Виховний захід "На Чорнобиль журавлі летіли"

Відкритий виховний захід 

             на тему:

 

  „На Чорнобиль

         журавлі

          летіли”.

 

 

            

 

 

Мета заходу:

згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо; вчити сприймати чужу біду чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів в учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Голос із – за куліс

                          Над Чорнобилем літо сплива,

    Спрагло пахне хлібом і ріллею.

    То чому так стогне земля?

    То чому ж невесело над нею?

    Вже курличуть вгорі журавлі,

    Вже збираються вдалеч гуси.

    То чому на отій ріллі

    Не стогують снопів стовусих?

    А тому, що змертвіла земля,

    Скам'яніла од болю і горя,

    І веселий клич журавля

    Вже сюди не долине ніколи!

 

Інсценівка вірша В. Бурім «Чорнобиль-трава». Одночасно на екрані – презентація до вірша.

 

Входять дитина та учень. .

Дитина:

Намалюй, мені будь-ласка, радість і красу.

Учень:

 І малюю я веселку, квітку і росу,

З посмішкою на обличчі дівчину в вінку

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

Дитина.

Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

Учень:

Я малюю лист осінній, схилену вербу,

що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі ринуть журавлі.

Дитина:

Намалюй мені ще ніжність.

Учень:

Тема не проста.

І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

І зелену шовковисту молоду траву.

Дитина:

 Намалюй мені, будь-ласка, намалюй біду.

Учень:

Як її намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може, ледь живу?

А рука сама малює чорнобиль-траву...

Дитина:

Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

Учень:

Цю траву зовуть «чорнобиль»,

ця трава гірка. В ній отрута, смерть, і сльози,

і брудна вода. В ній хвороби, сум, неспокій.

Це страшна біда!

Дитина:

Краще намалюй щось гарне.

Намалюй життя. А гірку траву чорнобиль

Викинь на сміття.

Учень:

Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю, й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село.

Намалюю, віру, розум, доброту й любов.

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

 

 Ведучий 1. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Ведучий 2. Чорнобиль - це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 104 кілометри від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції.

Ведучий 1. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

Ведучий 2. Для України, для всіх, хто побічно причетний до трагедії Чорнобиля і її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

Пісня «Чорнобильська біда»

І. Чорнобилем постукала у вікна 
Лиха біда й заплакала земля
І цілий світ у розпачі затихнув 
Лелека в чорнім небі закружляв
І посивіла ненька Україна 
У пекло посилаючи синів 
Секунди рахувала як години 
Сльозами постарілих матерів

Біда – біда безжалісна й не втішна
Для українських дочок і синів
Біда, біда скажи чому й навіщо
Господь від лиха нас не захистив?

 

ІІ.І смертю дихав знавіснілий вітер 
І сонця промінь заблукав в пітьмі
І хворими народжувались діти 
І віру так боялись втратить ми
І посивіла ненька Україна 
У пекло посилаючи синів
Секунди рахувала як години 
Сльозами постарілих матерів

Біда, біда безжалісна й невпинна
Усе змітала на своїм путі
Біда, біда ридала Україна
Благала смерть, від неї відійти.

 

ІІІ.Земля моя, я знаю все здолаєм 
Я сумніву не маю ні на мить
Бо тільки той, хто віри не втрачає, 
Усі нещастя зможе пережить

Біда – біда безжалісна й не втішна
Для українських дочок і синів
Біда, біда скажи чому й навіщо
Господь від лиха нас не захистив? – 2 рази

 

Ведуча 1: Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшу катастрофу.

Ангел скорботи: “...засурмить третій Янгол, і велика зоря спаде з неба, палаючи, як смолоскип. І спаде вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї “Полин”. І стане третина води, як полин, і багато людей повмирає з води, бо згіркла вона”.

Ведучий 2: Полин. Саме таку назву має степова трава чорнобиль.

Ведучий 1. От і  збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин. 

Читець1.

Впала з неба до долу

потривожена Ангелом зірка.

Покотилась до обрію,

збурила зоряну синь.

На душі стало сумно,

на устах стало солоно-гірко,

Бо чорнобиль-трава —то полин.

 

Читець 2.

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім'ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип'ятською водою.

Мій Чорнобиль, зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди

Наче кров, на твоїм обличчі.

Ведучий 2.

 26 квітня 1986 року почався відлік чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Звучить сумна мелодія, на сцену  виходять тіні.

Тінь 1:

Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.

Тінь 2:

Він впав смертельною росою
Не рай дібров, не зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв…
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.

Тінь 3:

Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка –
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра
Запала тиша.

