Виховний захід " Ми Тебе не забудем, Тарасе!"

Пісня «Україна»

Співаючи й кружляючи, заходить Україна.

 

Україна. Україна, я сама, як та квіточка,

І пливуть мої літа, як та річечка...

А я не скорилася, Україною я народилася.

Звучить лагідна музика.

Україна. Дитиночко моя, доброго дня тобі! Я так замріялася про вас, що душа заспівала. Як ви тут? Як ваша наука?

Дівчинка. Добре.

Україна. Донечко, що ти вчиш?

Дівчинка. У нас має бути самостійна робота зприродознавства, то я ось повторюю.

Україна. І що саме ти повторюєш?

Дівчинка. Та ось (показує пальчиком у підручнику).

Україна (читає).

Донечко, ти в якому класі навчаєшся?

Дівчинка. У третьому.

Україна. Як у третьому? Ану, покажи книгу. (Перегортає сторінки й читає.)

Ваша школа спеціалізована?

Дівчинка. Ні.

Україна. А твоя голівонька все те витримує?

Дівчинка. В інших голови витримували, то й моя витримає.

Україна. А перерви між уроками у вас великі чи малі?

Дівчинка. Є великі, є й малі.

Україна. Донечко, а скільки часу ти гуляєш на вулиці?

Дівчинка. Дуже мало, бо багато уроків учити.

Україна. Якби ти мала мою силу, що б ти зробила?

Дівчинка. Я зменшила б навантаження, а збільшила б час для відпочинку дітей. Я дуже люблю музику, поезію. Але в мене немає часу ними займатися, бо увесь вільний час іде на приготування домашніх завдань.

Україна. А вірші яких поетів ти найбільше любиш?

Дівчинка. Дуже люблю вчити вірші Шевченка. Вони так легко запам’ятовуються.

Україна. А хочеш зустрітися з малим Тарасом Шевченком?

Дівчинка. Але ж це неможливо!

Україна. У сні, донечко, все можливе. Тарасику, зайди до нас.

Заходить Тарас.

Тарас. Добридень. Нене, це ви мене викликали?

Україна. Так.

Тарас. Нене, благословіть.

Україна хрестить його.

Дівчинка. Тарасику, а чому ти босий прийшов до нас?

Тарас. Бо в нас одні чоботи на сім’ю, то тато взули, як ішли на панщину.

Дівчинка. Тарасику, а ти хотів би навчатись у школі?

Тарас. О, дуже хотів би. Мій дяк мені не дозволяє ні вірші писати, ні малювати, а мені так хочеться... А що це у вас за хата?

Україна. Це школа. Тут навчаються мої теперішні діти.

Тарас. О, які вони щасливі, що мають можливість учитися. Я щось не бачу ні різки, ні лавки для биття.

У країна. Тарасику, зараз дітей у школах не б’ють.

Тарас. А мене дяк щодня б’є.

Дівчинка. За що ж він тебе б’є?

Тарас. За що йому заманеться: то води замало приніс, то дров замало нарубав, то свічку спалив, а то просто хоче злість за когось на мені зігнати.

Вбігає розлючений дяк із різкою. Тарас ховається за Україну.

Дяк. То де він є? Знову малював? Знову псував папір? Знову свічку мені спалив?

Дівчинка. Дядечку, не бийте Тараса. Він здібний учень. Вірші його такі чудові. Він стане великою людиною.

Дяк. Та що ти мелеш? Він мій учень, що хочу, те я з ним і роблю.

Шукає Тараса, щоб бити.

Дівчинка. Дядечку, а в нашій школі вчителі нас не б’ють.

Дяк. Ох ти ж цяця. Так, ти ж панська, пещена. Он яка причепурена! А моє хлопське, босоноге.

Дівчинка. Дядечку, ми вірші цього босоногого в школах вчимо, ми гордимося ним.

Дяк. Та що ти мені зуби заговорюєш! Вчи собі його вірші. А я вчитиму його.

