Виховний захід на тему: "Андріївські вечорниці" / 8 клас

12.12.2018.

8 – Є клас

Чабанюк Тетяна Перівна

Про захід «Андріївські вечорниці»

Виховний захід спрямований на виховання любові до своєї Батьківщини та піднесення патріотичного духу серед підлітків.

Під час виховного заходу учні розкривають самобутність української культури та вивчають традиції й обряди українського народу.

Учні усвідомлюють необхідність збереження та подальший розвиток культурних надбань українського народу.

При проведенні свята спрямовується увага на патріотичне виховання, розширюється кругозір і обізнаність учнів про рідну країну.

Мета: Познайомити учнів з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й кусання калити; виховувати в учнів повагу та любов до традицій рідного народу; виховувати інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти народні звичаї та обряди: Розвивати творчі акторські здібності учнів.

Задачі:

• підняття престижу української культури;
• формування цікавості до вивчення народних традицій, допомога школярам краще зрозуміти значення кожного свята та подарувати віру в різдвяну казку;
• орієнтація дітей на пріоритет духовно-моральних цінностей в
• системі ціннісної орієнтації дітей;
• сприяння розвитку та реалізації творчих, інтелектуальних та духовних інтересів кожної дитини через залучення до вивчення народних традицій;
• вироблення в учнів комунікативних компетенцій ;
• зміцнення та стабілізація міжособистісних, міжстатевих стосунків шляхом сумісної творчої діяльності.

План роботи

Хід роботи

1. ВСТУПНЕ СЛОВО ПРО ЦИКЛ ЗИМОВИХ СВЯТ

Вчитель. Добрий вечір, шановна родино, любі друзі, дорогі гості! Щиро вітаємо вас на нашому святі. Є в нашого народу чудові традиції – колядування і вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи все найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є в народі: його пісню, мову, етнографію, історію. Хай сьогоднішня година відкриє перед вами, друзі, розум, мудрість, щедрість, гумор нашого талановитого народу. Запрошуємо на наші вечорниці!

В народі говорять: "Зима прийшла і празничків привела". І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов'язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.

4 грудня - Введення, або "Третя Пречиста"

7 грудня - "Катерини"

13 грудня - Ворожіння та вечорниці на Андрія

14 грудня - "Наума"

17 грудня - "Варвари"

18 грудня - "Сави"

19 грудня - День святого Миколая

22 грудня - День святої Анни

25 грудня - "Спиридона Сонцеворота"

1 січня - Новий рік

2 січня - День святого Гната

6 січня - Святий вечір (Навечір'я Різдва Христового)

7 січня - Різдво Христове

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василя

18 січня - "Голодна кутя" або Другий Свят-вечір

19 січня - Водохреща або Йордан

20 січня - Івана Хрестителя

21 січня - Різдвяний день

21 січня (2013) - Святий понеділок

29 січня - Петра Вериги

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір'я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗИМОВИХ СВЯТ

Ведучий 1. Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Люди готуються до Різдвяних свят…

Ведучий 2. Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою – «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.

Ведучий 1. Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді – розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.

Ведучий 2. Починається все це з свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня). Це свято в народі називається Введенням. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік.

Ведучий 1. Наступним святом є День великомучениці Катерини (7 грудня), чи, як звичайно в народі це свято називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили, щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свят, сьомого грудня, дівчата ворожать і закликають долю.

Ведучий 2. Свято День св.Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди в день цього святого мають стародавній , дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калети». З усього циклу осінніх традиційних свят день Андрія Первозванного – найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією.

Ведучий 1. На другий день Андрія Первозванного, 14-го грудня, святкували колись пророка Наума. В ці дні вовки починали бігати зграями.

Ведучий 2. 17-го грудня – день Варвари Великомучениці. «Варвари» - день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».

Ведучий 1. Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла».
Ведучий 2. Потім були свято Миколая, Святвечір, Коляда, Щедрий вечір,Новий рік або свято Василя, «Голодна кутя» або другий Святвечір, Водохреща, і останнє свято зимового циклу Івана Христителя.

3. АНДРІЇВСЬКА НІЧ

Вчитель. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.

Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, тобото 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку... Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться.

4. ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

Хлопець. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує».

Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються;

ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, «очі» й «рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють);

знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб батьки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються;

навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч…

А що це ви дівчата не гадаєте, невже нас соромитесь?

5. ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ НА АНДРІЯ

Дівчина 1. Щасливий вареник

Чого це ми маєм вас соромитись? Ми зараз і вам погадаємо! Зараз ми дамо вам тарілку з варениками. У кого із якою начинкою попадеться, того чекає така доля:

вареня - велике палке кохання;

борошно - велика мука;

копійка - цілий рік будуть гроші;

мак - сльози;

перець - твоя половинка буде сварливою;

без начинки - рік буде неприбутковим і сумним.

Дівчина 2. Чотири тарілки

А ще брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку" вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень - скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

Дівчина 3. Чобіт

Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.

Дівчина 4. Біля плоту

Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець". Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували... Вірили - не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.

Дівчина 5. Імена хлопці на аркушах паперу

На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали".

