Виховний захід на тему: "Денис Січинський - видатний син української землі"

Виховний захід на тему: " Денис Січинський - видатний син української    землі”

У процесі підготовки та проведенні бесіди доцільно залучати учнів до активної співпраці. Після закінчення бесіди провести обговорення. Основні запитання:

1.Які почуття викликало в тебе знайомство з життям і творчістю 

   композитора?

2. Які риси характеру тебе найбільше в ньому привабили? Чому?

3. Який твір Дениса Січинського тобі найбільше сподобався?  Чому?

4. Чого навчила тебе прослухана музика?

                                                    Хід бесіди:

Звучить пісня «Чом, чом, чом, земле моя».

Учитель: Діти, всі ви, напевне, не раз чули цю пісню. Вона відома не тільки в Україні, але й далеко за її межами. А як ви думаєте — хто її  автор?

Учні: Народ. Це українська народна пісня.

Учитель: Немає нічого дивного, що ви назвали пісню «Чом, чом, чом, земле моя» народною. Багато пісень здобували велику популярність і ставали народними. Це найбільший вияв визнання творчості композитора. Така доля і пісні «Чом, чом, земле моя».

                                                                  [Фотоілюстрація]

Під впливом народної пісні «Чом, чом, чом, дівчино» вчителька, поетеса Костянтина Малицька написала вірш «Чом, чом, земле моя». Приблизно в 1904 році, перебуваючи на Буковині, Денис Січинський поклав цей вірш на музику. Сповнена ніжності, любові, піднесення, глибокого почуття патріотизму, відданості рідній землі, пісня згодом переросла в народну і продовжує й сьогодні будити високі почуття в душі кожного українця незалежно від того, де він проживає. Отож, сьогодні ми познайомимося з

життям і творчістю відомого західноукраїнського композитора, піаніста, педагога, диригента — Дениса Володимировича Січинського.

                                                    [Портрет композитора]

Денис Січинський народився в 1865 році в селі Клювинці на Тернопільщині, в сім'ї вчителя. [Фото с.Клювинці]

Музичну освіту здобув у Тернополі.

Навчався у Бережанській гімназії, яка була на той час однією з найславетніших освітніх установ на Західній Україні.

 В Бережанській гімназії навчались у різні роки Маркіян Шашкевич — натхненний діяч національного відродження, брати Богдан та Левко Лепкі та багато інших.

У 1888 році Д.Січинський вступає на юридичний факультет університету, але через рік залишає його і вступає до Львівської консерваторії. Знехтувавши кар'єрою службовця, Денис Січинський став першим професійним компози-тором, який насмілився «жити з музики».

Національний гніт з боку німців та поляків, нестатки, що переслідували композитора все життя, а з іншої сторони — велика любов до рідної землі, до свого народу, відбилися на його музиці.

Звучить хор «Минули літа молодії» на сл. Т.Шевченка.

Учитель: «І нічогісінько не жди...», — однак Денис Січинський не скорюється, а живе, сподівається, творить. З іменем Д.Січинського пов'язано заснування першої в Галичині музичної школи та музичної бібліотеки у Станіславі, початковий фонд якої складався виключно з дарів самого композитора. Ярослав Ярославенко — композитор, музичний діяч, друг Дениса Січинського  згадує:

Перший ведучий (Я.Ярославенко): Приїхавши до Станіславова, зайшов до товариства «Бесіда». У кімнаті було фортепіано, і я, не задумуючись, почав грати на ньому пісню Дениса Січинського. Нараз відчинилися двері й до мене підходить якийсь низького зросту, бідно одягнутий, немолодий уже чоловік і промовляє: «Ви щось граєте моє, бо я композитор Денис Січинський». Я дуже зрадів, що так легко відшукав композитора.

Учитель: У 1892 році Львівське товариство «Боян» оголосило конкурс на кращий хоровий твір. Кантата Д.Січинського «Дніпро реве» одержала першу премію (звучить уривок з кантати).

