Виховний захід «Мальовничі куточки Київщини. Сім чудес Київської області»

Історія України

5-11 класи

Виховний захід

 

Автор:

Припишнюк Ігор Миколайович,

вчитель історії та правознавства

Володарського ліцею

імені В.П. Мельника

Володарської селищної ради

Білоцерківського району

Київської області

 

Тема:  «Мальовничі куточки Київщини. Сім чудес Київської області»

Мета: продовжувати знайомство з культурною спадщиною українського народу; показати ексклюзивні презентації семи чудес Київщини; створити туристичний маршрут – своєрідну візитну картку нашої області; визначити риси національного українського характеру; вдосконалювати навички самостійної роботи учнів за індивідуальною програмою, вміння працювати у складі творчої групи; розвивати естетичні смаки учнів; виховувати в дітей патріотичні почуття, гордість за свою Батьківщину; розширювати світогляд учнів, знайомлячи їх з розмаїттям природного ландшафту, багатовіковою історією та самобутніми культурним пам’ятками Київської області.

Наочне обладнання: мультимедійний проектор, слайди, карти України, Київської області.

Вступне слово вчителя: Київщина – край, що має глибоке і давнє коріння. Якщо Київ вважають серцем України, то Київщина – це її душа.

Демонстрація слайду №2

Київську область із центром у м. Києві було утворено 27 лютого 1932 року. Відповідно до Постанови Президії Всеукраїнського Виконавчого Комітету області безпосередньо підпорядковувались м. Житомир та 98 районів. Крім того, Київська область була поділена на такі національні Ради: російські, німецькі, польські, єврейські, чеські.

З часом гігантські розміри територіально-адміністративних одиниць виявилися незручними для управління. У 1937 році утворено Житомирську і Полтавську області, до складу яких відійшли 32 райони Київської області. У 1939 році ще 5 районів відійшли до новоствореної Кіровоградської області та 5 районів – до Вінницької. А вже у 1954 році 19 районів Київської області було передано новоствореній Черкаській.

На сьогодні Київську область утворюють 25 адміністративних районів та 12 міст обласного підпорядкування.

Як і в минулому, сучасна Київщина – один з найважливіших регіонів України. За свою історію вона зробила неоціненний внесок у розвиток світової цивілізації, стала основою, серцевиною розбудови не тільки Української держави, а й усієї слов’янської спільноти. Київщина – край, багатий на культурну спадщину попередніх поколінь – цінності археологічного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового і художнього значення, які є скарбницею української культури. Саме на цій землі протягом віків відбувалися важливі історичні події, в яких вигартувався український народ, сформувалися засади і традиції української державності.

Київщина – неповторний і мальовничий куточок України. Велич і краса цього краю, омитого могутніми водами Дніпра вражаюча. Смарагд заквітчаних лугів, блакить озер і річок у всі віки вабили погляди славних князів і полководців: Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Івана Мазепи, сприяли розквіту мистецької сили талановитих творців: архітектора Степана Ковніра, поета, автора Державного гімну Павла Чубинського, художниць Катерини Білокур і Марії Приймаченко, майстра слова Івана Драча, всесвітньо відомого співака Івана Козловського, видатної поетеси Ліни Костенко.

Демонстрація слайду №3

Сьогодні у Київській області взято під охорону держави 5430 памʼяток історії та культури. Серед них 1844 – археології, 3171 – історії, 188 – мистецтва, 159 – архітектури, 68 – заповідних об'єктів природи, зокрема 12 памʼяток садово-паркового мистецтва, чотири з яких – національного значення.

Напередодні сьогоднішнього уроку, учні 11-А класу були поділені на сім груп, кожна з яких обрала собі одне з «чудес» Київщини і підготувала про нього розповідь та презентацію.

Далі за допомогою одинадцятикласників ми здійснимо заочну екскурсію по семи найбільш відомим та мальовничим місцях Київщини, які ми обрали для вас.

Розпочнемо нашу екскурсію із обласного археологічного музею, що в с. Трипілля на Обухівщині.

Демонстрація слайдів №4, №5

1 група: Обласний археологічний музей Трипілля заснований в 1978 році як «Музей комсомольської слави», в 1995 році за розпорядженням управління культури Київської облдержадміністрації його було перепрофільовано в обласний археологічний музей. У 2002 році завершено капітальний ремонт музею та оновлена експозиція.

