. На той час у мене не було ні па­перу, ні олівця. Я крала у матері шматочки білого полотна, візьму вуглину та виводжу чорним по бі­лому, що на думку спаде. Потім прала той шма­точок полотна і знов на ньому малювала. Батько дуже сердився. Почав гримати й на лозину натякати. Після чергової сварки пішла нишком на ставок топитися з горя. Але сусідські хлопчаки підгледіли й ґвалт підняли на всю окру­гу. Першою прибігла мати. «Ой, донечко ж моя, нетямуща, що ж це ти надумала,— голосила ма­ти,— та малюй своїх півників і жоржини. Все, що тобі захочеться... ніхто тобі більше не заперечить».

1 В е д у ч и й. Значну роль в житті Катерини Білокур відіграло подружжя вчителів – Іван Григорович і Ніна Василівна Калити, які полюбили обдаровану дівчинку, заохочуючи її до малювання та театру. І саме в їх бібліотеці дівчина знайшла альбом репродукцій картин із Третьяковської галереї. Калити допомагали Катерині розширити кругозір. Долучитися до світу мистецтва. Від них вона дізналася, що Тарас Шевченко був не лише геніальним поетом, але й визначним художником. Відтоді Шевченко став для неї взірцем на все життя. Багато раз вона намагалося побувати на його могилі. І лише в 39 років поїхала до Канева.

Дівчина в образі К. Білокур. Був по­неділок. На могилі не було нікого. І мені така вже воля була — скільки хотіла, скільки й плакала! Так, як живому, Шевченку розказувала, як я хо­чу стати художником, але на цих доріженьках як не терен, то колючки, то камінці гострі. Ой, якби ви, Тарасе Григоровичу, живі були, то... може б, ви і допомогли мені стати художником. А ті люди, з-поміж яких я живу, не розуміють мене, і я між ними як чужа…

2 В е д у ч и й. У 20-х роках Катерина двічі намагалася вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки.

Дівчина в образі К. Білокур. Було мені 22 роки, коли ви­читала в журналі, що в Миргороді є художній технікум кераміки. Але в канцелярії закладу спита­ли, чи є в мене... сім класів семи­літки. Що я могла відповісти? Тільки те, що дуже хочу малюва­ти... Вийшла я з тієї школи, через дорогу стояв в'яз, здоровенний такий та кучерявий. Сіла я під тим в'язом та так гірко заплакала.

1 В е д у ч и й. Розчарування було болісним. Дівчина робить відчайдушну спробу — перекидає свої малюнки через паркан у сад технікуму: раптом "студенти" їх піднімуть, оцінять — і гукнуть, запропонують залишитися? Катерина довго озиралася і все не вірила, що її так і не покликали. Вражена, вона йде додому з Миргорода пішки.

2 В е д у ч и й. Від катастрофи її врятувала творчість. Малювати Катерина не кинула, навіть почала відвідувати драмгурток, організований подружжям Калитами. Батьки погодилися на її участь у виставах, але за умови: драмгурток не повинен заважати роботі по господарству. Вивчення ролей доводилось поєднувати з роботою на городі.

Дівчина в образі К. Білокур. Пряла, ткала, мила, копала, садила, полола, збирала, і все діло робила, а в прогалинах поміж цим ділом училась малювати.

1 В е д у ч и й. Прагнення малювати не давало спокою ані вдень, ані вночі. Думка виявляла бажання до того «святого малярства». Малювала поспіхом на білій стіні, на шматочках полотна, а якщо щастило – на папері. Малювала все, що оточувало її, що любила понад усе: землю, коней, людей, квіти.

Дівчина в образі К. Білокур. Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснуєть­ся цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші...

Та начебто аж схи­ляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду та й знов малюю квіти. Про­мальовувала кожний листочок, пелюсточ­ку, я ніко­ли не зривала квітів, бо вважала їх живими істотами, і нази­вала їх «діточками».

2 В е д у ч и й. Квіти, квіти, квіти …

У цієї людини, мабуть, була душа бджоли. Звичайна людина не змогла б побачити світ таким, яким бачила його українська художниця Катерина Білокур. З квітки на квітку в пошуках божественної поживи, все життя в обіймах квітів – уявляєте це?

Спробуйте відчути себе бджолою разом з Катериною Білокур, відчути подих вітру, прислухатись до тихої розмови квітів.

 

 

ДІТИ КАТЕРИНИ БІЛОКУР

У ч е н ь 1.

Богданівка — не Богом дане,
Не чортом прокляте село,
А та земля, де на світанні

Найбільше квітів розцвіло.

І гомонять вони, як люди,

І мова їхня — голосна.

Таких квіток ніде не буде,

Хіба що вицвітуть у снах.

Такі — не хиляться, не в'януть,

Таких морози не приб'ють.

І навіть росами тумани

Перед світанком не заллють.                          «Хата в Богданівці» (1955)

У ч е н ь 2.

На них немає ні пилинки.

Як їх не можна не любить?

Це їх самотня добра жінка

Колись навчила говорить.

Усі вони у світ широкий

Зітхають крильцями бджоли.

Лиш чорнобривчик кароокий

Ще не говорить, бо малий.

Але і він — уже сміється,

І тулить личко до листа,

І сам собі таким здається,

Як хтіли пензель і рука.

                                                                «Квіти на блакитному фоні»

                                                                                          (1942 - 1943)

У ч е н ь 3.               

Його сестра, струнка жоржинка,                                  

Усім розказує про те,

Що мама їхня — Катерина,

Що серце в неї — золоте.

В родинній злагоді-довірі,

Чи тепле літо, чи зима,

Гуляють квіти на подвір'ї,

А хтось казав: «Дітей нема».

У ч е н ь 4.