Дівчина 6. По дровах

Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

Дівчина 7. Дзеркальце

Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити:

Я тебе, дзеркало, питаю,

З ким я свою долю злучити маю?

З'єднати з Іванком прошу,

Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

Святий Андрію, допоможи,

Судженого мого покажи!

Ворожу на свій вінок,

Прошу захисту від зірок!

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, - бо це означало, що її доля ще десь блукає.

Дівчина 8. Кладка через річку

Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:

О дай же, Боже, молодій мені,

Щоб приснився мій суджений вві сні.

І Тебе, Святий Андрію,

Я прошу, як умію:

Святий Андрію, допоможи,

Мене сьогодні не залиши!

Ой ти, місточок, та не хилися,

А ти, Іванку, мені приснися.

Перейди річку - биструю воду,

Й веди до шлюбу мене, молоду.

Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

Дівчина 9. Професія судженого

Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

Дівчина 10. Оклик перехожих.

Цей спосіб ворожіння простий і легко застосовний в міських умовах. Виходите опівночі на вулицю і питаєте ім'я у першого стрічного. Саме так зватимуть вашого судженого, точно так він буде красивий і багатий. Отже, окликайте людей в іномарках (а раптом та зупиняться!). За старих часів існував такий звичай: виходячи окликати перехожих, дівчата клали на голову свіжоспечений млинець. Накиньте млинець на голову - зупиниться навіть "Швидка допомога".

Дівчина 11. Кільце, шматок хліба, щітка і тютюн.

Покласти всі предмети в різні ємності. Покликати дівчину, яка на себе ворожить, зав'язати їй очі і запропонувати хай вона вибере. Хліб - до багатства, кільце - жених буде чепурун, щітка - проста людина, тютюн - чоловік попадеться, що палить.

Дівчина 12. На чотири речі.

В кімнаті дівчата розкладають чотири речі в один – хліб, другий – гроші, третій – стакан, четвертий – дзеркало. Яку річ вибере закритими очами ввійшовши в кімнату дівчина – такий буде її суджений. Хліб – роботяга, стакан – пияк, гроші – багач, дзеркало – гуляка.

6. КУСАННЯ КАЛИТИ

Ведучий 1. Ця весела гра є основною на Андріївський вечір.

Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до наймолодшого дівчати.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.

Ведучий 2. Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

Калита́ — це обрядовий корж, що готується на свято Андрія. За допомогою червоного дівочого пояса або стрічки калиту підвішували до сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита підіймалася вгору:

«У небо, наша калита, у небо,
А ти, сонечко, підіймись
Та нас подивись.
Ми калиту чіпляємо.
На місяць поглядаємо,
Свою долю-радість закликаємо…»

За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть писарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «витанцювати» коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під'їжджав до калити. При цьому між паном Калитинським і паном Коцюбинським (так величали парубка на коцюбі верхи) відбувалася розмова:

— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по зубах писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні,
Я на білому коні

Відповіді пана Коцюбинського на запитання Калитинського могли бути інші, наприклад: «Їду, їду на коні, в червоному жупані, до вашої хати калиту кусати».

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею.

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах.

7. РІЗДВЯНИЙ ОНЛАЙН-КОНКУРС «ЗИМОВІ СВЯТА В ТРАДИЦІЯХ НАШОГО НАРОДУ»

Вчитель. ПРО КОНКУРС

Конкурс для тих, хто щороку з нетерпінням чекає зимової казки, яку приносять традиційні свята. Учні 1–11 класів зможуть дізнатися багато нового про українські зимові традиції.

Щоб отримати нагороди, учасникам потрібно знати, хто такий Святий Миколай, як українці відзначають Новий рік, Різдво та Водохрещу, якими обрядами супроводжуються ці святкування, які ще свята ми зустрічаємо взимку

Ми підтримуємо бажання кожного учня досліджувати народні звичаї та традиції. Тому, незалежно від результатів конкурсу, кожен учасник отримає сертифікат про участь. Переможці будуть нагороджені дипломами І, ІІ та ІІІ ступенів.

Диплом І ступеня:

• 1.Головченко Юлія

Диплом ІІ ступеня:

• 1.Кузняр Софія
• 2.Кахно Анна
• 3.Гребінчик Денис

Диплом ІІІ ступеня:

• 1.Деденщук Уляна
• 2.Сніцар Владислав

Сертифікати:

• 1.Тютюр Марина
• 2.Бевза Євгеній
• 3.Долгіх Андрій
• 4.Мартинова Марина
• 5.Фалалєєв Владислав

Всього: 11 учнів

8. ПІДСУМОК

Вчитель. От поволі затихають наші вечорниці

Не забудьте ви дорогу у наші світлиці
Хай любов і щире слово
Душу вам зігріє.
Пам'ятайте, вечорниці в ніч на Андрія.

Ведуча 1. Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що ото діти наші повертаються до минулого.

Ведуча 2. Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам'яті!

Вчитель. А ще заповідаю вам берегти народні традиції, бо саме на цих засадах формується культура нашого народу. І чим більше пульсуватиме незамулених джерел народної пам'яті, тим повноводнішим буде річище духовності...