В музеї є чотири експозиційні зали: 1 зал – доба кам'яного віку, епоха бронзи, ранній залізний вік, 2 зал – доба ранніх слов'ян, Київська Русь, пізнє середньовіччя, 3 зал – історична геологія, розгорнута експозиція по Трипільській культурі, 4 зал – етнографія Трипільщини та Київщини. Ми ж з вами вирушимо до третього залу присвяченого Трипільській культурі.

На території Київщини залишила сліди одна з прадавніх цивілізацій – легендарна трипільська культура.

Демонстрація слайду №6

Відкриття трипільської культури належить археологу, чеху за походженням, Вікентію Хвойці, який у 1896 р. виявив поблизу с. Трипілля стародавнє поселення. Як з'ясувалося, носії цієї цивілізації населяли наприкінці V-III тис. до н. е. величезні обшири Нижньої Наддунайщини, Наддністрянщини, Побужжя і частково Середньої Наддністрянщини. Розквіт трипільської культури припадає на період між 3500 і 2700 рр. до н. е. Усього вчені знайшли понад тисячу трипільських поселень.

Демонстрація слайду №7

Ранні поселення трипільців складалися з кількох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами; їх споруджували на зручних для оборони, важкодоступних місцях: на берегах річок, схилах долин. У центральній частині поселень були великі громадські будівлі і вільні площі, що використовувалися як загін для худоби. З часом вони розросталися. Як правило, такі поселення налічували 100 - 200 глиняних будівель. Водночас археологи знайшли низку поселень, що мали понад тисячу різних споруд. Залишки «поселень-гігантів», площею 300 - 450 га, що налічували по 15 - 20 тис. населення, знайдено на Черкащині поблизу сіл Майданецьке, Доброводи і Тальянка. Це були справжні протоміста, які конфігурацією нагадували величезне коло з оборонними спорудами.

Демонстрація слайду №8, 9

Жили трипільці в глинобитних наземних і напівземлянкових будівлях з дерев'яним каркасом. У помешканні була глиняна долівка, поверхня якої обпалювалася багаттям. Дах будови двосхилий, вкритий соломою. У трипільських будинках було кілька кімнат, де дослідники знайшли багато глиняних печей, домашніх вівтарів, керамічного посуду, кам'яні та кістяні знаряддя праці. Відомо, що трипільці одними з перших на території України використовували мідь, але міцних виробів у них було небагато.

Демонстрація слайду №10

Трипільська культура мала яскраво виявлений землеробський характер. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплю тощо. Для обробітку землі використовували мотику з камʼяним або роговим наконечником. Землю зорювали дерев'яним ралом, застосовуючи робочу силу волів. Крім землеробства, трипільці займалися приселищним скотарством (велика і дрібна рогата худоба, коні тощо). Специфіка господарювання (земля безупинно оброблялася 50 - 100 років до початку зниження врожаїв) змушувала давніх землеробів залишати старе поселення й будувати нове.

Демонстрація слайду №11

Крім високого рівня землеробства, трипільці досягли також великої майстерності у виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну розписну кераміку, вміло використовуючи червону, чорну і жовту фарби. Нерідко трипільський посуд був прикрашений різним орнаментом і штампом.

Особливого розвитку набула пластика. Трипільці виліплювали з глини хлібці, моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Останні були символами родючості, господарського добробуту кожної сім'ї й общини загалом. Різні символічні знаки на посуді, виготовленому трипільцями, пов'язані з землеробським характером господарства і світорозумінням (зображення сонця, місяця, води тощо).

На думку вчених, суспільна організація трипільців ґрунтувалася на патріархально-родових відносинах. Рід очолював старійшина, який здійснював керівництво як господарським, так і суспільним життям родової общини. Не виключено, що в трипільців були елементи приватної власності. Чимало особливостей трипільської культури – система господарювання, топографія поселень, будівництво житла, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки та ін. – органічно увійшло до культури українського народу.

Про все це і йдеться в експозиції обласного археологічного музею у Трипіллі. Дякуємо за увагу.

Учитель:

Демонстрація слайду №12

Далі ми помандруємо до села Круглик Києво-Святошинського району, де починається найвеличніша система давніх оборонних ліній, названих в народі Змієвими валами.

2 група. Змієві вали.

