Виховний захід "Літопис нашої біди", присвячений пам'яті подій голодомору для учнів середньої школи.

Про матеріал

Захід з елементами інсценізації покликаний не лише повідомити учням про страшні події часів голодомору, а й сформувати активну життєву позицію щодо минулого Вітчизни. Матеріали містять сценарій, відео та музичний супровід. Творчий педагог може варіювати зі складовими розробки для показу дітям різного віку.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Зміст архіву
 1
 2
Перегляд файлу

ЛІТОПИС НАШОЇ БІДИ

♪ 1-музика (фон)

Ведучий: Їдуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,​    Намалювала дитиночка і поле, і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

Дитина: – Ой, бабуню, подивися, які колосочки!

Ведучий: Гірко стало на душі у жінки старої,​  І  згадала ті роки недолі важкої.

Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки​ 

Я одержала тюрми чотири годочки.                                                                                                                     

Тільки вийшла після жнив колосся збирати, Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.                                                                                                             

Отаке було на світі пекло в нашім раю: Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.

♪ 2-музика (голосно)

Ведучий: На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш. 

Ведуча: Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується — що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така.

Ведучий: 30-і... Соцзмагання... Закон про розкрадачів колгоспного майна. Смертна кара або 10-річне ув’язнення чекали на кожного... За збирання колосків звинувачений ( навіть якщо це була дитина!) «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)»... Хлібозаготівля... Світовий ринок переповнився хлібом, ціни падають... Водії, які звозили зерно на пункти схову, говорять, що часто на дорогах зустрічають молоду жінку... Кажуть, що смерть...

 

♪ 3-музика (голосно) ( Пісня «Садок вишневий коло хати...»)

Ведуча: Не судилося того року йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні зацвіли без цвіту... Такий багатий край, та такий парадокс — голод. 

Ведучий: А Сталін стверджував:​   

Сталін: Мы, безусловно, добились того, що материальное положение рабочих и крестьян улучшается из года в год. В этом могут сомневаться разве что заклятые враги Советской власти... Самое главное сейчас - Украина. Дела на Украине из рук вон плохи... Если не возьмемся теперь же за выправление положения, Украину можем потерять. Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР, в действительно образцовую республику! Денег на это не жалеть!

Ведуча: Цей стражденний 1933-й. Україну - одну з найродючіших і найблагородніших земель, огорнули чорні крила голоду, сліз, страждань... Це крила хижака, які міцно стискали до нестями, до болю, до божевілля. Досі не віриться, що тут, в Україні — житниці Європи, раптово зник хліб, люди – залишилися без зернини. І це в урожайний 1932-й рік.

♪ 4-музика (фон)

Ведучий: Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…

Заставка 1 (картинка)

В канаві там лежав хлопчина:

Ніяк не більше семи літ

Йому б ще круглими очима Дивитись радісно на світ.

Та я тоді з ним не балакав, Очей він теж не відкривав. Лежав, зігнувшись, тихо плакав І „хочу їсти” ще стогнав.

Він там і вмер. Маленький хлопчик, Що мав не більше семи літ,

Що навіть думати не міг ще:

Чому ж такий жорстокий світ? Чому померло в тридцять третім Тоді ще тисяча в селі?

Чому немає й не шукає Ніхто вже правди на землі?

Минають роки, а в уяві

І досі постать та ж моя

Стоїть на вигоні в канаві

І... „я хочу їсти”  знов чую я.

Мусили порпатися на смітниках, їсти те, що знайдуть, і їли, їли те, що знайшли. Та помирали, дехто вижив, а дехто й ні… Заходила бригада в хату і залізним ціпком проколювала землю, щоб знайти приховане зерно. Обшукували все, а діти зі страхом та голодом в очах так пронизували їх, що ті, в кого в серці залишилося хоч щось людське,навіть якщо знайшовши хліб, казали : “Тут немає нічого!” Дітей розкидували по дитячих будинках. Вихователі водили в поле. Діти плакали, кололи ноги, вихователі теж плакали, але вони мусили збирати  колоски, а потім здавати їх ...Бо за ними стежили...

Чомусь селом блукають діти, Чомусь так схожі на граків... Куди їм голод свій подіти, Як жити далі без батьків?

