Виховний захід " Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття"

(пісня «Відкриваю Кобзар»)

Вед.1: (під тиху спокійну музику) Україна… В одному лиш слові бринить ціла музика смутку й жалю… Це країна краси та сліз, гарячої любові до рідного краю та чорної її зради, це високі, политі козацькою кров’ю степові могили та прекрасна на весь світ пісня… А серед всього цього – широкий Дніпро з густими очеретами, над ним – Чернеча гора, що стала навічно останнім прилистком для великого борця за волю всіх поневолених, близьких та далеких співвітчизників своїх, для огненного поета, чиє ім’я – Тарас Григорович Шевченко. 

Вед.2: За старовинним повірям відомо, що коли народжується людина – загорається нова зірка – це Господь Бого свічку запалює. І горить ця свічка, поки живе людина. А от чому одні зірки яскраві, а інші тьмяні?

Вед.3: Та тому, що коли людина зла, недобра, скупа, то зірочка її ледь тліє, а якщо людина добра, справедлива, чесна, то зірка її світить яскраво, віддючи своє тепло і світло.

Вед.1: Ось так 9 березня 1814 року загорілась на небі нова зірочка, саме в цей день народився маленький хлопчик, який згодом став великим поетом зі світовою славою.

Вед.2: День народження і день смерті його стоять поряд – 9 та 10 березня. Між цими двома березневими днями – 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу, яке сполохнуло, наче полумя.

Вед.3: Тож нехай вогонь його душі (запалює свічку)запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі, свого народу.

Вед.1: Хай палає свічка, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

(звучить уривок пісні «Іду з дитинства до Тараса» Василя Зінкевича)

1 учень: Гей у нашім краї, де степи і гори,

Серце Кобзареве із людьми говорить.

Пісня соколина гордо лине в маси,

В рідній Україні славимо Тараса.

На Дніпрі й в Карпатах чути величаву

Думу ту крилату, що героя славить.

Чуєш нас, Тарасе, ми – твої онуки,

За твоїм наказом волю взяли в руки.

2 учень: Гей на Україні сонечко ласкаве.

Ми під небом синім всі поета славим,

Працею вшануєм, піснею прекрасим,

Рідний дім будуєм з іменем Тараса.

3 учень: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій окрасі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм учасником звемо.

(учні виконують пісню «Пророчий голос Кобзаря»)

4 учень: Щовесни, коли стануть сніги,

І на рясті просяє веселка

Повні сил і живої снаги

Ми вшануєм память Шевченка.

Читець: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку схоив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Мати: (підходить до колиски, бере на руки «немовля») Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником-кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде – твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою? …(виходить із залу, поклавши дитину до колиски)

Читець  Там матір добрую мою,

Ще молодою, у могилу

Нужда та праця положила.

Батько (заходить до залу, тримаючи в руках деревяну іграшку) синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба.Він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже хороше, або велике ледащо. Для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.

Читець: Там батько, плачучи з дітьми,

А ми були малі і голі

Не витерпів лихої долі –

Умер на панщині… А ми

Розлізлися межи людьми, мов мишенята…

(звучить українська народна мелодія)

4 учень У старій хатині в кріпака колись,

В тихий день весняний хлопчик народивсь.

У тяжкій неволі ріс малий Тарас,

Він не вчився в школі, він ягнята пас.

Інсценізація уривку з твору О.Іваненко «Тарасові шляхи»

(На сцену виходить хлопець у сорочці, брилі, постолах та з лозиною в руці)

Тарас.  Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога….       (сідає край сцени)

Як прийде Оксана, скажу: «Ти – моя зіронька»

(виходить дівчина у вишиванці, боса, на голові – стрічка)

Тарас  Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.

Оксана  Ну що?

Тарас   Та йди ближче.

Оксана    Та я й звідси чую.

Тарас     Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана  А чого? Не помирили?

Тарас   Ні, не те: буду там учитися на маляра. Років за два стану ним.

Оксана   А що таке – маляр?

Тарас  Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака!

Оксана   Ти бач? Он воно що!

Тарас  Зароблю грошей – поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю лілеями чи барвінками…ех! Козака розмалюю на стіні! Тебе змалюю та дивитимусь на тебе.

Оксана    (підходить ближче та сідає поруч)Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла!

Тарас   А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди , зіронька моя вечірняя»?

Оксана  Ну то й що?

Тарас   Зіронька – то ц ети!

Оксанв   Як це? Порівняв!Чим же я до неї подібна?

Тарас   Гарна ти! иНемає кращої за тебе!

Оксана   На всю Кирилівку?

Тарас   На весь білий світ! (діти виходять, узявшись за руки)

(звучить пісня «Зоре моя вечірняя»)

Ведуча 2   Несолодким було життя Тараса. Рано залишившись сиротою, він пізнав і людську жорстокість, і суспільну несправедливість, і безвихідь із кріпацького становища.Тому спогади про дитинство були досить безрадісними. Та мрія стати вільним і займатися малярством все ж таки не полишала його.