Ведучий 1: Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садочками, річками та озерами, але …тільки до квітневої ночі 1986. Відтоді ця земля стала називатися “зоною”.

Ведучий 2:1986 рік – аварія на Чорнобильській АЕС назавжди залишиться в наших серцях вічним болеем. Наслідки аварії страшні. Це мільйони людей, які постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою “зона відчуження” – це сільськогосподарські землі , лісові масиви та водоймища . Зона відчуження – злочинна, мертва зона, яка охоплює 2712 кв.км . Для когось це можливо і “зона відчуження ”, а для нас це Батьківщина. Це відірваний від України і змордований край Батьківщини. Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той страшний квітень 1986 року…

Ведучий 1. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я.

Чути дзвін, який потім стихає.

Ведучий 2. Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, схвилювала міжнародну громадськість. Наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Ведучий 1. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як незагойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

Ведучий 2. Їх було 28 - пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають „шеренгою № 1". Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед лицем неймовірної катастрофи. Сьогодні згадаємо тих пер­ших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які затулили собою усіх нас. Це Віктор Дибенко, Во­лодимир Правик, Микола Ващук, Микола Титенок, Василь Ігнатенко...

Читець 1.

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Читець 2.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Читець 3.

Перший удар на себе..

Перший вогонь ва себе...

З полум'ям стали до бою,

З полум'ям смертоносним.

І заступили собою

Світ — що малий, що дорослий.

Читець 4.

Світ з посивілим житом,

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на вустах Батьківщини.

Світ — із лугами, лісами,

З ріками і зорею,

З чистими небесами

Над скупаною землею.

 

Ведучий 1.

Шестеро пожежників загинули на початку, прийнявши смертельну дозу радіації, решта - трохи пізніше згасли у московській клініці. Вони грудьми життям своїм заступили мільйони людей. Всього у ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб зі всього СРСР, зокрема, українців 350 тисяч. Померло після Чорнобиль­ської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців.

Ведуча 2: 

Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін усім покійним від усього людства. Навічно заснули герої пожежні. Скромні плити будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням їх імена . Вічна слава героям!

 

Читець 1.

Хлопчики мужні, синочки, воїни честі!

Ваша смерть відмінила тисячі може смертей.

Ви вступили в вогонь і стояли, як ті, що у Бресті

В чорні дні Вітчизняної … Нині ваш красний день!

Читець 2.

Руки ваших батьків цілує вся Україна,

Серце ваших батьків цілує вся Білорусь.

Перед подвигом вашим схиляється вся країна

Перед вашими дітьми вогнем сльози я обпалюсь.

Ведучий 1.

Герої – Чорнобильці! Ви ризикували своїм життям і здоров’ям заради нас, заради нашого майбуття. Ми зобов’язані  перед вами теплом, ласкою, усмішкою, що випромінюються з наших сердець і сердець наших дітей. Ви – захисники нашої країни.

Читець 1.

Чорнобильський дзвін. За ким же б'є він?

За тим, хто пішов у високу блакить,

Щоб звідти на мудрість нам очі відкрить. .

Щоб пам'ять не згасла, щоб ти пам'ятав,

Як розлючений той там реактор палав.

Чорнобильський дзвін. Печаль і журба,

За тими б'є він, кого вже нема...

Звучить пісня «Ты знаешь, как хочется жить», демонструється презентація про людей, що загинули і померли від радіації в рідному селі.

Хвилина мовчання.

Читець 1:

Тиша. Тільки тиша мертва над селом.

Лиш полівки миші шастають кругом

На хатах по вікнах набиті дошки

Ніде не співають у садках пташки.

Відчинені двері злий вітер гойда

Може, й  він не знає звідки ця біда.

Журавель в криниці похиливсь журливо

Та ще чорний ворон зітха тут тужливо.

Заросли дороги, біля хат бур’ян.

І ніде не чути голоси землян.

Що це? Дикий острів?Чи одна з пустель?

Чом це відреклися люди цих земель?

Проводом колючим обтягнуто сад.

І не вернуть люди вже сюди назад.

Бо селу моєму Чорнобиль смерть приніс.

І земля поліська не висохне від сліз.

Плаче вона бідна, за життям страждає.

І за що цей хрест їй у Бога питає?

Ведучий 1:

Йод , цезій , стронцій , плутоній - весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

Ведучий 2:

І на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Звучить пісня: «На чорнобиль журавлі летіли»

Ведучий 1: 

Згори, з вертольота страшно дивитися на зону – це наша поліська атомна Атлантида – це як моторошні візерунки смерті .

Заходять старожили – дідусі і сідають на лавочку край сцени.