Демонстрація слайду №13

«Давним-давно в незапам'ятні часи зійшлися у смертельному двобої велетенський змій-людожер і слов'янський богатир. Довго вони билися, чи ні, про це вже ніхто сьогодні не знає. Відомо тільки, що, перемігши Горинича, запряг його витязь у богатирський плуг та й погнав чистим полем. Тільки одну борозну зміг пропахати змій – надірвався, бідолашний. Ще й сьогодні могутнім валом здіймається той останній слід, залишений триголовим чудовиськом на землі Руській».

Так говорить народний епос про походження одного з найвеличніших валів системи давніх оборонних ліній, названих Змієвими.

Демонстрація слайду №14

Розташований він на південь від невеликої річки Сіверки, а починається поблизу села Круглик Києво-Святошинського району. Вирвавшись із лісу на плато над долиною Сіверки, цей вал постає перед мандрівником у всій своїй величі. Насипаний, як вважає частина дослідників, близько V ст. н. е., він і сьогодні вражає і по праву є одним із чудес Київської землі. Простягнувшись із заходу на схід більш ніж на 8 кілометрів, укріплення подекуди сягає 9-метрової висоти. З південного боку простежується рів; в I тисячолітті він був глибоким і служив додатковою перешкодою для кінноти кочівників. З стежки, що пролягає по гребеню валу, відкриваються далекі хвилясті горизонти правого берега Дніпра, простори Лівобережжя. Перед селом Ходосівкою вал закінчується.

Демонстрація слайду №15

Де ж починається і де закінчується вся система валів, ніхто цього і не знає. Важко встановити їх походження. Їх загальна довжина сягає 2000 км. Подекуди вони здіймаються майже в первозданній величі. А здебільшого вже майже зведені нанівець ходом часу і господарською діяльністю людини.

Простяглися змієві вали полями та лісами, здебільшого над річками.

Загадкова назва, вражаючі розміри. Ширина їх основи – від 8 до 20 м; висота в окремих місцях, як наприклад, біля с. Іванковичі Васильківського району, сягає 10 м. Ким і коли вони насипані, в науці й досі не поставлено остаточної крапки. Одна гіпотеза – у І тисячолітті до н. е. для захисту від войовничих кочовиків; інша – в період Київської Русі Володимиром Святославовичем і Ярославом Мудрим та їх наступниками з тією ж метою.

Зайнятися дослідженням українських валів, безумовно, давно вже пора, – поки ще не пізно. Ми можемо і повинні звернути увагу на безцінну і практично ще не досліджену реліквію історії, археології та архітектури нашої держави: поки антропогенна діяльність ще остаточно не привела до того, що борона трактора розрівняла останній український земляний вал. Дякуємо за увагу.

Учитель:

Наступною зупинкою в нашій подорожі буде давнє місто Київської русі – Вишгород, де ми відвідаємо Вишгородський історико-культурний заповідник.

Демонстрація слайду №16

3 група: Вишгородський історико-культурний заповідник.

 1994 року, згідно з Указом Президента України та Постановою Кабінету міністрів України, у Вишгороді Київської області, засновано Вишгородський історико-культурний заповідник.

Демонстрація слайду №17

До складу Заповідника входить «Гончарний центр», Історичний музей і Археологічна виставка.

Мета заснування Заповідника – збереження пам'яток історії, археології та культури у місті Вишгород.

Демонстрація слайду №18

Вперше Вишгород згадується в літописі 946 року, як резиденція княгині Ольги – «Ольжин град». Ярослав Мудрий також мав тут свою резиденцію, в якій 1054 року провів останні дні життя.

Значну роль відіграв Вишгород у торгівлі давніх русів з Візантією, про що писав Костянтин Багрянородний. В ХI столітті місто набуває ваги, як великий церковно-релігійний центр Київської Русі.

Демонстрація слайду №19

Історія Вишгорода нерозривно повʼязана з іменами перших православних святих Бориса і Гліба, похованих на дитинці.

Згодом було зведено мурований храм-усипальницю 1076-1112 років, розміром у плані 24x42 метри, який був одним з найвеличніших у Київській Русі. Храм зруйновано під час монголо-татарської навали 1240 року.

Нині на місці давньоруського знаходиться храм Бориса і Гліба, побудований за проектом К.Тона у 1861-1863 роках і відреставрований наприкінці 90-х років ХХ століття. Тепер храм діючий. У ньому знаходиться копія відомої ікони Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, створена на початку ХХ століття в Афоні.

