Виховний захід «Література рідного краю».

Тема: Виховний захід «Література рідного краю».

Збірка Л.І.Дем’яненко «Зоря світанкова».

Мета: ознайомити здобувачів освіти з творчістю Л.І.Дем’яненко, її поезією та прозою;

привернути увагу дітей до літератури рідного краю.

Обладнання: Книжкова виставка «У храмі Слова».

Вступне слово бібліотекаря: Любі діти! Сьогодні ми зібралися, щоб познайомитися з творчістю нашої землячки та в минулому вчительки української мови і літератури нашого закладу Людмили Іванівни Дем’яненко. Вона пропрацювала вчителем у Славгородській середній школі більше 30 років. Писала не тільки вірші, а і прозу. Постійно друкувалася в районних газетах. Людмила Іванівна є автором двох поетичних збірок «Вогнецвіт» та «Зоря світанкова» і збірки нарисів «З точки зору вічності». Сама любить поетичне слово і виховувала в дітей любов до рідної мови. Навчала їх виразно читати і складати свої поетичні рядки.

Учениця Кожне слово трепетним ім’ям

Не мовчить: ні усне, ні писемне.

Зайдемо у Слово, наче в храм

Й ґречно уклонімося доземно!

Учень Доторкнися, Слово, до душі моєї,

Животворний промінь в серце проклади,

М'ятою й любистком, квіткою-зорею,

Колосом пшеничним в небо прорости.

Учениця Дай снаги плекати сад наш рідномовний,

І вогонь відчути, й бистрину життя,

І любити землю - щастя невимовне,

Ту, що в нас єдина і навік свята.

Учень Кожного дня учителі - словесники

Вводять нас у Храм Слова

Слово, яке звучить для нас

Як молитва, як мамина колискова,

Як вечірня пісня солов'я

І шепіт достиглого колосся.

Таким для нас є

Українське слово, рідна мова.

Учень Мово моя українська —

Батьківська, материнська,

Рідна мені до болю, -

Дужий я із тобою!

Учениця Письменник Володимир Дрозд писав: «Робота зі словом -

священнодійство. У храмі слова слово - бог».

Наші вчителі - справжні чарівники слова, адже вони не просто навчають нас розуміти, володіли літературною мовою, а вводять нас у дивний світ краси і сили Слова.

Учень Я прочитаю вірш Дем'яненко Людмили Іванівни.

Степ безкраїй,

Степ барвистий...

Скільки око бачить - Все в цвіту.

У промінні сонця урочистім

Я в простори ріднії іду.

Розлилась, як море, бронзова пшениця,

Лагідно вітає стиглим колоском.

У липневі ночі їй чомусь не спиться,

І жартує колос З вітром пустуном.

Васильків озера хлюпають лілово,

Ароматом поять - терпким, степовим.

Обійма їх небо ніжно-лазурове

Вічність промовляє подихом земним.

Бібліотекар. Як і кожен учитель-словесник, вона просто любила свій предмет, свою рідну мову, українську народну творчість, зокрема пісню. І ця закоханість виливалася в поетичні рядки.

Послухайте, будь ласка, вірш «Рідне слово»

О слово рідне! Обізвись до мене голосом матусі.

О слово рідне! Пригорнись до мене ніжно і схилюся Перед народом, що тебе створив

О слово вічне нам у спадок залишив.

Це слово праведне - народу оберіг - Про Ґонту славного, що за народ поліг,

Про Кобзаря великого, що до сокири звав,

Лунай же, слово, спалахом заграв!

Дзвени струмочком, що пробився з-під землі,

Здіймайся піснею, що лине на зорі.

Прийди коханням в серце юнака,

І заговорить в нім душа палка.

О слово рідне! Дай мені снаги

Сказати так, щоб не посміли вороги Тебе цькувати, чоботом топтати,

Щоб ти лунало в українській хаті,

Бо Україна є, була і буде на віки!

Учениця. Мені подобаються вірші про школу, учнів. Ось, наприклад,

такий.

До Тетянки у віконце Зазирнуло вранці сонце:

- Нумо, дівчинко, вставай,

І до школи поспішай.

