Виховний захід на тему "А над світом вишивка цвіте"

Виховний захід: «А над світом вишивка цвіте»

Звучить мелодія

Вчитель

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне, -

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне!

 

Ведучі стоять по боках, звучить пісня « На добро»

І ведучий

Від щирого серця до себе у гості запрошуємо

З нами порадіти, дещо пригадати в цей нелегкий час.

В нашу світлицю завітаємо з вами ми разом,

Що нас зустрічає маминим теплом.

 

ІІ ведучий

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,

Зустрічаємо із хлібом, любов’ю та миром!

Коровай на столі – то у хаті достаток ведеться,

Коровай на столі – то й родині щасливо живеться.

Дорогі наші гості!

У дарунок в день урочистий

Ви прийміть цей променистий,

Золотий, як небокрай,

Наш добрий, щедрий коровай.

(Вручення короваю, звучить мелодія про коровай)

І ведучий

У нас сьогодні наче вечорниці, милують око диво-рушники, дівочий спів лунає у світлиці, як добре, що є звичаї такі.

 

ІІ ведучий. Добре збиратися разом, співати про Україну-неньку, розмовляти. Дізнатися більше про традиції, обряди, культуру та історію – ми завжди раді. А як же не згадати пісню: сумну й веселу, радісну й тужну. Вона то у блакить зрина небесну, то серце крає від жалю.

Хай ллється пісня у моєму краї,

Хай рушниками вкриється земля,

А світла радість всюди процвітає,

І на добро усіх нас окриля.

Нехай живуть традиції чудові,

Що в Україні нашій збереглись.

І щирість та любов живе у мові,

І пісня ллється, як давно колись.

Пісня «У моєму краї»  (співають дівчатка)

 

І ведучий. Одному з українських символів – вишивці – присвячене свято. Щиро запрошуємо вас полинути у прекрасний світ народної вишивки, ознайомитись з історією цього виду мистецтва, основними видами вишитих виробів, їхнім призначенням.                       

Сценка.

Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики. Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

• Хто ти? І чому така сумна?
• Я – Українка, а сумна, бо стогне моя земля…
• Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

     - Зачекай. Є у мене неоціненний дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.

Прийняла з вдячністю дівчинка Божий дар, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву вишивки.

 

І ведучий. Вишивка виникла давно. Мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо через недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.      (слайд 4-7)

 

ІІ ведучий. Однак знаємо, що українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Елементи символіки сучасних українських узорів перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен. Історик Геродот писав, що вишивкою був прикрашений одяг скіфських племен. У Черкаській області було знайдено срібні пляшечки з фігурками чоловіків, одягнених у вишиті сорочки, датовані шостим століттям до нашої ери. (слайд 8-10)

 

І ведучий. Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивала золотом і сріблом. XVI-XVII століття – епоха українського Відродження, найбільший розквіт вишивки. Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. (слайд 11-15)

 

ІІ ведучий.  Майже кожна область, кожний район, часто і окремі села, від матері та дочки передавали свої узори. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. (слайд16-23)

 

І ведучий. Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними і чорними нитками. Вишиванням займались кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвідках, довгими осінньо-зимовими вечорами. (слайд24-30)

Якщо людина хоче вишивати

Якщо людина хоче вишивати,

Знайдеться в неї голка, нитка,час…

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Якщо людина хоче вишивати,

Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І вишиє на квіточці роса,

І створить диво, первозданну казку,

Їй усміхнеться сонечко у вікні,

Бо відіб’ється і любов, і ласка

У хрестиках на білім полотні.

Пісня

Рушники, рушники…

Тут червоне із чорним

Так магічно сплелось,

Що нагадує віхи життя.

І здається, він крилами зараз пригорне

І належить тобі те зболіле, святе каяття.

 

ІІ ведучий. Український рушник…Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і вишиті рушники. А тому в Україні немає жодної оселі, де б не полум’яніли рушники

Пісня «Рушничок»

 

І ведучий. А чи знаєте ви, скільки народних приказок і прислів’їв є про український рушник?

 

ІІ ведучий. Та не тільки прислів’я і приказки є про вишиванки і рушники, а і заспівки, частівки, переспівки.

Моя мама тай для мене

Вишила сорочку,

Я оділа і пішла

Гуляти в садочку.

 

А у нашому селі

Дуже веселенько,

Бо дівчата вишивають,

А музики грають.

 

Подивіться ви на мене,

Я сорочку маю,

Вишивала лиш не я,

Рідна матінка моя.