Археологічні дослідження у Вишгороді відкрили залишки багатьох видів ремісничого виробництва: залізоробного, ковальського, ювелірного, склоробного тощо.

Демонстрація слайду №20

У Х-ХII ст. діяв великий гончарний центр Вишгород, зруйнований 1240 року, згадується у літопису  вже у ХV ст. як володіння Межигірського Спасо - Преображенського монастиря.

З ХVII ст. після тривалого занепаду, Вишгород був відновлений, як замкове містечко.

У ХIХ ст. Вишгород існував як село Київського Полісся і був відомий цегляними заводами, що працювали на місцевому глеї.

Вишгород – це унікальна історична памʼятка. Місто й околиця милують чудовими краєвидами, цікавими туристичними маршрутами.

Вишгород – колискова українського гончарства. Унікальні глини, що лежить просто під ногами, тихе плесо Дніпра, яке було артерією між Русю та Візантією, спонукали до розвитку гончарного міста.

Навіть в царській імперії саме під Вишгородом, у Межигірʼї, був закладений перший парцеляновий завод Росії.

Його вироби славилися по всій Європі. Навіть у Великобританії в одному із музеїв є окрема зала, присвячена Межигірському заводу.

Під час археологічних розкопок у Вишгороді було знайдено унікальні гончарні горни епохи Київської Русі, які були варварські знищені. Археологи нарахували понад 300 штук.

Археологам вдалося відстояти лише один горн. Саме він і вцілів. Решта втрачена безповоротно. Україна мала шанс отримати археологічну пам‘ятку світового рівня, що перетворила б звичайний райцентр у туристичну Мекку. Тепер можна лише згадувати...

Аби не громадянський подвиг директора Вишгородського історико-культурного заповідника Ірини Пироженко, місто взагалі б втратило власну історію.

Демонстрація слайду №21

У 2006 році вдалося відкрити Гончарний центр.

Для відвідувачів організовано майстер-клас разом із досвідченими гончарами, які зроблять з вами глечика, тарілку, вазончик, іграшку - приємну згадку про відвідування Музею гончарства.

Прийдіть, подивіться витоки Київської Русі, потримайте в руках теплу пластичну грудку глини – і ви поринете не тільки в прадавню історію, зрозумієте, що таке Вічність.

Демонстрація слайду №22

Історичний музей найновіший музей заповідника. Відкритий 2008 році. Експозиція присвячена археологічній спадщині Вишгородського району починаючи з часів палеоліту.

Відвідувачі можуть побачити унікальний макет Ольжиного граду, почути історію славнозвісного козацького Межигірського монастиря.

 

Демонстрація слайду №23

В Будинку Клюкви розмістилась археологічна експозиція заповідника «Древній Вишгород».

На виставці представлені раритетні експонати заповідника – археологічні знахідки, які виявили під час розкопок на території міста з початку 40-х років ХХ століття.

Відвідувачі мають можливість побачити найстаріше в Україні камʼяне яйце, пряслиця, фібули часів Київської Русі, прикраси князів, монети Давної Русі та багато інших маловідомих та рідкісних речей доби давньої Русі.

Крім того, в експозиції знаходиться копія ікони Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, яка була перевезена до Київської Русі в Х ст. , а згодом була викрадена із Вишгородського монастиря і вивезена у Володимир.

Демонстрація слайду №24

Зараз ця ікона найцінніший експонат Державної Третяківської художньої галереї в Москві. Дякуємо за увагу.

Учитель:

Далі ми помандруємо до Переяслава – Хмельницького, де знаходиться один із двох в Україні, музеїв народної архітектури та побуту, під відкритим небом.

Демонстрація слайду №25

4 група:Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей просто неба, будівництво якого було започатковано в 1964 році.

Демонстрація слайду №26

Унікальний музейний комплекс має площу 25 га. Тут розміщено понад 300 об’єктів, з яких – 122 пам’ятки народної архітектури; експонується понад 20 тис. експонатів – речей побуту та вжитку, знарядь праці, витворів народних майстрів, археологічні матеріали, документи, світлини.

Музей репрезентує українське село Середньої Наддніпрянщини 2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст.ст.; сільські ремесла та промисли; вітряки та водяні млини; розділ ”Матеріальна культура найдавнішого часу”; 12 тематичних музеїв.