Другий ведучий: Коломия зустріла композитора прихильно: далекими карпатськими краєвидами, не засміченою мовою, народними піснями, в яких вчувався відгомін козацьких дум. А щодо роботи...

Тоді шаленіла не лише в Коломиї, а й по всій Галичині холера. Доведений до відчаю безробіттям, Денис Січинський погодився на «холерного санітара». Ходив по домах, де вибухала епідемія, дезинфікував їх, звозив хворих до шпиталю.

Чи можна було в таких умовах творити? Виявляється, можна.

Високий урядник магістрату запросив Дениса Січинського за досить пристойну винагороду навчати єдину доньку музики. Грати на розкішному «Безендорфі» було справжньою насолодою. Д.Січинський на кожний урок приходив з новим твором.

Як легко тоді писалося! У санітарній, критій брезентом халабуді, якою вдень возив хворих, а вночі — при світлі лоєвої свічки, програючи на цитрі, творив оті незвичайні пісні без слів.

 Пізніше ніколи вже не творитиме Д.Січинський так легко. Бо забагато перехворів, бо знає, що нічого доброго вже від свого життя не діждеться. Звучить хор «Непереглядною юрбою» на сл. І. Франка.

Третій ведучий (Д.Січинський): То було 30 вересня 1905 року. Станіслав нагадував розтривожений мурашник, бо мала виступати у складі артистів театру «Руська бесіда» сама Марія Заньковецька! Після вистави я запросив Миколу Садовського та Марію Заньковецьку на вечерю до ресторану.

За сусіднім столом кілька перевдягнених гімназистів, поглядаючи на великих гостей, стиха зачали пісню про чаєчку, що вивела чаєняток при битій дорозі.

Звідки ці хлопці знають козацьку пісню? - запитав вкрай здивований М.Садовський.

Я посміхнувся: Це мої хористи. Гімназійний статут не дозволяє їм відвідувати подібні заклади, ось вони й перевдяглися, щоб побачити зблизька М.Садовського й М.Заньковецьку та привітати їх піснею.

Голосніше, лЕгіні! — гукаю до хлопців.

Очевидно, щоб зробити приємне мені чи Бог їх знає чому, хлопці візьми та й заспівай:

            Мій краю коханий, моя Україно,

            Бездольная нене, ти рідна моя...

            Скажи, коли тобі, коли твоїм дітям заблисне, засяє свободи зоря?

            Скажи, коли врешті твій люд безталанний залізнії пута розломить, порве.

             Коли і для нього день волі настане?...

             «Єднайтесь, синове, одна нам дорога.

             Всі дружно ставайте у збройні ряди,

             В дужанні за волю вас жде перемога.

             Де прапор наш має, спішіть всі туди!»

Дякую, діти, дякую, — шепотів я розчулено, то вдягаючи, то знімаючи окуляри.

Лицарі! Козаки! — вигукував М.Садовський.  - Се, як я розумію, ваша пісня, пане Січинський?

Та ніби так, — не знав куди подіти очі, руки.

—З такою піснею тільки панські фільварки палити, — тихо мовила Заньковецька.

Се — «Марсельєза», істинна українська «Марсельєза». Спасибі Вам, маестро!

—Господи, — шепочу, розтираючи серце, що давно вже віщує приступ, — дай мені сили змиритися з тим, що не можу змінити. Дай мені мужність боротися з тим, що я можу змінити. Дай мені мудрість відрізнити одне від другого.

Учитель: Жоден із творів Д.Січинського не виражає такої глибокої любові до Батьківщини — любові активної, бойової. Ніде композитор так яскраво і різко не виражає свій протест проти існуючого ладу. Це не просто жаль за минулим, плач над долею рідної землі — це заклик єднання до визвольної боротьби за волю України.