Ніхто їм вже не допоможе

Хоча б на мить забути жах -  Той голод, що гризе, і смокче, І перетворює на прах.

Немає в хаті ані крихти, Лише вода в циберці спить. Чомусь не хочеться вже й пити, А тільки голосно завить.

Щоб те виття Господь на Небі,

Почув і Янголів послав

Дитячі душі безневинні, До себе щоб скоріш забрав.

(Ангели) І ангел

Бозю! Що там у Тебе в руці?! Дай мені, Бозю, хоч соломинку… Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.

Таж підрости хоч би трохи, бодай.

Світу не бачила білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір'їночку дай… Тато і мама – холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось,

Холодно, Бозю,

Сніг дуже білий…

Бозю, що там у Тебе у руці? 

ІІ ангел

Я ще не вмер, ще промінь в оці грає, В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці помирають?.. Ви тільки поверніть мене на бік

До вишеньки! В колиску ясночолу.

Я чую запах квітів. Я не вмер?

Усі проходять мимо.

А житечко моє таке густе,

І мамина рука іще гаряча,

Вам соромно стане за те,

Та я вже цього не побачу…

ІІІ ангел

Боженько милий, я знаю, що ти є на світі. Хоч знову сьогодні приходив до нас той дядько, якого мама називає активістом. Недобрий він, кричав, що тебе немає, що ніхто не врятує нас, ворогів народу, а мама казала, що народ - це люди. І ми теж народ. Господи, я завтра піду в ліс шукати ягоди.Вийду ще вночі, щоб не бачив той активіст, та й не доберусь швидко. Чомусь ніженьки почали боліти і пухнути стали. Осінь вже, може, хоч шипшини знайду.Принесу мамі.А сьогодні пошли нам, Боже, хоч крихітку хліба або жменьку зерна або краще дві.Бо мама не дочекається завтрашнього сонечка. А як же без неї, Боженьку ?

Голодомор - явище унікальне у світовій історії: про нього всі знали, але ніхто не міг говорити. Була відповідна стаття у кримінальному кодексі - і людина потрапляла до концтабору. Інформація про голодомор пробивалася із заходу завдяки українській діаспорі та передавалася із уст в уста через народну творчість.

Так робили ми панам, що ніколи сісти. А тепер собі ми робим, що нічого їсти.

 

В 31-ому году вже пізнали ми біду, в 32-ому  году їли люди лободу, в 33-ому году умирають на ходу.

Не шукайте домовину, батько з'їв свою дитину. З бичем ходить бригадир, заганяє на Сибір.

Їде Сталін, поганяє, Америку доганяє.

А на хаті серп і молот, а у хаті смерть і голод.

У 1988 році голодомор було визнано актом геноциду проти українського народу.

 

Хвилина мовчання сльозою горить,

Пронизує струмом немовби ця мить, Щипає за душу, бере за живе І дзвоном тривожним у серці гуде.

 

Я бачу той розпач безсилих людей

І погляд голодних дитячих очей,

 

В долоні затиснуті п'ять колосків,

 

Гвинтівку і вирок жорстоких катів

 

Спустошені села, порожні хати

І сни про матусю дитя-сироти,

Яке, наче паросток роду, живе  Й натхненно шукає коріння своє.

 

Я чую той стогін крізь щільність років, Крізь спогадів тугу померлих батьків... У вічність нестиму сторінку сумну - Про жертв геноциду пам'ять святу.

 

Учні запалюють свічки, звучить пісня О Білозір «Свіча»  

♪ 5-музика (мінус)  + 1-відео одночасно

 

2-відео

 

І На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 25 листопада з 16-тої години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

 

ІІ            Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню – частинки  вічного.

І              Ці вогники зігріють душі загиблих.

ІІ            Це – знак нашої пам'яті.

І              Це – світло очищення задля нашого майбутнього. . .

ІІ            І нехай світло свічки буде нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році. 

І Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. 

ІІ         Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Заставка 2 (картинка)

РАЗОМ:            Україна пам’ятає!  Світ визнає!

 

zip
Додано
25 грудня 2017
Переглядів
36
Оцінка розробки
Відгуки відсутні

Отримайте безкоштовний сертифікат про публікацію авторської розробки

Кожна публікація гарантує участь у конкурсі для вчителів

Додати розробку