Демонстрація слайду №27

Особливістю музею є показ розвитку ремесел та основних етапів еволюції народного житла і пов’язаної з ним матеріальної і духовної культури українців.

Демонстрація слайду №28

Серед архітектурних пам’яток є рідкісні зразки: церква Покрови Пресвятої Богородиці поч. XVII ст. та дзвіниця сер. XVIIІ ст. з Правобережної Київщини, церква св. Георгія сер. XVIIІ ст. з Переяславщини, зображена Т. Г. Шевченком на малюнку «Андруші», вишуканий мисливський будинок князя О. Горчакова, церковнопарафіяльна школа поч. ХІХ ст., лісний кордон – будинок лісної охорони кін. XІХ ст. з півдня Київського Полісся, корчма поч. ХІХ ст. з м. Переяслава, хати середняка, чинбаря, столяра, гончара, бондаря та інші із сіл Переяславщини.

Демонстрація слайду №29-30

У плані забудови селянської садиби 2 пол. ХІХ ст. чільне місце займає хата. В експозиції – оздоблені розписами скрині, мисники, дерев’яні та глиняні миски, різьблені сволоки, божниці, речі побуту. Окрасою хати були тканини: рушники, килими, скатерті, ліжники, які надавали кожному житлу не тільки затишності, а й неповторності.

Демонстрація слайду №31

Вдало використано природний ландшафт та відтворено народні традиції озеленення дворів, вулиць, провулків, вигонів, майдану. Городи, сади, квітники, декоративні насадження надають музею переконливості, життєвості, дають повну уяву українського села ХІХ ст. Доповнюють експозицію музею-села двоє рукотворних озер.

 

Демонстрація слайду №32

У Музеї народної архітектури та побуту в окремих архітектурних пам’ятках та спеціально побудованих павільйонах створено експозиції дванадцяти тематичних музеїв, які більш поглиблено розкривають окремі теми з історії народного побуту, традицій, звичаїв та обрядів, народної творчості, землеробства, хлібопекарства, народного транспорту, розвитку науки та техніки, зокрема варто відвідати  музей українського рушника, музей космосу, музей хліба, музей лікарських рослин, музей історії бджільництва, музей декоративно ужиткового мистецтва, музей історії української православної церкви, музей сухопутного транспорту, музей «Поштова станція Перяслова», музей памяті Поліського Району, меморіальний музей М.М.Бенардоса, музей українських народних обрядів та звичаїв.

 

Учитель:

Демонстрація слайду №33

Подякуємо Переяслав-Хмельницькому, та нашим екскурсоводам, і вирушимо до села Буки, що на Сквирщині.

5 група: Ландшафтний парк в селі Буки Сквирського району

Демонстрація слайду №34

Ландшафтний парк в селі Буках на Київщині було закладено на берегах р. Роставиця в 1996 г. на кошти сквирського підприємця Івана Суслова. За його ініціативою було розчищено засмічене русло річки (вивезено 170 вантажівок сміття), на порогах побудована міні-ГЕС (потужністю 40 кВт, яка освітлює парк вночі). Живописні пороги і скелясті береги Роставиці були перетворені в ландшафтний парк.

Демонстрація слайду №35

В ландшафт вдало вписані будівлі сімʼї Суслових: житловий будинок із сімейною дзвіницею, «сторожова» вежа, мисливський будиночок, столярний цех та інше. В декорі будівель часто можна зустріти цифру «7», яку Іван Суслов вважає своїм щасливим числом (його ініціали складаються в українське слово "СІМ", він сьома дитина в сімʼї і т.д.). В міні-зоопарку можна побачити левів, ведмедів, оленів, поні, павіанів.

Демонстрація слайду №36

На території побудований красивий храм (якого у селі не було), біля храму велика дзвіниця, памʼятник у вигляді хреста, фонтан який стояв у центрі Києва, капличка збоку церкви, також багато різних скульптур, мостів, фонтанів, зелених насаджень, квітів, все вимощено плиткою. Далі цікаво збудований міст через річку Роставиця, через який поверх протікає невеликий шар води. Міст прямує до маєтку Суслових та звіринця.

Недавно на території парку було відткрито «Казкову галявину» з фігурами героїв казок та дитячим майданчиком для вихованців дитячого будинку сімейного типу, який утримують Суслови.