Оксана   Чом же плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе, бач малий плаче. Давай я тобі сльози витру (витирає рукавом). Не сумуй Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть , ти малюєш. От виростеш і будеш малярем, еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана  І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас  Еге ж…. А всі кажуть, що я ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питочки хочуть!

Ведуча 1  Та не судилося Тарасику вчитися, несподівано замучена важкою працею, померла мати, а згодом і батько не витримав лихої  долі.

Читець  «Я бачив пекло. Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір дорую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми були малі і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

5 учень   Вмерли мама й тато, і Тарас – у дяка.

Тут була в хлопяти грамота гірка.

В пана-бусурмана в Петербурзі дім,

Кріпаком у пана був Тарас у нім.

6 учень Хоче малювати, прагне він до знань –

Та за це багато зазначає знущань.

За ясну свободу й світло майбуття –

Він віддав народу все своє життя!

Ведуча 1 Шевченкова муза – то доля самої України. Упродовж його свідомого життя гріла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею перейняте кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.

Музично-літературна композиція

1. Зоре моя!

Мій друже єдиний!

І хто знає, що діється

У нас на Україні?

А я знаю. І розкажу

Тобі, й спать межу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш.

(дівчата покривають Україну хустиною)

2. Встає хмара з-за лиману,

А другая з поля;

Така її доля!

Зажурилась,заплакала,

Як мала дитина

Ніхто її не рятує…

Козачество гине;

Гине слава, батьківщина;

Немає де дітись…

3. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

4. (Україна)

Молилась, турбувалась,

День і ніч не спала

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виросли мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,-

Панувала.

5. Україно. Серце моє, моя ненько,

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько

6. Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло.

7. Отаке-то було лихо

По всійУкраїні.

Гірше пекла

А за віщо, за що люди гинуть.

8. Того ж батька, такі ж діти

Жити та брататись.

9. Ні не вміли, не хотіли.
10.  А я юродивий, на твоїх руїнах

Марно сльози трачу; заснула Вкраїна

Буряном укрилась, цвіллю зацвіла

В калюжі, в болоті серце прогноїли

І в дупло холодне гадюк напустили.

11. Ви – розбойники неситі,

     Голодні ворони.

     По якому правдивому,

Святому закону

І землею всім даною,

І сердешним людом.

Торгуєте? Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо.

12. Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла – червоніла.

І день і ніч гвалт, гармати;

Земля стогне, гнеться;

Сумно, страшно, а згадаєш –

Серце усміхнеться.

13. Схаменіться! Будьте люди,

     Бо лихо вам буде.

Смійся, лютий враже,

Та не дуже.

Бо все згине.

Слава не поляже, а розкаже,

Що діялось у світі.

Чия правда, чия кривда,

І чиї ми діти.

14.  Ще як були ми козаками,

Отам –то весело жилось!

Нас порізали, розвели,

А ми б і досі так жили.

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

15. (Україна)

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата.

Нехай мати усміхнеться,

Заплакала мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками.

І діточок поцілує

Вольними устами.

І збудеться срамотна

Давняя година.

І оживе добра слава,

Слава України! (разом)

Ведуча 2 Ніщо не змогло зломити світлої віри митця в те, що його народ таки знатиме, що таке справжня воля та незалежність, нехай навіть і по його смерті.

Він був впевнений, що українці прислухаються до його полумяних слів-закликів відстоювати своє право на краще майбутнє і реалізують давню мрію про вільне життя в своїй Вітчизні. Ось тільки не дожив Тарас до тієї світлої днини, помер наш Прорк, маючи лише 47 років.

(звучить заповіт англійською, українською, німецькою)

Ведуча 1  Найкращий та найцінний дарунок – невмирущу славу – зробила доля Шевченкові лише по смерті. Його поетична збірка «Кобзар» серед духовних скарбів українців займає перше місце.

10 учень  У вікні любисток, на підлозі мята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга,- то «Кобзар» Тараса.

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повіря з дідівського часу,

Як «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай.

 

11 учень  Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті – книга, на стіні – портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і «Заповіт».

 

Ведуча 1  Тарасове поетичне мистецтво стало взірцем для наступних поколінь українських митців, і за це їм довічна слава. Народ не має забувати тих, хто душею вболівав за Україну, не жалкуючи себе боровся за її майбуття. Тож допоки памятатимемо Шевченкові рядки, доти й зватимемося справжніми українцями!

12 УЧЕНЬ  Живи, поете, в бронзі і гранаті –

Живи, поете, в памяті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій!

13 учень І кожен раз, в весняний час

Всі українські згадують діти:

Нас любив дідусь Тарас!

Йому вони дарують квіти.

14 учень Сповнить Тараса заповіт

Ніхто з нас не забуде,

І хоч минуло 206 літ,

Він завжди з нами буде.

(звучить пісня «Памяті Кобзаря»)