 

Тож дівчата вишивайте,

Марно часу ви не гайте,

Щоб сорочку гарну мати,

Всіх на світі дивувати.

 

ІІ ведучий. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина вишивала чимало рушників. Сватам, щоб зв’язати в церкві руки молодим. Рушники, на які клали весільні калачі. Висіли рушники і над голова молодих.

 

І ведучий. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Перев’язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах. Їх не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди. Також і в останню путь готували рушники.

 

ІІ ведучий.

Ми всі в життя йдемо від хати,

Лиш скрипне тесаний поріг,

І нам рушник дарує мати

На щастя суджених доріг…

Бо знає мати, що вітрила

Не всіх у задуми несуть.

Тому рушник, неначе крила

Дає вона в далеку путь.

Крізь довгі роки бачу луки,

Стареньку матір за селом,

І вишитий рушник у руки

Беру, вклоняючись чолом.

Танець «Тільки у нас на Україні»

(Під музику на сцену виходять діти з вишитими рушниками)

 

1 учень.

Моя бабуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає

І дивні птахи щебечуть там.

Навік з’єднались чорне і червоне –

Мого краю гордість і краса.

Душа народу – малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

2 учень.

Рушник обгортає коровай на столі,

Закликає гостей до оселі, випромінює щедрість землі.

Він простелений тим, в кого серце не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ світиться вічно в нашій хаті на мир, на добро.

3 учень.

Перше дихання немовляти

На сніжно-білому полотні.

Блакитним шовком вишиває мати,

Мов першу стежку у житті.

4 учень.

На покуті – мальовані боги,

Або портрет безсмертного Тараса,

І рушники крилаті навкруги –

Очей утіха і життя окраса!

 

Як лебеді, пливіть через роки

В грядуще, - невмирущі рушники.

І ведучий. На щастя-доля давала мати рушник синові. Тому й не вмирає пісня про рушник.                                                     

 Пісня «Рушничок»

 

ІІ ведучий. Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили , що вона захищає людину не лише від негоди , а й від ворожих сил. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої в людині магічної сили і водночас – це оберіг. Вважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана у нашому вбранні?

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це метецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

Кольори сплелися в ній в узори й квіти,

Щоб були щасливі і сміялись діти.

А веселі люди від краси раділи

І самі, звичайно, вишивати вміли

Червону калину, зелені листочки,

Щоб були щасливі доні і синочки.

Рідні вишиванки їх оберігали,

Від біди в дорозі діток захищали.

Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?

У вишиванці завжди модно і красиво…

 

Узор вручну, широка планка,

Легенький запах ковели

Моя сорочка вишиванка,

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори,

По лівій, правій стороні.

Червоно-чорні всі узори

Мережив ряд на полотні.

 

І ведучий. Ромби, хрестики, кружельця – все те було прагненням людини славити добро, уникнути лиха. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний, гармонійно сусідять один з одним. Люди відображали у вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов’ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороб.

Я встану рано – вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу у світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе…

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала

Сердечко гріє, душу веселить

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

Сценка про магічну силу вишитої сорочки

 

Ведучий.

У простій сільській родині

Мати сльози утирала.

Бо двох своїх синів

На війну проводжала.

На війну…не могла й слова сказати.

Бо вони мали Батьківщину захищати.

Єдину надію віддати мати мала,

Вона сиділа і сльози утирала (сидить мати і плаче, а біля неї два сини).

Мати

Сини мої, моя надія,

Моя опора у житті,

На що лишаєте мене?

Що тепер робить мені?

Бо хто тепер мені поможе?

Хто поле зоре, хто воду принесе?

Я ж без вас, мої любі не зможу.

Без вас, мої соколи, не так вже буде.

Ведучий

Ще довго плакала старенька

І гладила своїх синів.

Та в дорогу вже пора,

І вона сказала пару слів.

Син (слухняний)

Матусю рідна, ти у нас одна,

Ти змалечку нас сповивала,

Та є ще мати, матінка земля

По якій ми бігали, яка нас колихала.

То Україна, мамо, друга мати,

І ми йдемо її всі захищати.

Мати

В дорогу вас благословляю,

Моя надія і любов,

І в цю сорочку вас вдягаю,

Вона зігріє вас теплом.

Коли вам сумно, ви згадайте,

Що вас чекає стара мати.

І, мої рідні, повертайтесь,

Я вас благаю, повертайтесь (сини йдуть, звучить пісня «Сину, ангел мій»)

Ведучий

Пішли сини в дорогу в матусиній сорочці

Яка з любов’ю вишивала їм,

Та посоромився один, в сорочці хлопцям показатись

І він зняв її, і не хотів вдягатись.