Вхід на територію ландшафтного парку вільний, екскурсії в міні-зоопарк та на «Казкову галявину» – платні. На вході продають вишиванки та сувеніри, влітку – морозиво та охолоджувальні напої.

Учитель:

Демонстрація слайду №37

Подякуємо Букам та нашим екскурсоводам і вирушимо до м. Білої Церкви, та відвідаємо відомий поза межами України дендропарк «Олександрію».

6 група: Дендропарк «Олександрія» в м. Б. Церква

Демонстрація слайду №38

Дендрологічний парк «Олександрія» Національної академії наук України розміщено на околиці старовинного міста Біла Церква, поряд з чарівною річкою Рось. Він належить до числа найбільших парків в Україні і має територію 400 га. Парк було створено понад 200 років тому родиною великого землевласника, графа Франциска Ксаверія Браницького, як предмет родинної гордості та магнатської величі.

Незважаючи на складні історичні потрясіння, парк зберіг головні ландшафтні композиції і на сьогодні є унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX ст. Над його створенням працювали відомі в Європі архітектори та садівники.

Демонстрація слайду №39

Композиційною основою парку є природний лісостеповий ландшафт, утворений дубовим лісом у поєднанні з галявинами, луками та водними обʼєктами. Природні пейзажі органічно поєднані з архітектурними спорудами – павільйонами, альтанками, колонадами та містками виконаними в романтичному стилі. Колекція парку налічує близько 2500 видів, різновидностей та форм рослин.

 «Олександрія» – зразок ландшафтного парку з елементами романтизму та сентименталізму. Туристів, які вперше відвідують парк, вражають могутні дерева, що створюють чудові пейзажні композиції, художнє поєднання відкритих та закритих просторів і дальніх перспектив. Розташований на лівому березі річки Рось парк, ніби виростає з води, віддзеркалюючись на поверхні ставків, милується грою світла та тіні.

Демонстрація слайду №40

Памʼятки архітектури: Головний вхід до парку, побудований в класичному стилі; павільйон – Ротонда; «Руїни»; Колонада «Луна»; Китайській місток; скульптура Меркурія, Діани, Аполлона; джерело «Лев»; Палієва гора – памʼятний знак Семену Палію, та багато ін. На території парку знаходиться 11 ставків.

Історія парку тісно пов'язана з історією Білої Церкви. «Олександрію» у різні роки відвідували Г.Р. Державін, О.С. Пушкін, Т.Г. Шевченко, Адам Міцкевич та сотні інших видатних людей минулих століть.

Демонстрація слайду №41

 На території дендрологічного парку «Олександрія» в 1962 році засновано музей, в якому експонуються 15 скульптур з білого мармуру, роботи відомих італійських майстрів.

Пішохідна прогулянка по парку надасть вам незрівнянної насолоди, єднання з природою, її красою та силою. Дякуємо за увагу.

Учитель:

Демонстрація слайду №42

На завершення нашої екскурсії ми повертаємось до Володарського району, де відвідаємо «перлину » Володарщини Пархомівську Святопокровську церкву.

Демонстрація слайду №43

7 група: Пархомівська Святопокровська церква

Святопокровська церква – комплекс сакральних і господарських споруд, знаходиться в селі Пахомівка, Володарського району.

Сучасне село Пархомівка розташоване на 105 кілометрів південніше Києва.

Колись належало князям Вишневецьким. Наприкінці 18 століття – Михайлу Чайковському. Ще до 1771 року тут була церква Покрови, яка завалилася від старості. На її місці 1820 року власник Пархомівки і збудував нову. В кінці 19 століття землі перейшли до російського промисловця Голубєва Віктора Федоровича. Голубєв збагатився на будівництві залізниць та створенні металургійних та машинобудівних заводів. В його активі – будівництво Московсько-Курської, Орловсько-Витебської, Балтійської, Уральскої залізниць, заводів в Брянську ( разом із промисловцем Петром Губоніним ) та в сучасному Дніпропетровську (Дніпропетровський металургійний завод).

Голубєв помер в Римі в лютому 1903 року і по заповіту був перевезений до Пархомівки, де і похований. Він же заповідав побудувати в селі нову церкву.

Урочисте закладання нової церкви було здійснено 24 серпня 1903 року.