Через нестатки, важке матеріальне становище Д.Січинський іноді, навіть не мав даху над головою, тому часто ночував у парку на лаві, вже бувши невиліковно хворим. Про це ми дізнаємось із листів самого композитора до свого друга Ярослава Ярославенка.

Третій ведучий (Д.Січинський): Будучи тяжко і безнадійно хворим, бажав я в останній раз бачитися з тобою, бо добре знаєш, що я, крім тебе, нікого вже більше на світі не маю, — тож хотів про дещо поговорити. А далі, — я говорю це твердо і поважно, тому що дні мої почислені, — бажав я впорядкувати моєї артистичної натури інтереси.....

Цілую сердечно. Твій Денис Січинський.

Звучить «Пісне моя» на сл. І.Франка.

Учитель: Стурбованість тяжким життям народу зумовили і вибір поетичних текстів Денисом Січинським. Це здебільшого поезії Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка.

Учитель: Наприкінці життя прийшло до Дениса Січинського кохання в образі Лесі Галич, його учениці, доньки адвоката із Бережан. Однак, через соціальну нерівність, розбіжність у віці, смертельну недугу самого композитора цьому коханню не судилося розквітнути.

Звучить романс «Як почуєш вночі» на сл. І.Франка.

Учитель: Для покращення свого матеріального становища Д.Січинський згодився написати для священика із села Лапщин (недалеко від Бережан) Л.Джулинського оперу «Роксолана» , яка вперше була поставлена в Коломиї вже по смерті композитора.

Перший ведучий (Я.Ярославенко): Коли я працював у Дрогобичі, то десь саме тоді Дениса Січинського заангажував священник Джулинський для написання опери «Роксолана». Але здоров'я композитора, і так підірване, гіршало, й він тяжко захворів. Оперу, щоправда, писав, але й мусив лікуватися.

Січинський приїхав до мене у Дрогобич, щоб попрощатися навіки. Незабаром Денис Січинський помер у Станіславі. Мене було повідомлено телеграмою.

                             [Пам'ятник на могилі Д. Січинського м.Івано-Франківськ]

Учитель: Спадщина Дениса Січинського досить велика: дві кантати — «Лічу в неволі» на сл. Т.Шевченка та «Дніпро реве» на сл. В.Чайченка; хори на сл. Т.Шевченка та І.Франка; романси на сл. І.Франка, Лесі Українки, Г.Гейне, найвідоміші з яких «Бабине літо» на сл. М.Гавалевича, «І золотої й дорогої» на сл. Т.Шевченка, «І в мене був коханий край» на сл. Г.Гейне; опера «Роксолана»; музика до трьох театральних вистав; твори для фортепіано.

Третій ведучий (Д.Січинський): На жаль чи на щастя, все в природі має свою причину і наслідок. Страждає мій народ, то чому я, кровинка його, повинен упиватися щастям? Цить, душе моя, не кигич, мов та чаєчка за чаєнятами! Співай, душе моя, до останнього подиху. Співай! Співай...

Учитель: Долаючи злидні та хвороби, Денис Січинський боровся за право бути художником на рідній, оновленій землі. Він помер у розквіті творчих сил, віддавши своє життя служінню рідному народові, Україні, палко вірячи в її прекрасне майбутнє. Здійснилась мрія Дениса Січинського. Україна стала вільною. І сьогодні тільки від нас з вами залежить — чи бути їй у майбутньому суверенною, багатою, щасливою. Як співається в пісні Д.Січинського, що також стала народною:

   Не пора, не пора, не пора

   В рідну хату вносити роздор!

   Най пропаде незгоди проклята мара!

   Під Украйни єднаймось прапор!

Послухайте пісню у виконанні ансамблю старшокласників. (Учні виконують пісню «Не пора...» на сл. І.Франка).

Завершимо розмову про видатного сина української землі Д.Січинського піснею, яка стала «позивними» Тернопільського обласного радіо «Чом, чом земле моя».

[Демонстрація  пісні у виконанні А.Солов’яненка]