А то збираються, ідуть,

Щоб дивувать красою світ.

А їх очікують сусіди

Та бур'янець коло воріт.                                 «Буйна» (1944 - 1947)

Вони вертаються, бо знають:

Яким не був би інший світ,

А квітка мальви спочиває,                     

Коли схиляється на пліт.

1 В е д у ч и й. Настає 1939 рік. Катерині Білокур 39 років. За сільськими уявленнями, вона вже стара, і до того ж дивачка, що усе квіточки малює.

Дівчина в образі К. Білокур. Все життя гонили мене мої рідні, як якусь «проступницю», за це велике, дороге, любе, чудове моє малювання. Вчилась я малювати, і прала, і ткала, і на болоті очерет жала, щоб було чим хату топити, і полола, і всіх обшивала, і всім догоджала, щоб хоч з хати не ви­гнали, щоб було мені де малювати. А вони все ж таки мене «лежнючою» звали і дорікали, що я не заслуговую і ложки борщу виїсти. І свої, і чужі насміхались наді мною, казали, що Катря з вели­кого розуму з глузду з'їхала.

2 В е д у ч и й. Але, здається, саме в 1939 році часи випробувань для неї минають. Втрутився випадок або доля. Художниця відвідала двоюрідну сестру Любов Тонконіг, що жила через річку, і там, гостюючи, почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні прославленої Оксани Петрусенко.

(звучить пісня, на екрані портрет співачки)

 

1 В е д у ч и й. Чи то пісня, чи то голос, а може  і те, і інше так вразили Катерину, що вона всю ніч просиділа над листом, разом із листом вклала у конверт малюнок на шматочку полотна — калину, і вранці відправила його за досить незвичною адресою: «Київ, Академічний театр, Оксані Петрусенко». І, хоч на конверті не було точної адреси, лист дістався Оксани Петрусенко. Вражена драмою, яку описала в листі Катерина, вона все зробила, щоб у Полтаві зацікавилися художницею.

2 В е д у ч и й. У другій половині 1940 року у Полтаві влаштовано першу персональну вистав­ку.

1 В е д у ч и й. 1950-ті роки стали вершиною творчості художниці. В 1954 році в Парижі на між­народній виставці демонструються її картини, які високо оцінив Пабло Пікассо.

2 В е д у ч и й. Через два роки Катерина Білокур отримала звання народної художниці України.

1 В е д у ч и й. 9 червня 1961 року талановитої художниці не стало. Вона! померла на 61-му році життя в розквіті творчих планів і задумів.

2 В е д у ч и й. На обласних, міжнародних виставках біля її полотен завжди людно. Відвіду­вачі наче зачаровані картинами Катерини Білокур. А в рідному селі вона працювала взимку в хаті, де від холоду вода у відрі замерзала... І ґрунтованого полотна, і необхідних фарб постійно бракувало... Але, долаючи негаразди, нестатки, вона створювала дивовижні картини, якими захоплюється світ!

1 В е д у ч и й. У Полтавській галереї мистецтв експонують чотири картини художниці: «Квіти в тумані» (1940), «Квіти увечері» (1942 ), «Півонії» (1946), «Пшениця, квіти, виноград» (1950 -1954).

(На екрані картини)

У ч е н ь 5.

Квіти мають душу —

Відверто сказати мушу,

Я впевнився в цьому не раз:

Всі квіточки мають душу,

За рідних вважають нас.

Кохати вони уміють

Сильніше за нас, брати!

Повірте, вони не посміють

До хати ганьбу внести.

У ч е н ь 6.

Вони захищають садибу                                  «Квіти увечері» (1942)

Від недругів, зла, незгод.

Хто любить це Боже диво,

Той любить життя й народ.

Дарують ласкаво й щиро

Від недугів ліки вони.

Життя наше роблять щасливим

Ці діточки сонця й весни.

Всі квіти — буття окраса,

Посланці далеких світил.

Вони із прадавнього часу

Нам зводять до них мости.                              «Півонії» (1946)

2 В е д у ч и й. Велика посмертна слава при­йшла згодом. Настав час шанування: картини видатної художниці експонують у музеях Укра­їни; установлено три пам'ятники Катерині Біло­кур на її рідній землі; картинну галерею, де екс­понують роботи художниці й твори українських митців, присвячені її пам'яті, відкрито в Яготині; вулиця Катерини Білокур з'явилася у Києві; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослі­дження; створено науково-документальні та ху­дожні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.

У ч е н ь 7.

Змалювала світ –

Від сонця фарби мала.

Дивилася на цвіт –

Роси краплинки брала.

Шукала в небесах

Тужливий крик лелеки.

Знайшла у голосах

Його відлуння легкі.

Не втратила надії,

Коли природа в’яла

Вперед ішла до мрії –

Художницею стала.

Завжди вона шукала

У квітці особливе.                            Пам’ятник К.Білокур у Яготині

Немов зоря, згасала,

Знайшовши серцю миле.

 

(Перегляд фільму про Катерину Білокур)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дівчина в образі Катерини Білокур

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виступ читців

 

 

 

Використана література:

1. Потась Л.О.,  Закоморна С.Ф. Бінарний урок «Дивовижний світ Катерини Білокур» / Л. Потась // Мистецтво в школі. – 2012. – № 9
2. Савченко Л.М. Катерина Білокур (1900-1961) / Л. Савченко // Мистецтво в школі. – 2008. – № 5
3. Чугуєвець О.В. Квітковий рай Катерини Білокур / О.Чугуєвець // Мистецтво в школі. – 2011. – № 10

 

 

Internet-ресурси:

1. http://www.greatest.com.ua/
2. http://www.ukrlibrary.com.ua/
3. http://www. ukrkolo.com. /bilokur/kb-26.html