Покровська церква будувалася з 1903 по 1906 рік. Автор проекту – Володимир Олександрович Покровський (1871-1931), здобув освіту в Петербурзькій Академії мистецтв 1897 р., брав участь у проектуванні й будівництві собору в Варшаві (зруйнований у 20-х роках 20-го століття) та церкви в Гусь-Хрустальному (1898-1902) під керівництвом Л.Бенуа. Пархомівська церква (і одночасно споруджувана церква Апостолів Петра та Павла на Шлісельбурзьких порохових заводах) були першими самостійними роботами талановитого архітектора, та такими вдалими, що відразу по закінченні будівництва Покровського храму у Пархомівці у 1907 р. – В.О.Покровський удостоюється звання академіка архітектури, а вже у 1913 р. – архітектора височайшого двору.

Ансамбль храму витриманий у стилі модерн. В архітектурі храму поєднано східні і західні мотиви, зокрема романські та давньоруські. Це так званий неоруський стиль, в якому архітектор витримав і 3 інші свої шедеври, окрім згаданої церкви Апостолів у Шлісельбурзі, ще й храм-пам’ятник Святителя Алексія в Лейпцигу та будівлю Державного банку у Нижньому Новгороді. Разом з тим у проектуванні Покровської церкви зовсім проігноровано усталені місцеві архітектурні традиції, тому церква є незвичною та унікальною для цих місць.

У будівництві храму використовували мармур та граніт, ковану сталь та кераміку, шифер та дерево, і навіть – залізобетон (чи не вперше в імперії).

В оздобленні фасадів застосовано поліхромну кераміку й мармур. Загалом церква мурована з жовтої цегли на цементному розчині під розшивку, зовні не потинькована.

Спорудження церкви від дня закладки і до завершення вів художник-архітектор П.Д.Благовіщенський, випускник Петербурзької Академії мистецтв 1904 р.

Демонстрація слайду №44

Разом з тим Покровський замовляє два мозаїчних панно для церкви у Пархомівці та чотири – для церкви під Шлісельбургом Миколі Реріху.

Мозаїчні композиції „Покрова Богородиці” і „Спас нерукотворний” в Покровській церкві за ескізами Реріха виконав ровесник і друг М.Реріха В.Фролов (1874-1942). 1897 р. він очолив самостійну мозаїчну майстерню, засновану його батьком академіком О.Фроловим та братом О.Фроловим, котрим належить ініціатива відродження в Росії мистецтва декоративної мозаїки. У мозаїчних роботах Покровської церкви в Пархомівці використано великорозмірну нешліфовану смальту, таку саму, як в 11-12 ст. Надзвичайного ефекту митець досяг, використовуючи як основні кольори червоний, синій і жовтий.

Завдяки вмілому поєднанню задумів архітектора й митця, а також майстерності виконавця, велика чотириярусна мозаїка на тему „Покрова Богородиці”, розміщена над головним порталом, ідеально вписалася в архітектурний образ церкви, посилила вражаючий художній ефект вертикальної домінанти – дзвіниці.

Інша мозаїчна композиція авторства Миколи Реріха – «Спас Нерукотворний» прикрашає бічну каплицю Св.Віктора, що прилягає до храму з півдня і яка збудована над могилою В.Ф.Голубєва.

Микола Реріх мав виконати ескізи не тільки мозаїчних композицій в екстер’єрі. За первісним задумом архітектора мав бути розписаний весь внутрішній простір церкви. Але фактично було виконано тільки фресковий живопис у вівтарній апсиді, на попружній арці та двох пілонах. Виконував ці роботи випускник Академії мистецтв В. Пермінов, чия участь у розписі інтер’єрів церкви за ескізами М. Реріха передбачалась первісно.

В іншому всередині приміщень стіни потиньковані й побілені. В інтер’єрі збереглися лави та дерев’яні сходи на хори, прикрашена різбленням, на стінах – розписи.

Фактично будівельні роботи було завершено ще 1906 року, але церкву освятили лише 24 серпня 1907 року рівно через 4 роки після закладення першого каменю.

Демонстрація слайду №45

Кажуть, що первісно Синод не давав згоди на освячення, оскільки її архітектурне вирішення не відповідало церковним канонам. Адже в ній – синтез готики та азійських архітектурних традицій, язичницьких культових форм та навіть масонських знаків? Чого тільки варті незрозумілі зображення вогню, молота, стріл, драбини, обценьок…, а стилізовані написи, виконані в’яззю? Здивували Синод і паркетна підлога та лави в приміщенні храму.