Старожил  1: 

Колись це був благодатний край, які тут були села старовинні… Як вони гарно називались: Крива Гора, Змолище, Красно, Залісся, Стоганівка, Товстий Ліс – усіх їх багато, зона велика. Це понад 3000 кв.км., це десятки колись квітучих поліських сіл, а тепер на картах зони біля кожних з них в дужках “Не жил. Не жил. Не жил ” Вони ж не напишуть …мертві.

Старожил  2: 

Але, мабуть, мало хто знає , що у мертвій зоні є діючий храм -  єдине пристанище для тих змучених душ, які жевріють ще по тих приреченх селах – це Велико – Кліщівська  церква. Вже вкотре врятована чорнобильськими людьми. І у війну, і після війни, і тепер до церкви сходьться прихожани і приїзджають з навколишніх сіл. Це самотні старі люди , яких так бездумно обізвали самоселами на їхній власній землі. Це аборигени ядерних реакцій. З

Ведучий 2: 

Мертва чорнобильська земля. Мертві і спустошені села. Вони нас насторожують своїм мовчанням. Земля залишилась без своїх господарів і винні в цьому самі люди. Залишились самотні подвір’я, стара груша, стежка, хвіртка, якою безжалісно колихає вітер. Поскрипуючи, вона ніби промовляє вже ніколи сюди не прийдуть господарі,не почуєш ти їхніх веселих голосів. Тільки виє сумовита тиша і біль… Стоїть такий рідний дім, та живе в ньому тільки відлуння людських голосів.

Дідусь:

Колись в далекому Поліссі
Жила уся моя сім’я.
Там, на сосновому узліссі,
Найперше слово мовив я.
Сьогодні селище далеке,
Вже мертвим стало і чужим.
І навіть стомлені лелеки.
Минають дідусевий дім.

Вже котрий рік нудьгує хата,
Чекає нас з усіх доріг
Невже ніколи світле свято
Не ступить на її поріг.

Вірш Р. В. Кулаківської «Цей чорний 86 рік»

Цей чорний 86 рік.

Нехай він буде проклятий навік.

Він розлучив нас з рідною землею

Й донині ми сумуємо за нею.

Звідки ця біда і це страхіття?

Це горе ХХ століття!

Що виганя людей із прадівських земель

І забиває шибки рідних нам осель.

Пройшли роки, а в серці щем і досі

І хоч весна, але в душі холодна осінь.

Жорстокий біль знов серце роз’їда,

Бо вже немає рідного села.

Жило село, немов одна родина,

Але Чорнобиля прийшла лиха година.

Й ми відлетіли, мов журавлині зграї,

В чужі краї, де зовсім нас не ждали.

Немає більш ніде такого лісу,

Як у моєму рідному Поліссі.

Ніде так не цвітуть черемуха й ромашки

І не співа щасливо так пташки.

Лиш тут нас жде в парку скорботна мати,

Здається, всіх нас хоче обійняти.

Дуби старезні ще скриплять і досі,

А на душі така холодна осінь.

Вірш – інсценізація «Я вам пишу листа з Чорнобильської зони»

      Пишу я вам листа з Чорнобильської зони,

      Роз’їхались давно сусiди майже всi.

      I свiтять у селi лиш три вiконця сонні

      Лиш три живих вогнi у мертвiй полосi.

      З криницi воду п’ю, трушу свої ренети.

      Є кури, та яєць вже не несуть чомусь.

      Ой, ноги так болять - це, може, тi рентгени,

      Та в мiсцi iншому я вже не приживусь.

      Пишу я вам листа, синочки та внучата.

      А де адресу взять? - не знаю i сама.

      Схилилася набiк дiдiвська наша хата

      I хоче вас позвать, та голосу нема.

      Невесело однiй - лиш образи на стiнцi

      I вашi фото теж в нерiвному ряду.

     Я з вами говорю, лишившись наодинцi

     Із каганцем сльози, що стишує бiду.

     Пишу я вам листа... Чи вiдiшлю? - не знаю,

     Не знаю, хто б то вам його довезти змiг.

     Я материнський бiль, печаль усього краю

     В молитву заплету за все i за усiх.

     Якщо тривожна вiсть до вас колись прилине,

     То знайте, дiточки, минаючи жалі :

     Мiж дорогих хрестiв, де спить уся родина,

     Знайшла я спокiй свiй у батькiвськiй землi.

Читець 2:

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

Ведучий 1:

Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростенський райони.

Читець 1:

Чим більше води з криниці брати,

То тим вона смачніша.

Завмер журавлик біля хати,

В цеберці — синя тиша.

