Виховний захід «Лунай, прекрасна наша мово»

Виховний захід «Лунай, прекрасна наша мово»

 

Мета: виховувати любов до рідної мови, художнього слова, формувати культуру мовлення; показати красу і багатство української мови.

 

(Під звуки пісні "Україна" Т.Петриненка звучить вірш "Рідна мова")

 

РІДНА МОВА
Велична, щедра і прекрасна мова.
Прозора й чиста, як гірська вода,
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода.

Рідна мова, мов гірська вода,
Рідна мова вічно молода,
Рідна мова, в серці з ранніх літ
Гордо лине мова у політ!

Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й думи з ранніх літ,
Це мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине у політ!

 

 Ведуча

 9-го листопада в Україні відзначають День української мови та писемності. Отже, у цій залі звучатиме наше рідне слово, лунатиме українська пісня, ми складатимемо шану і любов нашій материнській мові і народу, що її сотворив.

Ведуча

Першим до нас приходить слово…З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. Які дивні ці перші слова: мама, тато, льоля, киця.

Дитина спинається на ноги, пізнає десятки сотні нових, звучних та красивих слів: сонечко, зірочка., Батьківщина, кохання. Нема просто слова. Воно або прокляття або вітання, або краса, або біль, або труд, або квітка, або брехня, або правда. Або світло, або пітьма.

 

Ведуча

Декламація поезії О.Олеся "Є слова, що білі-білі…"

Є слова, що білі-білі,               Є слова, як жар, пекучі

Як конвалії квітки,                   І отруйні, наче чад…

Лагідні, як усміх ранку,           В чарівне якесь намисто

Ніжно сяйні, як зірки.              Ти нанизуєш їх в ряд.

 

Ведуча

Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду.

Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і одухотворити, вилікувати посмішку і сльозу, породити віру і скувати сили душі.

 

Ведуча

Мова – це великий дар природи. І у кожного народу вона своя. Наш народ створював свою мову віками. І витворив одну з найбагатших і найпрекрасніших слов'янських мов.

У світі налічується близько трьох тисяч мов. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська мова. Її багатство і краса, витонченість і мелодійність визнані світом. У тридцятих роках у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова зайняла третє місце (після французької та перської). У нашій мові є чимало захоплюючого й дивовижного.

 

1-й читець

Рідне слово, назавжди нам надане

В спадщину, іде від батьків і дідів.

В нім всім народом, як золото надбане

Вічна любов до майбутніх синів.

2-й читець

І Батьківщина з нього починається,

З рідного слова джерельце бринить.

І слова рідного хто відцурається,

Той Батьківщину не може любить.

3-й читець.

Дерево з кволим корінням – спотворене,

Долі плазує тонке і житке.

Так і людина залежить від коренів:

Рідне слово ж – коріння людське

 

Ведуча

Мово мого народу! Із чорнозему, з любистку, з м'яти, з рясту, з євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Рідна мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу!

 

(Звучить пісня "Моя Україна» Н. Бучинської).

 

Ведуча

Українська наша мова така мелодійна, така неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої землі. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожна її ниточка вимочена в криницях і струмках людської звитяги. Вона з голосу золотого колосся, осмаленої війнами землі, торкнутого полину Чорнобиля.

 

Ведуча.

Мова барвиста,

Мова багата,

Рідна і тепла,

Як батьківська хата (В.Гринько).

Але скільки довелось витерпіти нашій мові!

 

(Виходять три дівчини зі свічками у руках і читають "Молитву до мови")

 

Молитва до мови

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.

Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу і здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово. Бо "Споконвіку було Слово і Слово було у Бога і Слово було Бог".

Молитва до мови

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденне це, великомученице Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернина й знеславлина своїми дітьми. Твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, сяє небо, як Божий престол, а із зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам'ятства, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг  і вічний плугатар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян, чи, може, станеться диво…

 

 

Молитва до мови

Прости їх, Рідна! Прости гріхи їхні вільні і не вільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп'янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять наші молоді трави…

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25-того на 26-те квітня за дев'ять днів до 1953-го воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд цей її многогрішний – покара і за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із древа нашого роду впаде у чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти…

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю…

Я Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем. Самоспалюючою Любов'ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки!

Ведуча.

Великий Кобзар, Тарас Григорович Шевченко, на сторожі людської гідності,честі поставив слово…

 

Мова – це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя. Ми спілкуємося один з одним…Розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо.

Ведуча

Та, на жаль, культура нашого мовлення не завжди висока. У спілкуванні трапляються діалектні слова, жаргонізми, слова-паразити, вульгаризми.