Демонстрація слайду №46

За кресленнями В. Покровського був також споруджений на церковній садибі будинок священика та храмова сторожка, роботи на них було закінчено одночасно з церквою 1906 р. Одночасно з церквою було також побудовано браму та огорожу, стилізовані під фортечні мури, які витримані в тому ж модерному неоруському стилі, що й церква. Богослужіння в церкві було припинено у 1929 році спеціально до чергової річниці жовтневого перевороту. Споруду передали під клуб. Хотіли тут ще й влаштувати кінотеатр, але забракло коштів.

Їх нестачу хотіли поповнити за рахунок того ж В. Голубєва, за чутками він був похований з нагородною золотою зброєю. Надгробок розбили, труну викопали, тіло викинули, зброї чи інших цінностей не знайшли…

Тимчасово церкву було повернуто церковній громаді з 1941 по 1957 р., але згодом забрано під потреби колгоспу, де було влаштовано склад отрутохімікатів. Ясно, що він такого вмісту церква почала руйнуватися.

І не відомо, що би ми мали зараз, якби не Раїса Горбачова, давня поціновувачка культурної спадщини Миколи Реріха. То ж 1987 р. коли до СРСР з візитом прибув його син Святослав, згадали і про церкву в Пархомівці. На диво, виявилося, що творіння Реріха збереглися, то ж дружина радянського керманича запропонувала відвідати Пархомівку. Терміново взялися за реставрацію церкви. Відновили практично розібрану огорожу, покрили куполи листовою міддю, відновили хрести, почистили частково обгорілі стіни, відновили мозаїчне панно «Покрова Богородиці»…

Але Реріх не приїхав, то ж роботи припинили так само стрімко, як і почали. Не встигли відновити деталі частково збережених іконостаса та надмогильної мармурової плити В. Ф. Голубєва, відреставрувати місцями пошкоджену мозаїку «Спас Нерукотворний».             

Реставраційні роботи на об’єкті виконувалися за традиційними методиками; інженерне обладнання проектувалось з урахуванням майбутнього використання будівлі церкви як музею М. Реріха. Але і тим планам не судилося збутися.

Не дійшли і руки до будинку священика. За радянської влади він використовувся як гуртожиток машино-тракторної станції. Зараз будинок швидко руйнується.

Проте відновилися богослужіння в храмі. Тепер у церкви є хазяїн – УПЦ Київського Патріархату і, сподіваємося, ця унікальна пам’ятка, як за планово-просторовим типом, так і за ступенем збереженості мозаїк видатного митця Миколи Реріха, буде збережена для нащадків. Дякуємо за увагу.

Учитель:

Ось і закінчилася наша екскурсія, під якої ми відвідали сім мальовничих куточків нашої області. Хочу нагадати, що ми сьогодні «відвідали»: с. Трипілля де дізналися про унікальну Трипільську культуру, побували на знаменитих змієвих валах, побували у Вишгородському історико-культурницькому заповіднику, відвідали Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяславі – Хмельницькому, завітали до Ландшафтного парку села Буків, а також дендропарку «Олександрія», що в м. Б. Церква і повернулися до Володарського району, де побували в с. Пархомівка у місцевій Святопокровській церкві.

Звичайно, що перелік культурних та історичних памʼяток Київщини на цьому не вичерпується. Учні 11 класу показали вам та розповіли про ті обʼєкти, які, на їхню думку, потрібно відвідати в першу чергу, і які є найбільш цікавими та унікальними.

Отож, кожен може скласти свій перелік «семи чудес» Київщини та провести свою екскурсію до цих памʼятних та милих серцю місць.

 

Використані джерела:

1.              Бухонський Ю. В. Володарщина: сторінки історії. – Володарка, 2010, - 184 с.
2. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – Київ: Видавництво А.С.К., 2004.
3. http://www.vyshgorod-museum.org.ua/
4. http://thisisukraine.org/index.php/uk/what-to-see/muzei/386-muzej-narodnoi-arhitekturi-ta-pobutu-serednoi-naddniprjanschini.html
5. http://niez-pereyaslav.com.ua/ua/m-22
6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Святопокровська_церква_(Пархомівка,_Київська_область)
7. http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.Aleksandriya.htm
8. http://niez-pereyaslav.com.ua/ru/m-16
9. http://ok-tour.com/ukraine-central/buki.html