Журавлик сам біля порога —

Нема кого вітати.

Вдивляється в німу дорогу,

Як вартовий на чатах...

Читець 2:

Воді в криниці вік журитись,

Бо квіти в'януть тихо.

Як журавлю на те дивитись

І не зарадить лиху?

Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

Гуляє в порожніх оселях...

Ще треба й таке пережити —

Безлюдні покинуті села.

Пісня «А ти ходив покинутим селом?»

А ти ходив покинутим селом?

Ти бачив журавля біля криниці?

Стоїть один з поламаним крилом

І вже не дасть напитися водиці.

В село заходять вепри табуном,

Сторожко озираючись навколо,

Визбирують кислиці під вікном,

І знову в хащі. Знову тихо й голо.

В блакитнім небі все хмарки пливуть,

Співає жайвір – ніби все, як досі,

Та люди в цім краю вже не живуть,

На вигоні хлоп’ят не чути босих.

На ганку вуж пригрівся і дріма.

І, Господи, яка скорботна  тиша!

Поштова скринька нудиться німа

Сюди давно уже ніхто не пише.

(Слова написані жителем с. Базар, Олександром Крокуном, музика Миколи Бойченка)

Читець 3:

Було село. Тепер села немає.

Там річка омивала береги

І люди там жили,

Тепер і їх немає —

Роз'їхались по світу хто куди...

0  Господи! За що таке прокляття

На мій народ, на рід мій, на село?

Прости нас, Господи, за сльози наші

І  за молитви недосказані, прости.

.Читець 1.

Дно річки вистеляють блискавки.

Метаються в повітрі ластівки.

Громи стрясають луни-перелуни,

І дощ між небом і землею струни

Сріблясто напинає на вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

 

Куди не глянеш — все мов нереальне.

Стоїть край шляху дерево печальне,

Гудуть дроти високовольтних ліній,

Чорніє човен між розквітлих лілій,

лежить село, неначе на картині,

Біліючи хатами на долині.

 

Читець 2.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи.

І дітям в ній не вчитися ніколи.

 

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає.

Зело і квіти стронцій роз’їдає

і час пересипається пісками

На полі, що шуміло колосками.

 

Читець 3.

А по ночах, трагічне і фатальне,

На землю ллється світло астральне

І фантастичне, сіре мерехтіння

Породжує примарливе видіння

Людей, які від наглої біди

Пішли із цього краю назавжди.

 

Поволі слід за ними заростає,

І дощ свинцевий землю засіває,

І дно ріки встеляють блискавки,

І, розметавши крила, ластівки

Ширяють на чорнобильських вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

М. Луків „Дощ у зоні Чорнобиля"

Ведуча 4: 

Люди назавжди покидали свої домівки. Місце, де вони народилися, виросли, все, що надбали, потрібно було покинути. Та деякі так і не змогли цього зробити і всупереч усьому, залишилися там жити. Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень…

Ведуча 1: Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської біди.

І повисла тиша в хаті -
Немає тут уже жильців.
Уже не буде більше свята,
Бабуся не спече млинців.
Вічність…
Мертві села і живі кладовища.

Читець - вчитель

Ніколи не знала, що плаче так хата,

Що плаче подвір’я, що плаче вікно.

Берізка схилилась і тихо благає:

Не кидай, господарю, рідне село.

Постій, схаменися, вернись в свою хату,

Впади на коліна, і їй поклонись.

Вона тебе, діток твоїх зігрівала,

За що ж ти подяку таку їй приніс?

На кого лишаєш свою рідну хату,

І цвинтар з хрестами і ліс навкруги?

І їдеш страждати і все проклинати,

Мов хтось завинив у жорстокій судьбі?

Покинеш могилку своїх батька й неньки,

І більше до неї ніхто не прийде.

З роками вона заросте, почорніє

І хрестик із неї на землю впаде.

А так, коли б жив ти у батьківськім краю

Тебе б хоронили в твоєму селі.

І діти могилку твою доглядали б

З роками й вони біля тебе б лягли.

Не будеш щасливий в чужому ти краї,

А лиш непотрібний – ніхто там не жде.

Хіба тільки в полі земелька чужая,

Що тіло твоє в своє тіло візьме.

                       Автор   Любов Заєць, с. Любарка Народицького району

Пісня «Іще недавно тут було село»

                                    Вiрш Олександра Камiнського

                                    Музика Миколи Бойченка

 

І. Іще недавно тут жило село,

    Iще недавно тут усе цвiло.

    А тепер як знак бiди

    Гiркий полин росте й дiди.