Наша мова – милозвучна, барвиста. Та часом ми потрапляємо в кумедні ситуації, коли використовуємо у своєму мовленні кальки з різних мов, слова, лексичне значення яких не знаємо.

До вашої уваги уривок сценки з п’єси С.Васильченка «На перші гулі»

Сільська чепурненька хата. Вікно, призьба, двері. Збоку садок. На призьбі сидять Василина й Олена.
Олена (лукаво). Мамо, мамо!
Василина. Чого, дочко?
Олена. Скільки буде оце мені років?
Василина. Скільки років? (Думає.) В Петрівку оце, мабуть, вісімнадцять піде — ось скільки тобі років! О цій порі я вже дівувала, а ти досі, мабуть, думаєш, що ти маленька?
Олена. Чому ж ви мені нічого не кажете, мамо?
Василина. Що ж тобі казать?
Олена. То я велика вже, мамо? Може, вже мені на вулицю ходити можна?
Василина (сміється). Бач, куди вона хилить, а я собі й байдуже. Хай же тобі, дочко, про це ще й не сниться!
Олена. Чого, мамо?
Василина. Батько не пустить — того.
Олена. А тато про це й знати не будуть. (Тулиться до матері. Гаряче.) Мамонько, голубонько, пустіть. Он Маруся і Одарка ходять уже, а я ж однолітка з ними. Уже й парубки сміяться з мене починають. Кажуть, що мене і досі кашею годують молошною. Мамо, пустіть!..
Василина (нерішуче). Ну, та нехай же побачимо. А ось і батько йде.
Із-за хати виходить Савка в кожусі наопашки.
Савка. Олено, загнала корову?

 Олена (швидко). Загнала, тату.
Савка. Гляди! (Позіхає й потягається.) Ех!.. Ти, Василино, завтра не буди мене рано. В церков, хай бог простить, не піду. Хоч раз на тиждень висплюся до ладу.
Василина. Савко!
Савка (позіхаючи). Чого?
Василина. Та не дери рота, іди сядь сюди! Спитайся в батька!

 Савка. А що там таке?
Василина (сміється). Та я вже не знаю, як і казати. Нашій дівці, бач,  забажалося на колодку, так оце ждемо, щоб ти, старий, поблагословив дочку на дівування.
Савка (здивований). На колодку? Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться. Дурний якийсь .вигадав ті гулі проти ночі! Спати! (Зразу щось пригадавши.) О, бач, я і забувся уже: тут ось така трапилась морока, що не знаю вже, яку й раду дамо їй!
Василина. Яка морока?
Савка (сідає). Одколи живемо ми на цьому подвір'ї, не було ще помітно, щоб тут водилося що-небудь, а тепер чи не доведеться посвячувати і двір, і хату.
Василина (прикидається здивованою). От нехай бог милує, хіба що?
Савка. Невідома його знає, що воно таке завелося в нас. Оце іду спати, то вже й боюся: вчора давило щось уночі.
Василина. Чи ти бачив таке! Як саме?
Савка. А ось як: цеї ночі душно мені стало в хаті, я встав, пішов у двір. Ляжу, думаю, на возі, там не так парко.
Василина. Ну, ну! Я чула, як ти виходив.
Савка. До воза — а на возі, бачу, лежить уже наша Оленка. Чого це ти тут умостилась? Кажу їй: іди краще в хату. Одіслав її в хату, а сам ліг на її місце. Задрімав. Аж чую, шамотить щось до воза; підійшло, давай кожуха розкривати. Розкрило кожуха, далі починає лапою шарудіти по виду, поводило по лобі, по губах, по бороді, налапало вуса та як не чкурне од воза, тільки бур'ян зашумів.
Василина (здивовано). Людина чи тварина яка?
Савка. Скидається ніби на людину.
Василина. Та що ж воно за потороча? Це чисте диво!
Савка. Та то ще не диво, а ось що диво: чорнобрива, вража потороча, ще й на козирку квітка! Тимоша, Бондаренкового парубка, знаєш? Капля в каплю до його схожий.
Василина сміється. Олена схоплюється, як вітер, тікає. Савка ловить її за руку.
Зажди трохи, дочко! Слухай, Олено, щоб мені отого казна-чого і в заводі не було! Чуєш? А то будеш ночувати в мене в коморі під замком. І сорому тобі немає! Тільки почала з печі злазити, вже парубків принаджуєш?
Олена (пручається в руках у батька, затуляється рукою). Одчепіться од мене з своїми парубками: вони мені потрібні дуже... Пустіть!
Савка. Отож зараз мені іди в хату та лягай спати. Так воно буде краще.
Олена (ідучи в хату). Завтра з хати увесь день нікуди не піду, ні їсти, ні пити не буду. (Пішла.)
Савка. Хай нам од того погіршає. Герої виходять