Ловить Тараса і виводить його за вухо.

Дівчинка. Допоможіть йому чимось! Допоможіть! Допоможіть! Я Вас благаю!

Україна. На жаль, це все в минулому було у Тараса, і я нічого не можу зараз змінити.

Дівчинка. Що там моя природа стосовно життя Тараса.

Україна. Бачиш, донечко, усе пізнається у порівнянні. В усі періоди нинішнього тисячоліття важко жилося моїм дітям. Я все зроблю, щоб Ви були щасливими. До зустрічі!

Дівчинка схиляє голову на парту, ніби спить. Чути стук. Дівчинка

піднімає голову.

Дівчинка. Невже це тільки сон?.. Україно, я ще хотіла тобі сказати, що ніколи не зраджу тебе, що люблю рідний край, рідну мову, рідну школу. Нене, ти чуєш мене? Відгукнися!.. Добре, мовчи, але знай, що я дуже люблю тебе!

 

Пісня «Україна»

Учениця. В минулім часі не кажіть про нього —

Він з нами нині в майбутнє йде!

Його слова - то нам пересторога

у наших діях, і на кожен день.

Якщо вам мова, і земля, й родина,

І пісня українська дорогі, —

Любіть, як він, страждальну Україну,

Як він - і ненавидьте ворогів.

У нас він будить волю, честь і гідність,

За правду кличе на борню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього - сестри і брати.

У дні радості, печалі і тривоги

Йому віддаймо шану та уклін.

За мудрістю звертаймося до нього.

І переможем: з нами БОГ і ВІН!

 

Ведуча 1. До глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Тонкий, ніжний лірик, він рідному краєві – справдешньому земному раєві – присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого серця.

 

Пісня «Зоре моя вечірняя…»

Ведуча 2. Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть.

А я дивлюся…І серцем лину

В темний куточок на Україну.

 

Звучить мелодія пісні "Садок вишневий...'

Читець. Сім’я вечеряє в саду...

Я так люблю це уявляти,

Як в тихім смерку біля хати

Сім’я вечеряє в саду.

Весела мати, дітлашня,

Смаглявий батько - щойно з поля.

І замовкає гамір дня.

Й парує в мисці бараболя.

І гойдалка. І ген за крок

В траві - малесеньке відерце,

І, мов гороховий стручок,

Молодичок на небо здерся.

Ще б додала сюди хрущів, -

Докине критик іронічний, -

Це вже було мільйон разів!

- Так, - відповіли, - це буде вічно! –

 Я повторю, мов одведу,

Немов якесь замовлю лихо:

Сім’я вечеряє в саду,

 так на світі тихо-тих

 

Учень.  В старенькій хаті, край села,

Там, де сади цвітуть розлогі,

Де у ставку купається верба,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Виходить Мати і маленький Тарас).

Тарасик. Скажи, матусенько моя,

Чому в очах така туга

І по лиці тече гірка сльоза?

Чому вночі ти тяжко так зітхаєш

І нишком від дітей сльозу ковтаєш?

 

Мати. Ой синку, синку! Гірко нам,

Усім приниженим рабам.

У рабстві ми дітей родили.

У рабстві голови схилили.

Тепер несила нам повстати. 

Доведеться в рабстві помирати.

 

Тарасик. Скажи, матусечко моя,

Невже у долі кріпака

Немає миті радості й добра?

 

Мати.Хоч ми, дитинко, кріпаки,

Та серце наше прагне висоти.

Багатство наше не в грошах,

А в сонці, праці і піснях.

Радієм щиро ми весні, 

Калині, що цвіте в саду. 

Радієм жайворонку в полі. 

Таких хвилин у нас доволі.

(Тарас із Мамою виходять. Встає дівчина-Весна і говорить слова).

 

Дівчина. Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила, 

Уквітчала її рястом, 

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок, 

Соловейко в гаї 

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають...

Пісня «Зацвіла в долині…»

 

Учень 1. В мою свідомість увійшов Тарас.