                      

                       Приспiв

   Ой, трава гiрка, трава — полин,

   Ти навiк мос село покинь.

   Дозволь вернутися менi назад

   У рiдний дiм і мій веселий сад

 

II. У цих краях i птахи не живуть,

     Хоча долають i неблизьку путь.

     Як нелегко iм в чужих краях,

     Та у рiднии вжс закритии шлях.

                  

                          Приспiв.

 

III. Сумує сонце i сумує небо,

      Та людям якось все ж жити треба.

      А пам’ять в дзвони б’є вже 20 лiт,

      Чи зможеш у життi лишити слiд?

 

                    Приспiв

 

Ведучий 2. В екстремальних умовах люди працювали, не рахуючись ні з чим, навіть з власним життям і здоров’ям, в ядерному пеклі. На сьогодні в Україні нараховується 73 тисячі інвалідів-чорнобильців.

Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

Ведучий 1. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні наслідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусію і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 мільйонів чоловік, тобто кожний п'ятий.

Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками: скорочення народжуваності та збільшення смертності населення. У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70 % від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодих людей.

 

Ведучий 2. Сьогодні День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

 

Лунає мелодія Ave Maria, демонструється презентація до мелодії. Входять діти із запаленими свічками, повільно рухаються до сцени .

 

Ведучий 1. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:

1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, інформація про неї довго подавалася в присмерках напівправди.);

2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшли чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);

3-й урок — патріотизму (ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю).

 

Ведучий 2. Урятований світ — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...

Ведуча 1: Чуєте, люди?! Лунає над світом Стогін Чорнобиля дзвоном страшним… В муках страждають дорослі і діти, - Мертвих забути нелегко живим! Бог Наш Великий дав право всім людям – Хрест Свій Святий крізь життя пронести. Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ вберегти.

Читець 1.

 Б’ють тривожно Чорнобильські дзвони.
Вони нагадують нам про страшнее лихо.
Хай не повториться це ніколи.
Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом.
Нехай пахнуть трави співають пташки
Нехай повертаються журавлі до рідної землі.
Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця миром і спокоєм.

(Знову звучать дзвони)

Читець 2.

Гріх перед Богом спокутувать будуть
Ті, хто порушив закони святі,-
Дзвони Чорнобиля стогоном будуть,
Щоб не було чорних днів у житті!
Стогін Чорнобиля спогадом – болем
Не затихатиме в наших серцях, -
Пам’ять про жертви не згасне ніколи!
Їй пломеніти в прийдешніх віках!
Боже великий, навічно єдиний,
В пісні – молитві до тебе іду:
Влий дух Святий, хай біль душі покине,
Хай спопелить Твоя Воля біду.

Читець 3.

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!
Нам і Хмельницьких АЕС не потрібно, ні Кримських.
Може ще мало калік на руках материнських?
То ж за яку наші діти страждають ідею?
Думайте, люди ! Думайте серцем й душею!
Хай не лінуються звивини нашого мозку!
Наше життя як краплини гарячого воску,
Тихо стікає в роззявлену чорну пащеку.
Сонце розбрату дійшло до свого апогею.
Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

Пісня «Калинові острови»

Коли навесні прилітають лелеки,

 Минулого чую живі голоси.

 І доля чиясь наче зірка далека

 Над обрієм сходить з води і роси.

 Ой то не зоря, то вродлива дівчина,

 Про Січ Запорізьку складає пісні,

 Ой, тож не дівчина, то вся Україна

 В піснях Чураївни явилась мені.

 

 Приспів:

 І тихим островом калиновим,

 Згадалось батьківське село,

 І ті домівки, що ми кинули,

 Бо нас у інший світ вело.

 О, земле батьківська калинова,

 Ти за розлуку нас прости.

 Тебе Вкраїно ми не кинемо,

 Пливи у вічності світи.

 

 Тепер як буваю в далекому краї,

 Куди б мене доля в житті не вела,

 Кали у снах мене часто благає,

 Щоб рідного я не забула села.

 Щоб ми не забули, якого ми роду.

 У кожного з нас є Вітчизна мала.

 Вона нам дарує і долю, і вроду,

 Беремо наснагу з її джерела.

 

 Приспів

 

Читець 1.

О Боже Великий, Всесильний наш Боже!

Дай певність на радість,

умнож наші сили,

Аби підняли ми обпалені крила,

Щоб швидше минувся час лиха й випроби,

Щоб змився дощами пекельний Чорнобиль...

 

Дитина:

Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташину, і звірину, й людину.

Усім хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров’я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім’я, а в імені – любов

Передавалися від роду і до роду.

Звучить пісня „Боже, Україну збережи".