Щебечуть солов'ї.
Виходить Тиміш із опудалом. Становить його проти вікна, чіпляє до його папір і починає на два голоси розмову.
Тиміш. Добривечір!
— Здорові.
— А чи тут живе Савка Щербина?
— Тут, а нащо він вам?
— Коло млина у нашому Брусові була оце рада — парубків та дівчат громада. Розмовляли, дивувалися, що всі дівчата на вулиці, а Щербининої Олени немає. Писарів скликали, на папері писали, до Савки Щербини пересилали: дядюшко Савко, ще й ви, тітко Василино, дівчини Олени не баріть, не гайте, на піч не ховайте, до нас швидше на вулицю пускайте, бо як не будете дівчини на вулицю пускати...
У вікні з'являється Олена.
Олена (швидко махає рукою, щоб тікав). Тимоше, Тимоше! Тікай швидше... (Побачивши опудало.) Ой лишечко, яке страшне!.. (Знову першим голосом.) Тимоше, Тимоше, ховайся швидше, бо мати вхопили рогач та побігли в комору будити батька! Швидше!..(Махає рукою)
Із-за обох боків хати викрадаються Савка й Василина. Савка з батогом, Василина з рогачем. Зразу кидаються до опудала, далі мовчки спиняються перед ним.
Василина. Що воно за мара!..
Обоє розглядають опудало.
Савка. Чи в шинелі, чи в сюртуці...

Василина. І бриль на голові. Савка. Ще й бриль цілісінький.
Василина. Чи не з панського саду це він його пририпив? (Критично оглядає опудало.) Який... (Сміється й штовхає його рогачем.) Ану, дядьку, повернися!
Тиміш (із хати). Там отой чолов'яга бумагу приніс до вас...
Савка (б'є об поли руками). Чи ти бачила отаке? Вже і в хату зашився!
Василина (сміється). Що ти вдієш із таким сибірним парубком!
Савка (до Василини). А ти й рада! їй смішки! Коли б узяв оце не дочку, а тебе міряти батогом!..
Василина. Тю на тебе — за що?
Савка. Оце моє діло за дочкою дивитися?  Ти ж якась мати...

Василина. А ти батько.

Савка.Та нехай вашому чорт батькові. Про мене — хоч і обоє біжіть на вулицю: і мати, і дочка! Я наробився! Я натрудився за день — дайте мені хоч раз у тиждень доспати!
Олена (виходить на поріг). Тату! Мамо! Ідіть у хату! Чого ви завелися надворі? Нащо ви людей туманите серед ночі!
Савка. А ти не цвірінчи там! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! Хоч у прірву!

Тиміш. Отак би й зразу!

Ведуча

Один мудрець сказав: "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу"

1-й читець

Слова, слова…Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні;

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Ласкаві й чесні, мудрі і смішні…

2-й читець

Не грайся словом. Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово – вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все.  Лиш слово не мине

І та любов, що смертю смерть долає.

(Звучить пісня "Рідна хата " Н.Май)

Ведуча  

У Київській Русі книги цінувалися як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість временних літ" називає книги "ріками, які наповнюють Всесвіт мудрістю незмірної глибини". "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, - то знайдеш користь душі своїй"

 

Ведуча 

Свято Дня писемності і мови було встановлено 9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора – літописця, який у 17 років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану  ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.

 

Ведуча 

Найвидатнішою працею Нестора є "Повість временних літ" – літописне зведення, складене у Київській Русі на початку ХІІ століття. Це перша пам'ятка Київської Русі, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій.

 

Ведуча 

Всі наступні літописці так і не змогли перевершити Нестора.

"Повість временних літ" була і залишається найвидатнішою пам'яткою слов'янської культури.

Тому преподобного Нестора – літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

 

(Учень, що виконує роль Нестора читає "Азбуку")

Ведуча

 Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни.

Всі свої ласки, щедроти,

Ти на наш люд зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світа,

Щастя дай, Боже, народу,

На многая, многая літа!

Ведуча

Хай буде з хлібом кожен дім,

Хліб пахне сонячно, медово,

А поруч з ним – струмком дзвінким

Натхненне слово!

Візьміть з собою усмішку, бажання,

Візьміть на згадку пісню на прощання

І ким би не були, то знайте лиш єдине,

Що ви є на землі – Людина!

 

(Звучить пісня "Мова єднання " Н.Бучинської)

 

Ведуча

На цьому наше свято закінчується. Дякуємо за увагу.

 

Усі учасники співають пісню Н.Май «А ми бажаєм вам добра».