Оту сорочку, що мати вишивала

В яку любов свою, частинку вклала

Він зняв і кинув десь під тин.

Не знав, що був без захисту, дурненький син.

Пройшли вже дні, один, і другий, там вже й третій

І місяць, і навіть рік,

А вона сиділа і все чекала,

Що сталося горе, серцем відчувала.

Вже не повернеться той син невірний, що матусин оберіг вдягати не хотів,

То не сорочка, а оберіг, який матусиними молитвами горів

І мав їх щиро оберігати (повертається один син, обіймаю маму)

Та якби ж знала про це мати,

Що ворожа куля сина підкосила,

Невірного, що сорочку не носив,

Тепер лежить в сирій землі й застиг (сумна мелодія «Мамо, не плач»)

Син: (син розказує вірш і звучить легенька мелодія)

Дивлюсь на вишиту сорочку,

Що мати вишивала,

Червоні й чорні нитки

Вона на полотно поклала,

Два кольори в нім, два кольори

Лягли обидва рівно й ніжно,

Переплелись у них і радість, і журба,

І у віках пролита кров барвиста

Ці кольори нагадують завжди

Важкі догори нашого народу,

Як боронили волю на землі

І здобували ми свою свободу.

Переплелись навіки в радості й журбі

Два кольори мого народу.

На сорочці – все мамине життя,

Її надії, сумніви, тривоги,

На полотні у кольорах ниток

Нам заповіт на довгі, довгі роки.

 

А українська вишиванка – диво

У ній народу код, його душі.

У кожному в ній зручно і красиво,

Вдягнути ж вишиванку поспіши.

І гордо йди у ній по цілім світі,

Та мовою своєю розмовляй!

І хай сміється сонечко в зеніті –

Ти рідного свого не забувай!

Бо в ньому все – ліс, гори і долина,

І річечка, й маленьке джерельце,

Твій рідний край, чарівна Україна

І мати, й батько – пам’ятай про це!

І хліб а вишиванім рушникові,

І пісня, що до серця пролягла,

І краєвиди навкруги чудові,

І стежка, що у Всесвіт повела.

Вдягни свою чудову вишиванку,

Відчуй в ній ласку і душі тепло,

І чистий ранок в ніжному серпанку,

І те, як добре з мамою було.

 

Сорочка-вишиванка! Модно й гарно!

Всі різні, двох однакох нема.

Як і людей знайти подібних марно,

Однакових нема, усе дарма.

Робота кожна індивідуальна,

Узор чи колір треба замінить.

Для сина він тепер уже сакральний,

Це оберіг, що завжди захистить.

Вкладає мати душу в вишиванку

І вся любов у хрестиках живе.

Буває, що й не ляже до світанку,

А за вікном он Місяць вже пливе.

І заглядає в хату, заглядає…

Свій промінець, мов ниточку, дає.

А мати і часу не помічає.

Все вишиває й думає своє.

 

Я вишию сорочку кольорову

По білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я – українець! Дуже гордий з цього

Несу у світ традиції свої

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса…

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Я – українець з щедрою душею

На вишитому рушникові хліб несу

Горжуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню,

Й правдиве слово – думу Кобзаря,

То ж вишиванку я до серця тисну

І вірю, що зійде моя зоря.

 

Ведуча

Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.

Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

 

Нехай слова й пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов!

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

На вишиванках осявають путь.

Пісня

 

А на прощання хочеться сказати:

Шануймо, друзі, рушники

Квітчаймо ними свою хату,

То обереги від біди.

 

Хай здоров’я ніколи не зраджує вас!

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні і милі.

Щоб вам радість, і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником!

Сьогодні на нашому святі зібрані найкращі рушники, вишиванки, що збереглись у господинь нашого села. Але це лише невелика їх частина. Якби всі односельці поприносили своє рукоділля, то гадаю, що не вистачило б місця на цих столах. Розповіли ми вам сьогодні багато, але не все. Бо неможливо збагнути до кінця душу народу, її багатство. А за увагу Вам спасибі і низький уклін!

 

Хай щастить Вам, люди добрі!

Хай пісня летить за обрій,

Щира дружба стане на рушник.

 

А над світом українська вишивка цвіте!

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт траві і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладемо в рядки,

Посплітались, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної веселої,

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом,

Українська вишивка цвіте!!!

Пісня