Як сам Господь, людиною святою

Він викарбувався муками у час,

Щоб ми були на всі віки собою.

Учень 2. Він двигав хрест, свою Голгофу мав

І мав свого лукавого Пилата...

Для тебе жив і смерть твою поправ,

Щоб ти, Вкраїно, не була розп’ята.

 

Учень 3. Терниста доля випала Тарасові

За слово - тіло вмурували в мур,

Тож хай слова живуть не для окраси.

Нехай живуть, мов колос після бур.

 

Учень 4. Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Малий Тарас тихенько встав:

Шукати йшов залізних він стовпів.

 

Проходить Тарас, зупиняється, присідає, засинає. Виходить Доля.

Звучить лагідна музика.

Доля. Я - доля Т араса.

Росте дитя, мов квітка на стерні.

Присушить сонце, вимочить негода.

Або якась пригода

Застане в придорожнім бур’яні,

Чи лине на вербовому коні

У поверх зеленого города –

Та вистрибом, аби найменша шкода

Не сталась в гарбузовій гудині...

Зима і літо, холод і тепло –

Росте дитя, стежки свої верстає,

Переростає і добро і зло,

Малі свої літа переростає.

Здаватись може - як билина в полі,

Але щодня під пильним оком долі.

 

Дід. Тяжка наша доля у кріпацькому ярмі, Тарасе!

 

Селянин. Пани-кати…

Латану свитину з каліки знімають,

З шкірою знімають,

Бо нічим обуть

Княжат недорослих!

 

Дівчина.  ...а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

Жінка.  ...а онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

 

Дід. Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?

 

Дівчина. Чи довго ще на сім світі катам панувати?

 

Шевченко (задумливо):

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд, заговорять

 І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...

 

Селянин. Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.

 

Шевченко. А що мені буде?

 

Селянин. У москалі оддадуть...

 

Шевченко. Нехай!

Входять жандарми і заарештовують Шевченка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами. З'яв­ляється слідчий, а селяни йдуть зі сцени.

 

Слідчий. У вірші під назвою «Сон» зухвало опи­сується його імператорська величність і государиня імператриця. Ви... зневажаєте її величність у своїх крамольних віршах, виливаєте всю свою жовч. Як це там... не можу пригадати... Смеркалося... огонь... огнем...

 

Шевченко. Я нагадаю:

Смеркалося... огонь огнем

Кругом запалало, —

Аж злякавсь я... «Ура! Ура!

Ура!» — закричали.

 

Слідчий. Припинити!

Чути барабанний дріб. Під його звуки слідчий читає наказ.

 

Слідчий. Государ імператор височайше по­веліває: призначити Шевченка в окремий Орен­бурзький корпус з правом вислуги під найсу- воріший нагляд із забороною писати і малювати.

Жандарми виводять Шевченка.

 

Ведуча 1. І знову довга розлука з рідним краєм... Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, забо­рона писати й малювати, страждання, болюча тута за рідною Україною, хвороба... Але поет не просить помилування, з-під його пера з'являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь». Він пише і ма­лює, незважаючи на «височайшу» заборону.

Вірш «Лічу в неволі дні і ночі». Під звуки мелодії «Думи мої...» виходить Тарас, вслухається, підхо­дить до столу, запалює свічку, пише.

 

Ведуча 2. Вдалині від рідного краю, у пустелі, знаходив сили жити. Важко жити. А хочеться жи­ти. За періоди 1847—1850 рр. — Оренбург, Кос- Арал, і 1850—1857 рр. — Новопетрівська фортеця, написав 100 віршів і 7 поем. Воля, воля і ще раз во­ля — ось те, чого прагнула спрагла душа поета.

 

Ведуча 1. Душа линула в Україну. У пам'яті зри­нали солов'їні ночі, а з-під пензля вимальовувалась «Місячна ніч на Кос-Аралі». Пекли серце неправда і тяжка неволя, солдатчина.

