Виховний захід на тему "Амосов Микола Михайлович"

Амосов Микола Михайлович – народився 6 грудня 1913, с. Ольхово (сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой України.

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій.

Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

 

“У житті є два міцних якоря — робота і діти. Усі інші негаразди можна перенести.”

Життя — постійна зміна структури і функції в часі.”

“Роки йдуть, а їм не віриш. Оцінки змінюються, і старому здається, що він думає, як молодий.”

 

 

 

Микола Михайлович широко відомий як письменник.

Його повісті «Думки та серце»

 

 

«Записки з майбутнього»

 «ППГ-2266»

«Книга про щастя та нещастя»

неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6—9-го скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім'я академіка Миколи Михайловича Амосова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці».

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там само — в механічному технікумі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року поступив в Архангельський медичний інститут^[ru], який закінчив з відзнакою у 1939 році. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Другої світової війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 р. М. Амосов створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. В 1958 р. починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 рік — уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Амосов, в 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом.

З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:

1.                           Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
2.                           Механізми розуму і штучний інтелект.
3.                           Психологія і моделі особистості.
4.                           Соціологія і моделі суспільства.
5.                           Глобальні проблеми людства.

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії Медичних Наук СРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.

 

 

 

 

 

 

Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

 

12 грудня 2002 року помер від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.

У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення.

Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні^[5].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989).

 

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом.

Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

 

 

 

 

 

 

 

M. Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій^[6][7].

•                               1964 — «Мысли и сердце»
•                               1965 — «Записки из будущего»
•                               1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
•                               1977 — «Раздумья о здоровье»
•                               1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
•                               1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
•                               1996 — «Преодоление старости»
•                               1997 — «Моя система здоровья»
•                               1998 — «Голоса времен»
•                               2000 — «Размышления»
•                               2002 — «Энциклопедия Амосова»
•                               2003 — «Мое мировоззрение»

 

Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд країни у ХХ столітті.

У 2003 році:

•                               на честь Амосова була перейменована одна з вулиць Києва;
•                               Національною Академією наук України засновані:

 

•                                                       Премія НАН України імені Амосова Миколи Михайловича, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології;

 

•                                                       Премія НАН України імені Амосова Миколи Михайловича, яка вручається Відділенням інформатики НАН України за видатні роботи в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту та розробки нових інформаційних технологій

•                               в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971–2002 роках жив і працював вчений, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Г. Я. Хусід)^[8].

На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова^[9].  

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження^[10]. 

 

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зиґмундом Фрейдом, Володимиром Бехтєрєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 

Реверс срібної монети 5 гривень,
Національний банк України, 2013

 

 

26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».^[11]

6 грудня 2013 року у день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова, у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга.

 

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»^[14].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013^[15].

У 2015 році на честь Миколи Амосова^[16] перейменували одну з вулиць у Броварах.^[17]

У м. Вінниця 28 грудня 2015 року перейменовано вул. Медведєва на вул. Миколи Амосова (цікавий факт, що парадний вхід до Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова — вулиця Пирогова 56, а в'їзд до двору університету — з вулиці Амосова).

У м. Харків 2 лютого 2016 року вул. Корчагінців перейменовано на вул. Амосова

У м. Костопіль 17 листопада 2016 року вул. Лобача перейменовано на вул. Миколи Амосова.