Бери зошити й книжки,

На сніданок пиріжки

Вчися, люба, на «відмінно» -

Будеш у житті - Людина.

О земле! Ти налита духом степу.

Прикрашена колоссям золотим,

Я завжди відчуваю ніжний трепет,

Коли милуюсь краєм дорогим.

Коли запахне полином і медом,

О пісня в надвечір'ї залуна,

Коли з далечини спішу до тебе,

Коли весела ти або й сумна.

Коли торкаюсь серцем до святині

І п'ю з твоїх глибин наснагу.

Коли черпаю мудрість до сивин я

На вірність бережу присуну.

Учень. Нам подобається пісня про наше рідне селище Славгород.

Слова Л.І. Дем'яненко, а музика нашої вчительки Н.В.Марченко

Пісня про Славгород

І. О мій Славгород, рідний мій краю!

Чебреці й васильки запашні.

Я про тебе у пісні співаю,

Що злітає в простори ясні.

Приспів. Земляки мої, славгородці,

Ви прославили землю трудом.

І вродливі дівчата, і хлопці

Знов крокують батьківським шляхом.

ІІ. Гордо встали цехи заводськії,

Простягайся безмежні лани,

О пісні легкокрилі, дзвінкії

Квітнуть, наче сади весняні.

Приспів.

ІІІ. Ніжні коси верби над водою

Колихає легенький вітрець.

Будем, земле, ми завжди з тобою

Ти запала до наших сердець.

Бібліотекар: Давайте послухаємо ще вірші зі збірки «Зоря світанкова»

Зізнаюся

Зізнаюся рідній землі

І ранковій росі прохолодній.

Зізнаюсь степовій ковилі

У сріблястих звуках рапсодій.

Колоскам зізнаюсь золотим,

Хліборобським наповнених щастям,

І тополям освідчусь струнким,

І дубам віковічним, дупластим.

Зізнаюся серпневим ночам,

Що звабливо кличуть зірками,

І знайомим до болю стежкам.

Що кохаю я їх до нестями.

У нас у червні

У нас у червні в кожній хаті

Вишневі чути аромати, -

То господині клопітливі,

Проворні в ділі, чорнобриві.

Варення варять і компоти

З добірних ягід, їх ряснота

В садках на нашій УКРАЇНІ,

Де трелі линуть солов’їні,

А навесні летить пороша.

Яка ж бо, земле, ти хороша!

Нова система

(гумореска)

• Як у тебе справи в школі? –

Запитала мама Толю.

• Добре, мамо, все гаразд,

Це підтвердить увесь клас.

• А які ж у тебе бали? –

Мама знову запитала.

• Одиниці, двійки, трійки,

А бувають і п'ятірки.

• Як? Так це ж така ганьба

Нерозумний ти хіба?

• Це нова система нині

І всі бали позитивні!

Розрядився телефон

(гумореска)

• Чому контрольну не зробив? —

Учителька спитала.

• Бо телефон мій розрядивсь, -

У відповідь звучало.

• Причому, Колю, телефон?

Наполягає знову.

• Ти вже по двійках чемпіон!

Мовчиш? Утратив мову?

• Та клас мені не допоміг,

Дзвінок хотів я другу,

А додзвонитися не зміг, -

В лиху потрапив смугу.

Бібліотекар: Шановні гості! Щиро дякуємо вам за увагу.

У нашій пам'яті надовго залишиться згадка про цю зустріч.

Берегині скарбів

До храму мудрості заходиш ти щодня

І робиш ледве чутні кроки

Серед полиць, де досвід, і знання,

Й історії живуть уроки.

Ти тут володар, справжній скарбівник,

Хранитель таємниць незмінний,

І духу вольного народу вартівник - Людина скромна і сумлінна.

Збираєш скарби по краплині в диво-храм

І щедро роздаєш їх юним.

Для когось скарби стануть відкриттям,

Щоб у житті здолать тайфуни.

Ти заповіти Кобзаря доносиш дітям,

Навчаєш думати, читати.

І йдуть вони дружно по світу —

У кожну колибу і хату.