Виховний захід «Моя сорочка-вишиванка»

Моя сорочка, вишиванка

 Виховний захід для учнів 7 класу

 Мета: поглибити знання учнів  про значення сорочки в житті українського народу, ознайомити з символікою української вишивки, сприяти розвитку пізнавальних інтересів учнів, виховувати шанобливе ставлення до національних традицій, пошану до свого народу, викликати душевну потребу берегти вишивку як сімейний скарб, бажання вишивати сорочку.

 

Перебіг заходу

ВедучийУ всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків , буде покараний Богом і людьми. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо зрадив свій народ.

Ведуча У глибину віків сягає мистецтво прикрашання одягу та різних виробів домашнього вжитку вишивкою – візерунками, вишитими на тканині.

Ведучий Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих стріл. Вважалося, що сорочка , яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людини магічної сили, і водночас – це й оберіг.

Ведуча Не один рік мати шила сорочку, не два. Мала сорочка вберегти дитину від меча гострого, від стріли ворожої. Тому обирала мати найміцніші волокна – конопляні. Пряла місячними ночами, тому нитки були срібними, блискучими. Полотно з таких ниток було легке, але міцне.

Проводжала сина у дорогу

І молилась щиросердно Богу.

І казала: «Де б не був, синочку,

Бережи матусину сорочку».

Гаптувала в пору злив і грому,

 Щоб здоровим повернувсь додому.

Вишивала, укладала чари,

Щоб в полон не брали яничари.

Малювала галки і зозулі,

Щоб летіли мимо вражі кулі.

Вишивала день і ніч по краплі,

Лиш би тіло не рубали шаблі.

Дарувала сонця щедрі зблиски,

Щоб покласти внука до колиски.

Щоб вернувсь до рідного порога –

Вишивала і просила Бога:

«Отче Боже і святая Мати,

Хай синочок вернеться до хати!»

Через роки син прийшов додому,

Наче сонце вишиття на ньому.

Поклонивсь, припавши на коліна,

Та й промовив тихо:«Мамо рідна!

Не оця б з молитвами сорочка, -

Не було б ні внука, ні синочка!!!»

Учень 1. На виготовлення сорочки йшло дуже багато часу. Поле орали, волочили, сіяли льон, підживлювали попелом, тоді пололи. Милувалися синім килимом, як зацвіте льон.

Молотили, насіння млинкували, а солому стелили, аби вилежувалася на серпневих росах, або вимочували в річці, у ставках, у копанках. Збирали, просушували, тіпали. Чесали волокно, витрясали. Довгими зимовими вечорами пряли жінки клоччя.

Перед тим, як нести до ткача, нитки намотували на сівалку. Ціле літо білили полотно на сонці, потім кроїли і шили з полотна сорочку.

Учень 2. Коли сорочка була вже пошита, її магічну силу мала примножити вишивка. Найулюбленішим у давнину був червоний колір, що сам собою вважався оберегом. Вишивкою особливо рясно прикрашали рукава, комір, поділ сорочки, бо вважалося, що саме ті місця, де закінчується тканина, найменше захищені від злих сил. Від них і оберігали людину символічні візерунки.

Учень 3. Раніше не було пологових будинків, дитя, що народжувалося, баби-повитухи частенько приймали на материну чи батькову сорочку, на материну запаску, батькові штани, а деколи і кожух. Можливо, такий звичай був першим актом призвичаєння немовляти до того середовища, де мала жити людина, традиції якої мала успадкувати.

Першим одягом дитини була сорочка, яку обов’язково коло пазушки вишивали синім шовком: кілька хрестиків на чисте, щасливе життя, присвячене Богу. Перша сорочка, яку мати вишивала дитині, зберігалася аж до появи онука, якому теж вишивали сорочечку подібним узором.

Учень 4. Невтомні руки матері і бабусі вишивали барвисті сорочки для доні й сина, вплітаючи в чудові візерунки свої найкращі побажання – здоров’я, щастя, злагоди.

Відомий український поет Андрій Малишко згадував, як перед демобілізацією відвідав свою матір, що , збиравши сина у дорогу, мовила:

« Андрію, одягни білу сорочку» . «Може тому,-  згадував Малишко, - що мама подарувала мені вишиванку, я залишився живим».

 Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Що квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від’їздив я. В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози: «Прощай,

Пам’ятай, що родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам’ятай!

Не соромся хоч мови своєї, ти повинен гордитися цим…

А сорочки простої тієї

Не заміниш і шовком тонким,

Бо це мати тобі вишиває…»

І , здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває,

І я чую коліс перестук.

Я тепло рідних рук відчував.

Учень 5. Раніше сорочки дарували особливо близьким людям. Існував звичай дарувати вишивану сорочку коханому, нареченому, свекру, свекрусі. Готуючись до заміжжя, кожна дівчина повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50 – 80 , а іноді й понад 100 сорочок із тонкого полотна: для буденної роботи, на свята, на весілля, навіть на смерть,  тобто для потреб усього життя.

Учень 6. Нині сорочка теж набуває популярності, а особливо Борщівська. Унікальна техніка борщівськоі вишивки,  стала візитівкою України, а передусім – Тернопілля. Нині борщівські сорочки є затребуваними у сучасних дизайнерів, вони готові за великі гроші придбати давню вишиванку з Борщова, аби згодом використати її для своїх модних творінь.

(Презентація)

Учень 7. Не тільки у нашій школі діти так добре знають, що таке вишиванки. На Вінниччині учні однієї з шкіл носять вишиванки постійно. Для них це шкільна форма. Можливо колись і у нашій школі підтримуватиметься традиція носити вишиванки щодня і кожен хто іі носитиме буде цим пишатися.

Учень 8. Дійсно, сорочки-вишиванки є для українців національним одягом, оберегом, традицією. Тому ми повинні дбати про те, щоб популяризувати її серед українців та інших мешканців нашої планети.

Звучить пісня «Моя сорочка, вишиванка»