 

Ведуча 2.  Йому здавалося, що у вікна каземату постукала вишнева гілочка з далекої України. Буяла на Ук­раїні весна. І дух нового пробудження трепетно торкався серця. А він, захований від усього світу, в брутальних допитах і нестерпному очікуванні виро­ку, провів квітень і травень. Пливла, розмірено по­гойдуючись, безкрая ніч, а в камері буяла розкішна весна і пошерхлі вуста натхненно шепотіли слова.

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя».

Тарас (читає).

То так я і тепер пишу,

Папір тільки, чорнило трачу...

А перш! Їй-Богу, не брешу!

Згадаю що чи що набачу,

То так утну, що аж заплачу

І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну, подивлюсь І мов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине...

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно в чужому краю

Караюсь, мучусь... але не каюсь!

(Пише і говорить сидячи).

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Як безталанну свою Україну!

За сценою звучить пісня «Лелеченьки», 1-й куп­лет.

 

Тарас. Єсть на світі доля, а хто її знає?

Єсть на світі воля, а хто її має?

За сценою звучить пісня «Лелеченьки», 2-й куп­лет.

 

Ведуча 1. Душа поета лине в Україну. Все він пізнав: і тягар кріпаччини, і нещасливе кохання, і солдатське життя.

 

Ведуча 2. Ти — син України!

Ти терпів за неї, за люд її бідний...

Честь душі великій, поклін твоїй тіні!

 

Шевченко. Я — поет!

Я — Шевченко.

Є пісня у серці моєму,

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця.

 

Ведуча 1. У 24 роки — кріпак. У 47 — ака­демік! А поміж ними 10 років неволі, пісків, нудьги і виснажливої праці, туги за рідною землею.

 

Учень 1. Коли ж ти жив, наш гордий

Поете, коли ж ти написав те,

Що тобі заборонено було писати?

З якого паперу зробив собі

Сіру книжечку і ховав її за

Халявою, носив з собою у чоботі,

Складав слово до слова, як той вовк-

Сіроманець, оглядався і завмирав,

І боявся за неї?

 

Учень 2. Якої сили треба,

Щоб біль перемогти.

Вогонь узяти з неба

Й на землю принести.

Людині щастя дати,

І ласку, і тепло.

Навіки подолати

Нестерпне в світі зло!

 

Учень 3. Якої в серці треба

Любові до людини,

Щоб так зректися неба,

Як зрікся Прометей.

Терпіти муки,

Ворожі примхи злі,

Щоб сонце повернути

Обкраденій землі.

 

Пісня

Ведуча 2.  Тарас Шевченко любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів поет присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині. Послухаймо один із них.

 

Учень. Світе тихий, краю милий, Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих літок доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі літи.

Панувала і я колись

На широкім світі—

Панувала... Ой Богдане!’

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку! 

 

Ведуча 1. Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах

 

Учень. Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько.

Лічу в неволі дні і ночі,

І лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха.

Забирають за собою

І добро, і лихо.

Воскресну я!

Воскресну нині!

Ради їх, людей закованих моїх,

Убогих, нищих.

Возвеличу Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Я так люблю Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

По не в Україні буду жить,

Людей і Господа любить.

Для кого я пишу? Для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?

А все-таки люблю її,

Мою Україну широку.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть…

Віночок

Читець Кобзарю, знаєш, нелегка епоха

Цей 21-й невгамовний вік

Завихрень - безліч, тиші - анітрохи.

А струсам різним утрачаєш вік.

 

Читець Нагадай мені, Кобзарю,спів про Україну,

 Визволи гаряче серце з холодного тліну,

Засвіти над темним світом небеса свободи,

Клич у поле гречкосія з тихої господи

Хай бере у поле віру, плуга збороною –

 І навстріч жаданій волі піде борозною –

Вродить жито, і народить щасливая мати сина:

Буде син і буде мати - буде Україна!

 

Заповіт (різними мовами світу)